 |
|
САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ІЗ СОЦІАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН
План:
1. Організація та форми самостійної роботи студентів.
2. Робота студентів з науковою літературою як основна форма самостійної роботи.
3. Навчально-дослідна робота студентів.
4. Науково-дослідна робота студентів.
1. Організація та форми самостійної роботи студентів.
Роль і місце самостійної роботи у засвоєнні навчального матеріалу.
Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці і дії, будуть насправді міцні. У процесі викладання навчального матеріалу засвоюється 15 % інформації, що сприймається на слух, 65 % – на слух і зір. Якщо ж навчальний матеріал опрацьовується власноручно, самостійно (індивідуально) виконується завдання від його постановки до аналізу отриманих результатів, то засвоюється не менше 90 % інформації. Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування у студентів навичок самостійної творчої роботи. Тому самостійна робота студентів, підходи до якої потребують докорінних змін, на сучасному етапі має стати основою вищої освіти, важливою частиною процесу підготовки фахівців.
Самостійна робота – навчальна діяльність студентів у вільний від обов'язкових аудиторних занять час.
Згідно з «Тимчасовим положенням про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців», затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 23.01.2004 р. № 48, самостійна робота студентів охоплює: підготовку до аудиторних занять (лекцій, практичних, семінарських, лабораторних тощо); виконання завдань з навчальної дисципліни протягом семестру; роботу над окремими темами навчальних дисциплін відповідно до навчально-тематичних планів; підготовку до практики та виконання завдань, передбачених практикою; підготовку до всіх видів контрольних випробувань, у тому числі до курсових, модульних і комплексних контрольних робіт; підготовку до підсумкової державної атестації, у тому числі й виконання випускної кваліфікаційної роботи бакалавра, спеціаліста та магістра; роботу в студентських наукових гуртках, семінарах; участь у роботі факультативів, спецсемінарів; участь у науковій і науково-методичній роботі кафедр, факультетів; участь у наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, конкурсах.
Самостійна робота є однією з основних форм навчальної роботи поряд із лекцією та семінаром. Основний обсяг самостійної роботи припадає на час між лекцією і семінаром. У процесі самостійної роботи студенти, працюючи з навчальною і науковою літературою, закріплюють і поповнюють отриману на лекції інформацію, перетворюючи її на знання. Крім того, самостійно студенти працюють, готуючись до іспитів і заліків, у процесі написання курсових і кваліфікаційних робіт, наукових статей тощо. Від організації самостійної роботи, вибору оптимальних її форм значною мірою залежить ефективність навчально-виховного процесу загалом.
Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної навчальної дисципліни може виконуватися у бібліотеці, навчальних кабінетах і лабораторіях, комп'ютерних класах, а також в домашніх умовах.
Зміст самостійної роботи над конкретною навчальною дисципліною визначається робочою навчальною програмою дисципліни та методичними рекомендаціями викладача. Навчальний матеріал дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні аудиторних навчальних занять.
Для самостійного опанування матеріалу певної дисципліни кафедра розробляє методичні матеріали різного рівня і призначення, так зване дидактичне забезпечення. При цьому ці матеріали повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента (тести, пакет контрольних завдань тощо). Контроль над самостійною роботою студента здійснює викладач.
Регламентування навчального часу на самостійну роботу.
Самостійна робота становить значну частину загального обсягу навчального часу студентів. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України № 161 від 02.06.1993 р., навчальний час студента визначається кількістю облікових одиниць часу, відведених для здійснення програми підготовки на певному освітньому або кваліфікаційному рівні. Обліковими одиницями навчального часу студента є академічна година, навчальний день, тиждень, семестр, курс, рік.
Академічна година – це мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години становить, як правило, 45 хв. Дві академічні години утворюють пару академічних годин.
Навчальний день – складова навчального часу студента тривалістю не більше 9 академічних годин.
Навчальний тиждень – складова навчального часу студента тривалістю не більше 54 академічних годин.
Навчальний семестр – складова навчального часу студента, що закінчується підсумковим семестровим контролем. Тривалість семестру визначається навчальним планом.
