 |
|
Франція у період консульства і імперії. Кодекси Наполеона. Війна Наполеона.
Внутрішня політика Наполеона Бонапарта в період Консульства
Переворот 9 листопада 1799 р. привів до встановлення у Франції військової диктатури, що орієнтувалася на інтереси нової французької буржуазії і пов'язаного з нею командного складу республіканської армії. У диктатурі правлячі кола країни вбачали захист як від спроб реставрації монархії, так і від демократичних прагнень народних мас. Захопивши владу, Бонапарт силою закріпив вигідні підприємницьким колам перетворення часів революції та скасував усі демократичні інститути та революційні завоювання. Він не зазіхав на основні здобутки революції: знищення феодальних відносин, перерозподіл земельної власності та зміну її характеру, а лише жорстко упорядкував новий лад і вжив заходів для його подальшого стабільного розвитку.
Перший консул зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі військові й цивільні посади, керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою. Законодавча влада навмисно розподілялася між Державною радою, Трибунатом і Законодавчим корпусом, що дозволяло перщому консулові контролювати їх діяльність. Місцеве самоврядування було остаточно знищено, у департаментах порядкували ставленики першого консула - префекти, а мери міст і сільських громад призначались як чиновники.
Бонапарт встановив жорсткий поліцейський режим. Було закрито 60 газет із 73-х, а решту поставлено під суворий контроль держави, запроваджувалася цензура. У пресі було заборонено навіть згадувати про революцію. Міністром поліції було призначено Фуше, який охопив усю країну системою поліцейського нагляду. Колишні революціонери, ідейні нащадки якобінців, переслідувались і висилались у колонії Франції.
Одним з найважливіших засобів зміцнення своєї влади Бонапарт вважав релігію. У 1801 р. він уклав договір із папою Пієм VII, за яким католицтво проголошувалося «релігією більшості французів». Натомість папа визнавав нових власників розпроданих церковних земель і право французького уряду призначати вище католицьке духівництво країни.
У 1802 р. повноваження Бонапарта як першого консула стали пожит-тєвими, він здобув право затверджувати мирні договори і призначати собі наступника. Тоді ж було створено Консульську гвардію (в майбутньому -знамениту Стару гвардію Наполеона) і засновано нову державну відзнаку - орден Почесного легіону. Зміцнивши свою владу, в 1804 р. Бонапарт домігся проголошення себе імператором.
Документи свідчать
Органічний сенатус-консульт. 18 березня 1804 р.
Керівництво республікою доручається імператору, який отримує титул імператора французів.
Наполеон Бонапарт, теперішній перший консул республіки, є імператором французів.
Проте це не означало повернення до монархії XVIIIст. Згідно з рішенням Сенату, перший консул консул республіки проголошувався імператором французів, тобто ставав пожиттєвим монархом держави нібито за бажанням і згодою всієї французької нації. Це був початок становлення нової в історії Європи, вже не дворянської, а буржуазної, монархії.
Та поступово у Франції зникали останні залишки республіканізму. Термін "республіка" зникає із вжитку, скасовується революційний і відновлюється григоріанський календар, залежні від Франції республіки перетворюються на королівства. У 1808 р. було створено "імперське дворянство", вище військове командування та иновництво Франції здобуло гучні дворянські титули.
Кодекси Наполеона
Значну увагу імператор Наполеон І приділяв упорядкуванню старих і розробці нових норм права, що закріплювали буржуазні перетворення в країні та зміцнювали режим його особистої влади. У Франції було розроблено нові Торговельний, Карний і Цивільний кодекси. Останній, що набув чинності в 1807 p., мав особливо важливе значення, він згодом дістав назву Кодекс Наполеона. Цей збірник законів остаточно ліквідовував становий поділ суспільства та дворянські привілеї, стверджував принцип громадянського рівноправ'я, стояв на сторожі приватної власності і законодавчо закріплював свободу буржуазного підприємництва.
Документи свідчать
З Цивільного кодексу Наполеона «Про власність»
Власність - це право повним чином користуватися речами за власним розсудом так, щоб це користування не заборонялося законом та регламентом.
