 |
|
Навчально-дослідна робота студентів.
Навчально-дослідна робота студентів охоплює ті види наукової роботи, які передбачені навчальним планом. Основними видами навчально-дослідної роботи студентів є написання рефератів, курсових і кваліфікаційних робіт.
Написання рефератів.
Реферат – це стислий виклад змісту однієї або кількох наукових праць. Написанням рефератів студенти займаються з першого курсу, найчастіше для виступу па семінарському занятті. У такому рефераті з використанням наукової літератури висвітлюють зміст певного питання плану семінару чи наукової статті, що його стосується. Реферат містить тільки основний текст, який зачитують чи переказують на семінарі, без вступу і висновків. Визначаючи обсяг реферату, слід враховувати, що за 10 хв. людина може прочитати текст, надрукований на чотирьох стандартних сторінках. Для виступу на семінарі протягом 20-30 хв. обсяг реферату мас становити відповідно 8-12 сторінок.
Іншим видом реферату є підготовлений студентом з власної ініціативи під керівництвом викладача для отримання певної кількості балів за кредитно-модульною системою оцінювання знань. Такий реферат за структурою має наближатися до курсової роботи, тобто містити титульний аркуш, зміст (план), вступ, основну частину, висновки, список використаних джерел, хоча й поступається їй за обсягом. У подальшому він може стати основою курсової роботи.
Ефективність навчально-дослідної роботи у формі написання рефератів значно знижує те, що студенти іноді не пишуть реферати самостійно, а беруть їх у готовому вигляді з Інтернету чи навіть купують. Запобігати такому використанню студентом чужої праці можна за допомогою нестандартного формулювання теми і плану реферату, визначення переліку наукової літератури, що підлягає опрацюванню, перевірки володіння цим матеріалом тощо.
Індивідуальні навчально-дослідні завдання з соціології.
Індивідуальні завдання – це форма організації навчання у вищій школі, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.
У процесі вивчення соціології, крім традиційних форм самостійної роботи студентів, передбачається виконання кожним студентом індивідуального творчого завдання, результати якого оформляються письмово, перевіряються викладачем і доповідаються на семінарських заняттях.
Варіантами індивідуальних занять можуть бути:
• підготовка великого реферату з першоджерела; такий реферат готується протягом семестру і захищається на одному з останніх семінарів, який може бути перетворений на підсумкову конференцію;
• складання наукових соціологічних кросвордів;
• складання тестових завдань самими студентами за темами, що вивчаються в загальному курсі соціології;
• складання заліково-екзаменаційних питань;
• створення власних «теорій» суспільного розвитку;
• номінація соціальних проблем сучасного суспільства;
• моделювання кризових ситуацій та шляхів їх вирішення;
• визначення іміджу керівника;
• пробне соціологічне дослідження низки соціальних проблем;
• виявлення та оцінка соціальних конфліктів;
• практикум із підготовки соціологічного інструментарію;
• розробка методів соціально-політичної реклами;
• складання програм дослідження;
• інтерв'ю на різні теми з простими людьми і членами громадських організацій;
• конструювання статутів організацій;
• складання текстів договорів;
• вивчення політичних ідеалів молоді тощо
Такі напрямки індивідуальної самостійної роботи дозволяють врахувати інтереси кожного студента, розкрити його здібності і творчі потенції.
Курсова робота.
Курсова робота – це самостійне навчально-наукове дослідження студента, виконане з певного курсу (дисципліни) або з окремих його розділів.
Курсові роботи виконують з метою закріплення, поглиблення й узагальнення знань, одержаних за час навчання, та їх застосування в комплексному розв'язанні конкретного фахового завдання.
Курсова робота допомагає систематизувати здобуті студентом теоретичні знання з вивченої дисципліни; перевірити їх якість; виявити здатність студента до самостійного осмислення проблеми, творчого критичного її дослідження; визначити його вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні (архівні) джерела; застосовувати отримані знання у розв'язанні практичних завдань; встановити рівень опанування ним сучасних методів дослідження, а також уміння формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження; проконтролювати вміння студента правильно організувати свою дослідну діяльність та оформити її результати.
