 |
|
Діяльність найвидатніших представників раннього італійського Відродження.
У XIV-XV ст. серед інтелектуалів Італії зростало захоплення куль-турою стародавніх греків і римлян, на той час майже забутою. Вона приваблювала їх, передусім, шанобливим ставленням до людини. По-борників античної культури пізніше назвали гуманістами (від ла-тинського слова гуманус — людський). Зусиллями гуманістів ця культура воскресла з мороку забуття, стала основою нової культури, яку назвали Відродженням, чи, французькою, Ренесансом.
Згадаємо, середньовічна церква трактувала людину істотою грі-ховною, а працю — божою карою за людські гріхи. Таке ставлення до людини гуманісти (вони походили з найрізноманітніших соціальних верств і прошарків) вважали несправедливим. Людина прирече-на страждати? Ні, запевняли гуманісти, вона богоподібна й розумна і заслуговує на любов та шану.
Гуманісти обстоювали права людської особистості. Людина має право насолоджуватися природою, коханням, славою. Проте в неї є й обов'язки. Скажімо, вона повинна бути справедливою, порядною, працьовитою, жертвувати особистою вигодою задля громадських інтересів. Гуманісти вважали, що людина має прагнути до знань, а не марнувати життя в монастирській келії. Творча праця та освіченість — ось що відрізняє людину від худоби. Гуманісти згадували мудру заувагу римського письменника й філософа Сенеки: «Ніщо не варте більшої хвали, ніж людська душа, в порівнянні з її величчю ніщо не є великим».
Так побожно ставилися гуманісти до людини. А яким бачилося їм досконале суспільство? В такому суспільстві не буде війн, розбою, тиранії, в ньому процвітатимуть політичні свободи. Громадяни жи-тимуть за законами, складеними в інтересах більшості, віддаватимуть-ся громадським справам. Гуманісти схвалювали господарську заповзятливість, допускали збагачення, однак застерігали, що над-мірний потяг до багатства псує людину, а тому шкідливий для суспі-льства. Людина має бути щедрою, великодушною.
Гуманісти об'єднувалися в гуртки, що складалися в ряді міст Іта-лії. Однак центром гуманістичного руху стала Флоренція.
Сміливі, свіжі ідеї гуманістів заворожували багатьох. Ними захоп-лювалися непоодинокі вельможі, міські патриції, багаті купці, сень-йори, навіть духовні особи (включаючи пап). Гуманістів охоче запрошували викладати філософію, історію та інші гуманітарні (звер-нені до людини, суспільства) науки в школах й університетах.
Родоначальником гуманізму в літературі став флорентієць Франческо Петрарка (1304-1374). У своїй «Книзі пісень» він оспівав своє кохання до Лаури (невідомо — реальної чи вигаданої особи). Цим поет кинув виклик середньовічній церкві, яка вважала жінку попліч-ницею диявола. Петрарка ганив схоластику за її пустопорожні муд-рування, захоплювався гуманітарними науками. Він був закоханий в античну культуру, користувався не зіпсованою середньовічною лати-ною, яку порівнював із засохлим деревом без листя й плодів, а бага-тою, гнучкою класичною латинською мовою.
Однодумцем Петрарки був Джованні Боккаччо (1313-1375) — автор збірки оповідок «Декамерон». Він цінував у людині не її поход-ження, а розум, мужність, порядність. Боккаччо глузував із лицемір-ства та святенництва, тому накликав на себе гнів церкви.
Інший видатний італійський гуманіст XV ст. Лоренцо Балла ра-тував за те, щоб церква займалася виключно питаннями віри і не втручалася в мирські справи.
В італійському мистецтві XIV-XV ст. ідеї Відродження й гуманіз-му втілювали скульптор Донателло, художник Мазаччо та ін.
Реконкіста
Перша хвиля завоювання Іберійського півострова (арабами і берберами). 710 — 724 рр.
710 : Агіла, син Вітиці, зміщений із трону Родеріхом, просить допомоги в арабського губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра. Висадка 400 берберів на європейському березі Гібралтарської протоки. Проводиться підготовча експедиція для вибору місця майбутнього вторгнення. Загоном арабів командував Тариф ібн Маллука.
