 |
|
Методика проведення семінару.
Структура семінарського заняття.
На перший погляд видається, що проведення семінарського заняття не викликає особливих труднощів. Однак хороший (на високому теоретичному і методичному рівні) семінар провести важче, ніж прочитати лекцію. Якщо успіх лекції залежить здебільшого від викладача, то успіх семінару – від студентів, їхньої підготовленості та активності. Викладачеві доводиться докладати значних зусиль, привчаючи студентів систематично працювати з навчальною і науковою літературою, готувати доповіді і реферати, виступати на семінарі, полемізувати, висловлюватися грамотною мовою тощо.
Методика проведення семінарського заняття визначається передусім його структурою, основними елементами якої є: вступ, основна частина, підсумкова частина.
До елементів вступу належать перекличка, формулювання теми семінару і вступне слово викладача. Як і у вступному слові лекції, у вступному слові до семінару мають обов'язково міститися зазначення зв'язку теми семінарського заняття з темою попереднього семінару, її теоретичне і практичне значення та визначення мети заняття.
Основна частина складається з розгляду питань плану семінару. У виступах з питань студенти мають навести визначення, основні теоретичні положення, їх аргументацію та фактичний матеріал.
Підсумкова частина охоплює висновки викладача з теми, зазначення позитивних і негативних моментів семінару та постановку завдання на наступне семінарське заняття.
Методичні вимоги до проведення семінару.
Загальні.
Для проведення семінарського заняття на високому методичному рівні викладач повинен володіти високою педагогічною майстерністю. Можна виокремити такі загальні методичні вимоги до проведення семінару:
1) якщо на лекції говорить один викладач, то на семінарі мають говорити студенти, а викладач – лише зрідка. Він не повинен захоплюватися власними виступами, перетворювати семінар на продовження лекції. Схильність до власних виступів на семінарах часто виявляють малодосвідчені викладачі;
2) викладач повинен докласти якнайбільше зусиль для залучення до активної участі в семінарі всіх студентів. Часто на семінарських заняттях виступають одні й ті самі студенти, а решта студентів, особливо ті, які сидять на задніх рядах, відмовчуються. Щоб залучити студентів до участі в семінарі, викладач має звертатися до них із запитаннями, пропонувати їм ставити запитання студентам-доповідачам і викладачеві, виступати з доповненнями;
3) на семінарі викладач не повинен користуватися заздалегідь підготовленими записами. Методичну розробку складають з метою підготовки викладача до семінару, систематизації матеріалу, забезпечення логічної послідовності у розгляді питань, а наявні в ній визначення та основні теоретичні положення викладач має знати напам'ять. Вимагаючи від студентів відповідей з питань плану семінару і на запитання, викладач сам не повинен шукати відповідей у власних записах.
Щодо вступу.
Поширена думка, що на початку семестру до семінарських занять викладачеві потрібно ознайомитися з семінарською групою: успішністю студентів (за даними деканату), активністю групи загалом й окремих студентів (через спілкування з викладачами, які раніше проводили заняття в групі), активом (староста, профорг, керівники наукового товариства студентів та аспірантів, члени інших виборних органів студентського самоврядування та ін.). Однак це може спричинити упереджене ставлення до групи й окремих студентів. Значно цікавіше сформувати власну думку про групу, а вже потім порівняти її з враженнями інших викладачів.
Семінарське заняття завжди потрібно розпочинати з переклички. Викладач повинен уважно стежити за відвідуванням студентами семінарів, фіксувати у своїх записах із семінарських занять (списку групи, зошиті, журналі) не тільки присутність на семінарі, а й запізнення на заняття. Іноді викладач взагалі не робить переклички, мотивуючи це необхідністю економії навчального часу, або звертається до старости групи з проханням назвати прізвища відсутніх студентів. Цього робити не варто, адже перекличка фіксує початок семінару, мобілізує й дисциплінує студентів, дає викладачеві змогу контролювати відвідування занять, знайомитися зі студентами, запам'ятовувати їхні прізвища, що особливо важливо. Навіть якщо у викладача багато семінарських груп, він повинен намагатися запам'ятати прізвище кожного студента.