За час навчання у вищому закладі освіти кожний студент виконує 2-3 курсові роботи з навчальних дисциплін, які є базовими для відповідної спеціальності, їх конкретна кількість визначається навчальним планом.
Основними етапами виконання курсової роботи є: визначення теми, складення плану, підбір і вивчення літератури, написання тексту, оформлення, захист.
Тематика курсових робіт визначається кафедрами (предметними або цикловими комісіями) відповідно до змісту і завдань навчальної дисципліни. Вона повинна бути актуальною і тісно пов'язаною із вирішенням практичних фахових завдань. Студентам надається право вільного вибору теми роботи із запропонованого кафедрою (предметною або цикловою комісією) переліку. Студенти також можуть пропонувати свої теми. Порядок затвердження тем курсових робіт та їх керівників визначається вищим закладом освіти.
У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації керівництво курсовими роботами здійснюється професорами, доцентами і старшими викладачами, а також асистентами (викладачами) та іншими фахівцями, які мають досвід науково-педагогічної і практичної роботи. У ВНЗ першого і другого рівнів акредитації курсовими роботами керують кваліфіковані і досвідчені викладачі та спеціалісти, які мають досвід практичної діяльності у відповідній галузі.
У плані курсової роботи виокремлюють два-три елементи структури її основної частини (розділи). Попередній план складають з допомогою викладача – наукового керівника курсової роботи. План корегують в остаточному варіанті курсової роботи з можливим виокремленням дрібніших елементів структури (підрозділів).
У написанні курсової роботи використовують як наукову, так і навчальну літературу. Ознайомлення з проблематикою роботи розпочинають з вивчення глав чи розділів підручників та навчальних посібників, в яких вона висвітлена (в загальному вигляді). Надалі складають список наукової літератури, яку треба опрацювати з метою поглибленого вивчення та розв'язання основної проблеми. Для цього користуються переліками наукових праць, наявними в навчальній програмі дисципліни і планах семінарських занять з відповідної теми; каталогами бібліотек факультету, вищого навчального закладу, міста; бібліографічними посібниками; прикнижковими та пристатейними списками літератури; посиланнями в підручниках, монографіях, словниках тощо; покажчиками змісту річних комплектів спеціальних періодичних видань, за якими визначають необхідні наукові статті. Опрацьовану літературу конспектують або копіюють.
Написання тексту курсової роботи слід розпочинати з основної частини, а вже потім писати вступ і висновки.
Єдиних офіційних вимог до оформлення курсових робіт та їх обсягу немає. За загальним правилом елементами структури курсової роботи є титульний аркуш, зміст (план), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел.
На титульному аркуші вказують назву міністерства чи іншого відомства, якому підпорядкований вищий навчальний заклад; назви вищого навчального закладу, факультету (інституту), кафедри, де була виконана курсова робота; тему курсової роботи; призначення роботи та назву навчальної дисципліни, з якої вона виконана; прізвище, ім'я, по батькові студента, який виконав курсову роботу, спеціальність, за якою він навчається, групу та курс навчання; прізвище, ім'я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання наукового керівника курсової роботи; місце (місто) і рік виконання курсової роботи.
На наступній сторінці розміщують зміст (план) курсової роботи, в якому зазначають елементи її структури: вступ, назви розділів і підрозділів (якщо їх виокремлюють), висновки і список використаних джерел, а також сторінки, на яких вони починаються. Назви розділів не повинні дублювати назву самої роботи. Розділи і підрозділи нумерують арабськими цифрами. Підрозділи нумерують окремо в кожному розділі. Порядкові номери розділів і підрозділів вказують в одному рядку із заголовком. Назви розділів і підрозділів виокремлюють у тексті курсової роботи відповідно до її змісту.
