 |
|
Велика хартія вольностей.
Син і спад-коємець Генріха II, Річард І Левове Серце, був героєм Хрестових походів, поетом, пре-красно освіченою людиною, але бездарним політиком. Він проводив життя у постійних мандрах, за десять років свого правління ли-ше десять місяців прожив у Англії і навіть не знав англійської мови. Після загибелі Річарда королівську корону успадкував його молод-ший брат Іоанн Безземельний. Своєю підступ-ністю, переслідуванням неугодних баронів і нескінченними поборами він викликав не-нависть підданих.
Спроби Іоанна втрутитися у справи церкви викликали конфлікт з папою Інокентієм III. Папа відлучив короля від церкви і загрожував позбавити трону. Переляканий Іоанн відсту-пився, визнав себе васалом папи і дав обіцян-ку щороку сплачувати йому велику грошову суму. Принизлива угода викликала в Англії обурення. Атмосфера загострилася після поразок англійців у Нормандії, куди, ско-риставшись ситуацією, вторгся французький король Філіпп II Август. За короткий час Іоанн втратив понад половину своїх фран-цузьких володінь. Коли вістка про це до-сягла Англії, барони підняли заколот, їх підтримали духовенство, рицарство і міста. Лондон відчинив перед повстанцями во-рота.
Іоанну Безземельному не залишалось ін-шого, ніж визнати вимоги баронів і 15 червня 1215 р. підписати Велику хартію вольностей. У ній король обіцяв не обмежувати права англійської церкви, не обтяжувати баронів податками, не розорювати народ штрафами, не допускати сваволі королівської влади, опі-куватися торгівлею і не порушувати міських привілеїв.
Основне значення документа полягало в обмеженні королівської влади на користь ве-ликих феодалів. За виконанням його поло-жень стежила виборна Рада баронів, яка в ра-зі порушення Хартії могла оголосити королю війну. Певні гарантії від сваволі влади отри-мали вільні люди. Невипадково вважається, що Хартія заклала підвалини англійської свободи і демократії, стала першим у Європі документом з утвердження прав людини.
Король Іоанн не збирався дотримуватися Хартії. Між ним і баронами почалася війна, але у розпал воєнних дій король помер.
Столітня війна
Столітня війна (1337—1453) — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією і Францією, причиною якого стало прагнення Англії повернути території на континенти, що раніше належали англійським королям. Крім того, англійські королі були зв'язані сімейними узами з французькою династією Капетингів, унаслідок чого пред'являли претензії на французький престол. У свою чергу Франція прагнула витіснити англійців Аквітанії (яка була закріплена за ними Паризьким договором 1259 р.). Не дивлячись на початкові успіхи, Англія зазнала поразки у війні, в результаті на континенті у неї збереглося всього одне володіння — порт Кале, який вона утримувала до 1559 р.
Війна продовжувалася 116 років (з перервами). Столітня війна була низкою різних конфліктів: Перший (Війна Едвардіанська) продовжувався в 1337—1360, другий (Каролінська війна) — в 1369—1389, третій — Ланкастерська війна — в 1415—1429, четвертий — в 1429—1453. Термін «Сторічна війна» — узагальнювальна для цих конфліктів назва — з'явився пізніше.
Причини
Війну розпочав англійський король Едуард III, що був по материнській лінії онуком французького короля Філіпа IV Красивого з династії Капетингів. Після смерті в 1328 р. Карла IV, останнього представника прямої гілки Капетингів, і коронації Філіп VI (Валуа) згідно салічному закону, Едуард заявив про свої права на французький трон. Восени 1337 р. англійці зробили напад в Пікардії. Їх підтримали фландрські міста і феодали і міста південного заходу Франції.
Перший етап
Перший етап війни був успішним для Англії. Едуард взяв ряд переконливих перемог, зокрема в битві при Кресі (1346). У 1347 англійці завоювали порт Калі. У 1356 англійська армія під командуванням сина Едуарда III Чорного принца завдала нищівної поразки французам в битві при Пуатьє, узявши в полон короля Іоанна II Доброго. Військові невдачі і економічні труднощі привели до народних обурень — Паризького повстання (1357—1358 р.) і Жакерії (1358 р.). Французи були вимушені укласти принизливий для Франції мир в Бретіньї (1360 р.).
Посилення Франції
Скориставшись передихом, французький король Карл V реорганізував армію, підсиливши її артилерією, і провів економічні реформи. Це дозволило французам на другому етапі війни, в 1370-х, добитися значних військових успіхів. У зв'язку з крайнім виснаженням обох сторін в 1396 р. вони уклали перемир'я.
Окупація Франції
Проте за наступного французького короля, недоумкуватого Карла VI, англійці знову стали досягати перемоги, зокрема розгромили французів в битві при Азенкурі (1415 р.). Англійський трон, що займав в цей час, король Генрих V за п'ять років підпорядкував собі приблизно половину території Франції і добився визнання договору в Труа (1420 р.), що передбачав об'єднання двох країн під владою англійської корони.
Поразка Англії
Перелом наступив в 1420-х роках, на четвертому етапі війни, після того, як французьку армію очолила Жанна д'Арк. Під її керівництвом французи визволили від англійців Орлеан (1429 р). Навіть страта Жанни д’Арк в 1431 р. не перешкодила французам успішно завершити військові дії. У 1435 році герцог Бургундський уклав союзний договір з королем Франції Карлом VII. До 1436 Париж перейшов під контроль французів. У 1450 французька армія отримала переконливу перемогу в битві у норманського міста Кан. У 1453 році капітуляція англійського гарнізону в Бордо поклала кінець Сторічній війні.