Навчальний курс – завершений період навчання студента протягом навчального року. Тривалість перебування студента на навчальному курсі охоплює час навчальних семестрів, підсумкового контролю та канікул. Сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього, становить не менше 8 тижнів. Початок і закінчення навчання студента на конкретному курсі оформляють відповідними (перевідними) наказами.
Навчальний рік триває 12 місяців, розпочинається, як правило, 1 вересня. Він складається із навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів.
Навчальні дні та їх тривалість визначаються річним графіком навчального процесу. Його складають на навчальний рік з урахуванням перенесень робочих та вихідних днів.
Навчальні заняття у вищому навчальному закладі тривають 2 академічні години з перервами між ними (іноді навчальне заняття триває 80 хв. без перерви) і проводяться за розкладом. Розклад має забезпечити виконання навчального плану в повному обсязі.
У порядку, встановленому вищим навчальним закладом, допускається вільне відвідування студентами лекційних занять (для студентів третього та наступних курсів). Відвідування інших видів навчальних занять (крім консультацій) є обов'язковим для студентів.
Облік навчального часу може здійснюватися у кредитах. У зв'язку з приєднанням до Болонського процесу в Україні як одиницю виміру та обліку навчального часу студента запроваджено кредит ECTS (Європейської кредитно-трансферної системи), що становить 36 годин.
Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни. Якщо, наприклад, для вивчення філософії згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» № 642 від 09.07.2009 р. передбачено три кредити ECTS, тобто 108 годин, то це означає, що на самостійну роботу студентів з цього обсягу може бути відведено від 36 до 72 годин, а на аудиторні заняття – відповідно від 72 до 36 годин (усього по 18 годин на лекції і семінарські заняття).
Співвідношення обсягів аудиторних занять і самостійної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни, її місця, значення і дидактичної мети в реалізації освітньо-професійної програми, а також питомої ваги в навчальному процесі практичних, семінарських і лабораторних занять. З тих навчальних дисциплін, де передбачено не лише засвоєння певного обсягу знань, а й вироблення необхідних практичних вмінь і навичок, обсяг аудиторних занять становить, як правило, близько 2/3, а з інших навчальних дисциплін – близько 1/3 загального обсягу часу.
«Рекомендації щодо структури залікового кредиту та порядку оцінювання навчальних досягнень студентів», затверджені наказом Міністерства освіти і науки України «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу» № 774 від 30.12.2005 р., передбачають, що обсяг аудиторної роботи не повинен перевищувати 50 % залікового кредиту, який містить модулі кількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи). Орієнтовні обсяги самостійної та індивідуальної роботи можуть становити по 25%. За цими рекомендаціями на самостійну роботу студентів відводиться не менше половини навчального часу.
Ще одна проблема полягає у співвідношенні часу аудиторних занять і самостійної роботи студентів протягом навчального тижня, тривалість якого має становити не більше 54 годин (лекції, семінарські заняття, самостійна робота). Якщо на самостійну роботу припадає від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни, то це означає, що аудиторні заняття можуть становити від 36 до 18 годин на тиждень. Це теж дає змогу лімітувати самостійну роботу студентів і скорочувати обсяги аудиторних занять.
Форми самостійної роботи.
Навчальна і наукова.
Основними формами самостійної роботи студентів є навчальна і наукова. Навчальна самостійна робота охоплює різні форми (види) підготовки до навчальних занять, іспитів і заліків. Наукову самостійну роботу студентів донедавна поділяли на навчально-дослідну, передбачену навчальним планом, та науково-дослідну, яку виконують у позанавчальний час. Основними формами (видами) навчально-дослідної роботи студентів були написання рефератів, курсових і кваліфікаційних робіт. Формами (видами) науково-дослідної роботи є написання наукових статей, участь у наукових конференціях, роботі студентських наукових гуртків і проблемних груп, у конкурсах студентських наукових робіт тощо.
Самостійна та індивідуальна робота.
