Главная | Обратная связь

Методика підготовки і проведення іспитів.

Сутність іспиту.

Іспит може бути формою підсумкового семестрового контролю (семестровий іспит) і формою державної атестації студента (державний іспит).

Семестровий іспит – форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з певної навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Іспит є завершальним етапом у вивченні навчальної дисципліни і відіграє важливу роль у розширенні, поглибленні, систематизації та закріпленні знань студентів, перетворенні їх на особисті переконання. Під час підготовки студентів до іспиту здобуті ними на лекціях, семінарах, у процесі самостійної роботи знання систематизуються, заповнюються прогалини в знаннях.

Відмова від проведення іспитів у зв'язку із запровадженням кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів призводить до втрати цих важливих освітніх і виховних функцій іспитів.

Екзаменаційна сесія.

Екзаменаційна сесія – це період підведення підсумків навчальної роботи студентів протягом семестру. Тривалість та терміни її проведення визначаються навчальним планом (робочим навчальним планом). Під час сесії проводяться екзамени за окремим розкладом, який затверджується проректором (заступником директора) з навчальної роботи. Перерва між екзаменами, якщо вона необхідна студентам для самопідготовки, повинна становити не менше 3-4 днів. Перед кожним екзаменом обов'язково проводиться консультація.

Час і місце проведення екзамену планується з урахуванням його форми: усної чи письмової. Час і місце проведення екзамену дозволяється змінювати тільки за погодженням з деканом факультету (завідувачем відділення).

Не пізніше як за місяць до початку екзаменаційної сесії деканат (відділення) ознайомлює викладачів і студентів з розкладом екзаменів і його копія вивішується на стенді деканату (відділення).

Допускається складання екзаменів поза екзаменаційною сесією.Декан факультету (завідувач відділення) може визначати індивідуальні терміни складання екзаменів студентам, у зв'язку з поважними причинами (хвороба, сімейні обставини, відрядження тощо), що підтверджені документально. Поза екзаменаційною сесією можуть скласти екзамени і студенти, які навчалися за індивідуальним графіком або виявили особливі знання протягом семестру.

Якщо студент отримав під час екзаменаційної сесії більше двох незадовільних оцінок, він підлягає відрахуванню з вищого закладу освіти. Студенти, які під час сесії не склали екзамени, заліки з однієї або двох дисциплін, повинні ліквідувати академзаборгованість до початку наступного семестру. Як виняток, керівник вищого закладу освіти може продовжити термін ліквідації академзаборгованості.

Повторне складання екзамену допускається не більше двох разів: перший раз викладачеві, другий – комісії, яка створюється деканом факультету (завідувачем відділення).

Перескладання екзаменів з метою підвищення оцінки не допускається, але у виняткових випадках за погодженням з деканом факультету (завідувачем відділення) та студентськими громадськими організаціями такий дозвіл може дати ректор (директор) вищого закладу освіти.

Підготовка викладача до іспиту.

У процесі підготовки викладача до іспиту умовно можна виокремити такі три етапи: складення переліку контрольних питань до іспиту; складення екзаменаційних білетів; проведення консультацій.

Складення переліку контрольних питань до іспиту.

Обсяг і зміст вимог до студентів на іспиті визначаються навчальною програмою дисципліни й охоплюють матеріал, викладений у лекціях, розглянутий на семінарських заняттях та опрацьований студентами самостійно. Перелік контрольних питань до іспиту складають на основі навчальної програми дисципліни, планів лекцій і семінарських занять. Щоб скласти потрібну кількість питань до іспиту, питання планів диференціюють на вужчі за змістом. У переліку питання розташовують у логічній послідовності – від першої теми до останньої. Питання мають бути приблизно однаковими за обсягом, їх формулювання не повинні бути такими широкими, як назви тем. Перелік має містити питання, що враховують профіль підготовки фахівців.

Формалізованих вимог щодо кількості питань у переліку не існує. Бажано, щоб на іспиті в одній екзаменаційній (академічній) групі білети не повторювалися. Оскільки в академічній групі зазвичай нараховується від 25 до 35 студентів, то приблизно такою має бути кількість екзаменаційних білетів. З урахуванням того, що в кожному білеті міститься три питання, у переліку може бути від 75 до 105 питань. Кількість контрольних питань залежить також від обсягу навчального матеріалу та кількості годин, відведених на вивчення дисципліни.