У вступі обґрунтовують актуальність (теоретичну і практичну важливість) теми дослідження, визначають його об'єкт, предмет, мету і завдання (завдання повинні корелюватися з назвами і змістом розділів), аналізують v загальному вигляді ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми в науковій літературі, зазначають структуру курсової роботи (вступ, кількість розділів і підрозділів, висновки, список використаних джерел) та її обсяг (у сторінках).
В основній частині курсової роботи розкривають зміст дослідження. Структурно вона має складатися не менше як із двох розділів, а в разі виокремлення підрозділів – не менше як із двох підрозділів у кожному розділі. Наявність підрозділів в одному розділі зумовлює їх виокремлення в інших розділах. Кожний розділ починають з нової сторінки. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених наукових і практичних результатів.
Висновки курсової роботи повинні містити теоретичні узагальнення з дослідження, а список використаних джерел – перелік наукових праць та інших джерел (законодавчих актів, матеріалів конкретних соціологічних досліджень, статистичних збірників, повідомлень засобів масової інформації тощо), використаних у дослідженні. Джерела у списку розташовують у алфавітному порядку за назвами і нумерують. Усі джерела повинні мати правильний бібліографічний опис. Якщо прізвища авторів збігаються, то описи розташовують за ініціалами, а твори одного автора розміщують за алфавітом їхніх назв. Спочатку наводять видання кирилицею (український, російський, білоруський алфавіти), а потім – латинським алфавітом.
У тексті курсової роботи мають бути посилання на використані джерела (у квадратних дужках із зазначенням порядкового номера джерела та через кому сторінки (сторінок), на яку зроблено посилання).
Кількість використаних джерел у списку не регламентовано. Орієнтовно вона може бути такою самою, як кількість сторінок тексту основної частини курсової роботи. Обсяг курсової роботи без списку використаних джерел має становити 25-30 сторінок стандартного комп'ютерного тексту, надрукованого через 1,5 інтервалу шрифтом Times New Roman № 14 на аркуші формату А4. Праве поле сторінки має становити не менше 10 мм, верхнє і нижнє поля визначаються кількістю рядків на сторінці, яка може становити 28-30 рядків, ліве поле визначається кількістю знаків у рядку, яка в середньому (з урахуванням автоматичного встановлення у комп'ютерному наборі проміжків між словами) має становити 60 знаків. Усі сторінки курсової роботи нумерують у правому верхньому куті, на титульному аркуші номер сторінки не ставлять. Курсова робота має бути переплетена у той чи інший спосіб.
Захист курсового роботи проводиться комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії), у тому числі керівника курсової роботи. Результати захисту курсової роботи оцінюють за 100-бальною шкалою та за національною чотирибальною шкалою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»).
Кваліфікаційна робота.
Кваліфікаційна робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, виконане на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі.
Кваліфікаційні роботи виконуються за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста або магістра і передбачають: систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при розв'язанні конкретних наукових, виробничих та інших завдань; розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою роботи. На освітньо-кваліфікаційному рівні «бакалавр» можлива заміна захисту кваліфікаційної роботи державним іспитом.
Кваліфікаційна робота має комплексний характер і ґрунтується на використанні набутих студентом знань, умінь і навичок з профільних дисциплін. Зазвичай вона є продовженням та поглибленою розробкою теми курсової роботи.
Основними етапами виконання кваліфікаційної роботи є визначення теми; затвердження теми роботи та призначення її наукового керівника на засіданні кафедри (іноді тему затверджує вчена рада факультету); складення плану роботи; підбір і вивчення літератури; написання тексту; оформлення; попередній захист на засіданні кафедри; захист у державній комісії. За змістом ці етапи в основному збігаються з етапами виконання курсової роботи.
Студенту надається право обрати тему кваліфікаційної роботи з визначеної випускаючими кафедрами тематики або запропонувати власну з обґрунтуванням доцільності її розроблення. Формулювання теми кваліфікаційної роботи повинно містити наукову проблему, однак без вживання слова «проблема». Керівниками кваліфікаційних робіт призначають викладачів вищого навчального закладу (професорів і доцентів), висококваліфікованих фахівців виробництва. Обов'язки наукового керівника кваліфікаційної роботи полягають у наданні студентам допомоги у виборі теми, розробленні плану (змісту) роботи, підборі літератури, визначенні методології та методів дослідження тощо.
