 |
|
В організмі людини є залози змішаної секреції, тобто ті, які функціонують як екзо- та ендокринні. До таких залоз відносять : підшлункова залоза та гонади ( яєчники та сім’яники).
Підшлункова залоза як залоза екзокринна продукує травні ферменти, що входять до складу підшлункового соку. В підшлунковій залозі є специфічні ділянки, які називаються острівцями Лангерганса, які функціонують, як залози внутрішньої секреції, тобто синтезують гормони - інсулін і глюкагон. Це гормони, які регулюють обмін вуглеводів. Зокрема інсулін знижує рівень глюкози в крові, оскільки він забезпечує проникливість мембрани еритроцитів до глюкози. Також при дії інсуліну глюкоза в печінці перетворюються в глікоген.При гіпофункції залози у вироблянні інсуліну розвивається захворювання цукровий діабет. Глюкагон сприяє перетворенню глікогену в глюкозу.
Яєчники як залози екзокринні формують яйцеклітини, як ендокринні жіночі статеві гормони. До жіночих статевих гормонів відносять : естрогени, які регулюють розвиток вторинних жіночих статевих ознак, регулюють протікання менструального циклу; прогестерон – регулює процес перебігу вагітності, гальмує процес овуляції. При вагітності плацента діє як тимчасова залоза внутрішньої секреції і синтезує гонадтропін, який забезпечує зберігання жовтого тіла. Жовте тіло теж функціонує, як тимчасова залоза внутрішньої секреції, що сприяє розвитку матки і плацента.
Сім’яники виробляють тестостерон і андрогени , під дією яких відбувається розвиток вторинних статевих ознак, формування і дозрівання чоловічих статевих клітин.
9. Значення опорно-рухової системи. Скелет людини: будова і особливості будови скелета в зв’язку з прямоходінням.
В ході еволюції опорно-рухова система людини розвивалася в напрямку змоги подолання сил гравітації і пересування на нижніх кінцівках в наземно-повітряному середовищі. Тому опорно-рухова система складає приблизно 60% від загальної маси тіла. До опорно-рухової системи входять м’язи (які забезпечують активне пересування тіла в просторі і підтримання пози тіла; а також утворені деяких порожнинних внутрішніх органів) та кістки( що служать місцем прикріпленням м’язів). Крім цієї функції кістки відіграють захисну, опорну та кроветворну( губчаста тканина кісток, що заповнена червоним кістковим мозком є органом кровотворення).
Скелет складається з скелета голови – черепа; скелет тулуба – хребета; скелет грудної клітки; скелет верхніх та нижніх кінцівок та її поясів.
Череп має мозкову та лицьову частину, при цьому мозкова частина значно більша. Мозковий відділ черепа складається з 10 кісток: дві непарні(потилична і лобова), парні ( скроневі, тім’яні, клиноподібні та решітчасті). Лицьовий відділ складається з 15 кісток: 3 непарні( нижньощелепна, підязикова, носова перегородка-леміш) і 6 парних ( верхні носові, нижньоносові раковини, слізні, виличні, піднебінні, верхньощелепні).
Хребетскладається з 33-34 хребців, між яким розташовані хрящові диски – меніски. Відділи хребта:
1) Шийний (7 хребців, І – атлант має форму кільця, що з’єднаний з черепом, ІІ – епістрофей має зубовидний відросток, що заходить в атлант і забезпечує рухи голови, 5 хребців – типові: (тіло і 7 відростків: 1 остистий, 2 поперечні,4 суглобові:
2нижньозчленівні, 2 верхньозчленівні);
2) грудний (12 хребців, які несуть ребра);
3) поперековий (5 масивних бобовидних хребців)
4) крижовий ( 5 хребців, що мають добре розвинуті поперечні дуги, хребці зрослися між собою і утворюють єдину кістку – кряж);
5) куприковий (3-4 недорозвинуті хребці).
Хребет має S-подібну форму за рахунок природних вигинів : шийний і поперековий лордоз (вигін направлений випуклістю вперед) і грудний та крижовий – кіфоз ( вигин, що має направлений випуклістю назад).
Скелет грудної клітки : 12 грудних хребці, 12 пар ребер: 9 пар-справжніх ребер які з’єднуються з грудиною і утворюють грудну клітку, 10 і 11-несправжні ребра- вільно закінчується в мускулатурі, 12- пара рудиментарні ребра.
Пояс верхніх кінцівок:2лопатки та 2 ключиці.
Скелет верхньої кінцівки: плечова кістка, ліктьова та променева кістки передпліччя, кістки кисті: зап’ясток (8 кістки різної форми), п’ясток ( 5 трубчастих кісток) і фаланги пальців: великий палець -2 фаланги, решта - 3 фаланги.
