Главная | Обратная связь

Римська імперія в І-ІІ ст. н.е.

У господарстві римської держави І—II ст. н.е. відбулись істотні зміни. На цей час у сільськогосподарському виробництві існувало три види господарств: вілла, латифундія та дрібне селянське господарство. Вілла — найбільш розповсюджений тип господарств — мала розмі-ри в декілька десятків або сотень югерів. Як пра-вило, вілли працювали в основному на ринок.

Латифундія відрізнялась від вілли не тільки розмірами, але й тим, що частина землі залиша-лася під паром, тобто не оброблялась. Тут перева-жало натуральне виробництво, розраховане на задоволення потреб господаря та його рабів.

В посушливих районах Італії існували спеціа-лізовані скотарські господарства — сальтуси. Вони постачали до армії коней, а містам - худо-бу, м'ясо, шкіри, молоко, вовну, сир.

Після законів про муніціпії, тобто самоуправ-ління міських общин, в Італії з'явилися земельні володіння, які були підпорядковані містам. По-ряд з ними існували імператорські землі, воло-діння сенаторів, землі незалежних племен та ко-лонії ветеранів.

Вищі чиновники отримували від імператора спеціальні грамоти, які давали їм право при-єднувати до своїх володінь міські землі. Такі землі називались вилученими.

Східні провінції мали свої особливості. В них земля належала імператору або місцевим общи-нам. Здебільшого для управління цими земля-ми імператор призначав спеціальну людину,

прокуратора.

Дрібне селянське господарство було пошире-не в придунайських провінціях, де жили вете-рани, які отримали невеличкі земельні наділи.

Змінилось і римське суспільство. Нобілі та вершники практично злилися в одну групу. Се-редні верстви залишилися незмінними, тільки число пролетарів неухильно зростало. З'явилися у римському суспільстві і дві нові великі групи людей. Це провінційні рабовласники, які не мали римського громадянства, та вільновідпущеники. У великих містах того часу (Рим, Карфаген, Алек-сандрія, Ефес, Пергам) проживало багато людей, які належали до цих двох груп. В Римі з його мільйонним населенням понад 1700 ремісничих майстерень належали відпущеникам та про-вінціалам. З 300 торгівельних кораблів лише чо-тирма володіли римляни. З 14 районів столиці один був повністю єврейським. Були квартали, де проживали сирійці, фінікійці та інші народи.

Таким чином, Рим протягом І та особливо II ст. н.е. поступово перетворювався з общини римсь-ких громадян в «імперію відпущеників».

ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ ЮЛІЇВ-КЛАВДІЇВ І ФЛАВІЇВ

Октавіан Август — перший римсь-кий імператор — став засновником першої ди-настії імператорів, династії Юліїв-Клавдіїв. Ос-кільки в Октавіана не було синів, а племінники та онуки дуже рано померли, він був змушений призначити своїм спадкоємцем прийомного сина Тіберія (14-37 pp. н.е.). Перші роки його прав-ління були спокійними. Він утворив дві нові про-вінції на землях, відвойованих у германців. Для покращання стосунків з сенатом Тіберій пере-став скликати народні збори, а всі їх повноважен-ня передав сенату. Але після розкриття змови префекта преторіанської гвардії Сеяна у 31 p. н.е. він різко змінив свою політику. Тіберій пе-реїхав на острів Капрі і звідти розсилав криваві розпорядження або запрошував до себе підозрі-лих йому осіб, щоб допитувати, катувати та зни-щувати. Понад 65 видатних політиків, учених та чиновників було страчено Тіберієм.

Виховуючись в такій атмосфері, наступник Ті-берія Гай Калігула (37—41 pp. н.е.) перевершив за розмахом репресій (каральний захід, покаран-ня) батька. Витрачаючи шалені кошти на життя імператорського двору, Калігула придумав ціка-вий спосіб поповнення своєї скарбниці. Він при-мушував заможних людей складати заповіти на його користь, а потім їх страчував. Переслідуючи та знищуючи своїх противників, Калігула зовсім перестав дбати про армію. Невдоволені офіцери організували заколот і вбили імператора.

Імператором став племінник Тіберія Клавдій (41—54 pp. н.е.). Поки сенатори обговорювали кан-дидатуру майбутнього імператора, преторіанці знайшли переляканого Клавдія у схованці імпе-раторського палацу, винесли на площу і проголо-сили новим імператором. На відміну від поперед-ників Клавдій не проводив масових репресій і увійшов в історію як завойовник Британії, Фракії (сучасна південна Болгарія) та Мавретанії.

Нерон (54-68 pp. н.е.) увійшов в історію як «імператор-поет». Він, боячись заколоту, вбив власну матір, дружину, сина Клавдія Британка, примусив свого вчителя філософа Сенеку по-кінчити життя самогубством, організував у Греції Олімпійські ігри, щоб перемогти на них у змаганнях колісниць, писав поеми та примушу-вав всіх слухати їх. Одного разу Нерон навіть на-казав підпалити Рим для того, щоб помилувати-ся пожежею. Всі ці вчинки імператора свідчать, що він був надзвичайно жорстокою і, мабуть, пси-хічно хворою людиною. Проти нього визрів за-колот, і Нерон наказав рабу вбити його.

