Главная | Обратная связь

Критерії дослідження політичного режиму

Події періоду перебудови зумовили у країнах СРСР суттєві економічні, соціальні і політичні зміни, які здійснили визначальний вплив на подальший розвиток їх державотворчих процесів. Для політологів і соціологів, які цікавляться динамікою цих змін, мабуть, не існує більш цікавої сфери досліджень, ніж проблеми трансформації постсоціалістичних країн та формування їх політичних режимів. Отримавши незалежність, п’ятнадцять радянських республік, які входили до колишнього Радянського Союзу, отримали «вікно можливостей» для вибору варіантів формування власного майбутнього.Однаккожна держава реалізувала ці можливості по-своєму. Як наслідок їх характеризують свої специфічні особливості розвитку і власний сформований тип політичного режиму.

Для того, щоб проаналізувати політичні режими України і Грузії необхідно здійснити теоретичний аналіз критеріїв дослідження та класифікації політичних режимів. Сьогодні серед дослідників точаться дискусії щодо базових критеріїв у вивченні і класифікації політичних режимів. Простежимо їх на основі визначень поняття «політичний режим». З метою виокремлення основних елементів політичного режиму та характеристики його різновидів спершу з’ясуємо, який зміст вкладають в дане поняття вітчизняні та зарубіжні дослідники. Спробуємо узагальнити найпоширеніші визначення політичного режиму та сформулювати власну дефініцію поняття.

Найчастіше політичний режим розглядається як спосіб, стиль функціонування держави, державної влади, характеризує середовище та умови політичного життя, політичний клімат, який існує в суспільстві в певний період його історичного розвитку. Його застосовують щодо характеристики способів, форм, засобів й методів реалізації політичної влади, оцінювання сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво видозмінюватися.

Режим є сукупністю владних структур, які значною мірою контролюють або задають способи функціонування і відтворення політичного співтовариства. Подібні визначення легко зустріти як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Передусім, поняття «режим» слід співcтавити з поняттям «влада», що займає, безперечно, центральне місце в політичній науці. Без перебільшення можна сказати, що вивчення будь-якої конкретної проблеми в політології обов’язково упирається в проблему політичної влади, і тому аналіз політичної ситуації обов’язково містить у своїй основі те або інше уявлення про її суть. Влада може розглядатися по-різному, але практично в усіх випадках дослідники вважають необхідним підкреслити, що вона є відношенням і включає два основні компоненти – наказ і підпорядкування. «Влада, – помічає із цього приводу польський політолог Є. Вятр у праці «Социология политических отношений», – це можливість наказувати, коли той, кому наказують, зобов’язаний покорятися»[1].

Визначення політичного режиму пропонували багато дослідників. Відомий французький політолог М. Дюверже розглядав політичний режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, одного чи декількох типів прийняття рішень, однієї чи декількох груп тиску». Ж.-Л. Кермонн вніс уточнення в його формулювання і дав визначення політичного режиму, яке стало загальновизнаним в європейській політології: «Політичний режим є синтез легітимності, структури інститутів, партійної системи, форми і ролі держави»[2].

У державно-правовій науці політичний режим розглядається як сукупність засобів та методів у здійсненні державної влади. В політичній науці поняття «політичного режиму» дуже тісно зв’язано з поняттям «політична система» і розглядається тільки у зв’язку з особливостями розвитку та функціонування політичних систем, хоча співвідношення понять викликає в політичній науці істотні розбіжності. Інколи політичний режим і політичну систему розглядають як синоніми. Іноді поняття політичного режиму взагалі не виділяється. Іноді політичну систему і політичний режим розводять досить далеко один від одного. Дати універсальне визначення політичного режиму досить складно. Найбільш узагальненим визначенням політичного режиму буде наступне: це спосіб функціонування та взаємозв’язку основних елементів політичної системи суспільства.