Пояс нижніх кінцівок: 2 тазові кістки(утворені внаслідок зростання 3 пар кісток:клубових, сідничних та лобкових) які утворюють таз замкненого типу.
Скелет нижньої кінцівки : стегнова кінцівка, велика та мала гомілкова кістки, між стегновою кісткою і кістками гомілки міститься надколінник. Стопа : 8 кісток різної форми – передплесно, 5 трубчастих кісток – плесно та фаланги пальців: великий палець -2, решта – 3
Особливості скелета в зв’язку з прямоходінням:
1. Верхні кінцівки вільні, кисть хапального типу.
2. Грудна клітка розширена і сплюснута.
3. Хребет має S подібну форму.
4. Таз замкненого типу.
5. Кістки стопи формують звід стопи, що полегшує навантаження на нижні кінцівки.
10. Типи сполучних кісток. Склад, будова, властивості кісток.
Кістки побудовані із кісткової тканини – різновиду сполучної тканини. Кісткова тканина – із кісткових клітин (остеоцити), також є такі кісткові клітини як остеобласти, що зумовлюють ріст кістки в товщину і остеокласти ,які руйнують дрібні уламки кісток при переломі.
Остеоцити мають численні тонкі відростки з’єднанні між собою, і формують кісткові пластинки. Власне кісткова тканина складається з кісткових пластинок і мінералізованої міжклітинної речовини з колагеновими (осеїновими) волокнами. Між кістковими клітинами проходять тоненькі канали заповненні міжклітинною речовиною через яку відбувається дихання і живлення кісткових клітин. У кістковій тканині проходять нервові волокна і кровоносні судини.
Хімічний склад. До складу кісткової тканини входять органічні (30%), неорганічні (60%) речовини і вода (10%). Основною органічною речовиною кістки є колаген (осеїн), який має добре виражені еластичні властивості і надає кісткам пружності. Із мінеральних речовин кістках найбільше солей Са і Р , які надають кісткам твердості і міцності. Розрізняють довгі, короткі, широкі та змішані кістки.
Довгі (трубчасті) зовні вкриті окістям під яким розташована компактна речовина, структурною одиницею якої є кісткові циліндри – остеони. Під компактною речовиною міститься губчаста речовина, що утворена кістковими пластинками, з’єднаними в різному напрямку. Порожнина губчастої кістки заповнена червоним кістковим мозком. Під губчастою речовиною міститься порожнина заповнена жовтим кістковим мозком.
Короткі, широкі (губчасті) зверху вкриті окістям, під яким знаходиться компактна і губчаста речовина.
Плоскі кістки вкриті окістям і побудовані тільки з компактної речовини.
Типи з’єднання кісток:
1.Нерухоме. Відбувається за допомогоюшвів. Таким з’єднанні кістки мозкового відділу черепа.
2.Напіврухоме. З’єднання за допомогою хряща. Наприклад хрящі між собою, ребра з грудиною
3.Рухоме. З’єднання кісток за допомогою суглобів.
До складу суглоба входять дві суглубові поверхні вкриті хрящем, окістя однієї кістки переходить в окістя іншої утворюючи суглобову сумку, яка заповнена суглубовою рідиною.
Розрізняють одноосьові(ліктьовий), двоосьовий(колінний), трьохосьовий (кульшовий) суглоби.
11. М’язи, їх будова і функції. Регуляція діяльності м’язів.
В організмі людини є три види м’язової тканини: посмугована(скелетна), посмугована серцева і непосмугована (стінок внутрішніх органів(гладенька).Скелетних м’язів налічується приблизно 600 і вони становлять 44% від загальної маси тіла людини.
Структурно функціональною одиницею будови м’яза є міофібрили (утворені в процесі онтогенезу, в результаті злиття мязевих клітин- міоцитів).
Зовні міофібрили вкриті сарколемою під якою міститься саркоплазма. Саркоплаза містить систему Т- трубочок, мязеві нитки протофібрили і основний комплекс клітиних органел (багато ядер, мітохондрії, ЕПС, апарат Гольджі, лізосоми тощо). Основна роль у скороченні м’язів відіграють білкові нитки – протофібрили. Протофібрили побудовані із товстих білкових ниток – міозину і тонких білкових ниток - актину.
Згідно теорії ковзання теорії- скорочення протофібрили, нитки актину заходять глибше між нитки міозину-зменшуючи довжину саркомерів з яких складаються протофібрили. Цим зумовлене зменшення довжини протофібрил (її скорочення).
Скорочення відбувається під дією н. імпульсу.
За допомогою сухожилок м’яз кріпиться до кісток, сам м”яз захищений сполучнотканинною оболонкою- фасцією.
