Главная | Обратная связь

Тема №7: Соціологічний напрям у мовознавстві

1. Термін соціологічний напрям у мовознавстві позначає:

-а)течії, школи, окремі концепції, які трактують мову як соціальне явище, як засіб спілкування людей, пов’язаний із суспільним становищем, сферою діяльності, віком, статтю, освітою, сім’єю;б) система поглядів на мову як соціальне явище, які виникли як реакція на індивідуальний психологізм молодограматиків;

- б)течії, школи, окремі концепції, яуі трактують мову як соціальне явище, як засіб спілкування людей, пов’язаний із суспільним становищем, сферою діяльності, віком, статтю, освітою, сім’єю;

-в) система поглядів на мову як соціальне явище, які виникли як реакція на індивідуальний психологізм молодограматиків.

2. Соціологічний напрям ілюструють такі школи соціології мови:

-Празька лінгвістична школа;

-школа естетичного ідеалізму Фосслера;

-французька школа А.Мейє, Женевська школа Ф.де Соссюра.

3.Дослідники, які розвивали погляди на суспільну природу мову, однак не належали до шкіл соціології мови:

-Фосслер, Г.Шухард, Л. Вайсгербер;

-А.Мейє, Ж Вандрієс;

-Ф. де Соссюр.

4.Соціально- історичне розуміння сутності мови засвідчене у працях:

-Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, Поля Лафарга;

-Карла Фосслера, Гуго Шухарда, Лео Вайсгербера

- Б. Гавранека, Й. Вахека, Мукаржовського, Трнки.

5. Автор праці «Мова і революція» (1884):

- Поль Лафарг;

-Карл Маркс;

-Фрідріх Енгельс.

6.У Франції погляди на мову та суспільство розвивалися під впливом:

-французьких соціологів позитивістів О. Конта, Г. Тарда, Е Дюркгейма;

-П.Лафарга;

-К.Маркса та Ф. Енгельса.

7.Хто з дослідників на межі 19 і 20 ст. збагатив розуміння психосоціальної сутності мови ознаками соціальна комунікація, соціальне спілкування, дав приклад класифікації мов за вертикаллю, стверджував, випередив ідеї Ф.де Соссюра у розкритті суспільного характеру мови, показав соціальну диференціацію мови, визнав потребу зв’язку мовознавства із соціологією, трактував мовознавство за психологічно- соціологічну науку:

-Бодуен де Куртене ;

- А. Мейє,

- О. Потебня.

8. Хто з мовознавців є автором слів:

«Наразі поміт­на тенденція вважати живою мовою і достойною уваги науки лише мову селян, а на мову інтелігенції, яку презирають, не звертають жодної уваги... до складу цього різновиду матеріалу входить мова усіх без винятку станів: мазуриків, вуличних хлопців, торговців (офеней), мисливців, рибалок і т. д., мова людей різного віку (дітей, дорослих, старих) і відомих станів людини (відповідних до обставин життя, наприклад, мова вагітних жінок); мова осо­бистостей, індивідуальна мова, мова сімей тощо» ( «Вступна лекція на кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов»):

-Бодуен де Куртене;

-Фердинанд де Соссюр;

-А. Мейє.

9. Ідеї англійського філософа Герберта Спенсера (1830-1903), який в історії соціологічної думки обгрунтував теорію еволюційного розвитку суспільства, описав соціальні процеси, соціальні інститути, розробив методологію соціальних досліджень, вплинули на формування поглядів про суспільну природу мови:

-О. Потебні;

-І.Бодуена де Куртене;

-Ф де Соссюра.

10. Автор праць про суспільну природу мову «Мова і народність» (1895), «Про націоналізм»(1913), написаних до початку соціологічного напряму в мовознавстві:

-О. Потебня;

-В.фон Гумбольдт;

-І. Бодуен де Куртене.

11.Автор праці, якому належать слова про сутність мови:

«Мова, будучи, з одного боку, на­леж­ністю окремих осіб, з іншого – нав’язується їм; і завдяки цьому мова є ре­альністю не тільки фізіологічною і психічною, але, щонайперше, со­ці­альною.

Мова існує лише постільки, поскільки є суспільство, і людські суспільства не могли б існувати без мови» ( праця «Вступ у порівняльне вивчення індоєвропейських мов»):

-Ф. де Соссюр;

-Ж. Вандрієс;

-А. Мейє.

