 |
|
Тема 2: Мова і мислення
1.Який підхід характеризує стосунок мови і мислення в сучасному мовознавстві:
- як відривання мови від мислення і мислення від мови;
- як ототожнення мови і мислення;
- як три типи мислення: чуттєво- образне, технічне і поняттєве;тільки поняттєвий тип мислення протікає в мовних формах.
2.Про що свідчать аргументи: 1) мислення характеризується певною самостійністю, воно може створювати поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних предметів і явищ у дійсності (мавка, русалка);2) мова – матеріально- ідеальне явище, тоді як мислення- ідеальне; 3) мова- явище національне, мислення- інтернаціональне; 4) будова і закони розвитку думки та мови неоднакові:
-що є тотожність мови і мислення?
-що єдність мови і мислення не означає їх тотожності?
- що мову відривають від мислення, а мислення від мови?
3.Чуттєво-образне, конкретне мислення людини пов’язане:
-з правою півкулею;
-з лівою півкулею;
-із задніми відділами великих півкуль.
4. Абстрактне мислення людин ипов’язане із:
-з правою півкулею;
-з лівою півкулею, де розташовані мовленнєві зони;
-із задніми відділами великих півкуль.
5. Усним мовленням керує:
-зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі нижньої лобної звивини;
-зона Верніке, що розташована в першій висковій звивині;
-тім’яно-потилична частина лівої півкулі.
6. Забезпечує сприйняття і розуміння усного мовлення:
-зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі нижньої лобної звивини;
-зона Верніке, що розташована в першій висковій звивині;
-тім’яно-потилична частина лівої півкулі.
7. Керує логіко- граматичними зв’язками мови, забезпечує дотримання семантики мовлення:
-зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі нижньої лобної звивини;
-зона Верніке, що розташована в першій висковій звивині;
-тім’яно-потилична частина лівої півкулі.
8.Пошкодження певних центрів мозку, пов’язаних із мовленнєвою діяльністю, називають:
-афазією;
-нейролінгвістикою;
-гіпотезою лінгвальної відносності.
9. Автор/и гіпотези лінгвальної відносності:
-В.Гумбольдт;
-Е.Сепір, Б. Уорф;
-Л. Вайсгербер.
10.Мова :
-впливає на техніку мислення, а не його зміст;
- впливає на техніку мислення і на його зміст;
- може мати властивість змінювати дійсність.
11. Роль мови в процесах пізнання полягає в тому, що:
-мова закріплює результати пізнавальної діяльності ;
-мова є основним інструментом пізнання;
-мова закріплює результати пізнавальної діяльності і є основним інструментом пізнання; членування дійсності за допомогою мови відбувається за допомогою дискретних одиниць: слів(родо- видові відношення), граматичних форм(частини мови, префікси, суфікси).
Тема №3
Мова і мовлення.
1. Хто увів у науковий обіг мовознавства поняття мови і мовлення:
-Ф.де Соссюр;
-В.дон Гумбольдт;
-І. Бодуен де Куртене.
2. Кому з учених належить характеристика понять мови і мовлення:1) слід розрізняти три поняття: лінгвальну діяльність, мову, мовлення;2) лінгвальна діяльність , яка охоплює все , що пов’язане із спілкуванням людей, поділяється на дві частини: основну (мову) та другорядну(мовлення);3) мова- це щось соціальне за суттю і незалежне від індивіда;мовлення включає індивідуальний аспект лінгвальної діяльності;4) мова- форма, а не субстанція; субстанція, тобто звуки і значення, належать до мовлення; 5)мова і мовлення тісно між собою пов’язані і передбачають одне одного:
-Ф.де Соссюру;
-В.фон Гумбольдту;
-Ш. Баллі.
3. Хто здійнив інтерпретацію мови і мовлення за допомогою розрізнення трьох рівнів: рівня індивідуального мовлення, рівня норми та структурного рівня:
-Е. Косеріу;
-Л. Єльмслев;
-Н. Хомський.
4. Хто запропонував трактувати мову і мовлення як взаємодію чотирьох аспектів: узусу, акту мовлення, норми і схеми:
- Е. Косеріу;
-Л. Єльмслев;
-Н. Хомський
5. Ознаки, які багато вчених вважає нерелевантними, тому що помітна тенденція до заперечення психічної природи мови і соціальним явищем визнається не тільки мова, але і мовлення, яке також вважається системним:
-мова- психічне явище, а мовлення- психофізичне; мова- соціальне явище, а мовлення- індивідуальне;
- мова- психічне явище, а мовлення- психофізичне; мова- соціальне явище, а мовлення- індивідуальне;мова- системне явище.