Перелік контрольних питань до іспиту заздалегідь доводять до відома студентів. У жодному разі не можна повідомляти питання за екзаменаційними білетами, оскільки підготовка до іспиту за білетами не відповідає логіці навчального курсу: студент готується не послідовно від першої теми до останньої, а вивчає питання з різних тем у межах білета. Крім того, знання студентами білетів до іспиту підштовхує їх до написання шпаргалок-відповідей на кожний білет.

Складення екзаменаційних білетів.

Екзаменаційні білети складають на основі переліку контрольних питань із дотриманням певних методичних вимог. До кожного білета питання беруть з першої, другої та останньої третини навчальної програми. Наявність у білеті тільки двох питань обмежує можливості викладача з достатньою повнотою з'ясувати обсяг та зміст знань студентів і призводить до надмірного збільшення кількості білетів. Два питання в білеті може бути тоді, коли загальна кількість контрольних питань є невеликою – 40-50 питань, а потрібно скласти 20-25 білетів.

Для складання білетів із включенням до них питань із різних частин навчальної програми можна використати такий простий прийом: із 75 контрольних питань до першого білета включають перше, 26-те і 51-ше питання, до другого – друге, 27-ме і 52-ге питання тощо. Це суто механічний підхід, який потрібно коригувати з урахуванням складності питань, наявності у переліку контрольних питань наукових праць (першоджерел) тощо. Білети мають бути приблизно однакової складності. Якщо до одного білета із переліку потрапляють складні питання, їх потрібно рознести по різних суміжних білетах. Так само до одного білета недоцільно включати дві праці (першоджерела).

Іноді питанням переліку та екзаменаційних білетів падають проблемно-наказової форми: «доведіть», «обґрунтуйте», «покажіть» тощо. Однак соціальні науки – не математика чи фізика, в них нічого ні довести, ні показати не можна. Трапляється і так, що контрольні питання до іспиту викладачі студентам не дають, посилаючись на наявність навчальної програми. Проте у програмі набагато більше формулювань, аніж у переліку, і студенту важко зорієнтуватися, які з них є основними. Питання переліку охоплюють саме основні положення тем навчальної дисципліни. Вони орієнтують студента у підготовці до іспиту, вселяють у нього впевненість у власних знаннях.

Екзаменаційні білети повинні мати певну форму. У них зазначають: назви вищого навчального закладу, факультету (інституту), спеціальності, навчальної дисципліни; семестр і номер білета; формулювання питань із порядковими номерами; інформацію про затвердження білетів на засіданні кафедри з датою затвердження і номером протоколу; підписи викладача-екзаменатора і завідувача кафедри, їхні прізвища та ініціали. Екзаменаційні білети зберігають на кафедрі й оновлюють щорічно.

Проведення консультацій.

До семестрового іспиту проводять кілька консультацій: міжгрупову (для окремого курсу); групову (для певної екзаменаційної групи); індивідуальну (для окремих студентів). Розклад іспитів передбачає проведення тільки групових (передекзаменаційних) консультацій. Міжгрупову консультацію проводять за ініціативою самого викладача, а індивідуальну – за ініціативою студентів.

Міжгрупову установчу консультацію викладач проводить для всього курсу на останній лекції. У ній він інформує студентів про іспит: форму його проведення, вимоги щодо знань і відповідей студентів, принципи оцінювання знань тощо. Студентів зокрема попереджають, що на іспиті не можна користуватися ніякими літературними джерелами, крім навчальної програми, електронними пристроями – мобільними телефонами, диктофонами, аудіоплеєрами, електронними книгами тощо. Викладач також ознайомлює студентів з переліком контрольних питань до іспиту та нагадує, що студенти, які не відпрацюють теми пропущених семінарських занять та не наберуть мінімально необхідну кількість балів за змістові модулі, до складання іспиту не будуть допущені. Загальну кількість балів, отриманих студентами за змістові модулі, зазвичай повідомляють їм на останньому семінарському занятті.

Індивідуальні консультації проводять за семестровим графіком консультацій викладача. На них приходять студенти, яким потрібна додаткова допомога викладача у підготовці до іспиту, а також ті, які відпрацьовують теми пропущених семінарських занять.

