Главная | Обратная связь

Структура мови. Проблеми виділення основних і проміжних рівнів.

У науковій літературі Немає чіткої диференціації термінів система і структура! Вперше розмежував ці терміни О. О. Реформатський який за­пропонував термін система використовувати для по­значення системних відношень між одиницями одного рівня мови, а термін структура для визначення сис­темних відношень МІЖ, різними рівнями. Таким ЧИНОМ, за О. О. Реформатським, система — це зв'язок і взаємо­залежність по горизонталі, а структура - це вертикаль­ний аспект; система - єдність Однорідних елементів, структура — єдність різнорідних елементів. Уся мова система через структуру.

Оригінальним є тракту­вання терміна структура Л. Єльмслевом: «Структу­ра — це автономна сутність із внутрішніми взаємоза­лежностями». Іншими словами, структура гіпотетична побудова, яка являє собою сітку внутрішніх залежностей, внутрішніх відношень, що характеризують суть мови. Визначення Л. Єльмслева не приймає-пере­важна більшість мовознавців, бо структуру мови ні в якому разі не можна звести до «чистих відношень».

Загальноприйнятою стала інтерпретація понять «системи і «структура* о. С. Мельничука. Мельничук доходить виснов­ку, що система— це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів, а структура це склад і внутрішня організація єдиного цілого.

Мовна система не є однорідною, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з часткових систем, які називаються рівнями, або ярусами.

РІВНІ МОВИ — деякі «ДІЛЯНКИ» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних рівнів належать фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний :і синтаксичний. Кожен із рівнів має свою основну одиницю: фонологічний фонему, мор­фологічний — морфему, лексико-семантичний – лексему, синтаксичний - конструкцію (синтаксему).

За роллю в структурі мови виділяють нижчіта вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема одностороння одиниця (не має пла­ну змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня — морфем і лексем. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби І підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.

Мовні рівні не існують ізольовано Вони взаємо­пов'язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні,, а функціонують як одиниці іншого рівня. До проміжних рівнів належать мор­фонологічний, словотвірний, фразеологічний.

Морфонологічнийрівень виникає на стику фонем і морфем. Морфо­нологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і Слова: рука — ручка, села — села

Словотвірний рівень є проміжним між морфологіч­ним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, :словотвірних моделей.

Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного, Предметом фразеології с вивчення утворення номінативних одиниць «на основі поєднання двох «та декількох слів (бити байдики, брати участь, Чорне море тощо,).

Оригінальну теорію щодо структури, мови - теорію ієрархії рівнів сформулював у 1962 р. фран­цузький мовознавець Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту належать ДО вищого рівня,- Схематично це можна зобразити щак:

Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває ли­ше в складі слова. Наприклад: закінчення -а має зна­чення «називний відмінок, однина, жіночий рід» тіль­ки в складі слова (рук-а, рік- а, сестр-а

Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням здатність бути складовою части­ною одиниці вищого рівня. Таке розуміння мовної структури, на думку В. І. Кодухова, допускає тільки один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого, від форми до змісту.