 |
|
Основні елементи системи адміністративного контролю та його відмінність від внутрішнього бухгалтерського контролю.
Сучасні підходи щодо організації внутрішнього контролю в органах Державного казначейства на етапі їх становлення та розвитку як фінансово-банківської структури, організаційно зумовлюють розподіл внутрішнього контролю власне на службу внутрішнього аудиту і систему бухгалтерського та адміністративного (операційного) контролю.
Бухгалтерський контроль - це сукупність процедур, що дають змогу забезпечити збереження активів бюджетів та достовірність звітності, що складається на основі даних, отриманих від підрозділів, які відповідають за проведення конкретних операцій. Він включає: - заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій відповідно до їх економічної суті; - ефективність системи документообороту; - наявність нормативних документів, які передбачають здійснення процедур, що забезпечують бухгалтерський контроль.
Бухгалтерський контроль повинен надавати можливість впевнитися в тому, що:
- операції проведені тільки з дозволу керівництва;
- операції відображені та оцінені згідно з вимогами бюджетної та облікової політики;
- система аналітичного обліку дає змогу деталізовано відстежувати використання ресурсів та рух активів бюджетів;
- доступ до активів можливий тільки з дозволу керівництва органу Державного казначейства.
Адміністративний контроль - це сукупність процедур, згідно яких керівництво органу Державного казначейства делегує свої повноваження, зокрема:
- ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформації; - наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та відповідальність служб і працівників органу Державного казначейства; - збереження цінностей та активів; - безпека працівників органу Державного казначейства.
До системи адміністративного контролю належать такі елементи: - організаційна структура Державного казначейства; - методи закріплення повноважень та обов'язків; - методи контролю, що застосовуються керівництвом для проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит; - принципи та практика у сфері трудових ресурсів; - система бухгалтерського обліку; - принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю. Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень міжпрацівниками органу Державного казначейства таким чином, щоб жоден працівник або обмежена група працівників не змогли зосередити у своїх руках усі необхідні для здійснення повної операції повноважень (прийом, оплата, зберігання).
108..Оцінка ризиків у ході аудиту ефективності. Аудит ефективності - це форма контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання
коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.
Державний аудитор не тільки досліджує фінансові звіти та документи і перевіряє законність витрачання коштів бюджетними установами (фінансовий аудит), але й здійснює перевірки, які називаються аудитом відповідності вартості витраченим коштам - (англ. Value for Money Auditinq - VFM Auditinq). , або ВВВК. Сучасний аудит ВВВК є комплексним процесом, який охоплює різні сфери і розпочинається з отримання необхідних знань про установу чи організацію, її діяльність, основні функції, здатність керівництва виконувати свою роботу тощо.
Належне розуміння цих аспектів дозволяє державному аудитору (ревізору) зосереджуватися на ключових проблемах управління установою чи організацією, звертаючи особливу увагу на оцінку ризику і визначення критеріїв проведення аудиту - двох головних факторів аудиту ВВВК .
В зарубіжних країнах зміст програми аудиту ВВВК значною мірою визначається попередніми оцінками ризику.
Зокрема, для оцінки ступеня ризику, з яким стикаються державні аудитори Канади при здійсненні перевірок у державному секторі економіки, використовується спеціальна матриця ,основу якої складає комбінація двох показників - величини та імовірності відхилень .
Високий рівень ризику обумовлюється в першу чергу тим, наскільки суттєвим будуть очікувані відхилення від цілей, норм, стандартів. Іншим показником, який також впливає на ризик, є можлива частота появи відхилення (порушення).
Практичну оцінку можливих відхилень зарубіжні державні аудитори здійснюють за допомогою проведення процедур перевірки за певною системою ознак (сигналів). Ось приклади таких ознак (сигналів):
недосконале управління. Сигналами цього можуть бути нездатність використовувати наявні засоби контролю, неадекватний нагляд над процесом контролю в організації, невиявлення фактів шахрайства;
слабкий внутрішній контроль. Неадекватний розподіл обов’язків, який дозволяє окремим співробітникам здійснювати крадіжки коштів або інших цінностей;
помилки і випадки шахрайства, виявлені раніше. Інформація про виявлені при попередніх перевірках факти сумнівної або недозволеної діяльності повинна визначати, що і де потрібно шукати при проведенні поточної перевірки; неетична поведінка керівництва. Керівники, які не дотримуються правил і зосереджуються лише на досягненні особистих цілей, досить часто вдаються до незаконних дій;
обіцянки вигоди із заздалегідь відомими невеликими шансами на її отримання. Деякі посадові особи, які працюють в установах зі слабким управлінням і внутрішнім контролем, використовують ситуацію на свою користь, висуваючи абсолютно нездійснені або невигідні пропозиції, сподіваючись, що обман не буде виявлено; необґрунтовані рішення і господарські операції. У більшості випадків незвичні операції, які не обґрунтовані належним чином, містять ознаки шахрайства; порушення законодавства або прийнятих норм. Відхилення від вимог законодавства чи норм, прийнятих у відповідній сфері (галузі), не повинні допускатися в бюджетних установах;
відсутність або несанкціоноване виправлення документів. Часто особи, винні у крадіжках чи інших випадках шахрайства, підробляють документи, вносять у них неправдиву інформацію, хоча іноді такі факти залишаються незамаскованими.
109. Джерела та процедури одержання аудиторських доказів
Джерелами аудиторських доказів є:
* дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;
* облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;
* Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків; * баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал; * інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку); * розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани; * оперативна, статистична, податкова звітність; * матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.; * матеріали вн утрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);
* дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;
* письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.
Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю. Крім того, використовуються процедури перевірки на суттєвість для отримання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків за рахунками й проведених аналітичних процедур.
Під час отримання аудиторських доказів за допомогою тестів систем контролю аудитору слід розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю.
При отриманні аудиторських доказів процедурами перевірки на суттєвість аудитор повинен оцінити розмір достатності та належності аудиторських доказів, одержаних шляхом таких процедур, разом із будь-якими даними, одержаними в результаті тестів систем контролю для обґрунтування тверджень фінансової звітності.
Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур. Термін проведення таких процедур частково залежатиме від часу, протягом якого потрібні аудиторські докази не вичерпано.
Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, документів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регістрів та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, що мають для аудитора різний рівень надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються на підприємстві.
Таким чином, основними процедурами одержання аудиторських доказів є: * перевірка; * спостереження; * опитування і підтвердження; * підрахунок; * аналітичні процедури.