Передекзаменаційну консультацію проводять напередодні іспиту. Вона є підсумковим етапом підготовки викладача і студентів до іспиту й відіграє важливу роль у заповненні прогалин у знаннях студентів. На цій консультації викладач відповідає на запитання студентів, які виникли в них під час підготовки до іспиту.

Передекзаменаційну консультацію проводять із дотриманням таких методичних вимог:

— викладач має ґрунтовно підготуватися до консультації і знати відповіді на всі питання, що містяться в переліку контрольних питань до іспиту;

— відповідаючи на запитання студентів, викладач не повинен користуватися якими-небудь записами чи навчальною літературою;

— викладач має давати стислі відповіді на всі запитання студентів та уникати двох крайнощів: перетворення консультації на лекцію через розгорнуті відповіді або обмеження її лише відсиланнями студентів до літературних джерел, у яких міститься потрібний матеріал.

Відповіді мають бути стислими, а не нагадувати розгляд питань в лекціях. Докладнішу інформацію студенти мають отримати з навчальної літератури. Про зміст першоджерел розповідати не варто, щоб не стимулювати уникнення студентами їх вивчення. Однак якщо викладач взагалі не відповідає на запитання студентів, а лише відсилає їх до літературних джерел, студенти втрачають до консультації інтерес, оскільки для заповнення прогалин у знаннях за літературними джерелами в них не залишиться часу. Студенти інших екзаменаційних груп, знаючи про таку особливість консультацій викладача, на них не приходитимуть.

На консультації викладачеві не варто виявляти подив із приводу того, що студенти не знають відповідей на прості питання, робити у зв'язку з цим скептичні зауваження, оскільки це також відбиватиме у них бажання звертатися із запитаннями, викликатиме острах виявити своє незнання. Свої відповіді викладач має давати коректно, виявляючи повагу до студентів і зацікавленість у поставлених питаннях, прагненні студентів отримати інформацію. Він повинен заохочувати студентів, звертатися до них із запитаннями, щоб з'ясувати їхні знання з найскладніших питань.

Психологічна та організаційна підготовка до іспиту.

Іспит є чи не найважчим видом педагогічної роботи. Його проведення пов'язане з великим розумовим, психологічним і фізичним навантаженням на викладача. Зазвичай усний іспит триває 6-8 годин. Протягом цього часу викладач повинен виявляти зосереджену увагу, щоб об'єктивно оцінити знання студента, незважаючи на різноманітні сторонні обставини, власне самопочуття, зумовлене напруженням, хвилюванням чи втомою. Він повинен готуватися до іспиту не тільки методично, а й психологічно.

Перед іспитом викладач отримує в деканаті відповідного факультету екзаменаційну відомість та з'ясовує, хто зі студентів екзаменаційної групи не допущений до іспиту. У відведений для іспиту час він запрошує до визначеної аудиторії всіх студентів, ще раз нагадує їм про порядок складання іспиту та називає прізвища студентів, не допущених до нього через невідпрацювання тем пропущених семінарських занять або через відсутність мінімальної кількості балів за змістові модулі, необхідної для допущення до іспиту. Прізвища недопущених до іспиту студентів називають на передекзаменаційній консультації, однак такі студенти на неї зазвичай не приходять.

Проведення іспиту.

Іспит відбувається на наступний день після передекзаменаційної консультації (якщо консультація була перед вихідним днем, то після нього). Він може проводитися в усній, письмовій, тестовій та інших формах.

Іспит в усній формі.

Залишивши в аудиторії п'ятьох студентів, викладач бере в них залікові книжки і пропонує взяти екзаменаційні білети, зазначивши у своєму списку номер білета кожного студента. На підготовку до відповіді зазвичай відводять до 30 хв., на саму відповідь – до 20 хв. Викладач не повинен заохочувати студентів відповідати без попередньої підготовки, обіцяти їм за це додаткові бали. Навпаки, студенту, який виявляє бажання відповідати без підготовки (іноді це особи холеричного типу, які через надмірне хвилювання не можуть зосередитися на питаннях екзаменаційного білета), пропонують заспокоїтися, продумати відповіді, занотувати їх на папері тощо.

