 |
|
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ УКРАЇНИ ТА ГРУЗІЇ ПІСЛЯ «КОЛЬОРОВИХ РЕВОЛЮЦІЙ»
Проаналізувавши політичні режими в кожній з досліджуваних країн, ми виявили ряд відмінностей і як наслідок – наявність різних типів політичних режимів. З метою виявлення позитивних змін, що відбулися після «кольорових революцій» у досліджуваних країнах, основою даного розділу постало завдання порівняти вище визначені типи політичних режимів двох посткомуністичних країн, зокрема рівні їх демократизації, використовуючи емпіричні дані міжнародних організацій. Досягнення поставленої мети дасть змогу оцінити досвід формування політичних режимів перехідних країн – України та Грузії, сприятиме обміну їх позитивними досягнення або ж навпаки – дозволить попередити негативні явища. Разом з цим, це допоможе пояснити ті чи інші явища, що відбулися або не відбулися у державах.
Для емпіричного підтвердження таких теоретичних припущень були використані дані моніторингів стану свободи і демократії, які за програмами «Freedom in the Word» і «Nation in Transit» здійснює світова неурядова громадська організація Freedom House, котра визначає рівень демократизації політичних режимів індивідуально кожної з країн за такими критеріями як виборчий процес, громадянське суспільство, незалежність ЗМІ, урядування, конституційний, законодавчий, судовий устрій, корупція. Використовуючи дані показники, порівняємо гібридний політичний режим України, який визначаємо як режим демократичної ситуації або так звана «дефектна демократія» та «фасадна демократія» або гібридний політичний режим напівавторитарної ситуації у Грузії.
Перший критерій, який свідчить про демократичність режиму чи його зворотну ситуацію є виборчий процес, котрий в Україні, порівняно з Грузією, мав деякі позитивні зрушення у постреволюційний період.
Таблиця 3.1. Показники стану свободи і демократії в Україні[76]*
| Критерій \ рік | ||||||
| Виборчий процес | 4,25 | 3,5 | 3,25 | 3,5 | ||
| Громадянське суспільство | 3,75 | 2,75 | 2,75 | 2,75 | 2,75 | |
| Незалежність ЗМІ | 5,5 | 4,75 | 3,75 | 3,75 | 3,5 | 3,5 |
| Урядування | 5,25 | - | - | - | - | - |
| Конституційний, законодавчий, судовий устрій | 4,75 | 4,25 | 4,25 | 4,5 | 4,75 | |
| Корупція | 5,75 | 5,75 | 5,75 | 5,75 | 5,75 | 5,75 |
| Шкала демократизації | 4,88 | 4,5 | 4,21 | 4,25 | 4,25 | 4,39 |
* Показники надаються по шкалі від 1 до 7, де 1 – є найвищим показником демократичного розвитку, повна відповідність стандартам демократичного урядування, а 7 – найбільш низьким.
Відповідно до наведених показників, основними досягненнями України можна вважати розвиток таких інститутів як громадянське суспільство, свобода слова, виборчий процес, зокрема позитивна тенденція до зміни розпочалася з 2005 року. Водночас, не відбулося зменшення рівня корупції, а конституційний, законодавчий, судовий устрій зазнав навіть часткового погіршення. Загальна шкала демократизації коливається. Якщо в 2004 році показник досягав 4,88, то з 2004 року зменшується до 4,21 (2006), 4,25 (2008), а на 2009 р. складав 4,39. Незначне погіршення рівня демократизації можна обґрунтувати як передвиборчим роком, початком президентської виборчої кампанії, що ще більше несла у суспільство відчуття кризи, хаосу, нагнітання нестабільності, і звичайно значну роль відіграла бездіяльність самої влади.