Після переклички викладач формулює тему семінару і виголошує вступне слово, в якому зазначає зв'язок теми семінару з темою попереднього заняття, її теоретичне і практичне значення та визначає мету семінару. Це допомагає домогтися логічної послідовності у вивченні навчальної дисципліни на семінарських заняттях, наголосити на важливості вивчення теми, мобілізувати і спрямувати пізнавальну діяльність студентів на початку семінару. Інші складові вступного слова визначає викладач. Воно не повинно бути великим за обсягом (не більше 3-5 хв.).
Іноді після вступного слова викладач запитує, хто із студентів не готовий до семінарського заняття. Однак цього робити не варто. Викладач має знати, що до кожного чи майже до кожного семінарського заняття готуються всього кілька одних і тих самих студентів групи, а більшість студентів до семінарів майже або й зовсім не готується. На семінарі вони не виступають з доповідями, не беруть участі в обговоренні питань, а в разі запрошення їх викладачем до виступу або відмовляються відповідати, або зачитують стислий конспект лекції (іноді – чужий) чи матеріал із ксерокопії підручника. Підготувавшись зрідка (один-два рази на семестр) до виступу з одного питання і виступивши на семінарі, такі студенти і надалі до занять не готуватимуться. Зрештою, сам семінар як форма навчання не стимулює підготовки студента до кожного заняття з усіх питань плану, оскільки в академічній групі із 25-30 і більше студентів він не матиме змоги виступити на кожному семінарі (готуються студенти саме для виступу). Уже ці особливості семінарських занять свідчать, що ними не можна замінити лекцію, бо саме вона (а не самостійна робота чи семінари) була і залишається головним джерелом знань для студентів.
Можлива ситуація, коли на запитання викладача щодо готовності до семінару всі або майже всі студенти групи заявлять, що вони до нього не готові (навіть підготовлені студенти можуть заявити про неготовність на знак солідарності з більшістю). У такому разі викладачеві доведеться або переносити семінарське заняття на інший час, що він не має права робити, або замість семінару читати лекцію, що недоцільно робити тільки в одній академічній групі.
Нарешті, звернення викладача до студентів із запитанням щодо готовності їх до семінару не стимулює відвідування ними семінарських занять, оскільки ставить непідготовленого до семінару студента у становище складного морального вибору: зізнатися чи не зізнатися у непідготовленості до семінару? Зізнання означатиме заборгованість із теми і необхідність її відпрацювання, хоча студент і був присутній на занятті, не зізнання виявить його нещирість у разі запрошення викладачем до виступу. Щоб уникнути ризиків, студент може просто не піти на семінар.
Щодо основної частини.
Після вступного слова викладач формулює перше питання плану семінарського заняття, вказуючи, на що саме потрібно звернути увагу в його розгляді, і запрошує студента до виступу. На перших семінарських заняттях визначати студентів-доповідачів викладачеві варто за принципом добровільності, тобто запрошувані до виступу тих студентів, які цього прагнуть. Надалі добровільність потрібно поєднувати з викликом доповідачів, щоб спонукати до виступів пасивних студентів.
Під час виступу студента викладач повинен його уважно слухати і не перебивати своїми зауваженнями, коментарями чи запитаннями. Допускається хіба що тактовне виправлення неправильно вимовленого слова, помилкового наголосу тощо. Зупиняє викладач студента у двох випадках: якщо студент відповідає не по суті питання або затягує час виступу. У першому разі викладач нагадує студенту, про що саме має йти мова у розгляді питання. Якщо доповідач і надалі ухиляється від викладу суті питання, викладач припиняє його виступ і пропонує висловитися іншому студенту. У другому разі викладач пропонує студенту скорочувати час виступу, зупиняючись на основному в змісті питання. Затягування виступу нерідко відбувається тому, що студент дослівно зачитує скопійований чи роздрукований на принтері текст підручника або наукової статті. Трапляється, що такий текст він заздалегідь взагалі не читав і знайомиться з ним уже на семінарі, тому не може виокремити в ньому основне. Таких «доповідей» краще не допускати. Студентів потрібно привчати не до зачитування, а до переказу підготовленого тексту.