Відповіді студента на питання екзаменаційного білета не можна перебивати запитаннями, щоб не виводити його зі стану психологічної рівноваги. Викладач зупиняє відповідь студента, якщо той відповідає не на питання білета. У такому разі увагу студента звертають на формулювання питання в білеті і пропонують відповідати по його суті. Якщо й після цього студент відхиляється від питання, то йому пропонують відповідати на наступне питання. Якщо відповідь студента з питання є ґрунтовною і немає потреби вислуховувати її до кінця, його теж можна зупинити. У процесі відповіді студента на питання її можна коригувати, уточнювати своїми зауваженнями, побажаннями, а додаткові запитання краще ставити або після відповіді на окреме питання, або після відповідей на всі питання білета. У першому разі складення іспиту затягується, а неправильні відповіді на додаткові запитання викликають у студента невпевненість у його знаннях. Після відповідей студента на всі питання білета потреба у додаткових запитаннях взагалі може відпасти. До закінчення відповідей студента на питання екзаменаційного білета іспит не повинен перетворюватися на діалог між ним і викладачем.

Додаткові запитання ставлять для визначення обсягу знань, з'ясування обізнаності з першоджерелами та іншою літературою, перевірки здатності студента швидко орієнтуватися в матеріалі й відповідати без підготовки, а в підсумку – для уточнення оцінки. Такі запитання необов'язково ставити кожному студенту. Іноді студенти, підготовленості чи непідготовленості студента є настільки очевидним, що немає потреби в додаткових запитаннях.

Якщо відповіді студента дослівно відтворюють конспект лекцій чи текст підручника і він не може відірвати погляд від своїх записів, то виникає підозра, що він скористався шпаргалкою. Щоб з'ясувати справжній рівень знань студента, до нього звертаються із запитаннями з інших тем навчального курсу.

Якщо студент не відповідає на поставлене питання, викладач не повинен це робити замість нього. Іспит не можна перетворювати на лекцію. Іноді викладач прагне почути саме такі формулювання відповідей, які він пропонував на лекції. Цього також не варто робити. Важливо, щоб відповідь була правильною по суті. Не варто розпочинати дискусію зі студентом, бо для цього є семінарські заняття.

Опитування студента – лише одна зі складових іспиту. Не менш важливо правильно оцінити рівень його знань. Перевіряючи й оцінюючи знання студентів на іспиті, викладач повинен керуватися такими дидактичними принципами:

– дієвості, який полягає в тому, що перевірка й оцінювання знань мають стимулювати інтерес студента до науки, бажання навчатися, а не відбивати у нього охоту працювати. Не можна виявляти подив або обурення з приводу слабкої підготовки студента. Викладач повинен позитивно відгукуватися про наявні у студента знання, тактовно вказувати на прогалини у них, а не давати йому критичних оцінок на зразок: «Ви нічого не знаєте», «Вам не місце у вищому навчальному закладі» тощо;

– індивідуальності, який означає, що викладач повинен справедливо оцінювати знання кожного окремого студента, а не групи загалом. Високий чи низький загальний рівень підготовки групи не повинен впливати на оцінку знань конкретного студента;

– диференціювання, який передбачає, що мета перевірки й оцінювання знань полягає не тільки в констатації їх наявності чи відсутності, а й у з'ясуванні кількісних (обсяг) і якісних (глибина) відмінностей у знаннях. Оцінюючи знання студентів, викладач повинен уникати крайнощів, які виявляються в тому, що він надає перевагу тільки найнижчим («задовільно», «незадовільно») або найвищим («відмінно», «добре») оцінкам. Оцінки в групі мають бути різними в межах чотирибальної системи і зумовленими не думкою викладача про групу, а відмінностями у рівнях знань студентів;

– об'єктивності, який вимагає, щоб оцінка максимально точно відображала ступінь відповідності між педагогічними вимогами та знаннями студента. На іспиті викладач не повинен враховувати факти несумлінного і безвідповідального ставлення студента до навчання в минулому, «зводити з ним рахунки», а має оцінювати його знання на момент іспиту;

– єдності вимог, який означає, що один і той самий рівень знань студентів різні викладачі повинні оцінювати однаково. Вимогливість викладачів щодо знань студентів різна: одні ставлять більшості студентів низькі оцінки, інші, навпаки, свідомо завищують оцінки, щоб уникнути претензій з боку студентів чи деканату, або ставлять задовільну оцінку за відсутності у студента мінімальних знань, щоб надалі уникнути перескладання іспиту. Така практика суперечить елементарним вимогам педагогіки і не сприяє активності студентів у навчанні. Є загроза її поширення в умовах запровадження вибіркового вивчення соціальних дисциплін, оскільки студенти можуть обирати навчальні курси передусім найменш вимогливих викладачів.

