Главная | Обратная связь

Словотлумачний метод

Крім пояснювального читання застосовувалися й інші методи читання. Так, одні з методистів і вчених (наприклад, М. О. Корф) обстоювали думку про те, що уроки читання покликані давати якомога більше знань. Для досягнення цього рекомендувалося проводити бесіди, в ході яких роз'яс­нювати смисл окремих слів і тим самим давати дітям якнай­більше відомостей з різних галузей знань. Сама по собі ви­мога пояснювати незрозумілі учням слова не викликає за­перечень. Навпаки, вона (ця вимога) входить до критеріїв проведення уроків читання сучасної школи. Але підкорен­ня всієї роботи тлумаченню слів треба кваліфікувати як надмірність, яка стала наслідком прийняття хибних зав­дань, що ставилися перед уроками читання. За своєрідною метою уроків читання цей метод одержав назву словотлумачного читання. Його не поділяли передові вчені і методисти кінця XIX — початку XX ст.

Інші вчені й методисти (зокрема, Ц. П. Балталон) про­понували систему так званого виховного читання. У його теоретичній основі лежить переконання, що тільки цілісне сприймання закінчених високохудожніх творів, які треба читати повністю протягом кількох уроків, спроможне за­цікавити учнів і позитивно вплинути на них. Пропозиція такого типу читання заслуговує на увагу. Справді, учнів слід знайомити з творами високої словесної майстерності, адже саме вони благотворно впливають на виховання ху­дожнього смаку. Проте в цій системі пропущено багато та­кого, без чого школа не може виконати свого завдання. У ній не відведено місця для самого навчання дітей читання, оскільки великі за обсягом твори учні слухають з вуст учи­теля. Вона не визнавала пояснювального читання, тому не включала роботу над розвитком мовлення школярів. На­решті, захопленість закінченими творами художньої літе­ратури і науково-популярними статтями позбавляла мож­ливості знайомити учнів з казками, байками, віршами, чи­тання яких, як доведено практикою, цікавить дітей і пози­тивно впливає на їхній загальний розвиток.

Крім словотлумачного і виховного у дореволюційних школах запроваджувалося ще й літературно-художнє чи­тання. Завдяки його введенню вчені (М. Л. Бродський, І. М. Соловйов) намагалися не лише досягти виховного впли­ву на дітей у процесі читання творів, а й формувати естетич­ні смаки, супроводжуючи це ознайомленням учнів з осно­вами літературознавства. Такий підхід до читання як одне з його завдань поділяє сучасна методична наука. Але вона категорично заперечує перетворення його в основний метод. І ось чому. Поза увагою прибічників літературно-худож­нього читання залишилися проблеми набуття учнями нави­чок читання. А без цього не може бути і самих уроків чи­тання. Те, що в дореволюційній методичній науці не було єди­ного погляду на методи читання, свідчило про відсутність всебічно обґрунтованої теорії читання в початкових класах. Це й стало причиною того, що в перше десятиріччя Радян­ської влади в початкових класах застосовувалися різні ме­тоди і прийоми читання: у 1—2 класах — пояснювальне; в інших — літературно-художнє читання.

В останнє десятиріччя у вітчизняній методиці запропо­новано впроваджувати в роботу з учнями молодшого шкільного віку метод читання, перечитування і ведення розмови за змістом твору для усвідомленого розуміння про­читаного. У ньому враховано критику окремих сторін по­яснювального читання (але залишені його раціональні ідеї), необхідність давати дітям тлумачення літературо­знавчих термінів у процесі читання творів. Проте він не ставить вимогу перетворити читання в курс літератури. Він спрямований на розвиток мислення і мовлення школя­рів.

Сучасні методи:

Метод творчого читання: виразне читання вчителя, учнів, постановка проблеми, що випливає з прочитаного, творчі завдання, заучування фраз, уривків на пам`ять, усний і письмовий аналіз прочитаного, розгляд ілюстрацій і їх оцінка.

Коментоване читання застосовується тоді, коли текст твору важкий для сприйняття учнів. Тоді вчитель проводить читання в класі, супроводячи його поясненнями, коментарями. В одному випадку коментар потрібен для пояснення окремих слів у тексті, у другому — для з’ясування художніх троп, вжитих письменником, в третьому — для пояснення особливості композиції, з'ясування причин появи твору тощо. Коментарі до тексту можуть бути перед читанням тексту (попереджуючий коментар) або після читання (наступний, підсумковий коментар). Для коментування твір ділимо на частини, які більш-менш закінчені за змістом

Метод проблемного навчання. Здійснюється через проблемну ситуацію чи завдання. Його застосовують, коли є протилежні точки зору на події в творі, коли в творі протиріччя закладені автором, коли події в творі зіставляються з реальними подіями в житті.

Метод «Кейс-стаді». З методичної точки зору кейс – це спеціально підготовлений учбовий матеріал, що «містить структурований опис ситуацій, що запозичені з реальної практики» «усебічний аналіз представленої ситуації професійно-педагогічної діяльності, що обговорюється під час відкритої дискусії і сприяє виробленню в майбутніх фахівців навичок прийняття рішень» єдиний інформаційний комплекс, що дозволяє зрозуміти ситуацію «проблемно-ситуативний аналіз, заснований на навчанні шляхом розгляду конкретних ситуацій, що сприяє удосконаленню знань, умінь і навичок…».

Кейс, це завжди моделювання життєвої ситуації. Метод «кейс – стаді» може застосовуватися при: закріпленні знань та вмінь, що були отримані на попередніх заняттях; розвиткові навичок аналізу та критичного мислення; зв’язку теорії та практики.

Використання кейс- метода в учбовому процесі, за І. Гладкіх, дозволяє розвивати у студентів аналітичні, дослідницькі, комунікативні навички. Розглянемо детальніше особливості формування вмінь і навичок виразного мовлення засобами «кейс- стаді». Аналітичні навички передбачають вміння класифікувати, виокремлювати корисну та несуттєву інформацію, аналізувати її. Практичні навички дозволяють використовувати отримані знання на практиці. Творчі навички –можливість прийняття альтернативних, креативних та нестандартних рішень. Комунікативні навички – вміння вести дискусію, використовувати наочний матеріал, мульті-медіа засоби, відстоювати власну точку зору. Соціальні навички- оцінка поведінки людини, вміння слухати співрозмовника, підтримувати дискусію, аргументувати свою точку зору. Навички самоаналізу (аналіз моральних та етичних проблем спілкування).