 |
|
Тканина, їх типи, будова, функція.
У процесі ембріонального розвитку клітини спеціалізуються на виконання певних функцій в організмі. Цей процес називається диференціацією клітин. Клітинами утворюються тканини.
Тканиною називаються систему клітини і позаклітинних структур, спільних за походженням, подібних за будовою і функціями. В організмі людини розрізняють 4 типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язеву та нервову.
Епітеліальна тканина, або епітелій, складається з клітин, що щільно прилягають одна до одної та міжклітинної рідини, що розвинута слабо. Вона вкриває тіло ззовні , вистилає порожнини тіла та внутрішніх органів, а також утворює більшість залоз розміщаючись на поверхні тіла й органів, епітелій є межовою тканиною між клітинами органа і зовнішнім середовищем (покривний епітелій). Таке розміщення епітелію визначає його захисну функцію. Він захищає нижні шари клітин інших тканин від шкідливих механічних та хімічних впливів. Епітелій шлунково-кишкового тракту бере участь у всмоктування різних поживних речовин, а епітелій органів виділення - у виділенні продуктів обміну організму. Епітелій, який входить до складу залоз має здатність утворювати специфічні речовини – секрети. Такий епітелій називається залозистим. Розрізняють такі види епітелію: одношаровий та багатошаровий: плоский і кубічний, війчастий і залозистий.
Сполучна тканина. Ця тканина об’єднує види тканин, що мають добре розвинену міжклітинну рідину, від особливостей якої залежить структура тканини. Якщо міжклітинна рідина рідка, то відповідно і тканина (кров, лімфа) є рідкою, якщо містить еластичні волокна (сухожилля, зв’язки), то тканина має пружність, якщо міжклітинна речовина містить солі неорганічної речовини, то тканина буде твердою тощо. За функціями сполучну тканину поділяють на: трофічну (кров, лімфа), опорно-трофічну ( ретикулярна, жирова, пухка, щільна), опорна (кісткова, хрящова).
М’язова тканина. Розрізняють такі види: посмугована скелетна, посмугована серцева, непусмугована. Структурно-функціональною одиницею будови посмугованої скелетної є міофібрила, що містить специфічні скоротливі білки: актин, міозин. Ці білки визначають основні властивість цієї тканини – здатність до скорочення. Функції : посмугована утворює скелетні м’язи, що забезпечують підтримання пози тіла та активне пересування тіла в просторі. Посмугована серцева утворює робочу стінку серця - міокард.Неросмугована утворює стінки м”язевих органів.
Нервова тканини. Складається з нервових клітин – нейронів і супроводжуючої нейролінії. Всі функції цієї тканин базуються на трьох основних її властивостях:
1) збудливість-здатність спиймати подразнення і перетворювати їх на нервовий імпульс.
2)провідність-здатність проводити нервовий імпульс.
3) гальмування- здатність затримувати проведення нервового імпульсу.
Нервова тканина утворює ЦНС та периферичну нервову систему. Нервова система забезпечує реакції організму на зміни зовнішнього середовища, регуляцію і координацію роботи всіх органів і систем.
2. Основні уявлення про нервову систему та її значення в регуляції та узгодження функцій організму.
Нервова регуляція виникла в ході еволюції в зв’язку з реакцією організму на подразники і перетворилася на складну систему регуляції всіх функцій організму. У людини нервова система - це сукупність структур організму , що регулюють роботу окремих органів і систем, здійснюють взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з довкіллям.
Нервова система: сприймає вплив зовнішніх та зміни внутрішніх середовищ; аналізує цю інформацію і відповідно змінює діяльність окремих органів або систем органів.
Структурно-функціональною одиницею будови нервової системи є нейрон.
Нейрон складається з тіла і відростків: тіло нейрона містить ядро та більшість внутрішніоклітинних органоїдів, відростки: один довгий – аксон, вкритий мієліновою оболонкою і багато розгалужених дендритів. Сукупність аксонів утворює білу речовину, а сукупність тіл і дендритів – сіру речовину. Нейрони поділяються :
1) за будовою :
- уніполярні (тіло: 1 відросток);
- псевдо полярні (тіло: 1 відросток, який потім галузиться);
- мультиполярні.