Можна виокремити такі основні методичні вимоги щодо знань і вмінь студентів, на основі яких визначають їхню оцінку на іспиті: знання основного змісту питань екзаменаційного білета; уміння застосовувати теоретичні положення в аналізі реальних явищ і процесів; знання першоджерел; знання альтернативних концепцій і поглядів з певних питань (якщо навчальна дисципліна є профільною).

Викладачеві не варто пояснювати студенту, чому йому поставлено ту чи іншу оцінку на іспиті. Якщо опитування студента проведено методично правильно, то в таких поясненнях не буде потреби. Щоб студент міг зрозуміти якість своєї відповіді і переконатися у справедливості отриманої оцінки, необхідно дотримуватися цінних умов: звертати увагу студента на допущені ним неточності та помилки, ставити додаткові запитання, коли він виявляє необізнаність або припускається неточностей чи помилок; вказувати (перераховувати), які важливі аспекти питання студент не розкрив. Якщо не дотримуватися таких вимог, то студент може подумати, що його відповіді були правильними, а оцінка є заниженою. Це особливо важливо з огляду на те, що студент зазвичай некритично оцінює власні знання і претендує на вищу оцінку, ніж насправді заслуговує. Правильне проведення іспиту допомагає студенту зрозуміти, що він отримав ту оцінку, яка відображає його знання. Після оголошення оцінки не можна погоджуватися на прохання студента запитати його про щось додатково з метою її підвищення.

Методика проведення іспиту та оцінювання знань багато в чому залежать від того, хто приймає іспит: лектор чи викладач, який проводив семінарські заняття. За загальним правилом, іспит приймає викладач, який читав лекції, – професор чи доцент. Іноді іспит приймає викладач, який проводив семінари. З позицій методики кожен із цих варіантів має переваги і недоліки. Керівник семінарів краще знає студентів, ніж лектор, що забезпечує точніше оцінювання ним знань. Водночас прийняття іспиту лектором дає змогу уникнути упередженості в оцінюванні знань студентів, хоча й збільшує елемент випадковості. Для адекватного оцінювання знань студентів лектор повинен отримати інформацію про успішність та індивідуальні особливості студентів у викладача, який проводив семінарські заняття. Іноді вони приймають іспит разом, хоча це офіційно не передбачено.

Методика оцінювання знань на іспиті.

Тепер оцінювання знань студентів на іспиті здійснюють за 100-бальною шкалою з урахуванням розподілу балів між поточним і підсумковим семестровим контролем. Підсумкову оцінку з навчальної дисципліни визначають за 100-бальною і чотирибальною («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») шкалою.

Підсумкова перевірка знань студентів у вигляді іспиту традиційно пов'язана з чотирибальною оцінкою. Тут необхідні чіткі формальні вимоги, що визначають значимість того чи іншого бала. У методичній літературі ці вимоги визначені.

Бал «5» ставиться за знання, коли: а) студент освоїв весь обсяг програмного матеріалу; б) виділяє головні положення у вивченому матеріалі і не зазнає труднощів при відповіді на видозмінені питання, в) вільно застосовує отримані знання на практиці; г) не допускає помилок у відтворенні вивченого.

Бал «4» ставиться тоді, коли: а) студент знає весь вивчений матеріал; б) відповідає без особливих труднощів на запитання викладача; в) вміє застосовувати отримані знання на практиці; г) в усних відповідях не допускає грубих помилок, усуває окремі неточності з допомогою додаткових питань викладача.

Знання, які оцінюються балами «5» і «4», як правило, характеризуються високим понятійним рівнем, глибоким засвоєнням фактів, прикладів і випливаючими із них узагальненнями.