12. Цей учений - один із найбільших ком­па­ративістів свого часу, який, водночас, дотримувався соціо­ло­гічних поглядів на природу мовних явищ. Соціологічне тлумачення багатьох фактів він здійснюв ра­зом із порівняльно-історичним аналізом мовного матеріалу, виявля­ючи дію соціального в діахронії. Також вінобгрунтував соціальну сутність мови, соціальний контекст функціювання мови, зміни в мові, запозичення , субстрат,суперстрат, табу та ін.. Це:

- А. Мейє,

-Ж. Вандрієс;

-Ф. де Соссюр.

13.Праця, яка вперше сформулювала цілісну теорію літературної мови, відзначаючи зовнішні чинники творення літературних мов (політичні, соціальні, економічні і релігійні), суспільний статус літературної мови, функції літературної мови, роль писемної форми, тенденції, вимоги до літературної мови:

-«Тези Празької лінгвістичної школи»;

-«Курс загальної лінгвістики»;

-«Вступ у порівняльне вивчення індоєвропейських мов».

14.Автор висловлювання про тяглість у розкритті суспільної природи мови («Баскійська мова і мовознавство», 1925): «Соціального характеру мовного розвиткуніхто не запе­ре­чу­вав, хоча упродовж відомого часу його й закривала молодогра­ма­тична догма». Дослідник, який розглянув протиставлення літературна мова – діалект; поняття акцент, роль рідної мови, питання двомовності, піджин- англійська, піджин- японська та ін.. Це:

-К. Фосслер;

-Л. Вайсгербер.

-Г.Шухард;

15.Хто із мовознавців ак­центував на естетичному началі в мові, розуміючи лінгвістику як есте­тич­ну дисципліну. У його концепції мови увагу головно було зосе­ре­джено на піднесенні статусу стилістики в колі наук про мову на основі симбіозу філософських, культурологічних та лінгво­істо­рич­них ідей. Отже, стилістика стала ключовою дисципліною, за до­по­могою якої він пояснював зв’язки між фактами мови і явищами куль­турної та соціальної історії. Такий підхід – результат формуван­ня методологічної бази на основі філософії ідеалізму (в широкому розумінні) та філософії мови В. фон Гумбольдта і по­гля­дах Б. Кроче:

-К. Фосслер;

-Л. Вайсгербер.

-Г.Шухард.

16. В основі соціології мови цього вченого – теорія груп, поняття спів­товариства, рідна мова, мовне право, існування мовних меншин, мовний імперіалізм, розмежування нації як політичної спільноти і народу як природної спільноти, члени якої пов’язані рідною мовою та ін. Положення про мову як об’єктивне соціальне утворення запозичено із соціологічних праць німецького науковця А. Фірканда (1867–1953) про види співтовариств. Йдеться про ідеї:

-К. Фосслера;

-Г.Шухарда;

-Л. Вайсгербера.

17. Дослідник, який розкрив взаємодію мови і суспільства у монографії «Мова» (1921), розглянувши зміст поняття «мова», «раса» та «культура»; автор статей «Мова і середовище» (1922), «Антропологія і соціологія» (1927), «Статус лінгвістики як науки» (1927), «Чоло­ві­чий і жіночий варіанти мовлення в мові яна» (1929) тощо:

-Л.Блумфілд;

-Л. Вайсгербер;

+Е. Сепір.

18.Мовознавець, який вперше обгрунтував соціальну сутність індивідуального мовлення, аналізуючи голос за допомогою категорій соціальний фон, динаміка голосу (інтонація, ритм, плавність, гладкість, темп), вимова, рівень лексики, стиль:

-Л.Блумфілд;

-К. Фосслер;

-Е. Сепір.

19. Мовознавець, який не прийняв думки про те, що первинною функцією мови є функція спілкування:

«...Комунікативний аспект мовлення перебільшено. Правильніше ствер­джувати, що первинно мова є звуковою реалізацією тенденції розглядати явища дійсності символічно, що саме ця ознака зробила мову зручним засобом комунікації і що в умовах соціальної взаємодії вона набула тих ускладнених і витончених форм, у яких мова відома і сьогодні».

Отже, на першому місці за своєю роллю перебувала символічна функція, яка у фор­мулюванні вченого виступала як «потенційний символ соці­аль­ної солідарності усіх мовців, що розмовляють певною мовою».

-Л.Блумфілд;

-К. Фосслер;

-Е. Сепір.