Кандидат філософських наук, дослідник О. Фісун пропонує визначення політичного режиму як взаємодії політичних акторів з їхніми ресурсами, стратегіями та видами капіталу в рамках визначеного набору формальних і неформальних правил. Таке визначення підкреслює, що формат політичного режиму значною мірою окреслюється певною сукупністю формальних і неформальних правил, які тим чи іншим способом спрямовують дії політичних акторів у їхній боротьбі за владу. Формат політичного режиму детермінується співвідношеннями сил між основними акторами, що відкриває доступ до використання тих чи інших стратегій, ресурсів та видів капіталу[3].

Свенд-Ерік Скаанінг, аналізуючи роботи європейських та американських дослідників, виокремив кілька груп визначень політичного режиму. Одна група визначень розглядає режими як правлячу коаліцію чи групу, тобто пов’язує поняття режиму з політичними діячами. Зокрема Майкл Манн зазначав: «Політичний режим – це об’єднання домінуючих ідеологічних, економічних і військових діячів, що координуються керівництвом держави». Пітер Кальверт вважав: «Політичним режимом називають уряд або черговість урядів, в якому влада залишається в руках тієї ж соціальної групи». Проте даний підхід недооцінює значення політичних інститутів. В іншому варіанті цього підходу поєднуються діячі та інститути, проте останні є вторинними щодо перших (Т. Пемпел, Ф. Ріггз). З цього випливає, що уряди, які змінюють один одного в умовах дії одних інституційних утворень повинні розглядатись як такі, що мають спільні інтереси. Такі визначення є недостатніми тому, що вони не враховують можливості співіснування між групою діячів і різними сукупностями інституціональних правил. Ця перспектива також не враховує стосунків між діячами та інститутами[4]. Однак такі визначення політичного режиму з точки зору інституційного підходу не враховують неформальні правила, що можуть існувати у суспільстві і визначати поведінку гравців. Тому проблема пов’язана з тим, що формальні положення можуть бути відірвані від практики.

Згідно з сучасним, або, як його ще називають, інституційним підходом, політичний режим має дещо інше визначення. Політичний режим – це інституціалізована сукупність фундаментальних формальних і неформальних правил, що визначають взаємодію в центрі політичної влади (горизонтальні відносини) та їх відносини з рештою суспільства (вертикальні відносини)[5]. Уточнюючи горизонтальні відносини, існує тенденція наголошувати на зв’язку між законодавчою, виконавчою та судовою владою. Що стосується вертикальних відносин, існує більш виражена єдність поглядів. Вона наголошує на методах доступу до важливих політичних постів (політичної влади). Інституційний підхід пов’язує поняття режиму з правилами, що вимагають, забороняють або дозволяють певні дії; включає поведінковий аспект; вміщує ще й таку ознаку як ставлення. Отже, політичний режим визначає інституціалізована сукупність фундаментальних формальних і неформальних правил, що визначають тих, хто має владу (володіє правом суверенного прийняття рішень) і регулює призначення на головні політичні посади (обсяг та характер громадянських свобод) та горизонтальні обмеження у виконанні політичної влади (обсяг та характер поділу влади – контроль та автономія).

Однак, на думку російського дослідника А.І. Соловйова, саме соціологічний підхід є найбільш адекватним способом відображення політичного режиму, що дає можливість зіставляти офіційні і реальні норми поведінки суб’єктів у сфері влади, відображати реальний стан справ в сфері прав і свобод, з’ясовувати, які групи контролюють процес ухвалення рішень, і т.п. При соціологічному підході як агенти влади розглядаються не тільки уряд або офіційні структури, але і ті, що часом не володіють формальним статусом угрупування, які реально впливають на ухвалення рішень. Як певна характеристика правління при цьому може розглядатися і діяльність опозиції, а також інші, зокрема антисистемні, компоненти політики.

Орієнтуючись саме на реальне віддзеркалення процесу керування політичної і державної влади, політичний режим можна охарактеризувати як сукупність найбільш типових методів функціонування основних інститутів влади, використовуваних ними ресурсів і способів примушення, які оформляють і структурують реальний процес взаємодії держави і суспільства. Як підкреслюють Г. О’Доннел і Ф. Шміттер, «режим – це сукупність явних або прихованих структур, які визначають форми і канали доступу до провідних урядових посад, а також характеристики діячів, які вважаються для цих структур відповідними або невідповідними, використовувані ними ресурси і стратегії в цілях отримання бажаного призначення». У цьому сенсі, коли говорять про політичний режим, то мають на увазі не нормативні, такі, що задаються, наприклад, ідеальними цілями того або іншого класу, а реальні засоби і методи здійснення публічної політики в конкретному суспільстві[6].

