 |
|
Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам сімейного законодавства
1. Чоловік Котенко Ірини засуджений до позбавлення волі строком на 5 років. Вона має намір з ним розучитися і з цією метою подала заяву до державного органу РАЦС. Співробітники РАЦСу порекомендували її з цим питанням звернутися до суду.
2. Між Шведовою Тетяною та Івановим Миколою , які мали намір вступити до шлюбу, було укладено шлюбний контракт, за яким все майно Шведової переходить у спільну сумісну власність. Шлюб не було зареєстровано. А вже через місяць спільного проживання Іванов припинив з нею сімейні відносини, задовольнившись реєстрацією в столиці та подав заяву до суду про поділ майна.
3. В шлюбному договорі Черненко Іван відмовився від усіх прав на майно на користь дружини. Шлюбно-сімейні відносини не склалися . Іван подав заяву до суду про розірвання шлюбу та розподіл сумісно нажитого майна.
Теми рефератів
1. Шлюбний договір.
2. Шлюб і умови його укладання.
3. Підстави для припинення шлюбу або визнання його недійсним.
Тема 10. Основи сімейного права.
10.1. Особисті та майнові права і обов’язки подружжя.
План
1. Особисті права та обов’язки подружжя.
2. Майнові права та обов’язки подружжя .
1. Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов’язків. До особистих немайнових прав подружжя належать:
1) право на материнство та батьківство.Мати дітей – природна потреба і природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною і найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити не може. Реалізація права на материнство та права на батьківство є законодавчим визнанням права жінки та чоловіка на статеве життя.
Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин, реалізоване завдяки статевих стосунків з її чоловіком, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу;
2)право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.Індивідуальність особи – це неповторна своєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя, шлюбові взагалі;
3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток,на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;
4) право дружини та чоловіка на зміну прізвищапісля реєстрації шлюбу. У цьому випадку орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;
5) право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї.Подружжя мають право самостійно розподіляти між собою обов’язки в сім’ї на основі взаємної згоди, повної рівності.
6) право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого права є право на: вибір місця свого проживання, припинення шлюбних відносин, вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.
Подружжя зобов’язане:
1) спільно опікуватися побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;
2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родин;
3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров’я і народження здорової дитини; а дружині-матері – умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов’язків.
2.Крім особистих немайнових прав і обов’язків, подружжя мають і відповідні майнові права та обов’язки. СК України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно , набуте кожним із них до шлюбу;
2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;
6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;
7) страхові суми, одержані за обов’язковим чи добровільним страхуванням.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею , ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.
Спільною сумісною власністю вважається майно , набуте подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівне право щодо такого майна. Подружжя користаються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу).
Об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну установу).
Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнано судом об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на прав спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно , набуте за час шлюбу. І, навпаки, незалежно від розірвання шлюбу колишнє подружжя має право на розподіл спільної власності. Частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо з них із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу , застосовується позовна давність у три роки
Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за взаємною згодою.
Чинним законодавством також передбачені права та обов’язки подружжя по утриманню один одного. Як правило, цей обов’язок виконується добровільно. У разі невиконання цього обов’язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.
Категорії осіб, що мають право на утримання (аліменти):
1) непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи;
2) чоловік чи дружина, у яких заробітна плата, пенсія та інші доходи нижчі за прожитковий мінімум;
3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку – до досягнення дитиною шести років);
4) чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку – до досягнення дитиною шести років);
5) чоловік або дружина, з ким проживає дитина – інвалід.
Не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносин, а також той ,хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.
Право на одержання аліментів зберігається і за розведеними чоловіком і жінкою, якщо він або вона стали непрацездатними у шлюбі чи протягом одного року після розірвання шлюбу. Норма ч.4 ст.76 СК України вперше передбачила право на аліменти того, хто є працездатним. Працездатні колишня дружина, колишній чоловік мають право на аліменти лише протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін.
Основні поняття та терміни: особисті немайнові права подружжя, майнові права подружжя, особиста приватна власність подружжя, спільна сумісна власність подружжя.
Питання для самостійної перевірки знань
1. В чому полягають особисті немайнові права та обов’язки подружжя?
2. В чому полягають майнові права та обов’язки подружжя?
3. Що таке «спільна сумісна власність»?
4. В яких випадках суд може відступити від рівності часток при поділу майна подружжя?
5. В яких випадках майно , придбане одним з подружжя до шлюбу, може бути визнано спільною сумісною власністю?
6. Як захищаються права дітей при поділу майна подружжя?
7. Який наслідок має окреме проживання подружжя при розподілі майна, що було придбане в цей період?
Тести для самоконтролю знань
1. Подружжя розпоряджається майном, що є об’єктом спільної сумісної власності:
а) на свій розсуд, без згоди іншого з подружжя;
б) тільки за взаємною згодою;
в) згода потрібна тільки в окремих, визначених законом випадках.
2. Чи може небажання дружини, чоловіка мати дитину стати підставою для розірвання шлюбу?
а) так;
б) ні;
в) законом не визначено.
3. Коштовності :
а) є об’єктами права спільної сумісної власності подружжя;
б) є об’єктами права особистої приватної власності кожного з подружжя;
в) законом не визначено.
4. Розірвання шлюбу:
а) не припиняє права спільної сумісної власності;
б) припиняє право спільної сумісної власності;
в) припиняє право спільної сумісної власності тільки на рухоме майно.
5. Позовна давність до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу , встановлена в:
а) 1 рік;
б) 3 роки;
в) 5 років.
Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам сімейного законодавства
1. Під час судового процесу розлучення виникло питання про розподіл сумісно нажитого майна. Дружина вимагає поділити майно порівно, а чоловік заперечував, вказуючи на те, що майно придбане на його особисті кошти, оскільки його дружина на протязі трьох років подружнього життя не працювала, а навчалася в інституті.
2. Громадянка Кузьмук зареєстрована в чоловіка в квартирі, власником якої відповідно до свідоцтва про право власності є чоловік та його батьки. При розлученні вона має намір претендувати на частину квартири.
3. Подружжя Зайченків, Василь та Ольга , перебувають в зареєстрованому шлюбі 10 років, але останні 5 років не проживають разом. При розлученні Ольга вимагає, щоб автомобіль, який Василь придбав 2 роки тому на власні збереження , було визнано об’єктом спільної сумісної власності.
4. Громадянка Ткач К. пред’явила позов до свого чоловіка про розірвання шлюбу та поділ спільно придбаного майна. Позивач вказувала, що за рахунок коштів, які чоловіку подарували батьки, вони купили будинок і мотоцикл. Вона просила суд залишити за нею право власності на будинок, а чоловікові виділити мотоцикл.
5. Між Миколою та Катериною Півненко було розірвано шлюб . Троє малолітніх дітей, одна з яких є інвалідом першої групи , залишилися проживати з батьком. Катерина ухиляється від сплати аліментів, мотивуючи це тим , що не має постійного заробітку. Через деякий час вона пред’явила позов до свого бувшого чоловіка, вимагаючи виділити їй 1/2 частину будинку.
6. Марченко звернулася з позовом до свого бувшого чоловіка про визнання права власності на половину будинку та виділ її частини в натурі. В шлюбних відносинах з чоловіком вона перебувала 5 років. Під час спільного проживання вони розібрали старий будинок , який належав відповідачеві на праві приватної власності і на цьому місці, в основному із будматеріалів розібраного будинку, збудували новий будинок. Відповідач заперечує проти рівності часток.
Теми рефератів
1. Права та обов’язки подружжя по утриманню.
2. Право спільної сумісної власності подружжя та порядок його використання.
3. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя.