 |
|
Міжнародне екологічне судочинство
. Відповідно до ст. 9 Орхуської конвенції кожна із сторін у межах
свого національного законодавства гарантує кожній особі, яка вважає,
що ї ї запит з отримання інформації проігноровано, неправомірно
відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено, право
доступу до процедури розгляду прийнятого рішення в суді. Конвенція
також передбачає, що представники громадськості, які вважають, що
відбулося порушення права громадян на участь у прийнятті екологічного
рішення, мають право оспорювати законність відповідного
рішення в суді.
Судові процедури мають забезпечувати адекватні й ефективні засоби
правового захисту, в тому числі судові заборони, бути справедливими,
своєчасними і не обтяженими високими затратами. Конвенція
забезпечує доступ громадськості не тільки до судових процедур, а й до
рішень судів з екологічних справ.
Важливим положенням Орхуської конвенції є також зобов'язання
ї ї сторін надавати громадськості інформацію про доступ до адміністративних
і судових процедур, а також утворювати механізми надання
фінансової допомоги для забезпечення доступу до правосуддя.
Практична реалізація Орхуської конвенції пов'язана не тільки з
діяльністю відповідних судових органів, а й усвідомленням громадянами
своїх прав у цій сфері. їм також потрібні знання про систему
національних і міжнародних судів, їх компетенцію і процедури діяльності
при розгляді екологічних справ.
У зв'язку з цим слід зазначити, що на сьогодні немає завершеної
спеціальної міжнародної системи екологічного судочинства. Є тільки
ї ї окремі елементи (наприклад, Міжнародний трибунал з морського
права). В інших випадках справи екологічного характеру розглядаються
загальними судовими чи арбітражними органами відповідно до
визначених для них процедур (Міжнародний суд ООН, Постійний
арбітражний суд тощо).
Міжнародний суд ООН— один з основних органів ООН. Утворений
у 1945 р. і розміщується у місті Гаазі (Нідерланди). Його правовий статус
визначається Статутом суду, який є складовою Статуту ООН.
Склад суду (15 суддів) обирається Генеральною Асамблеєю і Радою
Безпеки ООН. Зі свого складу суд обирає президента і віце-президента.
Міжнародний суд ООН розглядає справи, сторонами яких є держави.
Суд це робить за взаємною згодою сторін. До компетенції суду
віднесено питання, що стосуються тлумачення міжнародних договорів,
відшкодування шкоди за порушення міжнародних зобов'язань тощо. Рішення суду є остаточними і
обов'язковими для виконання
сторонами справи.
За Конвенцією про збереження морських живих ресурсів Антарктики
для розгляду спорів між сторонами утворюється арбітражний
трибунал. Він також складається з трьох арбітрів. Кожна сторона у
спорі призначає свого арбітра, а потім за взаємною згодою ці сторони
призначають третього арбітра, який виконує функції голови
арбітражного трибуналу.
Арбітражний трибунал приймає власні правила процедури і сам
визначає своє місце перебування. Він досліджує обставини справи,
заслуховує сторони, а у необхідних випадках — свідків та експертів.
У розгляді справи може брати участь також будь-яка з договірних
сторін конвенції.
Рішення арбітражного трибуналу приймається більшістю голосів,
є остаточним і обов'язковим для сторін у спорі, а також будь-якої держави,
яка взяла участь у розгляді відповідної справи. Рішення підлягає
негайному виконанню. Арбітражний трибунал дає тлумачення
прийнятого рішення на запит однієї із сторін у спорі або будь-якої
держави, яка взяла участь у розгляді справи.
Справи екологічного характеру можуть бути й предметом розгляду
Європейського суду з прав людини як судового органу контролю за виконанням
Європейської конвенції про захист прав і основних свобод
людини (1950). Право звернення до цього суду належить як державам,
так і фізичним особам. На різних стадіях розгляд справ здійснюють
спеціально створювані органи суду: комітети, палати, Велика палата.
За виконанням державами рішень суду спостерігає Комітет міністрів
Ради Європи. Суд розташований у місті Страсбурзі (Франція). У його
складі є й суддя з України.