 |
|
Довідково-інформаційні документи. Доповідні та пояснювальні записки, їх реквізити.
Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.
Текст доповідної записки'чітко поділяється на 2 частини: у першій, констатуючій, наводять факти або описують ситуацію, а в другій - викладають пропозиції, прохання. Доповідні записки, в яких керівника інформують про хід робіт, подають регулярно.
Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо.
У залежності від змісту та призначення пояснювальні записки поділяють на 2 групи:
o Записки, що супроводжують основний документ (план, звіт) і пояснюють зміст його окремих положень. їх оформляють на загальних або спеціальних бланках установи машинописним способом.
o Записки із приводу якихось випадків та ситуацій, що склалися із провин та поведінки окремих працівників тощо. Текст таких пояснювальних записок має бути переконливим і має містити неспростовні докази. Оформляють їх на чистому аркуші паперу від руки.
Документи щодо особового, складу. Накази та іх основні види (про прийняття на роботу, про переведення на іншу робот, про надання відпустки , про звільнення). Реквізити наказу та вимоги до викладу тексту.
До цієї групи документів належать: особовий листок з обліку кадрів, особова справа, резюме, заява, автобіографія, характеристика, контракт з найму працівників, скарга, пропозиція, накази щодо особового складу, трудова книжка.
Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу".
Реквізити наказу такі;
1) назва підприємства або установи, що видає наказ;
2) назва виду документа;
3) назва місця видання наказу;
4) номер;
5) дата підписання;
6) короткий зміст наказу;
7) текст наказу;
8) підстава для складання;
9) підпис керівника підприємства (установи).
1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають: а) на яку посаду приймається працівник; б) до якого структурного підрозділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом); г) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці.
2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують: а)вид і мотивування переведення (у зв'язку з виробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника); б) посаду (спеціальність, кваліфікацію); в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово); г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством.
3. У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами); б) загальну кількість робочих днів; в) дату виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.
4. У наказах про звільнення працівників вказують: а) дату звільнення; б) мотивування.
№37
1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:
а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;
б) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат, міськком;
в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця.
Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;
г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.
Буквосполучення нн пишеться:
а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;
б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний;
в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний.
2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:
а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні;
б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів; відкриття — відкриттів та ін;
в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. д.; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею;
г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю; молодь — молоддю; вісь — віссю; міць — міццю; подорож: — подорожжю; ніч — ніччю; розкіш —розкішшю; річ —річчю; Рось —Россю;
д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін.;
е) перед ю, е у формах теперішнього часу дієслова лити (литися) —ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, лають, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють і т. д.
№38
В українських словах м'який знак вживається:
1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:
· в кінці слова: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо;
· в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;
· у дієсловах наказового способу та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.
2. В дієсловах перед суфіксом -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.
3. На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.
4. У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.
5. У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.
М'який знак зберігається:
1. В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;
2. При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.
№39
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:
1. Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.
2. Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.
3. Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.
4. Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.
5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, чотирьох'ярусний, дит'ясла.
Апостроф не ставиться:
1. Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).
2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.
3. У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.
№40 ПРИЙМЕННИК
Прийменник-це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось ізвас тут, певно, зайвий).
Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).
Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:
- час (без п’яти хвилин, о десятій годині);
- простір (злетіти у небо, доїхати до міста);
- причину (запізнився через транспорт);
- мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);
- спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);
- порівняння (більший за інших, найменший у класі);
- відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);
- предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).