Іноді доповідач висловлює бажання виступити тільки з частини питання, розраховуючи, що решту його змісту розкриють інші студенти. Деякі викладачі у такій практиці вбачають засіб залучення більшої кількості студентів до обговорення теми. Однак при цьому зміст питання може залишитися недостатньо розкритим. Крім того, така практика сприяє поверховій підготовці студентів до семінару. Перші виступи з кожного питання мають бути повними, всебічними і глибокими, наближаючись за змістом і формою до доповіді. У такому разі і рівень наступних виступів (доповнень) буде вищим, оскільки від студентів вимагатиметься не просте доповнення виступу, а повідомлення про те важливе, чого не згадав доповідач.
Слухаючи виступ студента, викладач на чистому аркуші паперу відзначає його окремі висловлювання, формулювання, цікаві думки, обмовки, помилки тощо, до яких потрібно повернутися у розгорнутому обговоренні питання. Якщо студент припустився помилки, викладач його не поправляє, а вже після виступу запитує, чи звернули увагу на неї студенти. Досвід свідчить, що студенти доповідача уважно не слухають, вони переглядають підготовлені матеріали, готуються до виступу і наступного питання, а то й займаються сторонніми справами. Це значно знижує ефективність семінару. Тому викладач повинен стежити, щоб студенти зосередилися на доповіді, робити зауваження тим, хто відволікається; звертатися до аудиторії із запитаннями тощо.
Після закінчення виступу студента з питання викладач пропонує аудиторії звернутися до доповідача із запитаннями. Потрібно стежити за тим, щоб запитання студентів були суттєвими, пов'язаними з темою, точно сформульованими. Під час відповідей доповідача на запитання студентів в аудиторії складається сприятлива для виникнення дискусії ситуація. Наявність дискусії, яка сприяє глибокому й усвідомленому засвоєнню навчального матеріалу, є ознакою хорошого семінарського заняття. Дискусія може розпочатися між доповідачем та іншими студентами і продовжитися вже між усіма студентами.
Після відповідей доповідача на запитання студентів до нього із запитаннями може звернутися викладач. Якщо студент розкрив основний зміст питання, не припустився помилок і відповів на запитаний студентів, то викладачеві не варто цього робити. Свої запитання він ставить тоді, коли студент упустив у виступі щось важливе або якщо до нього не зверталися із запитаннями студенти. При цьому не слід задавати складних запитань слабко підготовленим студентам, щоб не відбивати у них бажання виступати на семінарі з власної ініціативи. Запитань викладача не повинно бути багато, щоб не перетворювати семінар на іспит. Якщо ні студенти, ні викладач не ставлять запитань доповідачеві, то в нього може скластися враження, що його виступ ні в кого не викликав інтересу.
Відповіді доповідача на запитання показують, наскільки добре він усвідомив матеріал. У реакції студенти на запитання виявляються його інтелектуальні і психологічні риси: самостійність мислення, самовладання, зібраність або, навпаки, нерішучість, боязкість перед аудиторією, нездатність швидко орієнтуватися в матеріалі, невміння сформулювати власну думку. Залежно від індивідуальних рис доповідача викладачеві доводиться або витримувати паузу, надаючи студенту час на те, щоб він сформулював думку, або звертатися до аудиторії з пропозицією разом подумати над відповіддю на запитання.
Після відповідей на запитання доповідач займає своє місце, а викладач пропонує студентам зробити доповнення з питання, під час яких також бажано стимулювати дискусію між студентами. Доповнення не повинні затягуватися, щоб залишився час для розгляду наступних питань плану семінару.
Після закінчення доповнень викладач ставить перед аудиторією одне чи два додаткові питання в межах обговорюваної теми, які він сформулював під час підготовки методичної розробки до семінару, і пропонує студентам дати на них відповіді. Це сприятиме поглибленню розгляду питань плану семінару; бажано щоб питання мали проблемний характер.
На завершення розгляду першого питання викладач з'ясовує наявність у студентів запитань і в разі потреби відповідає на них чи пропонує відповісти студентам, робить висновок з питання і логічно переходить до другого питання, яке, як і наступні, розглядають у такій самій послідовності.