Єдиних офіційних вимог до оформлення кваліфікаційних робіт та їх обсягу немає. За загальним правилом, елементами структури кваліфікаційної роботи є титульний аркуш, зміст, вступ, основна частина, висновки, додатки (за необхідності), список використаних джерел.
На титульному аркуші вказують назву міністерства чи іншого відомства, якому підпорядкований вищий навчальний заклад; назви вищого навчального закладу, факультету (інституту), випускаючої кафедри, де була виконана кваліфікаційна робота; тему кваліфікаційної роботи; призначення роботи; шифр і назву спеціальності, з якої виконана кваліфікаційна робота; освітньо-кваліфікаційний рівень, за яким виконана робота; прізвище, ім'я, по батькові студента, який виконав кваліфікаційну роботу, спеціальність, за якою він навчається, та курс навчання; прізвище, ім'я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання наукового керівника кваліфікаційної роботи; місце (місто) і рік виконання кваліфікаційної роботи. Іноді на титульному аркуші зазначають також інформацію щодо рекомендації кафедрою кваліфікаційної роботи до захисту та відомості про її рецензента.
Зміст кваліфікаційної роботи оформляють відповідно до тих самих вимог, що й зміст курсової роботи.
Відмінність між вступами кваліфікаційної і курсової роботи полягає в тому, що аналіз ступеня наукової розробленості досліджуваної проблеми у кваліфікаційній роботі доцільно розмістити не у вступі, як у курсовій роботі, а в першому розділі чи першому підрозділі першого розділу (за його наявності). Це наближатиме кваліфікаційну роботу до дисертаційного дослідження.
Аналіз ступеня наукової розробленості проблеми (огляд літератури) має бути систематизованим. Він полягає в аналізі теоретичної і практичної новизни, значущості, переваг і недоліків розглядуваних праць, які доцільно згрупувати так: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми; теоретичні роботи, повністю присвячені темі; роботи, що розкривають тему частково. В огляді не треба наводити повний бібліографічний опис аналізованих публікацій, достатньо назвати автора й назву, а поряд у квадратних дужках поставити порядковий номер бібліографічного опису цієї роботи у списку використаних джерел. Закінчують огляд коротким висновком щодо ступеня висвітлення в літературі основних аспектів теми і наголошенням на необхідності її подальшого розроблення.
В основній частині кваліфікаційної роботи доцільно виокремлювати три розділи, а за наявності підрозділів – не менше двох розділів із щонайменше двома підрозділами в кожному. У першому розділі, крім аналізу ступеня наукової розробленості досліджуваної проблеми в науковій літературі (огляду літератури), висвітлюють також теоретико-методологічні засади дослідження: визначають основні поняття, розкривають їх взаємозв'язок, виокремлюють та характеризують методи дослідження. Можливий варіант назви першого розділу: «Теоретико-методологічні засади дослідження (зазначають об'єкт дослідження)», а його першого підрозділу: «Ступінь наукової розробленості проблеми та основні методи дослідження» або «Огляд літератури з теми дослідження» тощо.
У наступних розділах кваліфікаційної роботи на основі теоретичних положень першого розділу потрібно всебічно проаналізувати досліджувану проблему й запропонувати шляхи її розв'язання. Робота має містити ідеї, узагальнення і висновки, спрямовані на розв'язання проблеми. Останній розділ чи підрозділ роботи можна присвятити дослідженню на основі сформульованих теоретичних положень конкретних явищ і процесів, зокрема в Україні.
Кваліфікаційна робота має бути аналітичною, тобто містити постановку наукових проблем, їх розв'язання, обґрунтування чи критичну оцінку певної наукової позиції, посилання на літературні джерела, фактичний матеріал, узагальнення й самостійні висновки автора. Викладають матеріал кваліфікаційної роботи у логічній послідовності, всі структурні елементи роботи – вступ, розділи і підрозділи, висновки – мають бути взаємопов'язаними.