У зв'язку з приєднанням України у 2005 р. до Болонської декларації і переходом до кредитно-модульної системи організації навчального процесу в навчальних планах як форми навчальної роботи почали виокремлювати самостійну роботу студента під керівництвом викладача та індивідуальну роботу викладача із студентом, які передбачають урахування всіх видів навчальної роботи студента і викладача.
Зміст самостійної роботи студента під керівництвом викладача становить підготовка студента до всіх форм аудиторних занять (це – навчальна самостійна робота). Така робота охоплює підготовку до лекцій і семінарських занять, самостійне вивчення додаткових питань навчального курсу, написання рефератів з окремих питань курсу, підготовку до контрольних робіт тощо.
Зміст індивідуальної роботи викладача зі студентом полягає в розробленні, організації виконання і перевірці індивідуальних теоретичних і практичних завдань; проведенні колоквіумів (співбесід); індивідуальних консультаціях; роботі в студентських наукових гуртках, проблемних групах; участі в студентських наукових конференціях тощо.
Індивідуальні заняття є новою формою організації навчального процесу у вищих закладах освіти. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів, які виявили особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної роботи і творчої діяльності. Індивідуальні заняття проводяться, як правило, у позанавчальний час за окремим графіком, складеним кафедрою (предметною або цикловою комісією) з урахуванням потреб і можливостей студента. Організація та проведення індивідуальних занять доручається найбільш кваліфікованим викладачам. Індивідуальні заняття на молодших курсах спрямовуються здебільшого на поглиблення вивчення студентами окремих навчальних дисциплін, на старших вони мають науково-дослідний характер і передбачають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих завдань. Індивідуальні заняття з певної навчальної дисципліни проводяться з одним або декількома студентами за окремим графіком, затвердженим деканом факультету (завідувачем відділення). Контроль за дотриманням графіку покладається на деканат факультету (керівництво відділення).
Колоквіум (лат. «розмова, бесіда») – це вид навчальної роботи, що передбачає з'ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум викладач запрошує в позанавчальний час групу студентів і в процесі співбесіди з'ясовує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичні заняття.
У практику навчальної роботи вищих навчальних закладів поступово впроваджується тьюторський вид роботи зі студентами. Тьютор («спостерігаю», «піклуюсь») – це педагог-наставник, опікун, який керує невеликою групою студентів, допомагає їм у навчанні, стежить за їхньою навчальною діяльністю, керує професійною підготовкою. Тьюторські заняття виникли в коледжах та університетах Великої Британії (Оксфордському, Кембриджському) і в університетах США (Гарвардському , Брістольському). У вітчизняних вищих навчальних закладах система тьюторства застосовується мало. Вона практикується здебільшого у консерваторіях, театральних ВНЗ, де професійна підготовка з основної спеціальності (вокал, режисура) здійснюється під керівництвом конкретного викладача впродовж усього періоду навчання. У ході приєднання національної системи освіти до Болонського процесу, входження в європейський освітній простір система тьюторства широко застосовуватиметься у вищій школі.
Консультація.
Важливу роль в організації і контролі самостійної роботи студентів відіграють консультації.
Консультація (лат. consultatio – «звертання за порадою») – форма навчального заняття, за якої студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Іншими словами, це надання викладачем порад студентам із питань навчальної та наукової роботи.
Консультація може бути індивідуальною або проводитись для академічної групи чи потоку студентів. Це залежить від того, чи консультує викладач студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань (курсового та дипломного проекту (роботи), чи з теоретичних питань навчальної дисципліни або певних аспектів їх практичного застосування.
Консультації проводяться протягом семестру (поточні консультації, вступні, тематичні) та перед контрольним заходом (екзаменаційні) за графіком деканату факультету (відділення).
Відвідування консультацій для студентів загалом є добровільним. Але на індивідуальні консультації добровільно, як правило, приходять лише найактивніші студенти. Викладач може запрошувати студентів на консультацію для визначення індивідуального завдання щодо виступу на семінарі чи завдання з відпрацювання тем пропущених семінарських занять, співбесіди щодо активності й успішності, з'ясування причин пропуску семінарських занять тощо.