Отже, обговорення питання плану семінарського заняття відбувається не в довільній формі, а в такій логічній послідовності:
— постановка питання викладачем;
— виступ студента (доповідача) з питання;
— запитання студентів до доповідача;
— запитання викладача до доповідача (за потреби);
— доповнення, обговорення питання всіма студентами;
— додаткові питання викладача та відповідь на них студентів;
— висновок викладача з питання і перехід до наступного питання.
Такої послідовності дотримуються у проведенні семінарського заняття як у бесідній, так і в реферативній формах.
Викладач повинен у своєму зошиті (журналі) акуратно фіксувати всі види участі студентів у семінарі: доповіді, підготовку рефератів, виступи з ними, доповнення тощо, використовуючи певну символіку, нараховувати за них бали, що не тільки доцільно з погляду стимулювання виступів на семінарах, а й необхідно у проведенні занять за кредитно-модульною системою.
Щодо підсумкової частини.
У підсумковій частині семінару викладач спершу робить висновки з теми заняття, конкретизуючи їх за питаннями плану. Потім звертає увагу на позитивні і негативні сторони (моменти) семінарського заняття: відзначає кращі доповіді і доповнення, найактивніших студентів, закликає пасивних студентів до активності тощо. Оцінок (балів) за семінарське заняття при цьому бажано не називати, щоб не створювати у студентів враження, що їхні виступи недооцінені, оцінені нижче, ніж виступи інших студентів тощо. На закінчення семінару викладач дає завдання на наступне семінарське заняття і методичні поради щодо підготовки до нього. Важливо закінчити семінар до дзвінка, щоб не займати час на перерві.
Щодо окремих ситуацій.
На семінарських заняттях можуть виникати деякі ситуації, які вимагатимуть підвищеної активності викладача. Іноді виступи з питань плану семінару є досить стислими (тривають 5-7 хв.) і студенти їх не обговорюють – не звертаються до доповідача із запитаннями і не доповнюють його виступ. У такому разі питання плану семінару можуть бути вичерпані задовго до закінчення заняття і викладач не матиме чим заповнити час, що залишився. Щоб уникнути такої ситуації, викладачеві не слід одразу переходити до розгляду наступного питання за відсутності бажаючих виступити з доповненнями, а розтягнути розгляд питання за часом через стимулювання доповнень студентів, звернення до них із власними запитаннями, пропозиції звернутися із запитаннями до нього тощо.
Можлива й така ситуація, що до семінару не підготувався жоден студент. Виступати з власної ініціативи ніхто не бажає, а викликані для виступу студенти відмовляються від нього через непідготовленість. У такому разі викладачеві не варто викликати для відповіді всіх студентів підряд. Обговорення теми він може розпочати із розгляду найпростіших питань, відповіді на які студенти знають і без попередньої підготовки, поступово підводячи його під питання плану семінару. При цьому можна звертатися до вже наявних у студентів знань із тем попередніх семінарських занять, із прослуханих ними лекцій, пропонувати їм дати власну оцінку певним фактам поточного життя суспільства, самому відповідати на поставлені питання тощо. Досвід свідчить, що, розговорившись, студенти можуть подолати невпевненість у власних знаннях і робити невеликі виступи.
Зрештою, кожен викладач має власний досвід уникнення і подолання критичних ситуацій на семінарах. Жодна методика не в змозі передбачити всіх можливих нюансів навчального процесу.
Оцінка якості семінарського заняття.
З методичної точки зору, як викладачеві, так і студенту важливо знати не тільки форми проведення семінарських занять, а й критерії оцінки їх якості. У методологічній літературі є кілька варіантів таких критеріїв. Один із них був запропонований С. Кісельгоф і його колегами-співавторами. З точки зору цих дослідників, критеріями оцінки якості семінарського заняття можуть бути: 1) план семінару; 2) список рекомендованої літератури; 3) організація семінару; 4) активність студентів; 5) стиль проведення семінару; 6) підготовленість викладача і його майстерність; 7) ставлення викладача до студентів; 8) ставлення студентів до викладача і до досліджуваного предмета.
Розглянемо ці пункти більш докладно.
1) План семінару визначається темою, яку належить вивчити, і програмою курсу, що вивчається. План семінару з соціології складається викладачем і повністю залежить від його досвіду і майстерності. При цьому є різні ситуації: або семінари веде сам лектор, або він тільки читає лекції, а семінари веде за ним викладач, або лектор читає лекції і веде семінари в окремих групах потоку, а в інших групах цього ж потоку заняття проводить викладач.
