Адміністративні правовідносини
Що слід розуміти під адміністративними правовідносинами? Це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що веде до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру. Основні ознаки адміністративних правовідносин: а) вони виникають на основі адміністративно-правових норм; б)характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єк тами адміністративного права; в) за змістом включають в себе адміністративні права влад г) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних ґ) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою. Групувати адміністративні правовідносини можна за різними підставами: —залежно від кількості суб'єктів — прості та складні; —залежно від дії у часі — довготривалі та короткотривалі; - за змістом поведінки зобов'язаної сторони — пасивні та активні дії чи бездіяльність;
—залежно від функціонального призначення — регулятивні —за галузевою приналежністю — матеріальні та процесуальні; —за сферами управління окремими галузями — соціально- Адміністративні правовідносини мають складну будову і включають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин. Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти. Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади). Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абстрактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. А от суб'єкти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови: —наявність адміністративно-правової норми, що передбачає —наявність адміністративної правосуб'єктності (праводіє- — наявність адміністративного юридичного факту Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої дії. Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути: а) Президент України; б) державні органи виконавчої влади; в) державні службовці; г) громадяни України, іноземці й особи без громадянства; д) об'єднання громадян тощо. 592 Глава 16 Основи адміністративного права України 593
Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління. Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст — це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін. Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості: а) діяти відповідно до своїх повноважень; б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони; в) впливати на об'єкт управління; г) використовувати форми й методи контролю, заохочення Адміністративні юридичні обов'язки — це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу. Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: а) здійснення певних дій; б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам ін в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи не Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів: —за юридичними наслідками — правоутворюючі, правозмі- —залежно від форми їх прояву — позитивні та негативні;
—за характером дії розрізняють юридичні факти одноразо —за характером дій — активні та пасивні; —за галузевою ознакою — матеріальні та процесуальні; —за розподілом прав і обов'язків — односторонні та багато —за функціями у механізмі правового регулювання — регу —залежно від кількості суб'єктів — прості та складні; —за наявністю волі — юридичні дії (життєві обставини, що Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу тощо). Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживай ня правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення. До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо. Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбачаються нормами адміністративного права, мають велике теоретичне і практичне значення для адміністративних правовідносин. Таким чином, адміністративні правовідносини мають яскраво виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністративно-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер. § 6. Адміністративне деліктне право Адміністративне деліктне право включає в себе розуміння адміністративного правопорушення та його складу і адміністративної відповідальності. 594 Глава 16 Основи адміністративного права України 595
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається бездіяльність або протиправна, винна (умисна або необережна) дія, яка посягає на державний або громадський порядок, суспільну власність, права і свободи людини і громадянина, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Звідси ознаками адміністративного правопорушення (проступку) є: а) суспільна небезпечність діяння; б) протиправність; в) винність; г) застосування адміністративного стягнення; Суспільна небезпечність діяння в нормах адміністративного деліктного права не називається ознакою адміністративного проступку. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що адмі ністративні правопорушення посягають на конкретні правовід-носини, що охороняються адміністративним законом і спричинюють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку. До осіб, які скоїли адміністративні проступки, вживають заходи державного примусового впливу. Отже, слід зробити висновок про те, що адміністративні проступки є також суспільно небезпечними. При розмежуванні адміністративних проступ ків і кримінальних злочинів ступінь суспільної небезпечності відіграє головну роль. Протиправність означає, що правопорушення характеризується як дія чи бездіяльність, заборонена адміністративним законодавством. Поняття «діяння» слід розглядати у таких основних значеннях: —це вольовий акт поведінки людини; —включає в себе дві сторони поведінки (дію чи бездіяль —в адміністративному законодавстві закріплюється заборо —громадянин не діє там, де це вимагається, або діє там, де це Протиправність як ознака адміністративного правопорушення вважається такою, якщо є норма права, яка встановлює певний варіант поведінки, і діяння особи (суб'єкта), яке суперечить припису цієї норми. Причому правові норми, які встановлюють певні правила, можуть бути не тільки адміністративними, а й трудовими, земельними, фінансовими, господарськими, житловими тощо. Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є вина. Це психічне (внутрішнє) ставлення суб'єкта до вчинення певного діяння та його наслідків. Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Намір може бути прямим і непрямим, а необережність — самовпевненістю і недбалістю. Відсутність вини виключає наявність адміністративного проступку. За вчинення адміністративного проступку настає ретроспективна адміністративна відповідальність, що полягає у покладанні на винного у вчиненні адміністративного проступку певного виду й міри адміністративного стягнення. Адміністративне правопорушення (проступок) має свою юридичну модель (склад). Склад адміністративного правопорушення — це передбачена нормами адміністративного права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він включає в себе: —об'єкт; —об'єктивну сторону; —суб'єкт; —суб'єктивну сторону. Об'єкт адміністративного правопорушення — це сукупність суспільних відносин, які охороняються адміністративним правом і регулюються нормами трудового, цивільного, земельного та фінансового права і за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопору шення можуть бути певні соціальні блага (здоров'я, честь і гідність людини тощо). Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення -це сукупність таких зовнішніх ознак, як діяння (дія чи бездіяльність), протиправні наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, що закріплюються нормами права про ад- 596 Глава 16 Основи адміністративного права України 597
міністративні правопорушення, місце, час, обстановка, обставини, способи та засоби вчинення адміністративного правопорушення. Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути громадяни чи посадові особи, іноземці та особи без громадянства. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, що досягли 16-річного віку Якщо особа віком від 16 до 18 років вчинила адміністративне правопорушення, вона притягується до адміністративної відповідальності на загальних підставах із специфікою, передбаченою Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Посадові особи підлягають відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного та громадського порядку, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу адміністративного правопорушення передбачені у відповідних статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративні правопорушення можуть бути класифіковані за різними видами. Існують такі критерії для класифікації: а) залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють ос б) залежно від суб'єкта проступку розрізняють особисті (при в) залежно від характеру шкоди адміністративні правопору г) за структурою складу бувають однозначні й альтернатив ґ) за особливостями конструкції розрізняють описові та блан-кетні склади адміністративних правопорушень. Описові склади цілком розкривають зміст правопорушення (наприклад, завідо-мо неправдивий виклик спеціальних служб за ст. 183 КУпАП). Бланкетні вказують на те, що ознаки проступку встановлені окремими правилами (наприклад, порушення правил охорони й використання пам'яток історії та культури за ст. 92 КУпАП) тощо. § 7. Поняття адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність неповнолітніх Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкта, що його вчинив, а також по- 598 Глава 16 Основи адміністративного права України 599
кладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення. Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність: а) є засобом охорони встановленого правопорядку; б) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій в) супроводжується осудом з боку держави правопорушни г) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для пра ґ) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах. До похідних ознак відносять те, що: —підставою адміністративної відповідальності є не тільки —адміністративна відповідальність полягає у застосуванні —право притягати до адміністративної відповідальності на —існує особливий порядок притягнення до адміністратив Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП). Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу: —зобов'язання публічно або в іншій формі попросити виба —застереження; —догана або сувора догана; —передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, § 8. Адміністративні стягнення: поняття та види Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать: —попередження — письмове або в іншій формі офіційне за —штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника —оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення —конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи без —позбавлення спеціального права, наданого даному гро —виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з —адміністративний арешт встановлюється і застосовуєть 600 Глава 16 Основи адміністративного права України 601
них правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народним суддею). Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються гл. З КУпАП, поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушенням у майбутньому. § 9. Основи адміністративного процесу Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення щодо конкретних фізичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами. Для вирішення адміністративної справи необхідно застосувати матеріальну адміністративно-правову норму до конкретного індивідуального випадку або конкретної життєвої ситуації. Застосовуються адміністративно-правові норми з додержанням певних, передбачених законодавством процедур (правил). Ці правила закріплюються в нормативно-правових актах як адміністративні процесуальні норми — загальнообов'язкові правила, що регламентують порядок вирішення адміністративних справ різних категорій. Об'єднані в інститути вони утворюють адміністративне процесуальне право. Вирішення різних адміністративних справ на підставі адміністративних процесуальних норм називається адміністративною процесуальною діяльністю, якою займаються виконавчо-розпорядчі органи та їхні посадові особи. Сукупність адміністративних