20.Мовознавець, який розкрив зв’язок мови з національним та інтернаціональним, апелюючи до мовної політики, мови влади чи панівної культури в термінах панівна мова, мова завойовника, репресивне ставлення до мов, мова як символ політичної лояльності:

-Ф. де Соссюр;

-Л. Блумфілд;

-Е Сепір.

21. Автор статті «Статус лінгвістики як науки» (1929) розкрив зв’язок між лінгвістикою та іншими науками. На відміну від дес­криптивістів, цей учений не відмежував мовознавство від інших дисцип­лін (у цьому він дуже подібний до І. Бодуена де Куртене). Хід ду­мок: лінгвістика має заслуги, особливо в порівняльно-історичних дослідженнях, однак перед нею постають щоразу нові завдання, які вона не може вирішувати самостійно, тому мовознавцям потрібно співпрацювати з культурологами, психологами, соціологами тощо.

-Д. Блумфілд;

- В. Матезіус;

-Е Сепір.

22.Автор, який прямолінійно прийняв положення історичного і діалек­тичного матеріалізму щодо розуміння мови, вона постала на одному рівні з матеріальною і духовною культурою; як ідеологія, мистецтво чи наука, мова – надбудовна категорія, тому отримувала виразний класовий характер, пов’язаний з еконо­мічною основою; виникала закономірність: класи здійснюють революції, а мови, яки­ми розмовляють класи, зазнають революційних зрушень, праці: «Мова і письмо» (1930), «Яфетидологія в Ленінградському державному університеті» (1930), «Мова і мислення» (1931), «Мова і сучасність» (1932), «Зрушення в техніці мови і мислення» (1933), «Письмо і мова» (1933), «Маркс і проблеми мови» (1934).

-Є. Поліванов;

- А Селіщев;

-М.Марр.

23. Мовознавець, який побудував метод на використанні чотирьох елементів; метод протиставлявся уже відомому порівняльно-історичному методові індоєвропейського мовознавства. Метод не відкидав цілком порівняння, однак вимагав вивчен­ня мовних явищ, фактів і процесів як «історичних категорій». Під чотирма елементами поставали елементи будь-якої людської звуко­вої мови, які її характеризують незалежно від типологічних чи гене­тичних характеристик, а також незалежно від того, мертві мови чи живі. Саме ці чотири елементи дозволяли обґрунтувати положення про єдиний глотогонічний процес, що пов’язував, на думку автора, мови всього світу в загальний моністичний процес мовотворчості. Чотири елементи відкривали доступ до найдавніших стадій розвитку мови, недоступних для порівняльного методу індоєвропейського мо­вознавства, представники якого використовували морфологічний, фо­нетичний, етимологічний аналізи:

- В. Волошинов, соціологічний метод;

-А.Мейє, порівняльно- історичний метод;

- М.Марр, елементний, або палеонтологічний метод.

24. Праці цього мовознавця порушили одне з обов’язкових правил розвитку лінгвістики, що йшло з праць французької школи соціології мови, сягаючи ідей Е. Дюрк­гей­ма, – вимогу розвитку мо­во­знавчих ідей без ідеологічного підтексту:

-праці А. Мейє;

-праці Є. Поліванова;

- праці М. Марра.

25.Автор концепції двох нових дисциплін: соціально- діалектологічної фонетики російської мови та соціологічної лінгвістики:

- Л. Якубинський;

-В .Жирмунський;

-Є. Поліванов.

26.Кому належить положення про соціальну сутність мовознавства:

«Для того, щоб ця наука(тобто мовознавство. – Г. М.)була адекватна своєму об’єктові вивчення, вона повинна бути нау­кою соціологічною.Це, власне, давно вже визнали лінгвісти в окрес­леній тричленній формулі визначення мови і мовознавства (лінгвіс­тики), яку ми подаємо: мова – явище фізичне, психічне і соціальне; точніше у складі мовної діяльності є факти фізичного, психічного і соціального змісту; тому і лінгвістика, з одного боку, є наукою природничо-історичною (дотикаючись до акустики та фізіології), з іншого – однією з дисциплін, що вивчають психічну діяльність лю­дини, і по-третє, наукою соціологічною»:

-М. Марру

-Е .Сепіру

-Є. Поліванову.

27. Назвати вченого, чиї погляди є прикладом не просто новаторства у 20–30-х рр., а сформували власне теоретичне під­ґрунтя розвитку соціолінгвістики в російській лінгівстичній традиції:

-М. Марр;

-А. Селіщев;

-Є Поліванов.

