Главная | Обратная связь

Теологічне обгрунтування протестантизмом

(Лютер, Кальвін) економічних змін
у першій половині ХVІ ст.

 

Завершення довготривалого періоду існування традиційного господарства, активний розвиток промисловості та підприємницької діяльності сприяли також і розвиткові економічної думки.

На початку XVІ ст. у Північно-Західній Європі поширювався реформаційний рух. Видатним представником протестантського руху був Ж. Кальвін (1509–1546 рр.). Незважаючи на релігійну форму, погляди Кальвіна мали чіткий економічний зміст. Світом править Бог, тому одній людині передбачено блаженство, іншій – вічні муки, але кожна людина повинна думати, що саме вона обра­на Богом, і підтверджувати це своєю діяльністю. Доводить це гро­шовий успіх. Людина повинна бути бережливою, діяльною, чесною, уміти все розрахувати, це є моральним обов’язком перед Богом.

Позичковий процент вважався Ж. Кальвіном нормальним явищем, а потяг людей до збагачення – природним. Приватна влас­ність та життя людини є священним і недоторканним.

Замість тези “не обдуриш – не продаси” поступово приходить усвідомлення того, що обман створює перешкоди для системної торгівлі. Протестанство було гарантією точного виконання контрактів і сприяло моральному виправданню процента. Широкого застосування набуває “венеціанський рахунок”, тобто бух­галтерський облік доходів та витрат. Це сприяло розвитку кредиту та банківської справи.

Християнство – ключовий елемент європейської цивілізації. Криза християнства в особі Лютера, Кальвіна привела до появи протестантизму та пуританізму, вихідна теза яких – заперечення догматів християнства про працю як кару Господню і визнання працюючої людини уособленням доброчесності, ощадливості, чесності, високої моральності.

Протестантизм з його догмою про те, що праця є служінням Всевишньому, оцінює працю як радість. Працею ти наближаєшся до Всевишнього, а це і є найвищою метою, єднанням з Богом.

Водночас саме протестантські економісти Д. Кларк, В. Джевонс, А. Маршалл створили концепцію вартості, цінності, що виз­начається межовою тяжкістю праці. А отже, ця концепція є наслідком кризи християнських догм про працю як покарання Всевишнім людини за її первородний гріх.

М. Вебер уперше вказав на те, що капіталістичний дух зобов’язаний своїм походженням протестантизму. Пуританізм охопив Англію, певною мірою деякі райони Франції, Нідерландів та Німеччини; однак на Іспанію та Португалію мав обмежений вплив.

 

Економічні погляди меркантелістів та фізіократів,
їх роль у виникненні класичної політичної економії

(В. Стаффорд, В. Петті, П. Буагільбер,
економічна таблиця Ф. Кене)

 

Ринкова економіка в найбільш чіткій формі виступає в торгівлі. Торгові центри розташовувалися на торгових шляхах. Торгові шляхи Схід–Захід ішли з основного для того часу центру багатств – Індії, держав-островів Індійського океану. Тут є прянощі, коштов­ності (камені, перли), розкішні тканини. Вони малі за обсягом, їх транспортування не потребує великих витрат. Найдешевший шлях – морський. На ці заморські товари завжди є покупці: королі, сень­йори, вища духовна знать, купецтво.

Розвитку торгівлі сприяло створення великих централізованих держав у формі монархій, що привело до відносної стабільності в правовій, соціальній, економічній галузях. Закон охороняв соціальну безпеку, економічно впорядковував справи митниці, транспорту, організаційну сферу. Міста нагромаджують економіч­ний потенціал і на цій підставі набувають значної свободи дій. У містах Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії з’являються купці, які мають зв’язки не тільки з внутрішнім націо­нальним ринком, а й з міжнаціональним.

Якщо в торгівлі з континентальною Європою і Росією існували умови формальних партнерів, то з Індією або колоніями в Америці, Африці, Австралії, Новій Зеландії панували монополії Англії, створені за допомогою держави. Тут немає конкурентів, тут світ свавілля, найжорсткішої боротьби між державами за ці монополії.