711, Квітень : Тарік бен Зіяд, вільновідпущенник губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра, виходить з Танжера на чолі армії в 7000 чоловік (майже всі бербери і близько 300 арабів), до яких незабаром приєднується інший загін чисельністю 5000. Для висадки на півострів араби використовують кораблі графа дона Хуліана (губернатор Сеути). Тарік висаджується в Гібралтарі, де розбиває табір і засновує невелику фортецю, яку планує зробити опорним пунктом (сучасний Альхесірас). Війська синів Вітиці і деякі готські дворяни приєднуються до армії Таріка і починають рух до Толедо.
711, Травень : Памплона. Король Родеріх одержує звістку про висадку військ Таріка; війська, що придушують повстання басків, негайно відзиваються, і вестготська армія починає швидко просуватися на південь назустріч мусульманам.
711, Липень : Гвадалетта . Війська Родеріха зіштовхуються з армією Таріка. Фланги армії вестготів були довірені Оппе і Сісіберту,
718 : Астурія. Збори астурійских вождів і вестготської знаті вибирають своїм лідером готського феодала Пелайо. Покладено початок об'єднанню антимусульманських сил. Зниження оподатковування і припинення міжусобиці перетворило мусульман у визволителів. Населення з радістю приймає арабів. Церква байдуже відноситься до завойовників, оскільки араби спочатку зберігають церковні привілеї.
720-724 : Місто Нарбонн захоплене мусульманами. Ардо убитий. Кайруанські араби підкорюють острів Сардинія. Ібіца захоплена арабами. Завойовники контролюють весь Іберійський півострів за виключенням вузької смуги гірського узбережжя на півночі.
Боротьба іспанських феодалів з Кордовським еміратом (халіфатом). 725-1085 рр.
750 : Дамаск. Аббасиди вирізують Омейядів. Онук халіфа Хішама, Абдеррахман, тікає в Іфрікію. Юсуф Фіхрі в Андалусії підтримує Аббасидів. Шейхи аравійського племені корейшитів пропонують Абдеррахману Бен Моавія стати на чолі Андалусії, обіцяючи підтримку єменців. Тріумфальний вхід Абдеррахмана І в Севілью. Абдеррахман І після нетривалої боротьби з еміром Юсуфом Фіхрі, займає Кордову і 15 травня 756 року проголошує себе незалежним еміром. Засновано династію, що буде правити Андалусією до 1031 року.
11 серпня 997 : Сантьяго-де-Компостела було завойоване Аль-Мансуром, що зруйнував усе на своєму шляху, починаючи з Візеу. Кавалерія зробила рейд по суші, а піхота була перекинута морем із Сетубала в Опорто. Трофеї кампанії величезні. Це було найбільше приниження, з усіх що зазнавали християни, які були обурені, довідавшись про зруйнування святого місця.
9 серпня 1002 : у Калатаньясорі Аль-Мансур був смертельно поранений у бою з християнами. Це відбулося під час 52-ї експедиції "шаленого Альманзора". За цей час він розгромив усі християнські держави Іспанії, крім Наварри, де правила його теща.
25 травня 1085 : Альфонсо VI захоплює Толедо після довгої облоги. Не тільки одне з найважливіших міст Іспанії, але й усе плоскогір'я переходить під контроль християн. Правитель Севільї аль-Мутамід, правителі Бадахоса і Гранади через втрату Толедо та швидке просування християн просять допомоги в Альморавідів.
Друга хвиля завоювання Іберійського півострова (альморавідами). 1086 — 1145 рр.
1086 : Стурбовані успіхами християн, мусульманські правителі Гранади, Севільї і Бадахоса звертаються з проханням про військову допомогу до Альморавидів — об'єднання войовничих племен сахарських берберів, що до XІ столітті створили велику імперію, яка простиралася від Сенегалу до Алжиру. Вождем Альморавидів наприкінці XІ століття стає видатний полководець Юсуф Ібн-Тешуфин (ібн Ташфин).
1086 : Бій при Салаці. Юсуф розбиває військо Альфонсо VI.