28.Автор вчення про соціологічний метод у лінгвістиці:

-М. Марр;

-Є. Поліванов;

-В. Волошинов/Бахтін.

29. Назвати вченого, який обгрунтував соціальну сутність мови в категоріях ближча соціальна ситуація, соціальний світогляд мовця, соціальна аудиторія, соціальне середо­вище. Пропускання мовного матеріалу крізь призму цих категорій і виявляло застосування соціологічного методу:

-М. Марр;

-Є. Поліванов;

-В. Волошинов/Бахтін.

30.Назвати працю - єдиний радянський бестселер, який читають в західному мовознавстві:

- «Марксизм і філософія мови. Основні проблеми соціологічного методу в науці про мову» В. Волошинова(М. Бахтіна)(1930);

-«Національна мова і соціальні діалекти» В. Жирмунського(1936);

-«Мова революційної епохи» А. Селіщева(1928).

 

31. Кому з мовознавців належить термін офіційно- державне значення української літературної мови (1925), або , за сучасною термінологією, державний статус, який робив вивчення української літературної мови соціально замовленим:

-М. Грунському(1929);

-О. Курило(1923);

-В Ганцову(1925).

32. В українське мовознавство думки про класовість мови , її роль як надбудови над виробничими силами суспільства прийшли під впливом приписів:

-французької школи соціології мови А. Мейє;

-Празької лінгвістичної школи;

- М. Марра.

33.Особливістю розвитку соціологічного напряму в українській лінгвістичній традиції є той факт, що:

-суспільну природу мови розглядали в радянському мовознавстві;

-суспільну природу мови розглядали в нерадянській українській традиції;

-суспільну природу мови вивчали в двох традиціях, радянській та нерадянській.

34. Вчений, який активно використовував терміни: рідномовна політика, рідномовні обов’язки, рідна мова, виробленість рідної мови, мовне винаро­дов­лення, літературна мова меншини-нації, соборна літературна мова, всенаціональна мова, соборна літературна вимова, місцева мова, лі­тературний наголос, соборний правопис, одність правопису, уста­леність правопису, урядовий правопис, творення літературної мови, сталість писаної форми, чистота літературної мови:

-Л. Булаховський;

-О. Курило;

-І. Огієнко.

35. Хто з учених розробив питальник з метою збору інформації про вплив віку, занять, тогочасних політичних подій на мовлення жителів села:

- Л. Булаховський;

-О. Курило;

-І. Огієнко.

36.Хто з дослідників вперше розглянув студентське мовлення з урахуванням протиставлення нормативне- ненормативне:

-Є Грицак;

-О. Курило;

-М. Сулима.

37.Дослідники, які розглянули взаємозв’язок мови та жінки в суспільстві:

- В. Сімович, Я.Мандюкова, І. Огієнко; П. Кривоносюк.

-М. Сулима, О. Синявський, Б. Ткаченко;

-Л. Булаховсьский, А. Кримський.

38.Дослідники, які описували мову міста:

-М. Сулима, О. Синявський, Б. Ткаченко;

-Л. Булаховсьский, А. Кримський.

-В. Сімович, Г.Колодій, Є. Грицак, В. Німчинов;

39.Соціальний компонент у мові підтверджували:

- опозиція соціальне- індивідуальне; соціальне в мові з контексту марксистсько- ленінського мовознавства;

- опозиція писана- усна мова, соціальне в змісті мовних одиниць;

-опозиції соціальне- індивідуальне та писана- усна мова; соціальне в змісті мовних одиниць; соціальне в мові з контексту марксистсько- ленінського мовознавства;

40.Хто з мовознавців використовував терміни на позначення суспільної природи мови: українська літературна мова най­ширшого вжитку, письменницька мова, народність мови; спіль­ного­віркова, надговіркова, всенародна літературна мова; вироблю­вання, прищеплювання й шліфування літературно-мовних фактів; лі­тера­тур­на норма; сучасна інтелігентсько-українська мова; сучасна жи­ва мо­ва; мільйони українських органічних мовлян; українська масо­во-народна мільйонна мова; інтелігентський жаргон; українське ма­сово-мовне оточення; мовна русифікація; інтелігентський жар­гон жур­наль­но-га­зетний; кодифікувати; селянська мова; урабанізатори та ін.:

-М. Гладкий,

-І. Огієнко.

-М. Сулима.