 |
|
Безумовні і умовні рефлекси
Пристосування організму до безперервних змін навколишнього та внутрішнього середовища відбуваються за допомогою двох типів рефлекторних реакцій: природжених і набутих у процесі індивідуального розвитку.
Рефлекс вперше як поняття відповіді організму на дію умов зовнішнього середовища ввів в ХVІІ ст. французький філософ Декарт. Рефлекс забезпечує нервова система ( це довів фізик Я. Прохазка), а ідея про те що вся психічна діяльність людини є також рефлекторною вперше висловив в1863р. І.М. Сєченов, і на початку ХХ ст. і експериментально це підтвердив І.П.Павлов.
В процесі еволюції тваринного світу сформувалося три пристосувальні механізми, що забезпечують біологічно доцільно реакції організму людини і тварин на дію зовнішніх і внутрішніх середовищ:
- Безумовні (природжені) рефлекси;
- Умовні (набуті) рефлекси;
- Розумова діяльність.
Безумовні рефлекси – це природжені, відносно постійні реакції організму на
дію внутрішнього і зовнішнього середовища, що здійснюються за участю ЦНС.
Вони є: видовими (проявляються у кожної особини виду); відносно постійні стереотипні реакції; успадковуються з покоління в покоління. Рефлекторні дуги замикаються на різних рівнях ЦНС.
Їх поділяють на: захисні (кашель, чхання, мигання повік) та рефлекси зберігання ( дихальні, харчові, орієнтувальні).
Складною формою безумовних рефлексів є інстинкти у формуванні яких крім участі ЦНС беруть також залози внутрішньої секреції.
Інстинкти поділяють на: захисні, статеві, материнські та їжездобувні.
Умовні рефлекси - це рефлекси, які здійснюються тільки за певних умов. Умовні рефлекси на відміну від безумовних мають тимчасовий характер і можуть згасати зі зміною умов середовища, вони є індивідуальними. Умовні рефлекси носять пристосувальний характер, і допомагають організмові приготуватись до сприйняття безумовного подразника.
Умови вироблення умовних рефлексів:
1.Дія умовного подразника повинна випереджувати дію безумовного не менша як на 0,3 с.
2. Дія умовного і безумовного подразників повинна бути оптимальною для сприйняття організмом.
3.Відсутність сторонніх подразників.
Фізіологічною основою умовних рефлексів є виникнення тимчасового нервового зв’язку між нервовими центрами аналізаторами умовного і безумовного подразників. Тимчасовий нервовий зв’язок утворюється внаслідок взаємодії процесів збудження і прокладання „шляху” для його проведення, які одночасно та багаторазово виникають у цих центрах.
Види умовних рефлексів:
1) Натуральні (якщо умова є природною). Наприклад: слиновиділення-рефлекс на запах їжі.
2) Штучні (якщо умова є штучною).Наприклад: слиновиділення - на дзвінок або світло.
Умовні та безумовні рефлекси становлять фізіологічну основу поведінки людини.
35. Гальмування умовних рефлексів.
Вся діяльність нервової системи базується на таких властивостях нервової системи як збудливість (здатність сприймати подразнення і перетворювати його в нервовий імпульс), провідність(здатність проводити нервовий імпульс) та гальмування.
Гальмування – це припинення або послаблення певних реакцій організму (здатність затримувати проведення нервового імпульсу).Збудження та гальмування формують умовно-рефлекторні реакції.
Зокрема гальмування умовно-рефлекторної діяльності як гальмування нервової діяльності ЦНС в цілому має виняткове значення. Завдяки йому умовні рефлекси коригуються відповідно до змін умов або тимчасово зникають, якщо умовний подразник втратив своє сигнальне значення. Гальмування лежить також в основі здатності чекати, зберігати самовладання, розрізняти подібні між собою ситуації, тощо.
Розрізняють дві форми гальмування: зовнішнє(безумовне) і внутрішнє(умовне). Зовнішнє гальмування - це гальмування умовно-рефлекторних функцій, пов’язаних з дією сторонніх подразників і є природженою властивістю нервової системи. Біологічне значення зовнішнього гальмування у забезпечені функції на основний, найважливіший для організму в даний момент стимул.
Внутрішнє гальмування виникає в результаті порушення взаємодії між
умовними та безумовними подразниками.
