Главная | Обратная связь

Суперечливості та кризи студентського віку

Якби молодість знала,

якби старість могла!

Анрі Естьєн,

французький мовознавець

Д.Б. Ельконiн (автор вiдомої перiодизацiї психiчного розвитку люди­ни, що базується на поняттях соцiальної ситуацiї розвитку, провiдної дi­яльностi i психологiчних новоутворень) вiдстоював положення про те, що певний iсторичний перiод розвитку дитинства може бути охаракте­ризований як кризовий. Суть цiєї кризи він бачив у розривi, розбiжнос­ті освітньої системи i системи дорослiшання. Найвиразнiше цей розрив проявляється в юностi, зважаючи на потребу особистiсного самовизна­чення взагалi та професiйного зокрема.

Студентському віку також притаманна кризова насиченiсть (Б.А. Ба­раш). Biковa криза характеризується рiзкими й суттєвими психологiчни­ми зрушеннями та змiнами особистостi, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру. Можуть бути такі ознаки кризи: 1) сильна фрустра­цiя, iнтенсивне хвилювання через незадоволення потреби; 2) загострення рольових конфлiктiв «студент - викладач», «студент - студент»; 3) цiн­нiсно-смислова невизначенiсть, неструктурованість особистостi (на­приклад, дехто вперше дiзнається про можливiсть самоуправлiння, само­регуляцiї та самовиховання); 4) iнфантильнiсть (студент поводить себе як безвiдповiдальна людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотикiв тощо).

Кожен психологiчний вік вирiшує своє протирiччя. Криза 17-18 років пов' язана з потребою самовизначення молодої людини пiсля закiнчення загальноосвiтньої школи та пошуком свого мicця в подальшому, вже са­мостiйному життi. Це конструювання наступного етапу власного життєвого шляху, моделювання свого «Я» з орiентацiєю на майбутнє.

Юнаки переосмислюють своє життя, вносять певнi корективи, виро­бляють нові стратегії на майбутнє i не тiльки «ким бути?», «чим займа­тися?», але й «яким бути?». Молода людина живе радше майбутнiм, нiж сучасним (спрямованiсть у майбутнє). Як правило, життєвi вибори (як i будь-який вибiр) супроводжуються ваганнями, сумнiвами, невпевненiс­тю в собi, хвилюванням вiд невизшiченостi й водночас вiдповiдальнiстю за кожен крок до остаточного прийняття рiшення. Лiнiї орiєнтацiї осо­бистостi, яка самовизначається, можуть бути такі:

- на альтруїзм або егоїзм;

- на норми повсякденної свiдомостi або на унiкальнiсть i самобутнiсть;

- на суспiльну значущiсть майбутньої професiї або задоволення осо­бистісних потреб (хочу, можу, потрiбно).

Завдання самовизначення - пiдбирати належнi шляхи розвитку, якi співвiдносяться з гiдними цiлями i iдеями. Право вибору - це i є основа професiйного й особистiсного самовизначення студента.

Одночасно самовизначення передбачає також самообм:ження, тому що кожен вибiр звужуе життєвi перспективи (наприклад, вибiр професiї). Через це й вiдчувають юнаки побоювання помилки. Проте в такому ваган­ні i побоюваннi розвивається професiйна зорiєнтованiсть.

Якщо молода людини зробила свiй вибiр, обрала майбутню профе­сію i стала студентом, чи завжди зникають у неї вci труднощi та проблеми самовизначення? На жаль, нi. Наприклад, для реалiзацiї життєвого шляху пiд час навчання у ВНЗ у студента може чогось бракувати: комунiкативних навичок, знань i вмінь працювати самостiйно, волi й самодисциплiни тощо. Одна з причин цього - недолiки шкiльної освi­ти. Багато студентiв не вмiють конспектувати лекцiй (це не диктант iз поясненням окремих понять - для цього є словники) i першоджерела, вони не можуть здiйснити смислову структуризацiю тексту.

