Главная | Обратная связь

Відповідальність за порушення житлового законодавства

 

За порушення житлового законодавства встановлено кримінальну, адміністративну і цивільно-правову відповіда­льність.

Кримінальна відповідальність передбачена, напри­клад, за порушення недоторканності житла громадян (ст. 130

229КК). За цією статтею кримінальну відповідальність несуть по­садові особи, які провели незаконний обшук, незаконне висе­лення чи інші дії. що порушують недоторканність житла.

Встановлено перелік адміністративних правопору­шень у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства і благоустрою, за вчинення яких настає адміністративна відповідальність. До таких правопо­рушень належать: порушення посадовими особами порядку постановки на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (ст. 149 КУпАП); порушення правил користу­вання жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150 КУпАП); самоуправне заселення жилого приміщення (ст. 151 КУпАП).

За невиконання сторонами зобов'язань за договором найму жилого приміщення може настати цивільно-правова відповідальність. Так, згідно зі ст. 176 ЖК невиконання най-модавцем обов'язків щодо ремонту жилого приміщення у ви­падках, викликаних невідкладною необхідністю, дає наймаче­ві право провести ремонт і стягнути з наймодавця вартість йо­го або зарахувати її в рахунок квартирної плати. Наймодавець жилого приміщення зобов'язаний також відшкодувати витра­ти по переселенню, викликаному капітальним ремонтом (ч. 4 ст. 101 ЖК).

Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого або підсобного приміщення, зо­бов'язаний за свій рахунок привести приміщення у попере­дній стан.

Житлове законодавство передбачає позбавлення права користування жилим приміщенням за його систематичне руй­нування чи псування або за використання не за призначенням (ст. 116ЖК).

 

Глава 17. СІМЕЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Сім'я

 

Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, бать­ківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин здійснюється з ура­хуванням права на: таємницю особистого життя їх учасників, особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Сім'я - це спільне проживання осіб, пов'язаних спільним побутом, що мають взаємні права та обов'язки, по­дружжя вважаються сім'єю і тоді, коли один з них у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за ба­тьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважаєть­ся дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповно­літньою - до досягнення нею вісімнадцяти років.

Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на ство­рення сім'ї. У випадках, передбачених законом, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку, а при наро­дженні дитини створити сім'ю і незалежно від віку.

Підстави виникнення сім'ї: шлюб, кровне споріднен­ня, усиновлення, а також інші підстави, не заборонені зако­ном і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства. Наприклад, сім'єю буде вважатися проживання жінки разом з дітьми, які народжені нею не у шлюбі; спільне відкрите про­живання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу при відсут­ності формальних перешкод для цього тощо (конкубінат). Права сім'ї має одинока особа.

Усиновлення — це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, коли усиновлюється ди­тина, яка є громадянином України, але проживає за межами

України.

 

Шлюб

 

Шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареє­стрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі ДОРАЦС).

Умови укладення шлюбу: досягнення шлюбного віку та добровільність шлюбу. Відповідно до закону право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку: жінки - сім­надцяти, а чоловіки - вісімнадцяти років. Між тим закон пе­редбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла чотир­надцяти років, згідно з рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, що це відповідає ін­тересам неповнолітньої особи (фактичне утворення сім'ї, ва­гітність, народження дитини, тяжке захворювання тощо).

Добровільність шлюбу означає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до укла­дення шлюбу не допускається.

Не допускається укладення шлюбу: якщо хоча б одна із сторін перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; між: родичами прямої лінії споріднення; рідними (повнорідними і неповнорідними) братами і сестрами; двоюрідними братами і сестрами; рідними тіткою, дядьком і племінником, племінни­цею; усиновлювачем і усиновленим; дітьми, що були усинов­лені усиновлювачем. Однак з цього правила існує виключен­ня. За рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дити­ною, а також між дітьми, що були усиновлені ним. У випадку скасування усиновлення допускається укладення шлюбу між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною.

Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації. З моменту реєстрації шлюбу вини­кають права й обов'язки чоловіка і жінки як подружжя.

Жінка та чоловік можуть особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з ДОРАЦС, який визначає день і час реєстрації шлюбу та ознайомлює з правами й обов'язками їх як майбутніх подружжя і батьків та попере -

джає про відповідальність за приховання перешкод до реєст­рації шлюбу. Жінка та чоловік повинні повідомити один од­ного про стан свого здоров'я.

При наявності поважних причин (хвороба, перебуван­ня у лікарні, у відрядженні тощо) можливе подання нотарі­ально засвідченої заяви через представників.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу породжує для жінки і чоловіка стан заручених - нареченої і нареченого, яка хоча і не створює обов'язку для наречених вступу в шлюб, але закріплює обов'язок особи, яка відмовилася від вступу в шлюб унаслідок протиправної, аморальної поведінки нарече­ної (нареченого), приховання нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), відшкодувати другій стороні затрати, понесені нею у зв'язку з приготуван­ням до реєстрації шлюбу і весілля. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок, договір дарування за вимо­гою дарувальника може бути розірваний судом.

Недійсність шлюбу. Недійсним визнається шлюб, зареєстрований з порушенням умов його укладення, а саме при відсутності вільно і незалежно висловленого взаєм­ного волевиявлення осіб, що одружуються; укладений під примусом; між особами, які вже перебувають у зареєстрова­ному шлюбі; з особою, яка не досягла шлюбного віку; між близькими родичами; з недієздатним; між усиновлювачем та всиновленим; при приховуванні одним із подружжя від ін­шого наявності тяжкої хвороби чи хвороби, небезпечної для іншого з подружжя та (чи) їх нащадків. Недійсним визнається і фіктивний шлюб. Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що такий шлюб вважається таким, що ніколи не існував. У подружжя не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти. До майна, придба­ного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, засто­совуються не норми сімейного законодавства про спільну су­місну власність, а норми ЦК України про спільну часткову власність. Визнання шлюбу недійсним спричиняє недійсність шлюбного договору, якщо він був укладений такими особами.

233Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, наро­джених у такому шлюбі.

Винятки із загального правила щодо правових наслід­ків визнання шлюбу недійсним стосуються добросовісного чоловіка чи дружини, якими визнаються ті особи, що не знали про наявність обставин, перешкоджаючих укладенню шлюбу, визнаного в подальшому недійсним. Добросовісний чоловік чи жінка має право: розподілу майна, придбаного в недійсно­му шлюбі як спільної сумісної власності подружжя; прожи­вання в житловому приміщенні, в якому вони оселилися в зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти. Добросовісний чо­ловік або дружина за своїм бажанням після визнання шлюбу недійсним має право залишити прізвище, обране при держав­ній реєстрації укладання шлюбу, чи йому (їй) може бути на­дане дошлюбне прізвище.

У деяких випадках суд може визнати недійсний шлюб дійсним. Так, суд може визнати шлюб дійсним, якщо на мо­мент розгляду справи про визнання шлюбу недійсним відпали ті обставини, які з огляду на закон перешкоджали його укла­денню (санація шлюбу). Санація недійсного шлюбу можлива: якщо шлюб було укладено за відсутності добровільного воле­виявлення одного з подружжя, але в подальшому чоловік або жінка добровільно виявили свою згоду на цей шлюб; якщо шлюб було укладено з особою, яка не досягла шлюбного віку, при досягненні неповнолітнім чоловіком або жінкою повно­ліття; за наявності іншого зареєстрованого шлюбу, якщо по­передній шлюб припинено чи визнано недійсним; якщо шлюб було укладено між усиновлювачем та всиновленим - при ска­суванні всиновлення; у випадку укладення шлюбу з недієзда­тною особою, якщо чоловік або жінка видужали та скасовано рішення суду про визнання недієздатності.