Основною метою висновків кваліфікаційної роботи є підведення підсумків дослідження. Висновки подають у вигляді окремих стислих положень. Важливо, щоб вони відповідали поставленим у вступі завданням. Крім теоретичних узагальнень з дослідження, висновки можуть містити також визначення перспектив подальшого дослідження проблеми та окреслення сфер можливого використання результатів роботи.
Загальний обсяг кваліфікаційної роботи офіційно не регламентують. Вважають, наприклад, що обсяг кваліфікаційної роботи бакалавра має бути в межах 45-50, спеціаліста – 50-60, магістра – 70-80 сторінок (без урахування додатків і списку літератури), приблизний обсяг вступу кваліфікаційної роботи становить дві-чотири сторінки, висновків – дві-три сторінки. Можна запропонувати й інші орієнтири щодо обсягу: курсова робота – один, кваліфікаційна робота бакалавра – два, магістра – три авторські аркуші.
Бібліографічний опис.
Вимоги до оформлення у кваліфікаційній роботі списку використаних джерел такі самі, як і до курсової роботи. Орієнтиром щодо кількості джерел у списку може слугувати кількість сторінок тексту основної частини кваліфікаційної роботи (лише як орієнтир, а не вимога). Оскільки захист кваліфікаційної роботи є складовою державної атестації студента-випускника, у т. ч. і як науковця, в ній особливо важливо дотримуватися вимог до її оформлення, зокрема до бібліографічного опису літературних джерел.
Основним структурним елементом списку використаних джерел, як і будь-якого іншого списку літератури, є бібліографічний опис – сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову чи групу документів, що наведені за певними правилами і достатні для загальної характеристики та ідентифікації видання.
Правила складання бібліографічного опису регламентовані стандартом ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)», введеним у дію з 1 липня 2007 р.
Бібліографічний опис дає змогу отримати уявлення про автора документа, зміст документа та його читацьке призначення, місце видання, обсяг видання тощо. Опис складається з елементів, які поділяють на обов'язкові та факультативні (не обов'язкові). Обов'язкові елементи містять бібліографічні відомості, що забезпечують ідентифікацію документа. їх наводять у будь-якому описі. Факультативні елементи містять бібліографічні відомості, що дають додаткову інформацію про документ. Необхідність застосування факультативних елементів та їх набір визначає установа, в якій складають опис. Набір елементів має бути постійним для певного інформаційного масиву (бази даних, каталогу, списку літератури тощо). Повний бібліографічний опис застосовують у каталогах бібліотек, скорочений наводять у списках літератури в дисертаціях, кваліфікаційних роботах, використовують у посиланнях в опублікованих наукових працях. Як бібліографічний опис загалом, так і його скорочення роблять за певними правилами, встановленими державним стандартом.
Крім літер і цифр, в описі використовують знаки прописаної пунктуації з певним значенням, а саме:
. – (крапка і тире) – відокремлює елементи бібліографічного опису;
: (двокрапка) – передбачає наступне уточнення відомостей; як знак опису (але не назви видання) відокремлюється інтервалом;
; (крапка з комою) – відокремлює однорідні відомості в описі;
/ (навскісна риска) – позначає відповідальність за видання (авторство, редагування, організація тощо);
// (дві навскісні риски) – позначає ідентифікаційний документ, в якому міститься праця;
[ ] (дві квадратні дужки) – позначає відомості, запозичені не з приписаного джерела інформації.
Пробіли між знаками та елементами опису є обов'язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.
Назви книг, періодичних видань та видавництв у лапки не беруть. Числівники в описі, як правило, наводять так, як вони подані у джерелі інформації, але римські цифри і числівники у словесній формі замінюють арабськими цифрами. Форму написання числівників у назвах зберігають. У назві не допускаються скорочення.
Схема бібліографічного опису однотомного монографічного видання (книги) має такий вигляд:
Заголовок. Основна назва : відомості, що стосуються назви / перші відомості про відповідальність ; наступні відомості про відповідальність. – Відомості про видання. – Місце видання : Назва видавництва, рік видання. – Кількість сторінок.
Заголовок – це ім'я індивідуального автора. Заголовок від опису відокремлюють крапкою. Області опису відокремлюють одна від одної крапкою і тире. Книги одного, двох, трьох, чотирьох і більше чотирьох авторів описують по-різному. Прізвище автора в заголовку вказують у такому порядку: спочатку прізвище, а потім ініціали чи повне ім'я.
Основну назву твору наводять у тій формі, в якій вона подана у книзі на титульному аркуші (на обкладинці часто подають скорочену назву).
Відомості, що стосуються назви, містять слова і фрази, безпосередньо пов'язані з назвою книги і залежні від неї. Вони пояснюють основну назву, а також уточнюють зміст, характер і призначення книги. Перші слова відомостей, що належать до назви, та відомостей про відповідальність записують з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Якщо відомості, що належать до назви, складаються з одного слова, то їх не скорочують (наприклад: підручник, посібник, довідник, енциклопедія тощо). Ці відомості відокремлюють знаком : (двокрапка) через пробіл.
Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб, організації та установи, які зробили внесок у створення твору й підготовку його до друку. Це автори, наукові редактори, упорядники, перекладачі та ін. Їхні прізвища виділяють знаком / (навскісна риска). Якщо таких відомостей кілька, їх відокремлюють знаком ; (крапка з комою).
До відомостей про видання належать порядковий номер видання, місце видання, назва видавництва, дата видання та його обсяг. Порядковий номер видання зазначають, починаючи з другого. Можливе також стереотипне (без будь-яких змін) видання. Місце видання – це місто, де видана книга. Назви деяких міст наводять у скороченому вигляді: М. (Москва), СПб. (Санкт-Петербург), К. (Київ), Л. (Львів), X. (Харків). Усі інші, в т. ч. іноземні, назви міст пишуть повністю. Назву видавництва подають без лапок через : (двокрапку) з пробілом. Відомості про видавничі функції, виражені словами «видавництво», «видавничий дім», «видавнича організація», «видавець» тощо випускають за наявності тематичної назви, але зберігають, якщо найменування видавця і ці слова граматично пов'язані. Назви видавництв можна скорочувати. Якщо в документі відсутні відомості про видавця, що є обов'язковим елементом бібліографічного опису, наводять скорочення [б. в.]. Дата видання – це рік видання книги, який визначають за її титульним аркушем. Обсяг видання – кількість сторінок у книзі.
У стислому вигляді бібліографічний опис міститься в анотації книги.
Документ, що містить складову частину, є ідентифікатором публікації і називається ідентифікаційним документом. Бібліографічний опис ідентифікаційного документа роблять за такою схемою:
Відомості про складову частину документа // Відомості про ідентифікуючий документ. – Відомості про місцезнаходження складової частини в документі.
Наприклад:
1. Козіна Ж. Л. Теоретичні основи і результати практичного застосування системного аналізу в наукових дослідженнях в області спортивних ігор / Ж. Л. Копил // Теорія та методика фізичного виховання. – 1007. – № 6. – С 15–18, 35–38.
2.Гранчак Т. Інформаційно-аналітичні структури бібліотек в умовах демократичних перетворень / Тетяна Гранчак, Валерій Горовий // Бібліотечний вісник. – 2006. – № 6. – С 14–17.
3. Чорний Д. М. Міське самоврядування: тягарі проблем, принади цивілізації / Д. М. Чорний // По лівий бік Дніпра: проблеми модернізації міст України: (кінець XIX – початок XX ст.) / Д. М. Чорний. – X., 2007. – Розд. 3. – С 137–202.
Організація захисту кваліфікаційних робіт.
Порядок захисту кваліфікаційних робіт визначено Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах.
Кваліфікаційна робота, подана до захисту, має бути переплетена.