Свiй крок на життєвому i творчому шляху юнак робить зi своїм абсо­лютним «так» i абсолютним «нi», бажанням неодмiнно «врятувати світ». Щоб цей світ вiдповiдав iдеаловi, потрiбен вели­кий, героїчний вчинок. Юнак жадає подвигу, він не може не змiнюва­ти те, що його захоплює, що він палко любить. Biн готовий рiзнобiчно змінювати й самого себе, вдосконалюючи власнi можливостi.

У студентськi роки розрiзняють нормативну кризу, яка переборюється в перiод адаптацiї до навчання у ВНЗ. Проте ця криза може набувати постійного характеру: труднощi не вирiшуються, а вiдкладаються на по­тім, через небажання їх розв'язувати. Можуть, наприклад, виникати нега­тивні почуття вiд необхiдностi вiдвiдувати заняття, вiд критичного став­лення до викладачiв, при конфлiктах iз товаришами.

Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має криза iдентичностi, пов'язана з системою «Я». Iдентичнiсть - це стiй­кий образ «Я», збереження та пiдтримка своєї особистiсної цiлiсностi, тотожностi, нерозривностi iсторії свого життя i власного «Я». За Е. Epiк­соном, процес самовизначення - формування iдентичностi, довготрива­лий i складний.Iдентичнiсть забезпечус неперервнiсть минулого, тепе­рiшнього i майбутнього iндивiда. Вона утворює єдину систему коорди­нат для органiзацiйних та iнтеграцiйних форм поведiнки у рiзних сферах життя людини.

Поширений погляд на iдентичнiсть як динамiчну структуру, що мic­тить у собi потреби, здiбностi, переконання та власний досвiд людини. Особuстiсна iдентuчнiсть є продуктом соцiальноiї iдентuчностi: пер­цепцiя соцiального впливу та адаптацiя до нього - це активний селектив­ний процес, i особистiсна iдентичнiсть є його остаточним проявом.

Особuстiсна iднlтuчнiсть - це система знань про себе, яка форму­ється пiд час порiвняння суб'єктом себе з членами групи i складасться з сукупностi рис, специфiчних саме для «Я» (iнгрупа - «Ми», аутгрупа­ «Вони»).

Iдентичнiсть оцiнюється за трьома аспектами: -змiстовному (опис сфери життя);

- оцiнному (оцiнка суб'єктом запропонованого змicту);

- часовому (час виникнення певних iдентифiкацiй).

Iдентичнiсть узгоджує власнi здiбностi й таланти з iдентифiкацiями i ролями, якi наданi їй ранiше батьками, ровесниками i суспiльством. Сут­ність кризи iдентuчностi в студентському вiцi полягає в тому, що вiдбу­вається зiткнення цiнностей, якi iнтерiоризованi в раннiй юностi, з тими, якi формуються пiд час навчання студента у вищiй школi через iдентu­фiкацiю себе з професiйною моделлю. Е. Epiксон пише: «Юнак повен ба­жання злuтuся з iдентuчнiстю iншuх i водночас уперто, наполеглuво вiдстоює свою iдентuчнiсть, неповторнicmь, самобутнiсть. Вся складнiсть у тому, що людина в цей перiод амбiвалентна, наприклад, суперечливі почуття можуть виникати навіть щодо однiєї той самої людини.

Ознаки періоду формування iдеитuчностi:

а) високий piвень усвiдомлення своїх потреб i наявних для цього можли­востей, добра поiнформованiсть щодо шляхiв забезпечення своїх по­треб;

б) активна позицiя особистостi щодо ймовiрних альтернатив самореалi­зацiї;

в) визначення позитивних i негативних, а iнколи i незначна апробацiя рiз­них варіантів самореалiзацiї перед прийняттям остаточного рiшення; г) бажання визначитися у виборi за принципом: що ранiше, то краще.