Основна властивість м’язів – подразливість і їх здатність до скорочення. Скорочення м’язів відбувається при надходженні до міофібрили нервового імпульсу. Нервовий імпульс при цьому із сарколеми передається на саркоплазму , внаслідок чого із системи Т- трубочок виходять іони Са, які активізують АТФ-азу, яка в свою чергу каталізує процес розщеплення АТФ. Енергія, яка при цьому виділяється затрачається на скорочення протофібрили (30%), а решта розсіюється у вигляді тепла.
Скелетна мускулатура інервується соматичною частиною периферичної нервовою системи (периферичну нервову систему складають 31 пара скелетно-мозкових нервів і 12 пар черепно-мозкових нервів).
При частоті нервового імпульсу менше 100 раз на секунду спостерігається поодиноке скорочення м’яза. Якщо частота збільшується відбувається злиття поодиноких скорочень і настає тетанічне скорочення, яке триває доти, доки поступає нервовий імпульс.
Розрізняють також м’язовий тонус, при цьому групи м’язів перебувають в незначному скороченні і навантаженні з однієї групи м’язів передається на іншу. М’язовий тонус забезпечує людині підтримання пози тіла.
Серцевий м’яз також побудований із посмугованої м’язової тканини, але на відміну від скелетної він побудований із кардіоміцитів, які з’єднанні між собою. Завдяки цьому збудження з однієї клітини поширюється на інші, що забезпечує одночасне і узгоджене скорочення передсердь (систола І) і шлуночків ( систола ІІ).
Стінки внутрішніх органів утворені з непосмугованих м’язових клітин, протофібрили, яких не мають впорядкованого розташування і скорочення міофібрил відбувається хвилеподібно, оскільки нервовий імпульс однієї міофібрили передається на іншу.
12. Основні групи м’язів людини.
Форма величина м’язів залежить від функцій, які вони виконують в організмі. Розрізняють довгі, широкі, короткі й колові м’язи. Довгі м’язи розташовані на кінцівках, а короткі – там де рухи незначні (наприклад міжреберні м’язи). Широкі м’язи розташовані на тулубі, а колові коло отворів. Деякі з колових називаються сфінктерами. За функціями м’язи поділяються на згиначі і розгиначі; відвідні і привідні; м’язи-обертання.
За групами розрізняють: м’язи голови, тулуба і кінцівок.
М’язи голови: розрізняють жувальні і мімічні. Жувальні починаються від нижньовиличної дуги і прикріплюються до нижньої щелепи. Мімічні прикріплюються до шкіри обличчя і при скороченні переміщаються окремі ділянки шкіри, надаючи відповідний вираз обличчю (наприклад, коловий м’яз ока, коловий м’яз рота).
М’язи шиї: здійснюють нахили і повороти голови. До них відносять поверхневі і глибокі драбинчасті м’язи; грудинно-ключично-сосковидний м’яз.
М’язи тулуба: до них відносять м’язи грудної клітки, живота і спини.
М’язи грудної клітки: міжреберні м’язи, а також діафрагма, тому, що вона бере участь у процесі дихання; великий грудний м’яз.
М’язи живота: прямі, косі, зубчасті м’язи. М’язи спини: трапецієподібний і широкий м’яз спини.
М’язи кінцівок. М’язи верхнього поясу: дельтоподібний м’яз. На кістках плечах спереду розміщений згинач – двоголовий м’яз, а ззаду – розгинач – триголовий м’яз. На передпліччі внутрішні м’язи – згиначі кисті пальців, а з зовнішнього боку м’язи розгиначі кисті пальців.
Скелет нижніх кінцівок масивніший. До них належать великі сідничні м’язи, спереду на стегні розташований найдовший м’яз людини – кравецький та чотириголовий м’яз стегна. На задній поверхні стегна міститься двоголовий м’яз; на задній поверхні гомілки розташований литковий м’яз.
13. Робота м’язів, стомлення м’язів. Вплив фізичних вправ і праці на опорно-рухову систему людини.
Сила м’язів – це величина максимального напруження, яке може розвинути м’яз під час свого збудження. Силу м’язів можна збільшувати, збільшуючи кількість скоротливих білків м’яза. За умов тренування можна досягнути значного розвитку скелета мускулатури. Крім сили скорочення м’язів робота м’язів залежить від швидкості скорочення м’язів( час, за який м’яз скорочується і розслаблюється) і витривалості м’язів (їх здатність тривалий час підтримувати заданий ритм роботи.
Робота м’язів. Під час скорочення м’язи здатні виконувати механічну роботу. Величина робота м’яза А визначається добутком сили (Р) на відстань(S), на яку дана сила переміщає вантаж:
А=Р*S
Або робота м’язів визначається добутком m на висоту піднімання даного вантажу.
A=m*h