Отже, джерелом багатства є зовнішня торгівля. Розквітають компанії цілеспрямованої діяльності. Компанії купців-аван­тюристів засновуються для відкриття нових країн: Московська компанія (1554 р.), Східна компанія (Норвегія, Швеція, Польща, Фінляндія), Ост-Індійська компанія (1600 p.). He член компанії не мав права торгувати в даному просторі. Ці компанії-монополіс­ти приносили казкові прибутки. Так, якщо ціна перцю за фунт в Індії складала два пенси, то в Англії – 20. Ост-Індійська компанія не тільки монополізувала торгівлю з Індією, але практично стала панувати політично. До монополії слід віднести і Навігаційний акт (1651p.), що монополізував панування англійського судноплавства на Атлантиці.

Отже, джерелом багатства держави стала зовнішня тор­гів­ля.

Тому меркантилізм тільки відобразив у своїй концепції реальний процес: джерело багатства нації – зовнішня торгівля.

Це положення, безумовно, для XIX і XX ст. є вузьким, проте для XVII ст. зовнішня торгівля створює робочі місця та сприяє активному платіжному балансу, добробуту нації, що торгує.

Меркантилізм (пох. від італійського mercante – купець). Теорія меркантилізму ґрунтувалася на тезі, що багатство – це гроші, а гроші – це золото і срібло. Джерело багатства – зовнішня торгівля. Після ряду географічних відкриттів ранні меркантилісти, зокрема Вільям Стаффорд (1554–1612 рр.) в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії, почали вважати, що чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів (активний торговельний баланс), тим багатша держава. Як економічний суб’єкт, держава повинна витрачати менше, ніж отримує, тоді багатство буде накопичуватися.

“Інші нації жертвують торговими інтересами, – пише Монтеск’є, – заради політичних інтересів. Англія завжди жертвувала своїми інтересами заради своєї торгівлі. Цей народ краще за всі народи світу зумів скористатися трьома елементами: релігією, торгівлею, свободою”.

Купець – головна постать ринкових відносин; він знає зовнішні ринки, він – грошовий власник. Вирізняють два періоди цієї концепції: меркантилізм епохи грошового балансу і меркантилізм торгового балансу. Як видно з історичної періодизації, мерканти­лізм має практичну функцію. Це більше економічна політика, що слугує інтересам розвитку ринкових відносин, оскільки феодаль­ні вичерпали свій потенціал. Ранній меркантилізм, або монетарна система, наполягає на забороні вивезення золота і срібла, об­меженні ввезення товарів, установленні високих мит, нагляду за іноземними купцями, зниженні процента за кредит.

Меркантилізм розпочинає своє входження в історію за умов панування абсолютизму. А через це він не може не сповідувати думку про те, що держава має бути сильною. Сеньйори не могли допомогти державі, тому що вони – носії суверенності окремих графств, князівств. До часу, поки необхідні були збройні сили на засадах сеньйоріальної залежності, монархія з цим мирилася. У період регулярної найманої армії монарх вимагав грошей, грошей вимагали дворяни. Гроші були в купців, лихварів, їх приносили мануфактури, торговельні та фінансові компанії.Тут зіткнулися інтереси буржуазії, що народжувалася, – та абсолютної монар­хії [58].

Меркантилізм народжується не як економічна концепція, він віддзеркалює погляди та інтереси купців, мануфактур, керівників великих компаній, відроджувані ринкові відносини в країнах Західної Європи, проте ринкові відносини вже на нових технічних, економічних та міжнаціональних засадах, коли ще погано економічно розвинене підприємництво потребує особливо сприят­ливих умов – монополій на виробництво, збут, технологію, коли ще сильні позиції адептів “справедливої ціни”.

Базу концепції меркантилістів становить багатство держави. Його вимірювачем є гроші у формі золота і срібла. Підприємець-купець потребує сильної держави, в якій не сидять на скрині із золотом і сріблом, а активно спрямовують їх в обіг. Меркантилісти звинувачують людей у корисній любові до грошей. Якщо люди збирають гроші в скарбники, а не пускають їх в обіг, корисні ін­тереси вступають у конфлікт із суспільним благом. Люди прагнуть до ліквідності, що виправдано обставинами. Це особливо ха­рактерно для розвиненого меркантилізму, або меркантилізму торгового балансу. Якщо на ранньому етапі сальдо, тобто різниця між вивезенням і ввезенням золота і срібла, фіксувалося в їхньому збільшенні, то в більш пізньому торговому балансі – це сальдо експорту та імпорту товарів, проте сальдо у грошовій формі знімає заборону на вивезення грошей.

