 |
|
Історія виникнення розвивального навчання
Проблема розвивального навчання існувала не як самостійна, а як складова частина інших проблем навчання. Уперше давньогрецькі філософи сформулювали деякі ідеї необхідності навчання учнів методів пізнання.
Платон ((427 – 347 рр. до нашої ери) вважав, що головне завдання педагогіки передати нащадкам принципи доброчинності і тим самим зміцнити частину душі.
Арістотель (384 – 322 рр. до нашої ери) у трактаті «Про душу». Аналізуючи різні сторони психіки, вважав метою виховання – виховання вищих сторін душі: розуму і волі.
Сократ ( 469 – 399 рр. до нашої ери) вбачав головну мету виховання у створені гармонійної єдності життєвих потреб та здібностей особистості.
Великий вплив на розвиток питань розумового виховання дитини мали праці Яна Амоса Коменського ( 1592 -1670 рр.) , який вважав, що основою розумового виховання наочне знайомство з довкіллям та різноманітна діяльність. Автор «Великої дидактики» не тільки зробив переворот в шкільній освіті, а й послідовно розкрив джерела розвивального навчання.
Французький просвітитель Жан Жак Руссо (1712 -1778 рр.) та швейцарський педагог Йосип Песталоцці ( 1740 – 1826 рр.) велику увагу приділяли розумовому розвитку дитини.
Видатний педагог К.Д.Ушинський ( 1824 -1871) вважав, що розвиток сприйняття перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення і мислення. У розширенні світогляду дитини Костянтин Дмитрович дотримувався систематичності, послідовності викладення матеріалу від близького до далекого , від відомого до невідомого.
У розвиток української національної школи кінця хІх – початку хх ст.. вагомий внесок зробила Софія Русова. Під розумовим вихованням вона розуміла організовану діяльність учителів, батьків, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення, що є основою для всебічного розвитку особистості, сприяє прогресу науки, техніки, культури. «Смілива думка посуває людський розум» ,- писала вона.
Український вчений, педагог і психолог професор Григорій Ващенко визначає два головних завдання розумового виховання молоді:
Ø Дати системні знання (на сучасному рівні, відповідно до історичного поступу України);
Ø Розвинути здібності інтелекту (спостережливість, пам'ять, творчу уяву і логічне мислення).
Аналіз та узагальнення джерел дає змогу твердити, що сучасна школа повинна перейти від домінуючого принципу «учень для школи» до принципу протилежному йому – «школа для учня», яка дає початок розвитку особистісної орієнтованої педагогічної теорії і практики.
В основі системи розвивального навчання лежить уявлення про розвиток дитини як суб’єкта особистої діяльності.
Головна мета – забезпечити розвиток дитини.
Метою розвивального навчання є формування активного, самостійного, творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Завдання розвивального навчання – формування особистості з
Ø гнучким розумом;
Ø розвиненими потребами до пізнання та самостійних дій;
Ø певними навичками та творчими здібностями.
Розвивальне навчання – основа формування творчої особистості, а в подальшому особистості, яка має внутрішні потреби, що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.
Щоб навчання було справді розвивальним, звернимо увагу на урок, його побудову. 70% уроків – комбіновані: опитування, пояснення, закріплення, психологи встановили, що рівень засвоєння матеріалу на різних етапах уроку відбувається всупереч її побудові. Традиційний урок найчастіше будується із таким розподілом часу: 24% – опитування, 67% – пояснення, 9% – самостійна робота, 4% – закріплення, 0.56% – пояснення домашнього завдання.
Повернемось до графіку пізнавальної активності учнів під час уроку і побачимо, що найвищий рівень розумової діяльності учнів з четвертої до тридцятої хвилини уроку, але традиційно на цей час припадає опитування, а сприйняття та засвоєння нових знань проходить під час зниження розумової активності. Тобто самостійна робота учнів, що сприяє розвитку пізнавальної активності практично зведена до мінімуму. Плануючи комбінований урок, який сприятиме розвиткові розумової діяльності учнів, потрібно зменшити час відведений на опитування та пояснення матеріалу, а збільшити його для самостійної роботи.
Виходячи з різного рівня розумової активності учня протягом уроку, слід звернути увагу на саму модель організації навчання . Ця модель передбачає реалізацію таких етапів:
1) формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;
2) оволодіння новою інформацією, що являє собою пізнавальну активність школяра спрямовану на опанування нових знань та способів навчальних дій;
3) відтворення учнями засвоєного матеріалу;
4) формування вмінь у стандартних і нових умовах;
5) узагальнення знань, умінь і навичок школярів;
6) продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань, умінь і навичок на творчому рівні.
Навчальна діяльність дитини формується під впливом потреб, які реалізуються в мотивах. Про позитивне ставлення до навчання свідчать такі мотиви:
·пізнавальні інтереси;
·впевненість в необхідності різнобічної освіти;
·усвідомлення навчальної діяльності як суспільно вагомої;
·особиста зацікавленість.
Перелічені потреби і мотиви не виникають стихійно, а формуються у практиці вчителя на кожному уроці. Щоб вирішити цю проблему, вчителю потрібно організувати роботу з учнями за такими напрямками:
·правильно формувати настанову (відзначати, перелічувати факти, все, що підлягає засвоєнню; давати загальне уявлення про тему, яку потрібно засвоїти; звертати увагу на новизну виучуваного матеріалу; приділяти увагу критичному ставленню до підручника; робити прогнозування);
·активізувати контроль за сприйняттям (незрозуміле, сумнівне, неправильне);
·підвищувати темп уявних операцій (звертати увагу на глибину та чіткість їх усвідомлення, на зорове уявлення фактів, вилучення головного, прогнозування прочитаного, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, критичне ставлення до тексту).
Розвивальне навчання - такий процес навчальної діяльності учнів, у ході якого кожна дитина самостійно або з допомогою вчителя засвоює навчальний матеріал, творчо застосовує його у нестандартних ситуаціях та свідомо запам’ятовує для подальшого навчання. При цьому відбувається самовдосконалення та самовираження дитини.
Ключові слова: Зона ближнього розвитку, розвиток, розвиток здібностей, розвивальне навчання, розумове виховання, навчальна діяльність, сприйняття, пізнавальна активність, мотивація, навчальне завдання.
Зона ближнього розвитку – вирішення завдань, з якими дитина раніше не зустрічалася, за умови фіксації вчителем механізму його вирішення та повернення дитині у вигляді здібностей.
Навчальна діяльність – така поведінка дитини під час навчання, яка регулюється свідомо поставленою метою.
Навчальна потреба – потреба відтворення своїх здібностей.
Поняття – основа логічного мислення, в якій відбувається суть предмета, сукупність його основних ознак.
Розвивальне навчання – цілісна педагогічна проблема, яка забезпечує оптимальні умови для розвитку учнів як суб’єктів навчання.
Розвиток дитини – процес удосконалення духовної, розумової зрілості, свідомості, культури.
Розумове виховання – процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей.
Сприйняття – сприйняття знайомих предметів, що веде до осмисленого сприйняття невідомого.
Уміння навчатись – здатність подолання особистої обмеженості, розширення своїх знань, перехід від невміння до вправності.