Ніхто не може бути змушений поступитися своєю власністю, якщо це не відбувається з причини суспільної користі та за справедливу й попередню винагороду.
Власність на майно, як рухоме, так і нерухоме, дає право на все, що це майно виробляє, а також на те, що природно або штучно поєднується в цьому майні в якості приєднання. Це право називається «правом приєднання».
Які суспільні верстви були особливо зацікавлені в прийнятті Цивільного кодексу?
Війни наполеонівської Франції в Європі
Захопивши владу, Бонапарт негайно відновив воєнні дії проти сил антифранцузької коаліції. Вдало скориставшись незгодами між союзниками і виходом з війни Росії, він вдруге вступає в Північну Італію і в 1800 р. завдає австрійцям нищівної поразки під Маренго. За Люневільським миром 1801 р. австрійці були знову змушені визнати загарбання французів у Бельгії, Німеччині та Італії, а в 1802 р. мир підписала й Англія. Остання зобов'язувалася залишити захоплені Єгипет і Мальту, а французи - не порушувати кордони в Європі.
Проте обидві сторони розглядали цей мир як тимчасову угоду. Англійці продовжували утримувати Мальту, а Франція здійснювала нові загарбання. Приводом для відновлення воєнних дій став розстріл за наказом Наполеона одного з родичів королівської династії Бурбонів. У 1805 р. утворюється третя антифранцузька коаліція у складі Англії, Австрії, Росії і Неаполітанського королівства.
Вважаючи основним своїм суперником Велику Британію, Наполеон зосередив у Булоні, на березі Ла-Маншу, 130-тисячну армію, яку мали переправити через протоку 2300 плоскодонних суден. Успішній десантній операції заважав лише англійський флот. Незважаючи на кількісну перевагу французів та їхніх союзників - іспанців, адміралу Нельсону вдалося вщент розгромити франко-іспанський флот біля мису Трафальгар (Іспанія) у жовтні 1805 р. І хоча в цій битві знаменитий англійський флотоводець загинув, сподівання Наполеона на можливість висадки десанту в Англії було безнадійно поховано.
Дізнавшись про просування до східних кордонів Франції австрійської і російської армій, Наполеон блискавично переводить свої головні сили за Рейн, змушує капітулювати австрійську армію під Ульмом і невдовзі займає Відень. Вирішальна битва між французькою і об'єднаною австро-російською арміями сталася в Чехії біля селища Аустерліц у грудні 1805 р. Російський імператор Олександр І, всупереч порадам головнокомандувача М. Кутузова, вирішив дати бій за австрійським планом, складеним із значними прорахунками і помилками. У результаті союзники зазнали поразки, Австрія підписала з Францією принизливий мирний договір. Австрійські Габсбурги були змушені відмовитися від верховного суверенітету над німецькими державами і титулу імператорів Священної Римської імперії. З частини німецьких держав було утворено Рейнський союз під протекторатом Франції. Тоді ж французи встановили контроль над Венецією і західним узбережжям Адріатичного моря.
Історичний портрет
Кутузов Михайло Іларіонович (1745-1813) - російський полководець, генерал-фельдмаршал (1812). Учень О. Суворова. Учасник російсько-турецьких воєн. У 1805 р. командував об'єднаними силами Росії та Австрії у війні з Наполеоном. У 1806-1807 pp. - київський військовий губернатор. У 1811 р. - головнокомандувач російської армії в Молдавії. З серпня 1812 р. - головнокомандувач російської армії.
Воєнні дії продовжувала Росія. У 1806 р. вона уклала союзний договір з Пруссією, до якого згодом приєднались Англія і Швеція. Так утворилася четверта антифранцузька коаліція. Проте вона проіснувала недовго. У жовтні 1806 р. Наполеон і маршал Даву вщент розгромили прусську армію під Ієною іАуерштедтом, і через тиждень після початку війни коаліція перестала існувати.
Континентальна блокада. Російський похід Наполеона. Битви під Лейпцигом і Ватерлоо. "100 днів" Наполеона.