2) за функціями:
- чутливі (доцентрові, аферентні), які несуть інформацію про стан внутрішнього та вплив зовнішнього середовища до спинного та головного мозку.
- рухові (відцентрові, еферентні), які передають нервові імпульси до виконавчих органів (ефекторів);
- вставні ( проміжні), що зв’язують нейрони між собою і складають основну масу спинного і головного мозку.
Рефлекс та рефлекторні дуги.
Вся робота нервової системи по регуляції діяльності організму здійснюється за допомогою рефлексів. Вони забезпечують регуляцію всіх фізіологічних функцій організму і пристосування діяльності окремих органів і систем до його потреб. Так, за допомогою рефлексів регулюються виділення слини, шлункового і підшлункового соку при травленні, змінюється інтенсивність кровообігу та дихання під час фізичної праці, регулюється тонус м’язів. Рефлекторними процесами підтримується гомеостаз.
Тобто рефлекс – це відповіть організму на подразнення( будь-яка зміна в діяльності організму, яка виникла в ньому за узгодженням нервової системи у відповідь на вплив зовнішнього середовища або змін у внутрішньому середовищу організму).
За характером рефлекторної реакції рефлекси поділяють на: рухові, секреторні, серцево-судинні , дихальні, обмінні та інші;
за біологічним значенням – орієнтувальні, захисні, травні, статеві, тощо. Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні (природжені) та умовні (набуті).
В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга. Елементарна (двонейронна) рефлекторна дуга складається з двох нейронів – чутливого і рухового. Основна частина рефлекторних дуг в організмі людини складається з 3 нейронів. ДО названих вище нейронів приєднується ще вставний або проміжний нейрон. У такій дузі передача з чутливого на руховий нейрон здійснюється через вставний нейрон. За рахунок відростків нейронів рефлекторні дуги мають різноманітні зв’язки з різними відділами нервової системи.
Типовою є п”ятикомпонентна рефлекторна дуга до складу якої входить: 1.рецептор (видозмінена клітина яка здатна сприймати подразнення і перетворювати його на нервовий імпульс);
2. доцентровий нейрон (передає н. імпульс до Ц.Н.С.);
3. вставний нейрон( передає н. імпульс з чутливого на руховий нейрон);
4. відцентровий нейрон (передає н. імпульс з Ц.Н.С. до переферії);
5. робочий орган (здійснює відповідь на подразнення).
Передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон відбувається за рахунок спеціальних утворень, що дістали назву синапсів. Синапс - це щілиноподібний контакт аксона нейрона з будь-якою ділянкою іншого нейрона або м’язовою чи секреторною клітиною. Передача збудження в синапсі відбувається за допомогою хімічних речовин, які називаються медіаторами.
3. Будова і функції спинного мозку.
Спинний мозок – нижній відділ ЦНС, розташований у каналі хребта. Він починається на рівні першого шийного хребця і закінчується на рівні ІІ-ІV поперекового. Довжина у дорослої людини – 41-45 см., діаметр 8-14 мм., маса – 38 г, має вигляд трубки з двома потовщеннями: шийним і поперековим. Зовні спинний мозок вкритий трьома оболонками : твердою ( окістя хребців), павутинною та м’якою (вкриває речовину спинного мозку і містить судини). В центрі спинного мозку є канал, що заповнений спинно-мозковою рідиною( ліквор), що відіграє гідростатичну функцію.
На поперечному розрізі спинного мозку видно, що в центрі його знаходиться сіра речовина, випини якої в білу нагадують крила метелика і називаються рогами спинного мозку. В передніх рогах спинного мозку містяться центри рухових нейронів. В задніх рогах - центр вставних нейронів; центри чутливих нейронів містяться у вузлах біля спинного мозку. Бокові роги виражені тільки в грудному і поперековому відділах, де міститься центральна частина симпатичного відділу автономної нервової системи.
Умовно спинний мозок поділяють на 31 сегмент і відповідно до кожного сегменту відходять від спинного мозку 31 пара спинно-мозкових нервів (нерви змішані, тобто містять чутливий і руховий нейрон).
Таким чином спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Рефлекторна функція полягає у здійсненні рефлексів, пов’язаних з роботою м’язів та регуляцією функцій внутрішніх органів. Провідникова функція полягає у здійсненні зв’язку між усіма відділами ЦНС,