Обсяг часу на проведення консультацій у ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації визначається відповідно до Норм часу для розрахунку і обліку навчальної роботи, затверджених наказом Міністерства освіти України від 7 червня 1996 р. №195, і відображається у навчальному плані (робочому навчальному плані). Зокрема, на проведення консультацій протягом семестру він диференціюється в залежності від форм навчання і визначається для академічної групи як частина загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної навчальної дисципліни: 4% – денна (стаціонарна) форма навчання; 8% – вечірня форма навчання; 12% – заочна (дистанційна) форма навчання.
Обсяг часу на проведення консультацій протягом семестру у ВНЗ першого і другого рівнів акредитації передбачається навчальним планом спеціальності і, як правило, становить 200 годин на весь термін навчання (4 роки) або 50 годин на один навчальний рік. Розподіл часу за навчальними дисциплінами здійснюється керівником ВНЗ.
Час для проведення екзаменаційних консультацій в закладах освіти всіх рівнів акредитації відводиться за такими нормами: семестровий екзамен – 2 години на академічну групу; державний екзамен – 2 години на академічну (екзаменаційну) групу з кожної навчальної дисципліни (розділу програми).
2. Робота студентів з науковою літературою як основна форма самостійної роботи.
Методичні вимоги щодо роботи з науковою книгою.
Робота з науковою книгою є основою всіх форм і видів самостійної роботи студентів – як навчально-дослідної, так і науково-дослідної. Уміння і бажання студента працювати з книгою визначають успішність його навчання та досягнення у науковій роботі.
Зміст самостійної роботи студентів з вивчення конкретної соціальної дисципліни визначають навчальна програма дисципліни, методичні матеріали, завдання та вказівки викладача. Самостійна робота студентів забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектом лекцій викладача тощо. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студентам також рекомендують відповідну наукову літературу (першоджерела, монографії, статті).
Самостійно працювати над вивченням конкретної дисципліни студенти можуть у бібліотеці вищого навчального закладу чи факультету, навчальному кабінеті, комп'ютерному класі тощо, а також у домашніх умовах.
За всієї багатоманітності форм і засобів самостійної роботи студентів основний її зміст становить їх систематична робота з книгою – навчальними та науковими виданнями. Викладач повинен сформувати у них уміння і навички щодо виконання такої роботи.
Існують певні методичні вимоги до формування у студентів умінь і навичок роботи з науковою книгою:
1) систематичність, яка означає, що працювати з книгою студент повинен щоденно, а не від випадку до випадку, наприклад, під час підготовки до іспиту чи заліку. Формування у студентів звички систематичного читання є одним із найважливіших завдань викладача, але водночас студент сам повинен привчити себе працювати з книгою щоденно протягом усього навчального року. Систематична робота з книгою розвиватиме у студентів інтерес до науки і наукового дослідження;
2) розуміння і свідоме засвоєння прочитаного. Для розуміння написаного в книзі студент повинен мати здатність до абстрактного мислення, певний рівень теоретичної підготовки, термінологічної грамотності, яка полягає у знанні значень слів і словосполучень як термінів відповідної науки. Свідоме засвоєння прочитаного передбачає не механічне його запам'ятовування, а розуміння матеріалу, що вивчається, не збирання і накопичення фактів, а розкриття їх сутності, встановлення зв'язків і закономірностей. Студентам необхідно пояснити, що розуміння значення наукових термінів сприяє формуванню логічного мислення. Важливим є зацікавлення студентів походженням (етимологією) термінів та їх зв'язками із суміжними поняттями;
3) критичне ставлення до написаного. Друковане слово викликає у більшості людей довіру вже самим фактом його друкування. Люди зазвичай сприймають надруковану інформацію як істинну, хоча вона може такою не бути. Така ситуація можлива не тільки у повсякденному житті, а й у науці, де багато гіпотез, припущень, спірних і взаємосуперечливих позицій, концепцій тощо. Є книги, в яких наведено застарілі факти, неправильні судження й висновки. Зрештою, сам процес наукового пізнання є діалектичним поєднанням істинного і хибного знання. Абсолютної істини, істини «в останній інстанції» немає. Тому студентів потрібно навчити критичного ставлення до написаного в книзі, без якого неможливий розвиток науки;
4) формування власної позиції з питання, про яке йдеться в книзі. Критичне ставлення до написаного має полягати не в його запереченні, а в намаганні знайти слабкі місця в позиції автора, його аргументації тощо і сформувати власне бачення проблеми. У цьому полягає суть наукового пошуку.