1090 — 1091 : Юсуф скинув андалузьких емірів і проголосив себе верховним правителем.
1094 : Військо легендарного Сида займає Валенсію, де Сид буде незалежним правителем до своєї смерті.
близько 1140 : Поява іспанського національного епосу "Пісня про Сида".
Третя хвиля завоювання Іберійського півострова (альмохадами). 1146 — 1269 рр.
1151 : Третя й остання хвиля мусльманского вторгнення в Іспанію, здійснена Альмохадами ("об'єднані")- прихильниками особливого вчення усередині ісламу, відомого як "унітаризм". Прояв крайнього ісламського фанатизму. Гоніння на християн.
1162 : Альфонсо ІІ Арагонский стає одночасно графом Барселонським. Таким чином, північно-східна частина Іспанії також об'єднана у могутню державу.
1195 : Остання важка поразка християн у ході Реконкісти — бій при Аларкосі. Альмохадскі війська напали на сплячий християнський табір.
16 липня 1212 : Кульмінаційний момент Відвоювання. Битва під Лас-Навас-де-Толоса. Об'єднані кастильсько-леонські, наваррскі, арагонскі, португальські війська громлять мусульманську армію. У бої так само брали участь багато лицарів, що прибули з усіх кінців християнського світу.
1229 — 1235 : Хайме І Арагонский, Завойовник, відвойовує Балеарські острова.
1238 Хайме ІІ Арагонский вступає у Валенсію.
1230 — 1252 : Правління Фернандо ІІІ Святого, короля Кастилії і Леона. Християнські війська з тріумфом займають головні міста південної Іберії — Кордову, Мурсію, Хаен і Севілью. У руках мусульман залишається лише Гранадский емірат.
Занепад мусульманських держав в Іспанії. Тріумф Реконкісти. 1270 — 1492 рр.
1252 — 1284 : Правління в Кастилії Альфонсо X Мудрого. Розквіт наук і мистецтв, завдяки багатовіковому взаємопроникненню релігій і культур. Видання першого "Зводу законів".
1309 : Фернандо IV Кастильский (1295-1312) встановлює християнський прапор на мисі Гібралтар.
1340 : Бій на Ріо-Саладо. Перемога військ Альфонсо XІ Кастильского над мусульманами.
1350 : Помирає Альфонсо XІ Кастильский, що неодноразово намагався взяти Гранаду.
2 січня 1492 : Падіння Гранади і втеча останнього еміра Боабділа. Фердинанд і Ізабелла відмовляються від титулу монархів трьох релігій і проголошують себе Католицькими королями. Вигнання мусульман і юдеїв з Іспанії.
Значення реконкісти
На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Р. інтенсифікували процеси їхньої централізації й об'єднання). Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.
Реконкіста являла собою не тільки ланцюг військових походів, вона була широким колонізаційним процесом — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. У початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, у своїй більшості домагалися особистої волі. Активна участь у Реконкісті приймали міста. Постійна погроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських громад. Успішний хід реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, що поступово взяла у свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати новим населеним пунктам, міським і сільським громадам ряд пільг і привілеїв (у т.ч. самоврядування). 11-13 ст. — період розквіту міських і сільських громад; у Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З витісненням маврів на південь півострова підсилився тиск феодалів на селян, і в ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в 13 ст. селяни втратили особисту свободу. З Реконкістою, що велася під гаслом релігійної боротьби з "невірними", пов'язане зростання ідеологічного впливу й економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-лицарські ордени (Калатрава, Алькантара та ін.) перетворилися у найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Іберійському півострові: чисельність шару дрібного лицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони могли спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил у боротьбі з зовнішнім ворогом. З реконкістою пов'язаний процес формування народностей — іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, становлення їхньої національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сида, романсеро й інших пам'ятках). Особлива роль Кастилії в Р. позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якого ліг діалект, що поширювався на звільнених це, оскільки сама підтриму-вала у Німеччині князів-протестантів. Та невдовзі почалися переслідування. Була створена «Вогненна палата», яка за три роки своєї діяльності винесла 500 звинувачувальних територіях.