Визначальним є активне сальдо торговельного балансу. Необхідно заохочувати розвиток мануфактур і перш за все експортних. Основний принцип цієї політики – найбільше продавати, най­менше купувати. Безумовно, ці принципи не заперечували, а навпаки, передбачали втручання держави в економічне життя. Порівняно з феодальною структурою це був очевидний прогрес.

Пізній, або розвинений, меркантилізм відображає ті зміни, які відбулись у XVI–XVII ст. Англія перемогла своїх конкурентів у Європі, закріпилася на світових торговельних шляхах, створила мережу монополій, що контролювали та грабували величезну колоніальну систему. Не менш важливу роль відіграла революція 1640–1660 рр. Однією з особливостей Англійської буржуазної революції було релігійне забарвлення її ідеологічної надбудови; ентузіазм релігійної боротьби часто набирав форм релігійного екс­тазу. У країні утверджується парламентська республіка. Вона від­мовилася від догм грошового балансу і перейшла до торговельного балансу.

Можна процитувати твори представників раннього меркан­ти­лізму У. Стаффорда та розвиненого меркантилізму Т. Мена, книжка якого “Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією”, що з’явилася 1609 року, згодом стає “Євангелієм” меркантилістської системи впродовж ста років. Стаффорд писав: “Англія біднішає, тому що іноземці вивозять з неї гроші”. Мен зазначав: “Споживання іноземних продуктів повинно бути менше за ту частину народного виробництва, яка відправляється за кордон. Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші. Землероб розки­дає зерна, це – божевілля. Та кінцева мета – жнива, що приносять набагато більше. Так і з грошима”. Як бачимо, різниця в позиціях кардинальна.

Карл Маркс зазначав: “Перші тлумачі сучасного світу, творці монетарної системи, проголосили золото і срібло, тобто гроші, єди­ним багатством. Вони справедливо оголосили призначенням буржуазного суспільства “робити гроші”, отже, з погляду простої то­варної оборотності, збирати скарби, яких не їсть ані попелиця, ані іржа... Якщо монетарна і меркантилістська системи виділяли сві­тову торгівлю й окремі галузі національної праці, безпосередньо пов’язані зі світовою торгівлею, як єдине істинне джерело багатства або грошей, то необхідно взяти до уваги, що в ту епоху більша частина національного виробництва перебувала ще у феодальних формах і служила безпосереднім джерелом існування для самих виробників”[58].

Меркантилізм є агресивним, він підтримував втручання держави в господарські процеси.Меркантилізм містив насамперед багато положень, характерних як для економічної теорії, так і для практики сьогодення. Сучасний монетаризм, як одна з панівних концепцій, спирається на особливі функції грошей. Вони не тільки засіб обігу, не тільки загальні платіжні засоби, вони чинять вирішальний вплив на виробництво, розподіл, обмін та споживання. Обсяг грошової маси є регулятором загальної рівноваги попиту й пропозиції, а отже, проблеми зайнятості, економічного зростання, циклічності основних економічних процесів, вплив гро­шової маси поширюються на соціальні та психологічні фактори.Усе це вкорінюється в економічний спосіб мислення та приводить до виникнення в ньому вагомих економічних елементів.

Одним із перших економістів перехідного періоду від меркантилізму до класичної політекономії був англієцьВ. Петті (1623–1687 рр.). Він вважається засновником трудової теорії вартості. На його думку, вартість певної речі дорівнюватиме кількос­ті щоденних пайків, спожитих тим, хто цю річ виготовив. Крім “природної ціни” (вартості), Петті виділяє ще й “політичну”, тобто ринкову ціну. Її величина визначається не лише затратами праці, але й попитом та пропозицією. Він визначає і ряд інших економічних категорій. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він - при­хильник мінімальної заробітної плати. Рента в Петті є продуктом праці і це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів та витратами виробництва. Процент Петті називає “грошовою рен­тою“ і визнає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