-мова- психічне явище, а мовлення- психофізичне; мова- соціальне явище, а мовлення- індивідуальне;мова- системне явище, а мовлення – асистемне.
6. Мовознавці, які не визнають сосюрівської дихотомії мова- мовлення:
- Г.Шухард, А Коен, О.Єсперсен, Дж Фьорс, Л. Блумфільд, З.Харріс та ін;
-А. Гардинер, Е бенвеніст, М.Трубецькой;
-Л.Єльмслев, В. Брьондаль, Н. Хомський.
7.Щоб правильно розуміти взаємодію мови та мовлення, потрібно застосовувати такі підходи:
-гносеологічний(філософський);
-онтологічний (власне лінгвістичний),
-гносеологічний, онтологічний, прагматичний.
8. Гносеологічний аспект розглядає мову і мовлення:
- як явища різного ступеня абстракції; мова- це загальне, абстрактне, а мовлення- окреме і конкретне; мова і мовлення є відносно незалежними явищами, про що свідчить факт неоднакового ступеня їхз зміни, деякої асиметричності їх розвитку. Досліднику доступне тільке мовлення, в якому реалізована мовна система. Якщо мовна система в мовленні не реалізується , вона існує потенційно.
- мову – як психічне явище, а мовлення –психофізичне(психофізіологічне), доступне сприйманню, певною мірою мова відноситься до мовлення, як ідеальне до матеріального.
- мову - як щось стабільне та загальноприйняте, а мовлення як оказіональне, випадкове, унікальне, рухливе.
9. Онтологічний підхід до правильного пояснення співвідношення мови і мовлення:
- це явища різного ступеня абстракції; мова- це загальне, абстрактне, а мовлення- окреме і конкретне; мова і мовлення є відносно незалежними явищами, про що свідчить факт неоднакового ступеня їхз зміни, деякої асиметричності їх розвитку. Досліднику доступне тільке мовлення, в якому реалізована мовна система. Якщо мовна система в мовленні не реалізується , вона існує потенційно.
-мова- психічне явище, а мовлення –психофізичне(психофізіологічне), доступне сприйманню; певною мірою мова відноситься до мовлення, як ідеальне до матеріального.
- мова -і щось стабільне та загальноприйняте, а мовлення як оказіональне, євипадкове, унікальне, рухливе.
10. Прагматичний підхід до правильного пояснення співвідношення мови та мовлення:
-це явища різного ступеня абстракції; мова- це загальне, абстрактне, а мовлення- окреме і конкретне; мова і мовлення є відносно незалежними явищами, про що свідчить факт неоднакового ступеня їх зміни, деякої асиметричності їх розвитку. Досліднику доступне тільке мовлення, в якому реалізована мовна система. Якщо мовна система в мовленні не реалізується , вона існує потенційно.
-мова- психічне явище, а мовлення –психофізичне(психофізіологічне), доступне сприйманню; певною мірою мова відноситься до мовлення, як ідеальне до матеріального.
- мова - щось стабільне та загальноприйняте, а мовлення, як оказіональне, є випадкове, унікальне, рухливе.
Тема №4 : Українська мовознавча традиція у XI-XIXст. ст.
1.Кому належить перша спроба застосувати фонетичний принцип для створення українського правопису :
+О. Павловському;
- П. Гулаку- Артемовському
-Г. Квітці –Основ’ненку
2.Коли вийшла перша граматика живої української мови О. Павловського:
- 1718 р.;
+ 1818 р.
-1918р.
3.У своїх працях М. О. Максимович виступав прихильником :
+ історико- етимологічного правопису;
-фонетичного правопису;
- історико- етимологічного та фонетичного.
4.Правописна ситема М. Максимовича знайшла свою реалізацію:
-у творах визначних українських письменників;
+у граматиці О. Огоновського (1889р.) ;
- у збірнику «Русалка Дністровая» (1837).
5. На якому принципі базувався правопис «Русалки Дністрової» (1837):
+ фонетичному;
- історико- етимологічному;
- фонетичному та історико- етимологічному.
6. Праця, яка відіграла важливу роль у становленні на західноукраїнських землях нової української літературної мови на фонетичній основі:
+ збірка «Русалка Дністровая» (1837);
-альманах «Хата»( 1860)
-журнал «Основа»( 1861-1862).
7.Назвати правописну систему, яка відновила давній паєрик, тобто апостроф:
-І. Берецького у збірнику «Молодик» (Харків,1843);
-А Метлинському( Южный русскій зборник» (Харків, 1848)
+ М. Гатцуку (Спб.,«Основа», 1862, №7).
8. Якому питанню присвячена праця Івана Франка «Азбучна війна в Галичині 1859р.»:
- граматичним нормам української літературної мови ;
- фонетичному праіопису;
+ латинізації українського письма.
9. Найвидатніша праця -пам’ятка старої української лексикографії:
+ «Лексикон славеноросскій « Памви Беринди» (Київ, 1627).
-«Лексис с толкованіем...» невідомого автора другої половини XVI ст.;
-«Лексис» Лаврентія Зизанія (Вільно).
10. Староукраїнська лексикографія мала за об’єкт вивчення:
+ переважно старослов’янську мову, почасти латинську та грецьку мови, лексику тодішньої української літературної мови;
- переважно старослов’янську та латинську мови;
- лексику тодішньої української літературної мови.
11. У староукраїнській лексикографії українська мова – не тільки засіб пояснення церковнослов’янських слів , а й об’єкт пояснення, про що свідчать словники:
- «Синоніма славеноросская» (рукопис середини XVIIст.);
- «Латинсько- новогрецько- турецько- татарсько- вірменсько- українсько- молдавський словник» (друга половина XVII ст.);
+«Синоніма славеноросская» та «Латинсько- новогрецько- турецько- татарсько- вірменсько- українсько- молдавський словник».
12.Назвати словник- найповнішу працю для першої половини XIX ст.:
- Словник О. Афанасьєва- Чужбинського (Спб., 1855);
- Словник Я. Головацького( рукопис);
+ словник П.Білецького – Носенка (1843р. закінчено роботу).
13.Найбільший із українсько- іномовних словників , що виходили друком у другій половині XIXст. був «Малорусько- німецький словар» Є. Желехівського-С. Недільського, виданий:
-1882 р.;
-1885р.;
+1882-1885рр.
14. Перша спроба загальномовного німецько- українського словника з великим реєстром слів – словник:
+О. Партицького (1867); -Є.Желехівського-С. Недільського (1882-1885);
-М. Уманця і А Спілки( 1893-1898).
15.Автор «Латинсько-українського словника для шкіл середніх»(Відень, 1912р.) та рукописного «Грецько- українського словника»(початок двадцятого століття):
+Ю. Кобилянський;
-І. Огоновський;
-О.Партицький.
16. Словник української мови у 4-х тт. Б.Грінченка вийшов у:
+1907-1909 рр.;
-1907р.;
-1908р.
17.Коли з’явилися перші теоретичні огляди української лексики та фразеології:
+ у розділах колективних загальних курсів української мови , які виходили за редакцією Л.А. Булаховського наприкінці 20-хрр. минулого століття;
-у працях Б. Грінченка;
- публікаціях журналу «Мовознавство» (з 1934р.)ю
18. Вивчення граматики української мови у XIX ст. розпочали шкільні граматики, створені:
-східноукраїнською граматичною традицією;
+західноукраїнською традицією;
-східноукраїнською та західноукраїнською традиціями.
19.Назвати дослідника (працював у середині XIX ст.), у працях якого українська мова стала об’єктом аналізу в контексті порівняльної граматики слов’янських мов:
+Ф Міклошич;
-Р.Бранд;
-О.Огоновський.
20.Хто був засновником наукового вивчення української літературної мови:
+ П. Житецький; К. Михальчук;
-П. Житецький,
-К. Михальчук.
21.Кому належать слова про значення праці «Studien…» (1880р.) О.Огоновського: це «твір дуже змістовний, який міг би стати й ліпшим, якби автор не був би під вічним страхом, що його переконання про самостійність української мови не буде піддаватися критиці. Цей страх заважав йому неупереджено зважувати факти мови , що склалися історично, у зв’язку з чим йому не вдалося досягти прекрасної наукової об’єктивності Потебні» . Ці слова, сказані у 1910 р., належать:
+Й. Ягичу;
-Ф.Міклошичу;
-С. Смаль-Стоцькому та Гартнеру.
21.Хто заклав основи стилістичних досліджень в Україні XIXст.?
+О. Потебня;
- О. Огоновський
- К. Михальчук.
22.Перші спроби характеристики українських діалектів:
+відносяться до другої половини XVIII – початку XIX ст., це праці етнографічно-географічного та історичного характеру;
- здійснили граматики О. Павловського, М. Лучкая, І. Вагилевича;
- подали фольклористичні праці М. Максимовича , Я Головацького.