Бал «3» ставиться за знання, коли: а) студент засвоїв основний матеріал, але відчуває труднощі при його самостійному відтворенні і вимагає додаткових і уточнюючих питань викладача; б) воліє відповідати на питання відтворюючого характеру і відчуває труднощі при відповідях на видозмінені питання. Знання, які оцінюються балом «3», найчастіше перебувають на рівні уявлень, які лише поєднуються з елементами наукових понять.

Бал «2» ставиться тоді, коли у студента є окремі уявлення про вивчений матеріал, але все-таки більша частина матеріалу не засвоєна.

Оцінку ставлять спершу в екзаменаційній відомості, а потім у заліковій книжці студента. До виставлення оцінки у відомості викладач не повинен дивитися в залікову книжку, щоб наявні там оцінки не вплинули на оцінювання ним знань студента. Заповнену екзаменаційну відомість подають до деканату в день іспиту.

Після іспиту варто оглянути зворотний бік екзаменаційних білетів і в разі наявності на деяких із них міток (крапок, рисок, галочок тощо) передрукувати їх.

Іспит у письмовій формі.

Його проводять в академічній групі або на курсі загалом за екзаменаційними білетами. Іспит передбачає розгорнуті відповіді на питання білета, тому на нього відводять три години. Перевагою такого іспиту є зокрема те, що він дає змогу перевірити не тільки знання навчального матеріалу, а й уміння викладати його в письмовій формі; недоліком – можливість списування студентами навчальної інформації. Це утруднює адекватну оцінку знань студентів, спотворює об'єктивний стан успішності. Письмовий іспит у формі виконання творчих завдань доцільно проводити з профільних, а не загальноосвітніх дисциплін.

Іспит у формі тестів.

Він також має як переваги, так і недоліки. Іспит у формі тестів допомагає з'ясувати і об'єктивно оцінити рівень знань студентів, уміння вибрати з багатьох варіантів відповіді правильну. Однак студент може й відгадувати правильні відповіді на питання тестів або знаходити їх у підручнику чи конспекті лекцій, тобто списувати. Крім того, тестування не сприяє формуванню вміння системно викладати матеріал у письмовій формі. Для уникнення цього недоліку до тестів включають відкриті питання, що вимагають вільних відповідей студента.

Іспити у письмовій і тестовій формах не передбачають співбесіди викладача зі студентом із метою з'ясування рівня його знань (хоча й не виключають її), що утруднює адекватне їх оцінювання.

Загалом система контролю знань студентів у кожному вищому навчальному закладі і на кожному факультеті має свої особливості, навіть викладачі однієї кафедри можуть проводити іспити у різних формах.

Згідно з «Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», студентів, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок відраховують із вищого навчального закладу. Студентам, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академзаборгованість до початку наступного семестру. Повторне складання іспитів допускається не більше двох разів із кожної дисципліни: один раз викладачу, другий – комісії, створеній деканом факультету. Студенти, які не з’явились на іспит без поважних причин, вважаються такими, що одержали незадовільну оцінку.

Державний іспит.

Державний іспит поряд із захистом кваліфікаційної роботи є складовою державної атестації студента – визначення фактичної відповідності рівня його освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики. Складенням державного іспиту і захистом кваліфікаційної роботи завершується навчання у вищому начальному закладі за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем (бакалавра, спеціаліста, магістра); досягаються визначені освітньо-кваліфікаційною характеристикою педагогічні цілі щодо знань, умінь і навичок фахівців.

Форма державної атестації студентів визначається державним стандартом освіти і відображається в навчальних планах. Дотримання визначених державним стандартом освіти форм державної атестації є обов'язковим. Державні екзамени проводяться за завданнями (екзаменаційними білетами), складеними відповідними кафедрами (предметними або цикловими комісіями) згідно з навчальними програмами і за методикою, визначеною вищим закладом освіти.

Із соціальних дисциплін державний іспит складають студенти тих спеціальностей, на яких такі дисципліни є профільними. Його приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) після завершення навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньо-кваліфікаційної підготовки вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики.