процесуальних дій (діяльність) у межах конкретної адміністративної справи має назву адміністративного провадження. Однопорядкові групи адміністративних проваджень утворюють різні види проваджень. Так, нормотворчі провадження здійснюються в процесі підготовки й видання нормативних актів управління. Установчі провадження — у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, а також під час комплектування персоналом організаційних структур у сфері державного уп- равління. Правозастосовчі провадження є найскладнішою групою адміністративних проваджень. До них належать такі провадження. —із застосування заходів примусу в державному управлін —із застосування заходів заохочення і стимулювання в дер —із реалізації громадянами своїх прав і обов'язків: а) прова —із реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків: —із здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядові Усі адміністративні провадження складаються з окремих операцій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій. Здійснюється провадження із адміністративних справ за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи: а) ті, що вирішують справу; б) ті, відносно яких вирішують справу; в) допоміжні учасники процесу. § 10. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП
602 Глава 16 Основи адміністративного права України 603
закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають: —адміністративні комісії при районних державних адмініст —виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноваже —місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністра —органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість. § 11. Провадження у справах про адміністративні правопорушення Як уже зазначалося, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на певних стадіях. На думку Д. Бахрах, таких стадій чотири, а саме:
—адміністративне розслідування; —розгляд справи; —перегляд постанови; —виконання постанови. Адміністративне розслідування розпочинається порушенням справи про адміністративне правопорушення. Підставою для порушення справи є вчинення суб'єктом адміністративного правопорушення, яке фіксується у протоколі про адміністративне правопорушення. Останній складає уповноважена посадова особа чи представник громадської організації, чи орган громадської самодіяльності (наприклад народний дружинник). У протоколі мають бути вказані певні дані: дата та місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника; місце, час вчинення і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Протокол підписує особа, яка його склала, порушник, а за наявності свідків і потерпілих — і ці особи. Протокол направляється уповноваженому органу (посадовій особі), який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається у випадках, коли згідно із законодавством адміністративний штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. На штраф порушнику дають довідку (квитанцію) встановленого зразка. Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, за місцем його вчинення. Термін вирішення справи встановлюється законодавством. Справа розглядається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Без «винної» особи справа може бути розглянута тільки у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від цієї особи не було клопотання про відкладення справи. Законодавство передбачає також випадки, коли присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов'язкова. Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопо- 604 Глава 16 Основи адміністративного права України 605
рушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують чи збільшують провину; чи мав місце матеріальний збиток; чи є підстави для передачі матеріалів справи на розгляд громадських організацій, трудового колективу; інші обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи. Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) видає постанову у справі. Постанову у справі оголошують одразу по закінченні розгляду справи особі, що притягнута до відповідальності. Копію цієї постанови протягом трьох днів видають чи надсилають особі, якій вона винесена. Таку саму копію одночасно вручають потерпілому на його прохання. Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована особою, щодо якої вона була винесена, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії, виконкому сільської, селищної ради, державного органу виконавчої влади та посадових осіб може бути оскаржена в районний (міський) суд, рішення якого є кінцевим. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу оскаржуються у вищому органі чи вищою посадовою особою чи в районному (міському) суді, рішення якого є кінцевим. Скарга подається протягом десяти днів від дня винесення постанови в адміністративній справі. Подання скарги вчасно зупиняє виконання постанови до її розгляду, за винятком постанови про застосування попередження і адміністративного арешту, а також у випадку стягнення штрафу, який береться на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення у скарзі можуть бути оскаржені прокурором. При розгляді скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: постанову залишити без змін, скаргу і протест — без задоволення; відмінити постанову і направити справу на новий розгляд; відмінити постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але щоб не було збільшення її. Встановлено порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше 15 днів від дня вручення постанови про його призначення. Постанову про відшкодовуване вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи видає уповноважений на це орган у порядку, встановленому законодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ. Отже, адміністративне право і законодавство включає норми як матеріального, так і процесуального права. Тому вживаються заходи, аби його систематизувати, особливо кодифікувати, що сприятиме удосконаленню практики застосування норм адміністративного. Запитання та завдання ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|