Ясно, що у всіх цих випадках необхідна чітка узгодженість між лекційними і семінарськими темами; між темами, що вивчаються в одній групі і в паралельних; потрібно ідентифікувати кількість питань, форми проведення занять і контролю занять. Всі ці моменти визначаються методикою підготовки семінару. При цьому необхідно узгодити як творчу діяльність викладача (складання плану семінару, який може бути скупим або розгорнутим, затеоретизованим або буденно-приземленим, погодженим із профілем спеціальності або далеким від неї і т. ін.), так і організуючу діяльність кафедри, яка повинна проводити різнобічну методичну роботу, зокрема, затверджувати робочі плани кожного викладача з тим, щоб уникнути будь-якого свавілля у викладацькій діяльності.
2) Якість рекомендованої літератури визначається тим, що список її може бути або дуже вузьким, або занадто широким; він може включати або застарілі роботи, або такі, яких ще немає у бібліотеці. Тому чітке оформлення списку рекомендованої літератури є важливою методичною вимогою підготовки семінару, особливо при вивченні соціології.
3) Організація семінару – багатоаспектний критерій. Тут відбивається ступінь готовності як студентів, так і викладача. Організація може бути чіткою, злагодженою, а може бути досить хаотичною. Час проведення семінару має бути суворо розписано і повністю відповідати меті заняття. Викладач не повинен зловживати своїм правом втручатися у відповіді студентів, він повинен уміло спрямовувати хід обговорення, чітко регулюючи при цьому час обговорення. Лише в результаті такої злагодженої роботи викладача і студентів вдається повною мірою розібрати всі аспекти даної проблеми.
4) Активність студентів проявляється як у їхніх відповідях, так і щодо відповідей своїх товаришів, до зауважень і доповнень викладача, у фіксації важливих положень розглянутих питань у вигляді спеціальних записів тощо.
5) Стиль проведення семінару характеризується такими якостями, як високий інтерес слухачів, їх жваве і зацікавлене участь в обговоренні питань або ж, навпаки, нудьга, трафаретність, формалізм, відсутність будь-якого інтересу з боку студентів.
6) Наступний пункт також відображає професійну майстерність викладача, його теоретичну і психологічну готовність до проведення семінару. Тут особливо зримо відчувається різниця між молодим викладачем-початківцем і викладачем, який має багатий досвід викладацької діяльності.
7) Викладач, маючи поруч професійних якостей, в той же час є особистістю з набором своїх психологічних якостей. Психологічні якості викладача повинні відповідати його професії. Тут особливо цінується міра, причому міра в усьому: і в строгості, і в лібералізмі. Тут не проходять цинізм викладача і його зарозумілість по відношенню до студентів, особливо до їхніх недоліків, байдуже ставлення до аудиторії та викладацької діяльності, його професійна етика.
8) Як відповідна реакція будується і ставлення студентів до викладача. Це відношення можна укласти в шкалу: шанобливе, байдуже, критичне, вороже.
Існують і інші критерії, зокрема:
1) Цілеспрямованість: постановка проблеми, прагнення пов’язати теорію з практикою, з використанням матеріалу в майбутній професійній діяльності.
2) Планування: виділення основних питань, пов’язаних із профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури.
3) Організація семінару: уміння викликати і підтримувати дискусію, конструктивний аналіз всіх відповідей і виступів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.
4) Стиль проведення семінару: жвавий, із постановкою гострих питань, дискусією або в’ялий, який не викликає ні думок, ні інтересу.
5) Відношення „викладач – студенти”: шанобливі, в міру вимогливі, байдужі.
6) Керівництво групою: швидкий контакт зі студентами, впевнена поведінка в групі, розумна і справедлива взаємодія зі студентами або, навпаки, підвищений тон, опора в роботі на лідерів, яка залишає пасивними інших студентів.
7) Зауваження викладача: кваліфіковані, узагальнюючі або немає зауважень
8) Ведення студентами записів на семінарах: регулярно, рідко, не ведуть.