Главная | Обратная связь

Вимоги до сучасного уроку рідної мови. Типи уроків рідної мови

Основною формою організації навчально-виховної роботи в початковій школі є урок — організаційний елемент навчального процесу, об'єднаний у смисловому, часовому та організаційному аспектах. Саме на уроці вирішується, наскільки ґрун­товними будуть знання, наскільки сталими будуть сформовані в учнів на основі знань практичні навички, як навчання поєднуватиметься з життям, вихованням, як розвиватимуться їхня пізнавальна активність, самостійність, спостережливість, увага, воля, мислення і мовлення.

Якість уроку залежить від майстерності вчителя, від його теоретичної і методичної підготовки, розуміння педагогічних ідей нової програми, осмислення проблем типології, структури і методики уроку.

Для правильної і чіткої організації процесу навчання мови, підготовки і про­ведення високоефективних уроків кожному вчителеві початкових класів важливо бути обізнаним зі структурою і типами уроків, з вимогами до сучасного уроку мови.

Відомо, що процес пізнання нового має поетапний характер: етап сприймання, усвідомлення нового матеріалу; етап осмислення, запам'ятовування усвідомлених знань, формування на їх основі певних умінь і навичок; етап перевірки ступеня засвоєння знань, умінь і навичок; етап узагальнення, систематизації засвоєного і стадія повторення вивченого; етап практичного використання набутих знань, умінь, навичок. Поетапність процесу пізнання, засвоєння знань, умінь і навичок безпосередньо пов'язана з проблемою типології уроків. Кожен урок є однією з ла­нок ланцюга занять, на яких здійснюється процес пізнання нового. Наприклад, певний етап роботи над граматичним матеріалом, формуванням мовних умінь і навичок визначає тип уроку. Скажімо, якщо учні ознайомилися з будь-яким гра­матичним правилом, усвідомили його, то процес засвоєння одержаних на першому етапі знань потребує переходу на новий етап - формування практичних умінь та навичок, що зумовить зміну типу, структури уроку.

Залежно від стадії процесу пізнання, дидактичної мети в сучасній педагогіці зберігається класична типологія уроків у початкових класах:

1) уроки засвоєння нових знань;

2) уроки осмислення знань і формування на їх основі певних умінь і навичок;

3) уроки застосування знань, умінь і навичок;

4) уроки узагальнення і систематизації знань;

5) уроки перевірки, оцінювання і корекції знань, навичок і вмінь;

6) комбіновані уроки.

Особлива роль у формуванні мовленнєвих умінь та навичок належить урокам розвитку зв'язного мовлення та урокам аналізу пись­мових робіт молодших школярів. В останні десятиріччя в дидактиці з'явився ще один тип уроку — нестандартний, або нетрадиційний.

Кожний урок має певну структуру, яка складається з послідовно взаємопов'я­заних елементів, етапів. Під структурою уроку розуміють етапи навчально-виховної діяльності учнів, види і форми завдань, зумовлених навчальною і виховною метою конкретного уроку, характером і змістом навчального матеріалу, ступенем підготов­ки учнів; методами та прийомами, що застосовуються на даному уроці. Характер елементів структури визначається тими завданнями, які слід вирішувати на уро­ках певного типу. Послідовність завдань залежить від логіки і закономірностей навчального процесу. Логіка процесу навчання полягає в поетапному просуванні учнів від незнання до знання: засвоєння нових знань неможливе без опертя на раніше набуті та на минулий досвід. Це означає, що будь-яке формування нових знань відбувається на базі актуалізації опорних знань учнів. Отже, актуалізація опорних знань учнів є одним з основних елементів структури уроку.

У структурі уроку наявний етап формування нових понять, засвоєння нових знань та етап застосування цих знань — формування вмінь і навичок. Кожен етап дидактичної структури пов'язаний із попереднім. Однак їх послідовність залежить від типу уроку. Так, урок вивчення нового матеріалу не завжди може починатися з актуалізації нових знань, а з уведення нового поняття шляхом пояснення вчителя або створення проблемної ситуації.

