 |
|
Реформація в Німеччині
Католицька церква у середні віки стала головною опорою феодального ладу. Вищий прошарок духовенства на чолі з папою римським прагнув і в но-вих умовах зберегти свій вплив. Папсь-ких дипломатів, збирачів податків, продавців індульгенцій можна було по-бачити в усіх країнах Європи, але в роздробленій Німеччині вони себе по-чували особливо затишно й привільне.
На берегах Рейну розкинулись найбагатші церковні володіння з десятка-ми міст і сіл. Архієпископи і багато єпископів були незалежними князями; із семи князів, котрі обирали імпера-тора «Священної Римської імперії», було три архієпископи. Із Німеччини папа римський одержував найбільші прибутки.
Політика вибивання грошей викли-кала у Німеччині зростання всезагального незадоволення, що переростало в обурення. У такому становищі по-трібний був лише привід, щоб розпо-чалась боротьба із засиллям католиць-кої церкви. Приводом, поштовхом для такої боротьби стала пожвавлена тор-гівля індульгенціями.
Індульгенція (від лат. - милість) -документ про повне або часткове від-пущення (прощення) «гріхів», який видає (продає) церква віруючому. Ще з XII ст. католицька церква розпочала торгівлю індульгенціями, що набрала характеру безсоромної наживи. Не-рідко на ринковій площі якого-небудь міста можна було почути гучний го-лос ченця: «Киньте монетку! Рятуйте ваших рідних і близьких! Як тільки на дні мого кухля задзвенить монетка, душа грішника опиниться в раю!».
Питання про звільнення Німеччини від папського свавілля переросло в за-гальнонаціональне завдання. Вимога церковної реформи (звідси - «Рефор-мація») йшла від різних верств су-спільства. Звичайно, кожне соціальне угруповання розуміло реформу по-своєму.
Лютер рішуче виступав проти като-лицької церкви і при цьому не обме-жувавсь критикою її зловживань. Всу-
переч ученню католицької церкви Лю-тер зазначив, що церква і духовенство не є посередником між людиною й Богом. Він проголосив помилковими претензії римської церкви на те, що вона може давати людям за допомогою таїнств «відпущення гріхів» і «спасін-ня душі».
В основному положенні, яке вису-нув Лютер, зазначалося, що людина досягає «спасіння душі» не через цер-кву і її обряди, а за допомогою віри, подарованої їй безпосередньо Богом. Цим самим заперечувались претензії духовенства на пануюче становище у світі.
Проголосивши віру людини єдиним засобом її спілкування з богом, Лютер стверджував, що і життя людини, і його порядок становлять важливий елемент християнської релігії, оскіль-ки забезпечують їй можливість відда-ватися вірі. Цим самим Лютер висло-вив бажання бюргерства позбавитись засилля католицької церкви.
Історичне значення виступу Лютера полягало в тому, що на першому етапі Реформації різні суспільні верстви об'єднались навколо нього. Значна части-на простих німців-трудящих сприй-няла Реформацію як заклик до звіль-нення. Сам же Лютер навіть не за-думувався про якісь політичні та соці-альні перетворення.
Імператор Карл V вимагав від Люте-ра відмовитись від свого вчення, але той твердо відстоював свою позицію. Він заявив: «На цьому я стою і не мо-жу інакше!».
Наступ феодалів на права селян вик-ликав різке загострення обстановки на селі. Феодали бажали повернути всі вигоди від піднесення сільського гос-подарства і розвитку товарного вироб-ництва на свою користь. Тому Рефор-мація була сприйнята селянами не тільки як вимога реформи церкви, а й як засіб захисту своїх прав.
Виразником народного революцій-ного розуміння Реформації став Томас Мюнцер.
У вченні Мюнцера немає згадок про якесь інше життя, крім земного. Він стверджував, що «земне життя повин-но бути підвищене до небес», тобто очищене від зла. Саме так Мюнцер ро-зумів мрію про встановлення «царства Божого на землі».
Свою активну і самовіддану діяль-ність, вважав Мюнцер, людина повинна спрямовувати служінню Богу для спіль-ного блага. І навпаки, всяка дія про-ти загального інтересу є «безбожжям». «Вся влада, - писав Мюнцер, - повин-на бути віддана простому народу».
Дворянські замки й монастирі по-винні бути знищені. Німеччина не по-винна бути княжою і дворянською, тому що, вкрита княжими гніздами, вона являє собою «розбійницьке вог-нище». Такою була політична програ-ма Мюнцера.
Мюнцер пішов значно далі вимог селян і плебеїв. Його мрії про майбутнє суспільство були фантастичні. Однак, не сприймаючи власність, Мюнцер мав на увазі саме ту «шкуроздирчу» влас-ність крупних землевласників, що при-гнічувала народні маси. І навпаки, зміцнення трудової дрібноселянської власності, вважав Мюнцер, є необхід-ною умовою звільнення бідної люди-ни від феодального підкорення і підне-сення її до «істинної» віри.
Тісний зв'язок Мюнцера з широки-ми народними масами у їхній боротьбі за свої права дав йому змогу стати вождем селянсько-плебейського табо-ру й побачити у Реформації шлях до революційного перевлаштування су-спільства на буржуазній основі.