Згідно з «Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», для денної, вечірньої, заочної (дистанційної) форм навчання з конкретної спеціальності створюється єдина ДЕК. За наявності великої кількості випускників створюють кілька комісій з однієї і тієї самої спеціальності. ДЕК створюється щорічно і діє протягом календарного року. До її складу входять голова і члени комісії. Голову комісії призначають міністерства, відомства, яким підпорядкований вищий навчальний заклад, на пропозицію ректора вищого навчального закладу з провідних фахівців виробництва або вчених. До ДЕК входять: ректор вищого навчального закладу або проректор із навчальної чи наукової роботи, декан факультету або його заступник, завідувачі кафедр, професори, доценти профільних кафедр, провідні фахівці виробництва та працівники науково-дослідних інститутів. До участі в роботі ДЕК як екзаменаторів можна залучати професорів і доцентів відповідних кафедр. У цьому разі вони користуються правами членів комісії. Персональний склад членів ДЕК і екзаменаторів затверджує ректор вищого навчального закладу не пізніше, ніж за місяць до початку роботи ДЕК.

Свою роботу ДЕК проводить у терміни, передбачені навчальними планами вищого навчального закладу. Графік роботи комісії затверджує ректор вищого навчального закладу. Розклад роботи ДЕК, узгоджений із головою комісії, затверджується проректором з навчальної роботи на підставі подання декана факультету і доводиться до загального відома не пізніше як за місяць до початку складання державних іспитів.

До складання державних іспитів допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.

Перед державним іспитом студентам читають оглядові лекції з відповідної дисципліни (чи дисциплін, якщо іспит є комплексним, тобто охоплює кілька суміжних дисциплін).

В державну екзаменаційну комісію перед початком державних екзаменів деканом факультету (завідувачем відділення) подаються такі документи:

— список студентів, допущених до складання державних екзаменів і захисту дипломних робіт;

— зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки (середні зважені оцінки) з теоретичних навчальних дисциплін, курсових робіт, практик;

— відгук керівника про дипломну роботу;

— рецензія на дипломну роботу.

Складання державних іспитів відбувається на відкритому засіданні ДЕК за участю не менше половини її складу та обов'язкової присутності голови комісії.

Державний іспит проводять як комплексну перевірку знань студентів із дисциплін, передбачених навчальним планом, за білетами, складеними відповідно до навчальних програм, та методикою, визначеною вищим навчальним закладом. Тривалість державних іспитів не повинна перевищувати шести академічних годин на день. Результати складання державних іспитів оголошують у той самий день після оформлення протоколів засідання ДЕК.

Рішення ДЕК щодо оцінок знань, виявлених студентами на державному іспиті, приймають на закритому засіданні комісії відкритим голосуванням більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. За однакової кількості голосів голос голови комісії є вирішальним.

Засідання ДЕК протоколюють. У протоколи вносять оцінки, одержані на державних іспитах, записують поставлені питання, особливі думки членів комісії. Протоколи підписують голова та члени ДЕК, які брали участь у засіданні. Книгу протоколів зберігають у вищому навчальному закладі. Після закінчення роботи ДЕК голова комісії складає звіт і подає його ректору вищого навчального закладу.

У звіті голови державної комісії відображаються: аналіз рівня підготовки випускників і якість виконання ними дипломних робіт; відповідність тематики дипломних робіт сучасним вимогам; характеристика знань студентів, виявлених на державних екзаменах; недоліки в їх підготовці; даються рекомендації щодо поліпшення навчального процесу. Звіт голови державної комісії обов'язково обговорюється на засіданні вченої (педагогічної) ради вищого закладу освіти, факультету (відділення).

Студентам, які успішно склали державні екзамени, захистили кваліфікаційну роботу, рішенням державної комісії присвоюється відповідна кваліфікація і видається державний документ про освіту.

Державний документ з відзнакою видається студенту, який отримав підсумкові оцінки «відмінно» не менше як з 75% усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань – оцінки «добре», склав державні екзамени, захистив дипломну роботу з оцінками «відмінно», а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри (предметної або циклової комісії).

Студентів, які при складанні державного іспиту отримали незадовільну оцінку, відраховують із вищого навчального закладу і видають академічну довідку. До повторного складання державного іспиту їх допускають протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу. Студентам, які не склали державні іспити з поважної причини (документально підтвердженої), ректор вищого навчального закладу може продовжити строк навчання до наступного терміну роботи ДЕК зі складанням державних іспитів, але не більше ніж на один рік. Повторний захист дипломної роботи та повторне складання державних екзаменів дозволяється не раніше, як під час наступної державної атестації.