Кваліфікаційні роботи студенти захищають у державній комісії. До захисту допускають студентів, які виконали всі вимоги навчального плану. До державної комісії, крім кваліфікаційної роботи, подають відгук про неї наукового керівника та рецензію на роботу фахівця відповідного профілю та кваліфікації.
Відгук наукового керівника кваліфікаційної роботи пишуть у довільній формі. У ньому визначають рівень підготовки студента до виконання професійних обов'язків; ступінь самостійності у виконанні кваліфікаційної роботи; новизну поставлених питань та оригінальність їх вирішення; вміння використовувати літературу; ступінь володіння методами дослідження; повноту і якість розробки теми; логічність, послідовність, аргументованість, літературну грамотність викладення матеріалу; можливість практичного застосування результатів кваліфікаційної роботи або окремих її частин; висновок про те, якою мірою вона відповідає вимогам до кваліфікаційних робіт.
Рецензію на кваліфікаційну роботу надає кваліфікований фахівець у галузі науки, з якої виконана робота. Вона також має довільну форму, може розкривати ті самі питання, що й відгук керівника. Особливу увагу в рецензії звертають на актуальність теми і вміння студента застосовувати теоретичні знання для розв'язання конкретних практичних завдань, наявність у роботі пропозицій і рекомендацій, їхню новизну, перспективність, практичну цінність, достовірність результатів і обґрунтованість висновків. Оцінюють також стиль викладу та оформлення роботи. Наприкінці рецензії зазначають недоліки роботи.
Рецензент оцінює кваліфікаційну роботу за чотирибальною шкалою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»). Рецензію можна й не завершувати оцінкою, вона має випливати зі змісту рецензії. Науковий керівник кваліфікаційної роботи має дати загальну оцінку роботи, йому не варто оцінювати її за чотирибальною системою, оскільки цим він оцінюватиме й власну роботу як наукового керівника. Рецензент, навпаки, як стороння особа має дати конкретну об'єктивну оцінку роботи.
Захист кваліфікаційних робіт відбувається на відкритому засіданні державної комісії. Процедура захисту передбачає доповідь студента про зміст роботи; запитання до автора; оголошення відгуку наукового керівника та рецензії; відповіді студента на зауваження, наявні у відгуку та рецензії.
Структура доповіді студента в основному збігається зі структурою кваліфікаційної роботи. Вона має охоплювати обґрунтування актуальності теми дослідження, визначення його об'єкта, предмета, мети і завдань, зазначення структури роботи (вступ, кількість розділів і підрозділів, висновки, список використаних джерел), стислу характеристику змісту розділів і висновки. Особливу увагу у виступі приділяють висновкам як результатам дослідження. Доповідь студента орієнтовно має тривати до 10 хв. Після доповіді студент відповідає на запитання членів державної комісії, а після оголошення відгуку наукового керівника та рецензії – на наявні в них зауваження.
Результати захисту кваліфікаційної роботи оцінюють за 100-бальною та чотирибальною шкалою. Оцінки кваліфікаційних робіт виставляють на закритому засіданні державної комісії, голова якої оголошує їх на відкритому засіданні комісії у цей самий день після оформлення протоколів засідання. Студентові, який при захисті кваліфікаційної роботи отримав незадовільну оцінку, видають академічну довідку і відраховують із вищого навчального закладу. До повторного захисту кваліфікаційної роботи його допускають протягом трьох років після відрахування.
Написання і захист студентами курсових і кваліфікаційних робіт є обов'язковими складовими навчального процесу. Без успішного захисту курсової роботи студент не може бути переведений з одного курсу на інший, а без захисту кваліфікаційної роботи – отримати диплом про вищу освіту.
Курсові роботи зберігаються на кафедрі (в предметній або цикловій комісії) протягом одного року. Кваліфікаційні роботи зберігаються в бібліотеці вищого закладу освіти протягом п'яти років. Після закінчення термінів зберігання зазначені роботи знищуються, про що складається відповідний документ (акт).