Найважливіша функція печінки – підтримання сталого рівня глюкози у крові.
a М’язова тканина,яка в період інтенсивної роботи поглинає значну кількість глюкози з крові і використовує її для синтезу глікогену. Розкладання глікогену, синтезованого у м’язах є важливим джерелом енергії, необхідної для забезпечення їх здатності до скорочення. Глюкозо-6-фосфат, який утворюється під час розкладання глікогену, перетворюється на молочну кислоту. В період відпочинку організму частина молочної кислоти використовується для синтезу глікогену.
Зв’язок між глікогеном, синтезованим у м’язах і печінці(цикл Корі): глікоген печінки постачає в кров глюкозу, яка використовується для синтезу глікогену у м’язах; глікоген, синтезований у м’язах, розкладається на молочну кислоту, з якої синтезується глікоген у печінці.
Розщепленню глікогену до глюкози сприяють гормони підшлункової залози глюкагон і гормон надниркових залоз адреналін.
Печінка
| Кров
| М’язи
|
Глюкоза
| Глюкоза
| Глюкоза
|
|
| ¯
|
Глікоген
|
| Глікоген
|
|
| ¯
|
Молочна кислота
| Молочна кислота
| Молочна кислота
|
Значна кількість глюкози, що вивільняється печінкою, потрапляє в клітини головного мозку, де окислюється до кінцевих продуктів. Усі енергетичні затрати центральної нервової системи компенсуються за рахунок вуглеводів. Тому зниження вмісту цукру в крові негативно впливає на функції головного мозку.
Вуглеводи органів і тканин організмів людини і тварин – глікоген і глюкоза, постійно зазнають різних перетворень: процесів розкладання вуглеводів з вивільненням енергії.
|
|
|
Шляхи перетворення глюкозо-6-фосфату в печінці
|
| Реакції гліколізу (цифри – кількість молекул)
|
| Бродіння та анаеробне розщеплення вуглеводів– це внутрішні окислювально-відновні процеси, в результаті яких відбувається накопичення енергії та регенерується окислення НАД+, що є необхідним для продовження гліколізу та бродіння, так як вміст НАД+ обмежений.
Можливі шляхи перетворення піровиноградної кислоти:
þ молочнокисле бродіння (кінцевий продукт – молочна кислота);
þ цикл трикарбонових кислот (кінцевий продукт – СО2 та Н2О).
|
| Цикл трикарбонових кислот (Г.Кребс, 1937) – ряд послідовних реакцій (початковими продуктами яких є ацетильні групи вуглеводів, жирів та амінокислот), що забезпечують повний розпад піровиноградної кислоти ПВК до кінцевих продуктів – СО2 та води. Всі реакції циклу відбуваються в матриці мітохондрій.
Підготовча фаза циклу – окислення ПВК до ацетил-Коа.
ПВК + НАД+ + КоА ® Ацетил-КоА + НАДН + Н+ + СО2
Ä В циклі Кребса ацетил-КоА окислюється до СО2 і Н2О. При цьому вивільняється певна кількість енергії.
Ä Всього в процесі перетворення однієї молекули піровиноградної кислоти до ацетил-КоА і останнього до СО2 і Н2О синтезується 12 + 3 = 15 молекул АТФ (4 молекули НАД·Н + Н+, 1 молекула ФАД і 1 молекула АТФ).
Ä Оскільки з однієї молекули глюкози утворюється дві молекули піровиноградної кислоти, то всього утворюється 15·2 = 30 молекул АТФ (з однієї молекули НАД·Н + Н+ утворюються з молекули АТФ, а з однієї молекули ФАД утворюються 2 молекули АТФ).
Ä При гліколізі утворюються 8 молекул АТФ (2 молекули НАД·Н + Н+ і 2 молекули АТФ).
Ä Загальний енергетичний ефект аеробного розкладання однієї молекули глюкози до СО2 і Н2О становить 38 молекул АТФ, що дорівнює 1596 кДж енергії. Перетворення молекули глюкози в анаеробних умовах вивільняє 84 кДж енергії.
|
Отже, основним джерелом енергії для організму людини є аеробне окислення органічних сполук. В цьому процесі значну роль відіграє глюкоза, яка міститься в крові.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.