Після смерті імператора між претендентами на престол спалахнула громадянська війна. Пере-міг Тіт Флавій Веспасіан, який став заснов-ником династії Флавіїв. Веспасіан придушив повстання місцевого населення в Іудеї та Галлії, здійснив деякі перетворення в системі управлін-ня. Побоюючись заколотів і змов у провінціях, Веспасіан переселив до Риму частину про-вінційної знаті з Галлії і Іспанії, навів порядок у фінансах держави. Коли його син Тіт обурював-ся, що навіть на вбиральні у Римі введено по-даток, Веспасіан сунув йому під ніс руку з моне-тами і відповів: «Гроші не пахнуть!» Щоб підтри-мати міську бідноту, Веспасіан видав наказ про спорудження у Римі нових громадських споруд. Це дало змогу багатьом збіднілим римлянам за-робити собі на життя, працюючи на будівництві. Саме так було споруджено Колізей — стадіон на 50 тис. місць для гладіаторських боїв. Старший син Веспасіана Тіт продовжив політику батька. А ось молодший син, Доміціан, прийшовши до влади, зовсім занедбав державні справи і безпе-рервно пиячив. У 96 р. н.е. було організовано за-колот і останнього імператора з династії Флаві-їв було вбито.

ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ АНТОНІНІВ

Наступна династія АНТОНІНІВ но-сить умовну назву, оскільки 7 імператорів цієї династії не були навіть родичами, за винятком двох останніх. Всі вони, окрім першого, були вже вихідцями з провінцій. Було встановлено новий принцип успадкування влади. Щоб не до-пустити до неї людину нездатну управляти дер-жавою, було вирішено, що імператор за погод-женням із сенатом повинен обрати здібного дер-жавного діяча і усиновити його з тим, щоб вла-да перейшла у надійні руки.

Першим імператором став юрист Нерва (96-98 pp. н.е.). Його коротке правління відзначилось прийняттям закону про надання землеро-бам позик під низький відсоток. Доходи від та-ких позик йшли на допомогу сиротам та дітям

жебраків.

Імператор МаркУльпій Траян (98-117 pp. н.е.) жив у злагоді з сенатом і поповнював його пред-ставниками провінцій. Особливим досягненням Траяна було приєднання до Риму нової провінції Дакії, розташованої на землях сучасної Румунії. На честь перемоги у Римі було поставлено спе-ціальну пам'ятну колону Траяна. За енергійність і справедливість його було названо «оптимус прин-цепс» - кращий серед принцепсів. Коли після нього на трон вступав новий імператор, сенат бажав йому «бути щасливішим за Августа і кра-щим за Траяна».

Наступником Траяна став Публій Елій Адріан (117-138 pp. н.е,). Цей імператор любив подоро-жувати. За 21 рік свого правління він об'їздив майже всю імперію. Ці інспекційні поїздки при-мушували працювати чиновників на місцях. У часи правління Адріана державна служба стала добре оплачуваною, і це дозволило відмовитись від аукціонів, на яких продавалось право збира-ти податки з провінцій. При ньому було створе-но і державну пошту.

Сенат вважав ідеальним правителем Антоніна Пія (138-161 pp. н.е.), за якого встановилась повна згода між імператором і сенатом. На честь цієї події сенату було повернено право управля-ти італійськими землями.

Після смерті Антоніна при владі опинилось від-разу два імператори Марк Аврелій (161—180 pp. н.е.) та Луцій Вер (161-169 pp. н.е.). Боротьби за владу між ними не було через те, що Марк Аврелій умів всі суперечки і складні питання ви-рішувати мирним шляхом. З цього часу практика поділу влади між двома правителями стала звичайним явищем.

В роки правління Марка Аврелія відбулась грандіозна Маркоманська війна (166-180 pp. н.е.). В ході цієї війни проти германських та сар-матських племен Аврелій вийшов на територію сучасної Словаччини і планував установити кор-дон Римської імперії по Карпатах, утворивши дві нові провінції — Наркоманію та Сарматію. Але планам імператора перешкодила смерть.

В порушення традицій династії Антонінів Ав-релій у заповіті передав владу своєму синові Коммоду (180—192 pp. н.е.), який, на відміну від батька, був грубою та безпутною людиною. Він вважав себе кращим у світі гладіатором і висту-пав на арені Колізею, вбиваючи хижаків та лю-дей. Для плебсу влаштовувались свята та вели-чезні грошові роздачі. Державні кошти роз-тринькувались наближеними імператора, які, врешті-решт, і вбили його.

Правління династії Антонінів називають «золо-тим століттям» римської держави, але в кінці цього періоду з'явилися ознаки нової кризи, яка стрімко насувалась на Римську імперію.