Так гальмування розвивається тоді, коли умовний подразник не підкріплюється безумовним. Наприклад, у собаки виробили умовно-рефлекторну реакцію слиновиділення на світло, але якщо вмикання лампочки не супроводжуватиметься підкріпленням їжею, слиновиділення у відповідь на світло припинятиметься. При цьому умовна функція зникає не відразу , а згасає поступово. Якщо через деякий час повторити дію умовного подразника, то можна спостерігати загальмовану реакцію, що свідчить про гальмування рефлексу, а не про його втрату.
Розрізняють такі види внутрішнього гальмування:
- згашувальне – якщо умовний подразник неодноразово не підкріплюється безумовним;
- запізню вальне – у разі збільшення проміжку часу між дією умовного та безумовного подразників;
- диференційоване – дає можливість розрізняти схожі умовні подразники і реагувати на необхідний подразник, що має пристосувальне значення. Цей вид гальмування з’являється, якщо виникає реакція на умовний подразник, котрий підкріплюється безумовним; і відсутня відповідь на подразник, котрий не підкріплюється безумовним подразником;
- умовне – прояв гальмування у випадку, коли дія одного умовного подразника підкріплюється безумовним, а дія того ж умовного подразника в поєднанні з іншими умовними подразниками - не підкріплюється.
За допомогою внутрішнього гальмування мозок позбувається умовних рефлексів (інформації), що втратила значення для організму.
Біологічне значення внутрішнього гальмування в тому, що умови зовнішнього середовища, що змінилися (припинення підкріплення умовного подразника безумовним) потребують відповідної пристосувальної зміни в умовно-рефлекторній поведінці.
36. Свідомість людини як функції вищих відділів головного мозку.
Свідомість- це здатність людини сприймати зовнішні та внутрішні подразники навколишнього середовища, формувати процес сприйняття, усвідомлювати своє „я”, суспільство, етичні та моральні цінності, здатність до аналізу.
На все те, що людина сприймає з навколишнього середовища вона негайно
або через певний час відповідає різними реакціями. Якщо вони продумані, довільні, свідчать про розуміння людини того, що відбулося, про її ставлення до цього, це означає, що людина проявляє свідоме ставлення до дійсності (її діями керує свідомість).
Таким чином свідомість - це відображення дійсності у вигляді знань, закріплених у мові ( в усіх розуміннях цього значення), які можуть бути повідомлені, передані іншим людям. Свідомість виникає тільки у суспільстві.
Критерії визначення свідомості:
- здатність зосередитись на різних явищах відповідно до навколишньої обстановки;
- породжувати абстрактні думки, оперувати ними, а також висловлювати їх;
- оцінювати майбутній вчинок, тобто очікування і прогнозу;
- усвідомлювати своє „я”, і визначати інших індивідумів;
- оцінити значення естетичних та етичних цінностей.
Свідомість - це результат діяльності цілісного мозку, тісної взаємодії кори підкоркових центрів. Провідну роль у формуванні відіграє ліва півкуля великого мозку, зокрема руховий центр мови і його зв’язки з сенсорними зонами кори (слухова, зорова, смакова). Завдяки внутрішньо кірковим зв’язкам ці нервові центри утворили єдину функціональну систему, яка забезпечує сприйняття і аналіз різних форм мовних сигналів та їхнє звукове відтворення. Саме мова відіграє велику роль у ставленні свідомості людини, розвитку її психіки.
37. Фізіологічні основи мовлення.
На відміну від тварин, для яких сигналами змін у навколишньому середовищі є безпосередньо природними явища, у людини в процесі суспільно-історичного розвитку утворилася специфічна форма спілкування - мова. Поряд із природними подразниками мова набула величезного значення у ВНД людини, а слово в мові стало звуковим сигналом для позначень різних явищ, предметів навколишнього світу.
Тому вища нервова діяльність людини базується на взаємодії двох сигнальних систем:
І сигнальна система - це сукупність нервових процесів, що виникають в корі головного мозку при безпосередньому впливі на сенсорні системи чинниками зовнішнього та внутрішнього середовища. Тобто сукупність безумовних і умовних рефлексів. Вона характерна як для людини так і для тварин.
ІІ сигнальна система - це умовні рефлекси вироблені на слова й позначені ними поняття. Дія слова як сигналу визначається змістовним значенням, зв’язком із певними предметами навколишнього середовища. ІІ сигнальна система дає змогу сприймати не тільки безпосередні подразники, а й складні їх взаємозв’язки , оперувати словами під час аналізу та синтезу явищ навколишнього середовища, створила можливість абстрактивного мислення. Тобто для другої сигнальної системи слово є сигнал. За визначенням І.П. Павлова: ”слово - це сигнал сигналів”.
