 |
|
Предмет і джерела міжнародного екологічного права
Систему джерел міжнародного права навколишнього середовища утворюють договори, конвенції,
декларації, хартії, резолюції, директиви, протоколи, програми дій тощо. За критерієм юридичної сили їх
поділяють на дві групи. До першої з них належать акти, які містять обов'язкові до виконання норми і
принципи (так зване тверде право), а до другої - акти, які містять необов'язкові до виконання правила,
здебільшого рекомендаційного характеру (так зване м'яке право).
Прикладами актів другої групи є Стокгольмська декларація з навколишнього середовища, Декларація
Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, Всесвітня хартія природи, які мають високий
моральний авторитет у світовому співтоваристві.
Джерела міжнародного права можна класифікувати і за іншими критеріями. Зокрема, за предметом
правового регулювання вони поділяються на загальні (Стокгольмська декларація з навколишнього
середовища, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку) і спеціальні. До останніх належать акти, що
стосуються правового регулювання охорони і використання окремих природних ресурсів чи об'єктів
(Конвенція про охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер (1992).
За дією у просторі виділяють такі акти:
-глобальні, тобто які мають загальнопланетарне значення (Рамкова конвенція ООН про зміну клімату,
Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище
існування водоплавних птахів, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини);
Zerov Comedian ua
Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу –
напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 345
-регіональні - джерела міжнародного екологічного права, які закріплюють правила та принципи
поведінки стосовно навколишнього середовища певного регіону (Конвенція про охорону дикої флори та
фауни і природних середовищ існування в Європі, Конвенція про захист морського середовища району
Балтійського моря (1992), Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992);
-локальні - джерела міжнародного екологічного права, які закріплюють правила та принципи поведінки
щодо навколишнього середовища певних держав або території (Угода між Міністерством екології та
природних ресурсів України і Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки
Болгарія про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального
використання природних ресурсів (2003), Угода між Міністерством охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України та між Міністерським комітетом ядерної безпеки Французької
Республіки про співробітництво в галузі ядерної безпеки (1998).
За часом дії поділяють на акти:
- з необмеженим терміном дії (Конвенція про охорону всесвітньої
культурної та природної спадщини, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, Віденська
конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963);
з визначеним терміном дії (Угода між Урядом України та Урядом
Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі
охорони навколишнього середовища (1993), укладена строком на
п'ять років).
За суб'єктами акти міжнародного права навколишнього середовища поділяють на:
-міждержавні, тобто сторонами яких є держави (Конвенція про захист морського середовища району
Балтійського моря, Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в
галузі охорони навколишнього середовища (1994);
-міждержавні з участю інших суб'єктів. Зокрема, Протокол з проблем води та здоров'я до Конвенції про
охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер (1999) передбачає, що він
відкритий для підписання державами - членами ЄЕК, державами - членами Європейського
регіонального комітету ВООЗ, державами, що мають консультативний статус при ЄЕК, а також
відповідними регіональними організаціями економічної інтеграції;
-акти міжнародних організацій (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1980 р. Про історичну
відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього та майбутніх поколінь,
Стокгольмська декларація з навколишнього середовища).
З усіх джерел міжнародного права навколишнього середовища провідне місце належить міжнародним
договорам (угодам, конвенціям). Міжнародний договір укладається державами в письмовій формі з
найбільш важливих питань, що становлять взаємний інтерес. Вимоги до міжнародних договорів та
порядок їх укладення регулюються Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (1969) та
Віденською конвенцією про право міжнародних договорів між державами і міжнародними
організаціями та між міжнародними організаціями (1986).
Міжнародні договори екологічного характеру за колом їх учасників поділяють на двосторонні й
багатосторонні. Останні у свою чергу можуть бути глобальними і регіональними. Цими договорами
регулюється масив найбільш важливих відносин, що стосуються міжнародно-правової охорони
навколишнього середовища і використання природних ресурсів, забезпечення прав людини на безпечне
навколишнє середовище.
Декларації, хартії, резолюції та інші акти рекомендаційного характеру здебільшого приймаються
міжнародними екологічними організаціями. Особливе місце серед них посідають резолюції Генеральної
Асамблеї ООН, що зумовлено високим міжнародним авторитетом органу, який приймає відповідні
акти.
До джерел міжнародного права навколишнього середовища належить також міжнародний звичай.
Здебільшого він використовується у процесі формування принципів міжнародного екологічного права.
Більш конкретні правила в цій сфері встановлюються нормами міжнародних договорів.
Опосередкованим джерелом міжнародного права навколишнього середовища можуть бути й рішення
міжнародних судів. Ці рішення певною мірою враховуються при розгляді аналогічних справ
екологічного характеру в цих судах.