 |
|
Земельний кодекс України (ст. 19) виділяє 9 категорій земель.
ЗЕМЛІ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
Земля як об’єкт використання та правової охорони. Категорії земель.
Стаття 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України проголошують: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». Ця норма безпосередньо вказує на особливо важливу роль, значення даного компонента природи для людини, суспільства та держави.
Якщо звернутись до законодавчого визначення поняття «земля», то на сьогодні воно представлене в Законі України «Про охорону земель». Відповідно до ст. 1 цього Закону земля — це поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею.
В юридичній літературі містяться різноманітні дефініції цієї категорії. Зокрема, всеохоплюючим є визначене В. І. Андрейцевим поняття «земля». Отже, земля — це головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, матеріальна основа її територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури — ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя для людини та інших живих організмів, природні властивості якої використовуються на праві загального землекористування, диференціюється на окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності Українського народу або уповноваженого ним органу — держави для задоволення загальнолюдських інтересів або на праві колективної і приватної власності з метою забезпечення корпоративних і особистих прав людини та права комунальної власності територіальних громад як матеріальної основи місцевого самоврядування, виступає основним засобом виробництва у сільському господарстві та інших галузях господарювання, операційною базою для систем розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву та шляхів сполучення, є невід'ємною умовою, місцем, засобом і джерелом існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення ЇЇ духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації вжиття заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля.
Абсолютно слушною є пропозиція про застосування для позначення природного об'єкта поняття не «земля», а «землі». Під поняттям «землі» слід розуміти природний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий з водами, лісами, атмосферним повітрям та іншими природними ресурсами. Слід зазначити, що Земельний кодекс України застосовує одночасно і те й інше поняття як тотожні.
Земельний кодекс України (ст. 19) виділяє 9 категорій земель.
1) Землі сільськогосподарського призначення. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей (ст. 22 Земельного кодексу України).
2) Землі житлової та громадської забудови. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України).
3) Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 Земельного кодексу України).
4) Землі оздоровчого призначення. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися
для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47 Земельного кодексу України).
5) Землі рекреаційного призначення. До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 Земельного кодексу України).
6) Землі історика-культурного призначення.
7) Землі лісогосподарського призначення. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 Земельного кодексу України).
8) Землі водного фонду.
9) Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності (ст. 65 Земельного кодексу України).
Окремим об'єктом регулювання в системі земельних відносин виступають «ґрунти». Як відзначається в літературі, ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу — комплексу специфічних органічних речовин — і є тим безпосереднім природним тілом і водночас, специфічним об'єктом правових відносин, що зумовлюють родючість земель сільськогосподарського призначення. Враховуючи таку унікальну цінність ґрунтів, Земельний кодекс вперше правомірно визнав їх «об'єктом особливої охорони (ст. 168)1. У Законі України «Про охорону земель» (ст. 1) дається визначення поняття «ґрунт» — природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і е осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості — родючості. Слід зазначити, що ґрунти виступають об'єктом регулювання насамперед охоронних відносин.