У структурі кожного типу уроку є внутрішня дидактична підструктура. Вона розкривається і конкретизується в методичних аспектах уроку — системі прийомів: розповідь, вправа, читання тексту тощо. Якщо кількість компонентів дидактичної підструктури стала, то методична підструктура — категорія змінна. Кількість і різноманітність елементів у ній, їх послідовність залежать від мети та завдань уроку. Наприклад, на етапі засвоєння нових понять учитель може обрати один із методичних прийомів: проблемний виклад, пояснення, бесіду, демонстрацію фрагмента кінофільму тощо.

Щодо структури уроку в дидактиків і методистів існують різні думки. Одні — за постійну, незмінну побудову уроку і стверджують, що її відсутність може призвести до непослідовності, хаотичності в роботі вчителя. Інші пропо­нують і гнучко вибирати структуру уроку з огляду на конкретні вияви мотиваційно-змістового наповнення уроку. Третя група дидактиків вважає раціональним поєд­нання постійної дидактичної структури та варіативної методичної, яка покликана розв'язати певні навчальні завдання на конкретному уроці.

На уроці майже кожного типу матимуть місце і поглиблення знань, і їх осмислення, повторення, систематизація та узагальнення, удосконалення інших умінь та навичок.

Яскравим прикладом такого поєднання є комбінований урок. Такий тип уроку має класичну структуру, започатковану Я. А. Коменським.

У структурі комбінованого уроку виокремлюють такі етапи:

1. Організаційно-мотиваційний, який передбачає мобілізацію уваги учнів, їхню психологічну підготовку до навчальної діяльності, мотивацію учіння молод­ших школярів. Цей етап має бути динамічним.

2. Перевірка домашнього завдання, повторення та корекція раніше засвоєних знань, умінь і навичок. На цьому етапі варто застосовувати різноманітні при­йоми роботи: індивідуальне або фронтальне опитування, виконання письмо­вих тестів, завдань або вправ. Підбиваючи підсумки на цьому етапі, учитель має оцінити знання учнів, звернути увагу на виявлені недоліки.

3. Актуалізація опорних знань передбачає відтворення знань, умінь і навичок учнів, які мають стати основою для засвоєння нових понять та аспектів.

4. Повідомлення нового матеріалу: первинне сприймання й осмислення нових знань може здійснюватися за допомогою різних методів та прийомів: розпові­ді, пояснення, бесіди, роботи з підручником, створення проблемних ситуацій, демонстрації наочних посібників тощо. Слід відзначити, що під час пояснення нового матеріалу не можна перевантажувати його зміст другорядними дета­лями, а чітко, логічно і послідовно пояснити основне. Розширення і конкре­тизація нового матеріалу здійснюватимуться на наступному етапі.

5. Закріплення вивченого матеріалу (осмислення і застосування знань та вмінь на практиці) здійснюється шляхом виконання молодшими школярами систе­ми усних і письмових вправ. На цьому етапі визначальна роль в осмисленні нових знань належить логічним операціям аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації, порівняння й узагальнення.

6. Підбиття підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання. На цьому етапі вчитель має узагальнити набуті знання учнів, акцентувати увагу на осно­вних нових поняттях, які вивчали на уроці. Пропонуючи домашнє завдання, необхідно пояснити зміст роботи, способи й послідовність її виконання. Процес навчання мови в початкових класах (вивчення, засвоєння нового матеріалу, закріплення, осмислення, перевірка, узагальнення, систематизація, по­вторення) на різних уроках засвоєння мовного матеріалу комбінуються по-різному. Відповідно до цього визначаються і різні типи уроків мови з різноманітними структурними схемами (варіантами) їх. Водночас зауважимо, що в процесі за­своєння знань бере участь не тільки інтелектуальна, а й мотиваційна, емоційна та вольова сфери особистості, які також потребують педагогічного керування ними. Наведемо приклади структурних схем уроків різних типів.