У вітчизняному державознавстві на зміну традиційному визначенню політичного режиму як системи засобів і методів здійснення політичної влади приходить точніше його визначення як системи способів взаємодії суспільства і органів політичної влади. Політичний режим часто також трактується у вузькому сенсі (як один з компонентів форми держави) як система засобів і методів здійснення державної влади, тобто як режим функціонування органів держави в їх взаємозв’язку з населенням країни (передусім з громадянами)[7].

С. Рябов зазначає, що «політичний режим – це по­няття, яке означає конкретні форми того, як уряд володіє державою, контролює й управляє процесами у суспільстві. Будь-який політич­ний режим визначається, у першу чергу, вжи­ваними процедурами та способами організації влади і врядування, стилем прийняття гро­мадських рішень, відносинами між державою та громадянами»[8].

Український дослідник В. Якушик дає власне визначення політичного режиму. На його думку, політичний режим – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури. Будь-який політичний режим насамперед визначається вживаними процедурами та способами організації установ влади і здійснення владних функцій, стилем прийняття рішень, відносинами між державою та громадянами. Ознаками виділення політичного режиму у самостійну одиницю класифікації автор вважає:

· спосіб формування органів влади;

· співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування;

· становище і роль громадських організацій та партій;

· правовий статус особи; встановлена законодавча система;

· зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;

· рівень економічно-господарського розвитку;

· політична стабільність суспільства;

· порядок функціонування правоохоронних та каральних органів;

· історичні, культурні традиції, моральні звичаї народу[9].

Тому в даному випадку поняття «політичний режим» використовується для позначення сукупності прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється політична влада. Для визначення суті політичного режиму прийнято звертати увагу на такі ознаки:

а) процедури і способи формування владних інститутів;

б) стиль ухвалення політичних рішень;

в) взаємозв’язок між владою і громадянами[10].

Крім того, основними компонентами політичних режимів є: форма і роль держави, система партій, спосіб голосування, структура політичних інститутів, принцип легітимності, наявність чи відсутність правової державності, обмеженість чи необмеженість державної влади, розвиненість, нерозвиненість чи відсутність громадянського суспільства, одно- чи багатопартійна система, які визначають тип політичного режиму[11].

Узагальнивши і систематизувавши наведені вище визначення «політичного режиму» і його складові, більш деталізовано виділимо основні критерії вивчення режимів пострадянських країн України та Грузії: рівень розвитку політичних інститутів; свобода функціонування ЗМІ; процедури і способи формування владних інститутів; стиль ухвалення політичних рішень; взаємозв’язок між владою і громадянами; розвиток громадянського суспільства; рівень демократичності виборчого процесу; стиль урядування.

Таким чином, політичний режим залежить від співвідношення політичних сил у суспільстві, процедури і способів організації державно-владних інститутів та здійснення ними влади, стилю прийняття, ухвалення й реалізації суспільно-політичних рішень, взаємовідносин між політичною владою і громадянами, особистості загальнонаціонального лідера та якості правлячої еліти, стилю здійснення лідерства, національних, історичних і соціокультурних традицій, політичної культури населення. Політичний режим формується внаслідок спільних зусиль багатьох суб’єктів політичного процесу і не може бути встановлений конституціями чи іншими законами. Політичний режим є взаємозв’язком комплексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим – це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов’язаний з нею загалом і з усіма її складовими. Тому політичні режими і відрізняються один від одного, передусім, своєю політичною системою.

В світовій науці політичні режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкіл і напрямів, які в загальному можна звести до двох підходів: інституційного та соціологічного. Загалом поняття «політичного режиму» можна визначити як спосіб функціонування політичної системи, політичного життя, політичних процесів, сукупність елементів ідеологічного, інституційного, соціального порядку, певний тип державного управління з своїми принципами і структурами, регулюючими політичні відносини, інститути і суспільні організації.