 |
|
Біографічна та культурно-історична літературознавчі школи.
Біографічний метод — спосіб вивчення літератури на підставі виявлення її зв'язку з біографією письменника, яка розглядається як визначальний чинник художньої творчості. Інколи пов'язаний з абсолютизованим запереченням стильових напрямів, шкіл, обстоює суб'єктивне, імпресіоністичне тлумачення тексту.Біографічний метод відомий здавна, але в науковий обіг його запровадив й успішно використовував французький поет і критик Ш. О. Сент-Бев. У його працях було проаналізовано історію письменства, яку дослідник інтерпретував як «виповнене захопленням читання», необхідне «для з'ясування розмаїтих фактів, власне добре написаних біографій великих людей» за рахунок естетичної вартості їхніх творів, акцентував на постаті письменника, його генеалогії, позамистецьких явищах — приватних листах, розмовах, щоденниках тощо. Побутові обставини, випадкові зустрічі, мінливі душевні стани, властивості психіки митця були для Ш. О. Сент-Бева чинниками, що зумовлюють своєрідність літературного твору чи доробку, пов'язану зі звичками певного автора, «прикріпленого… до землі», до «реального існування». Таку концепцію з прагненням до універсалізації, висвітленням спадкоємності письменника, що відповідала настановам тогочасної історичної критики та зароджуваної психологічної школи, не сприймали прибічники соціальної критики, зокрема В. Бєлінський, А. Луначарський, почасти Г. Плеханов. Різновидом втілення біографічного методу вважають праці І. Тена, який, розглядаючи закони взаємодії історичних та літературних процесів, доповнив теорію Ш. О. Сент-Бева поняттями «раса», «географічне середовище», «момент», заклав підвалини культурно-історичної школи та соціологічної критики, однак недооцінював специфіку таланту як неповторного феномену. Спробу відновити традицію літературного портрета (В. Шекспір, Й.-В. Гете, Вольтер, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Горький) здійснив Г. Брандес, поєднавши культурно-історичну методологію І. Тена з теорією Ш. О. Сент-Бева. Однак він не завжди розкривав специфіку зв'язків письменника і довкілля, яке породжувало у творчій уяві нові образи, інколи нехтував національною ментальністю письменства. Особливо вразливим було його припущення, що досліднику треба «наближати до нас чужоземне, так що нам легше засвоїти його, і віддаляти від нас наше власне, так що ми можемо споглядати його здалеку, в загальному». Натомість інші прихильники біографічного методу звільняли життєпис митця від сторонніх впливів, окреслювали імпресіоністичними прийомами іманентні характеристики його особистості задля виявлення «потаємного духу». В Україні цей метод притаманний працям В. Горленка, особливо О. Огоновського, який поєднав його з бібліографічним принципом в «Історії літератури руської». Біографічний метод позначився і на окремих дослідженнях, зокрема шевченкознавчих Івана Франка, зумовивши прагнення дослідника відтворити «живий образ Кобзаря на тлі свого часу й своєї суспільності» («Причинки до оцінення поезії Т. Шевченка», 1881). Засади біографічного методу вплинули на художню літературу, спричинили появу біографії як жанру («Тарасові шляхи» Оксани Іваненко) чи белетризованої біографії на зразок твору «Романи Куліша» В. Петрова (Домонтовича). Отже, був започаткований жанр біографічного роману, основою якого стали документальні свідчення про видатну особу, цілісне її життя чи його фрагмент.
Культурно-історична школа — група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв'язку з середовищем, що породило їх. К.-і.ш. в літературознавстві виникла в Європі в середині XIX ст., коли в літературознавстві визріли ідеї історизму. Важливий поштовх культурно-історичним дослідженням дав німецький вчений І.Гердер (1744-1803), який вважав, що поняття "література" включає не всі художні твори, написані мовою даного народу, а тільки ті, які відображають його розумовий розвиток. Основоположником К.-і.ш. вважають І.Тена — французького філософа і літературознавця. Його послідовниками були Ф.Брюнетьєр, Г.Лансон (Франція), Г.Брандес (Данія), В.Шерер, Г.Гетнер (Німеччина), Ф. де Санктіс (Італія), О.Пипін, М.Тихонравов, С.Венгеров (Росія). В Україні традиції цієї школи знайшли певне відображення у працях М.Петрова. Філософською основою праць К.-і.ш. є позитивізм. У працях "Критичні досліди", "Філософія мистецтва", а найбільше в чотиритомній "Історії англійської літератури" І.Тен виклав своє методологічне кредо і розуміння завдань К.-і.ш. Художній твір він розумів як органічну фіксацію "духу" народу в різні історичні моменти його життя ("...мистецтва з'являються і зникають одночасно з певними течіями в галузі думки і звичаїв, з якими вони зв'язані" (Тен И. Философия искусства. — М., 1933). Перенесення методів природничих наук у гуманітарні, що характерне для філософії позитивізму, спричинило те, що К.-і.ш. принципово виправдовувала й утверджувала рівноправність мистецтва будь-якого народу, епохи, а тому літературознавство повинно було вивчати закономірності, що керують розвитком культурно-історичного світу (історія літератури не нав'язує правила, а констатує закони). Наріжною засадою цієї школи був детермінізм, що зумовлював генетичний підхід до художніх творів, спонукав до вишукування їх "причин", намагання за літературними фактами побачити "невидимі" першооснови. Такими, на думку І.Тена, є "раса" (вроджений національний темперамент), "середовище" (природа, клімат, соціальні обставини) і "момент" (досягнутий рівень культури, традиція). За І.Теном, приналежність двох людей до однієї раси не витворює однакового складу думок, ідеалів, якщо ці люди відокремлені великим часовим проміжком. Расі, порівняно з середовищем і моментом, І.Тен надавав найбільшого значення. Середовище, стверджував він, визначається впливом клімату, соціальних умов та інших обставин. Не абсолютизуючи середовища, не можна, однак, відкидати його глибокого впливу на письменника і на творення ним художнього твору. Ідеї,