1707 року засновник французької політичної економії П’єр Лепезан де Буагільбер видав у двох томах працю під назвою “Зви­нувачення Франції”.Саме його твори стали теоретично-методоло­гічною базою розвінчання меркантилістичних ідей та формування специфічних традицій “французької школи”. Джерелом багатства країни є різноманітність благ і речей, а не тільки фізична грошова маса. Найважливішою умовою економічної рівноваги та прогресу є пропорційні, або нормальні ціни. Це ціни, що забезпечують у середньому в кожній галузі покриття витрат виробництва і певний прибуток, чистий дохід, ціни, при яких буде підтримуватися стійкий споживчий попит, ціни, при яких гроші “знають своє міс­це”, обслуговують платіжний обіг та не набувають тиранічної влади над людьми. По суті, це свідчить про виведення закону вартості як виразу пропорційності народного господарства. Ідеї П’єра Лепезана де Буагільбера продовжили розвивати фізіократи.

Фізіократія

Для Франції першої половини XVIII ст. гостро постали питання розвитку сільського господарства та боротьби з економічною політикою, що ґрунтувалася на концепції меркантилізму. Дворянство і церква не бажали проведення реформ за взірцем Англії та Голландії, тому прогресивні сили того часу були змуше­ні розпочати боротьбу за реформи.

У цій боротьбі особлива роль належала французьким прос­вітникам, які підштовхували французьких громадян до Великої революції 1789 р. Ця подія дістала високу оцінку в історії світової цивілізації як знакова, планетарна. Велика французька революція завдала удару абсолютизму, феодальному господарському устрою. Революція проголосила й утвердила політичну, економіч­ну, світоглядну свободу як основне право людини. Було виборено право людини на свободу совісті, духовного життя, діяльності, оголошено недоторканність приватної власності. Замість соціаль­них привілеїв окремим соціальним групам була утверджена рів­ність усіх перед законом, рівні обов’язки перед державою. Та для цих звершень потрібно було пройти тривалий шлях. Традиційні відносини можуть бути замінені договорами – це один з нових те­зисів епохи Просвітництва. У цій боротьбі почесне місце нале­жить економічній концепції школи фізіократів.

Фізіократія (від фр. фізіс – природа, кратос – влада). Фізіок­рати, на думку західних економістів, є засновниками політичної економії. Засновником школи фізіократів був Ф. Кене (1694–1774 рр.). Найбільш значущими його працями стали: “Економічна таблиця”, “Загальні принципи економічної політики держави”, “Про торгівлю”, “Аналіз економічної таблиці”, “Зауваження відносно грошового процента”.

Сама назва говорить про те, що її основу становить зв’язок із природою. Оскільки основні питання ставило сільське господарство, яке перебувало в занедбаному стані (тільки в Англії воно було рушієм прогресу), воно вибирається предметом досліджен­ня. Фізіократи обстоюють своє бачення проблеми, відмінне від меркантилізму. Якщо немає обміну без рівності, то торгівля не може бути його джерелом. Мільйон у грошах не може бути більше від мільйона в товарах. Це доведення, руйнувало основну догму меркантилізму: джерело багатства – в обміні, у зовнішній торгівлі.

Французькі кольберисти провадили політику дешевого хліба. Вони вважали, що експортні мануфактури поліпшать результати своєї діяльності, якщо зароблять прибуток, а він (за їхнім переконанням) залежить від мінімуму коштів для існування найманого робітника, витрат на купівлю дешевого хліба. Але дешевий хліб – жебрацьке сільське господарство, а воно, на думку фізіократів, є джерелом багатства. Афера Д. Ло завдала поразки світогляду про всемогутність грошей. Більше продуктів, більше товарів – кредо цієї школи. А найбільш наочно це доводить природа – фізіо. Кинув одне зерно у землю – одержав 10–15, це насправді реально. Була корова, отелилась, і стало дві. Цей приріст – чистий продукт – засадничий принцип учення фізіократів.

У промисловості відбувається зміна форм, а не збільшення. Клас фермерів – виробничий, він автор чистого продукту, клас власників, що привели ці землі в продуктивний стан; і клас промисловців – безплідний, але необхідний суспільству. Основа всьо­го сущого – Бог. Панування християнства у різноманітних формах було реальністю. Але Франція – країна католицька, і це забезпечило появу школи фізіократів. Вона не могла з’явитися в Англії, тому що в католиків відносини з Богом інші, ніж у пуританина. Пуританин – раціоналіст, католик – ірраціональний. Тому фізіократи й виходять із природного стану.