Главная | Обратная связь

Політика «освіченого абсолютизму» в монархії Габсбургів.

Політика «освіченого абсолютизму» в Австрії почалася за імперії Марії-Терезії(1740-1780). Для посилення центральної влади було створено Державну раду. Почали робити рекрутські набори в армію, чисельність останньої зросла від 108 до 278тис. Марія-терезія встановила загальний прибутковий податок, від якого не звільнялися ні дворяни ні церква. Найвища судова влада зосередилась руках уряду. Селянамдозволили викупити свої наділи. Внутрішні мита були скасовано. У др. Пол. 18ст у Габсбурзьких володіннях особливо прискорився розвиток капіталістичного устрою. Чехія, Австрія: виробництво сукна, полотна, зброї. У 1755 у Чехії налічувалось 250 мануфактур і 188 тис робітників. Розшир і сільське господарство. Становище селян було тяжке, у Чехії залишалась особиста кріпосна залежність. Там у 1755р вибухнуло повстання. Імп указом відбувалось обмеження панщини до трьох днів на тиждень, але це не виконувалось. У 1781р указом Йосифа ІІ(1780-1790) особисте прикріплення селян до землі в Чехії було скасоване. Уряд був змушений піти на ці реформи, щоб послабити незадоволення селян та уникнути остат зубожіння головних платників податків у державі. За Йосифа ІІ було закрито част монастирів і секуляризовано їхні землі, посил влада губернаторів. В суді та адміністрації примусове запровадження німецької мови. Ці заходи посилили нац. гніт Австрії над іншими землями. Потім реформи ЙосифаІІ були частково скасовані. Метою політики «освіченого абсолютизму» в Австрії було зміцнити дворянську абсолютну монархію в умовах розвитку капіталістичних відносин. Буржуазія в Австрії була ще слабкою і не боролася за владу, але феодально-абсолютиський лад у цій країні уже вступив у стадію свого розкладу та занепаду, тому окремі реформи не могли усунути перешкоди для перемоги капіталізму

66. Революція 1989-90. Об'єдн. НімПеребудова в СРСР, горбачовська зовнішня політика сприяли переможній анти-тоталітарній революції у НДР та об'єднанню Німеччини.

Першим імпульсом до активізації боротьби проти то­талітаризму стали результати виборів 7 травня 1989 р. до місцевих органів влади, явно сфальсифіковані владними структурами. Ніхто не вірив, що 98,85 % всіх голосів були подані за єдині списки Національного фронту НДР. Групи інакодумців стали об'єднуватися в широкий рух — "Новий форум", якому влада відмовила в реєстрації під приводом анти-конституційності. У відповідь німці масово почали "голосувати ногами", тобто втікати до ФРН. Цьому сприяло відкриття угорсько-австрійського кордону. У керівництві СЄПН виникли гострі незгоди з приводу ситуації, що скла­лася. Унаслідок цього Е. Хонеккер, який наполягав на рішу­чих діях проти анти-тоталітарного демократичного руху, 18 жовтня 1989 р. був усунений з посад Генерального секре­таря та голови Державної Ради. Новим лідером країни став Егон Кренц. Однак перестановка кадрів не спра­цювала. 4 листопада відбулася грандіозна півмільйонна маніфестація в Берліні. Її учасники вимагали політичних прав і свобод, різко засуджували керівництво. 7—8 листопа­да в повному складі пішли у відставку уряд і Політбюро ЦК СЄПН. Ніщо вже не могло зупинити наростання анти-тоталітарної демократичної революції. У багатьох містах НДР проводилися масові маніфестації та мітинги анти-то­талітарного характеру. І влада почала відступати. У ніч з 9 на 10 листопада було відкрито кордон з ФРН, упала Берлінська стіна. 13 листопада уряд очолив Г. Модров. З грудня новий склад Політбюро на чолі з Е. Кренцом пішов у відставку. Сама СЄПН під тиском реформаторів перейменувалася спочатку в СЄПН-ПДС, а потім у ПДС (Партія демократичного соціалізму) і заявила, що тепер вона будуватиме де­мократичний соціалізм.

Виник цілий ряд нових опозиційних партій та рухів. Крім "Нового форуму" уже на початку 1990 р. широкого впливу набули "Демократичний прорив", "Ініціатива за мирні права люди­ни", "Об'єднані ліві" та ін. Усі вони ставили своєю метою усунення від влади СЄПН-ПДС, заперечували соціалістич­ний шлях розвитку, активно виступали за відновлення дер­жавної єдності Німеччини.

Г. Модров 1 лютого 1990 р. висунув триетапний план об'єднання Німеччини: від співробітництва обох країн у різних галузях, особливо економіці, через конфедерацію до утворення насамкінець Німецької Федерації чи Німецького Союзу. Але для східних німців та їхніх нових політичних партій такий тривалий шлях був неприйнятним. Вони поспішали скористатися плодами революції. ФРН виступи­ла ініціатором негайного об'єднання уже влітку 1990 р. шля­хом укладення економічного, валютного та соціального со­юзів між ФРН і НДР через обмін східних марок на західні тощо. Вирішальне слово у цьому плані мали сказати вибори у Східній Німеччині, призначені на 18 березня 1990 р.

У передвиборній кампанії склалися три основні блоки. Насамперед, це блок правоцентристських партій — ХДС, НСС (Німецький соціальний союз) та "Демократичне про­будження" — під назвою "Альянс за Німеччину". Другий блок — "Союз вільних демократів" — представляв союз трьох ліберальних партій — Ліберально-демократичної, Вільної демократичної і Партії демократичного форуму. На чільне місце своєї виборчої програми обидва блоки ставили об'єднання Німеччини на основі статті 23 Конституції ФРН від 1949 р.

31 серпня було підписано договір про об'єднання Німеччини. 12 вересня у Москві договором 2 + 4 СРСР, США, Англія та Франція як держави, що несли відпові­дальність за долю Німеччини після 1945 р., підтвердили її об'єднання. Німецькі кордони на Сході по Одеру і Нейсе визнавалися остаточними. А 3 жовтня 1990 р. відбулося саме об'єднання