Главная | Обратная связь

Загальна характеристика фонологічної системи мови. Поняття фонеми, фонологічної системи.

Вивченая звуків мови, їх акустичних і артикуля­ційних особливостей по суті почалося з часу заро­дження науки про мову. Справжнім лінгвіс­тичним об'єктом звуки стали тоді, коли їх почали вивчати у співвіднесенні з планом змісту мови, з їхнім функціональним аспектом, тобто з виникненням фОноЛогії.

Найнижчим рівнем мовної структури є фонологічний. Основною одиницею фонологічного рівня є фонема.

Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що .будь-який: конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в. пам'яті. Образ звука в пам'яті людини він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні мовний звук. Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р., а потім використовував Ф. де Соссюр.

1 Учень Бодуена.де.. Куртєнє Л. В. ІЦерба... збагатив теорію фонеми. У- своїй праці «Фонетика французької мови» (1937) він пише: «У живому мовленні вимовля­ється значно більша, ніж ми це звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які :в кожній мові об'єднуються в порівняно невелике число звукових типів, здатних д и фе ре н ці ю в а т и слова та їх. форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці зву­кові типи мають на увазі коли говорять про окремі звуки мови. Ми будемо називати їх фонемами.

|Трубецькому належить уведення терміна фоноло­гія і виокремлення фонології в окрему науку, яка вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови_мови.. .Фонологія відрізняється від фонети­ки, що вивчає звучне мовлення в його фізичному,. акустико-артикуляційному аспекті. Фонологію ще називають функціональною фонетикою.

] У фонології розрізняють два рівні сегментний і суперсегментний (просодичний). Сегментний рівень складається з одиниць які виділяються на основі сігментації. Суперсегментпий рівень складається з одиниць, які виділяються відносно сегментних одиниць (просодія складу слова, фрази). Основною одиницею сегментного рівня- є фонема.

Поняття фонемиСлова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два Слова, потрібно їх зіставити і протиставити. ІІротиставлення, або опозиція, — основне поняття фонології.

Фонема(від грец. Звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання І розрізнення значеннєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них— І для розпізнан­ня і розрізнення слів.

Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й роз­різнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну Функції фонем. Конс­титутивна функція пов’язана з творенням.. ОДИНИЦь вищого рівня, дистинктивна. - з. розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктжвна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигнікативну (смислорозрізнювальну). Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фо­нем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'язана, .з сигнальною вказівкою на межі слів і_морфем (пограничні сигнали). Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що досягається завдя­ки наголосу і сингармонізмові. Ознаки бувають диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (нерозрізнювальні).

Диференційні й інтегральні ознаки в різних мовах не збігаються.

Як диференційні використовуються такі ознаки фонем:

1) ознаки за способом творення звуків: проривність, фрикативність, зімкнено-прохідність, африкативність тощо;

2) ознаки за місцем творення звуків: передньоязиковість, задньоязиковість. середньоязиковість, губність (лабіальність), глотковість (фарингальність), горловість (ларингальність) тощо .

3) м'якість і твердість

4)довгота і короткість

5) назальність ( носовий характер) – неназальність ( ротовий характер),

6) відкритісь – закритість

У мовленнєвому потоці фонеми потрапляють у різні позиції, які можуть бути сильними і слабкими. Є варіанти фонем – алофони, село – сило є алофоном фонема е. Із синтагматичним аспектом фонем пов'язане по­няття фонотактики, тобто закономірності сполучу­вання фонем.

Поняття фонологічної системи ,

Фонеми завжди є елементами певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одини­ця є фонемою, можна Лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно проти­ставити кожну фонему всім іншим..

Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук у певній мові є фонемою. Усе залежить від того, чи перебуває звук в опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантично завдяки тому звукові. Наприклад, і в українській, і в ро­сійській мовах є звуки |г] і [ґ], однак у російській мові ці два звуки представляють одну фонему, бо між собою вони не перебувають в опозиції (немає жодної пари слів, які б різнилися звуками [г] і [ґ]), а в україн­ській мові маємо дві окремі фонеми — <г <ґ>, бо є низка слів, протиставлених саме цими звуковими оди­ницями (гніт. — ґніт, грати ґрати).

Розгляд фонем у системі належить до їх парадиг­матичного аспекту. Фонологічна парадигматика є сис­темою фонемних опозицій, серед яких виділяються два основні типи: диз'юнкція - протиставлення за декількома диференційними ознаками і кореляція - протиставлення за однією диференційною ознакою. Прикладом диз'юнкції може слугувати протистав­лення фонем <в» і «с» вам— сам), у яких воно здійснюється за двома параметрами: дзвінкість — глу­хість, губність — передньоязиковість. Як приклад коре­ляції можна навести опозицію де фонеми протиставляються тільки за дзвінкістю — глухістю. Аналіз опозиції здійснюється за допомогою набору бі­нарних диференційних ознак, фізичним субстратом яких є артикуляційні й акустичні властивості звуків. Опозиції бувають одномірні й багатомірні. В од по­мірних опозиціях фонем спільні ознаки в такій сукуп­ності більше ніде в цій системі не повторюються. Так, зімкненість і задньоязиковість, що є спільними для фо­нем “г» і «к» в інших фонемах української мови не виявляються. У багатомірних опозиціях спільні озна­ки двох фонем повторюються в якійсь третій. Наприк­лад, спільні для фонем <б> і <д^ зімкненість, дзвін­кість і твердість повторюються й у фонемі За характером (змістом) протиставлення опозиції бувають привативні, градуальні й еквіполентні. Привативні — опозиції, в яких один член має якусь озна­ку, а інший її не має.

Градуальні опозиції (їх ще називають ступінчасти­ми) характеризуються різним ступенем (градацією) < однієї й тіії самої ознаки. Так, зокрема, фонеми е й і різняться ступенем розкриття рота.

Еквіполентні (рівнозначні) опозиції — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні тобто не ха­рактеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю або відсутністю ознаки.

Опозиції, Члени ЯКИХ різняться тільки однією озна­кою, а за всіма іншими збігаються, називаються коре­лятивними. Фонологічна система кожної мови є своєрідною. Ця своєрідність Стосується загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80); організації фонемних опозицій; пропорції голоі«і них та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні; в російській 39 фо­нем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській —- 44 фонеми, причому 20 голосних і 24 приголосні; в ні­мецькій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у французькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 Приголос­них); характеру позицій; варіантів і варіацій фонем.