Робота з науковою книгою у підсумку повинна сформувати у студента вміння самостійно міркувати про отриману з неї інформацію. Це вміння виявляється у розумінні основних понять і суджень, умовиводів і висновків, що містяться у прочитаній книзі, у здатності розібратися в доведеннях істинності тих чи тих міркувань автора; в розумінні доцільності й доречності наведених у книзі прикладів та ілюстрацій, що пояснюють доведення і висновки автора; у здатності відокремити від основних і необхідних тверджень і доведень усі ті додаткові відомості, які не відіграють особливо важливої ролі, а мають другорядне значення; у спроможності критично розібратися у змісті книги, охарактеризувати й оцінити її.
Прийоми роботи з науковою книгою.
Крім методичних вимог до формування у студентів умінь і навичок роботи з книгою, виокремлюють кілька традиційних прийомів роботи з науковою книгою:
1) Перегляд літератури. Передбачає ознайомлення з титульним аркушем, анотацією, структурою (змістом), вступом та висновками книги. Здійснюють його під час відбору наукової літератури з-поміж кількох видань. Після цього занотовують назву книги та її видавничі дані: місто, видавництво, рік видання, обсяг у сторінках.
2) Складення плану книги через виокремлення переліку аналізованих у ній питань у межах кожного із елементів структури змісту – розділів, підрозділів, глав, параграфів. Його роблять з метою попереднього ознайомлення зі змістом книги перед її подальшим вивченням загалом або частково.
3) Складення тез з окремого елемента структури книги як конкретизація його змісту. Здійснюють його для використання у виступі на семінарському занятті.
4) Конспектування книги. Передбачає складення тез, у яких викладають загальний зміст книги, і цитування, що дослівно відтворює певну частину тексту. Цитату виокремлюють лапками із зазначенням сторінки (сторінок), де вона розташована. Якщо книга написана колективом авторів, з'ясовують кому із них належить цитована частина тексту, щоб у разі її використання в усному виступі чи науковій праці назвати ім'я конкретного автора.
Конспектування в минулому використовували переважно в науково-дослідній роботі, тепер наукові праці зазвичай не конспектують, а ксерокопіюють повністю або частково. Часткове копіювання книги теж роблять, забезпечуючи можливість встановлення авторства тексту та його розташування в книзі. За наявності наукової праці в електронному варіанті (в Інтернеті, на диску тощо) її або роздруковують, або копіюють (повністю чи частково) на електронний носій. Якщо є доступ до електронного і паперового варіантів книги, то варто обрати паперовий, оскільки такий текст краще сприймається і запам'ятовується.
5) Виписування на картки. Це конспектування матеріалу з різних проблем книги на окремих аркушах паперу (картках) – роблять з метою його проблемної систематизації та використання в науково-дослідній роботі.
Вплив науково-технічного прогресу на роботу з книгою.
Науково-технічний прогрес вніс істотні корективи у прийоми роботи з науковою книгою. Складання тез, конспектування, виписування на картки поступово витісняються ксерокопіюванням, скануванням, роздруковуванням з електронних носіїв чи з мережі Інтернет тощо. Завдяки технічним засобам коло доступних студентам літературних джерел значно розширилося. Проте водночас відпала потреба в навичках конспектування, умінні відокремити головне від другорядного, самостійно письмово викладати науковий матеріал тощо. Готуючись, наприклад, до семінарського заняття, студенти нерідко просто механічно копіюють текст підручника чи наукової праці і без попереднього опрацювання зачитують його у своєму виступі на семінарі (у кращому разі – позначивши певні положення фломастером чи маркером). Тому особливо важливе формування у студентів умінь і навичок самостійного письмового викладу матеріалу – написання рефератів, доповідей, резюме, есе тощо на основі наукових праць.