Мова є унікальною властивістю людини як здатність символічного уявлення про предмети і явища навколишнього світу і як відбиття власних почуттів.
Мова - це засіб спілкування. Мова –це знако-символічне вираження думки.
Саме слово яке за висловом І.П.Павлова є „сигналом сигналів” і за допомогою якого здійснюється узагальнення і абстракція стало складовою частиною мови і письма. Мову поділяють на усну, письмову та кінетичну.
Усна мова - це спілкування між людьми в процесі якого слова вимовляються вголос і сприймаються на слух. Вона може бути у вигляді монологу, діалогу чи розмови.
Письмова мова - це передача мови інформації за допомогою письмових знаків, символів.
Мова- це озвучена думка, яка властива тільки людині. Основну роль у розвитку мови відіграв головний мозок, в якому утворилися не тільки центри сприйняття і відтворення звуків, а й складна система здатна аналізувати , запам’ятовувати, порівнювати звуки, розуміти їх зміст прогнозувати наслідки, які несуть звукові сигнали. Така можливість використання мовної функції є результатом скоординованої діяльності нервових центрів головного мозку. На основі мови утворилися системи мислення.
38. Сприйняття подразників як початковий етап психічних процесів. Пам’ять.
Сприйняття - це психофізіологічний процес, спрямований на відбиття в мозку людини предметів навколишнього світу в цілому, а не окремих їх якостей.
Сприйняття може характеризуватися:
- активністю, яка проявляється в тому, що люди активно сприймають те, що їх оточує і активно переробляють інформацію про той чи інший предмет чи явище з урахуванням минулого досвіду.
- цілісність. Образи предметів відбиваються в мозку людини цілісно в сукупності багатьох їхніх якостей та характеристик.
- вибірковість. Здатність сприймати лише ті предмети, які мають для нас
найбільший інтерес.
Залежно від ступеня організації сприйняття поділяють на : організоване і неорганізоване.
Неорганізоване – нецілеспрямоване сприйняття навколишнього середовища.
Організоване (спостереження)- цілеспрямоване планомірне сприйняття. В процесі спостереження виявляється така риса людини, як спостережливість. Вміння спостерігати має велике значення в усіх видах діяльності людини, і безумовно всі види спостереження є основою і початковим етапом пам’яті.
Пам’ять - це психофізіологічний процес, за якого людина здатна фіксувати в мозку (запам’ятовувати), зберігати і відновлювати в потрібний момент закладену інформацію без зміни її послідовності і змісту.
Пам’ять допомагає людині оволодівати знаннями, вміннями, що накопичувало людство за тисячоліття. Пам’ять зберігає індивідуальний досвід організму, забезпечує його використання для формування поведінки. Вона є основою навчання людини, постійного підвищення її інтелекту, передачі знань наступному поколінню.
Пам’ять кожної людини має свої особливості, що свідчать про її ефективність. Кількісні характеристики пам’яті - це обсяг і тривалість. Якісні характеристики – швидкість, точність і готовність.
Основними процесами пам’яті є : запам’ятовування (закріплення в пам’яті нових знань), збереження і відтворювання інформації.Зворотнім процесом є забування.
В залежності від часу протягом якого зберігається певна інформація розрізняють : сенсорну, короткочасну, довготривалу пам’ять.
- первинна ( сенсорна) - це збереження інформації на час потрібний для виконання завдання; здійснюється на рівні окремих нервових центрів. Інформація, якщо вона привернула увагу людини, із сенсорної пам’яті передається в короткочасну.
-вторинна ( короткочасна )пам’ять - запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін, після одноразового і дуже нетривалого сприйняття. Якщо ця інформація не повторюється , вона зникає з пам’яті, не залишаючи помітних слідів. Важлива для людини інформація з короткочасної переводиться в довготривалу.
- третинна (довготривала). Забезпечує тривале збереження знань, образів, переживань, які запам’ятовуються після багаторазового їхнього повторення і відтворення ( процес приготування певних знань і викидання їх у логічній послідовності).
Враховуючи шлях засвоєння інформації, характер сприйняття на якому ґрунтується пам’ять розрізняють чотири види пам’яті:
1) моторна – запам’ятовування і відтворення рухів.
2) емоційна - пам’ять почуттів.
3) образна – збереження та відтворення сприйнятого життєвого об’єкта , його просторового розташування. Ця пам’ять пов’язана із сенсорною системою і виділяють зорову, слухову, смакову, нюхову, образну.
4) словесно-логічна – здатність відтворювати сприйняту інформацію у словесній формі.
39. Сон, його значення. Гігієна сну.