 |
|
Стаття 15. Заборона (зупинення) морських наукових досліджень
Морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні, які проводяться з порушенням вимог статей 13 і 14 цього Закону, можуть бути тимчасово заборонені (зупинені) спеціально уповноваженими органами України. Рішення про тимчасову заборону (зупинення) може бути скасовано цими органами, а дослідження продовжено, як тільки інша держава, її юридична чи фізична особа або міжнародна організація, що здійснює дослідження, усуне порушення та дасть гарантію стосовно дотримання встановленого цим Законом порядку.
Морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні України, які проводяться без дозволу спеціально уповноважених органів України, або з відступом від положень статті 13 цього Закону, або з суттєвими відмінностями від початкового проекту дослідження, підлягають негайному припиненню.
Стаття 16. Запобігання забрудненню морського середовища
Запобігання забрудненню морського середовища, пов'язаному з діяльністю у виключній (морській) економічній зоні, здійснюється відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України.
Спеціально уповноважені органи України у порядку, визначеному законодавством України, встановлюють правила запобігання забрудненню морського середовища і правила безпеки судноплавства, забезпечують їх дотримання у районах з особливими природними характеристиками, де забруднення морського середовища може заподіяти значну шкоду екологічній рівновазі або необоротно порушити її.
Особливості управління і контролю в галузі охорони природних багатств континентального
Шельфу
На сьогодні в Україні немає спеціального закону про її континентальний шельф. Тому правове
регулювання охорони та використання його природних ресурсів здійснюється на основі відповідних
загальних норм Конституції України, законів України «Про охорону навколишнього природного
середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України, Кодексу про надра, а також
міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до яких насамперед належать
Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція про континентальний шельф 1958 року.
При цьому відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права континентальний шельф прибережної
держави включає морське дно та надра підводних районів, що виходять за межі її територіального моря
на всьому проміжку природного продовження її території на суші до зовнішньої межі підводної окраїни
материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина
територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не пролягає на таку відстань.
Статті 77-85 визначають права прибережних та інших держав щодо використання природних ресурсів
та здійснення іншої діяльності у межах континентального шельфу, передбачаючи суверенне право
прибережної держави здійснювати розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу.
При цьому до таких природних ресурсів віднесено мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та
його надр, а також живі організми, які належать до «сидячих видів», тобто організми, які в період, коли
можливий їх промисел, є нерухомими на морському дні або під ним, або не здатні пересуватись у інший
спосіб, як тільки перебуваючи у постійному контакті з морським дном або його надрами. За
прибережними державами закріплено виключне право на проведення буріння, регулювання його
здійснення іншими державами, на спорудження та експлуатацію штучних островів, установок та
споруд.
На води, що покривають континентальний шельф та повітряний простір над ним, права прибережної
держави не поширюються.
Здійснення права прибережної держави не має обмежувати здійснення пароплавства та інші права і
свободи інших держав, передбачені цією Конвенцією, створювати штучні перешкоди для цього.
Конвенція прямо визначає, що всі держави мають право прокладати кабелі та трубопроводи на
континентальному шельфі, чому не може перешкоджати прибережна держава, якщо таке прокладання
проводиться з додержанням вимог Конвенції.