Таблиця 3.2. Показники стану свободи і демократії в Грузії[77]
| Критерій \ рік | |||||||
| Виборчий процес | 5,25 | 5,25 | 4,75 | 4,75 | 4,5 | 4,75 | 5,25 |
| Громадянське суспільство | 3,5 | 3,5 | 3,5 | 3,5 | 3,5 | 3,75 | |
| Незалежність ЗМІ | 4,25 | 4,25 | 4,25 | 4,25 | |||
| Урядування | - | - | 5,5 | 5,5 | 5,5 | 5,75 | |
| Конституційний, законодавчий, судовий устрій | 4,5 | 4,5 | 4,75 | 4,75 | 4,75 | 4,75 | |
| Корупція | 5,75 | 5,75 | 5,5 | ||||
| Шкала демократизації | 4,83 | 4,83 | 4,96 | 4,86 | 4,68 | 4,79 | 4,93 |
Якщо порівнювати рівень демократизації в Грузії з попередніми роками, то помітна негативна тенденція його спаду до авторитаризму. Коли в 2003 р. показник становив 4,83, то у 2009 р. він збільшився до 4,93[78]. Отже, суспільство стало просуватися не до вільного демократичного стану, а в протилежний бік. За цими показниками Україна і Грузія є перехідними урядуваннями або державами з гібридним режимом: при чому Україна потрапляє в інтервал від 9 (+) до 5 (+), тобто має гібридний політичний режим, в якому переважають демократичні елементи та Грузія у проміжку від 4 (+) до 4 (-) – режим, якої наближений до умовно «чистого» гібридного типу політичних режимів[79].
Відповідно до вище наведених даних Freedom House, зобразимо графічно характер зміни типів політичних режимів України та Грузії впродовж 2003-2009 рр.
Рис. 3.1. Тенденції демократизації в Україні та Грузії в період правління В. Ющенка та М. Саакашвілі.
На графіку досить помітно, що уже після 2004 року рівень демократії в Україні поліпшується. В доповіді Nations in Transit говориться: «Не дивлячись на конституційні гарантії громадянських і політичних прав, Грузія знову являється гібридною системою, в котрій налаштований лояльно до Президента парламент не може обмежувати авторитарні тенденції зі сторони виконавчої влади»[80].
За правління В. Ющенка парламент посилив свої повноваження, ставши на шлях розбудови парламентської держави, тоді як при М. Саакашвілі повноваження парламенту скоротились, а Грузія наблизилася до суперпрезидентських систем, типових для країн СНД[81].
Із прийняттям Конституцій України (1996 р.) та Грузії (1995 р.), в державах запроваджується інститут вільних виборів. Однак вибори в 90-х рр. XX ст. були квазідемократичними, оскільки хоча й відбувалися на альтернативній основі за участю опозиції, але внаслідок використання адміністративного ресурсу – набору чинників та механізмів, що сприяють активному впливу владних структур на хід та результати виборів; зрощення політичної та бізнесової еліт; придушення вільної преси; утисків щодо опозиційних сил; застосування маніпуляційних технологій вони забезпечували потрібний владі результат[82]. Відтак, маніпуляція і фальсифікація виборів, зокрема президентських в Україні (31 жовтня та 21 листопада 2004 р.) та парламентських – у Грузії (2 листопада 2003 р.) є ще одним чинником виникнення революцій в Україні та Грузії. Так, в Грузії ЦВК удвічі збільшила кількість голосів, відданих за урядовий блок «За нову Грузію» (за офіційними даними він набрав 21,32%, за даними екзит-полу – 8-13%). В Україні, незважаючи на фальсифікації, у першому турі лідер демократичної опозиції В. Ющенко одержав більше голосів, ніж кандидат від влади В. Янукович (39,5% проти 39,32%), але переможцем другого туру ЦВК проголосила В. Януковича (49,46% проти 46,61%, при рівні фальсифікації у 3 мільйони голосів)[83]. На останніх січневих президентських і травневих парламентських виборах у Грузії у 2008 році спостерігачами від ОБСЄ було виявлено ряд порушень. Однак вони не були такими значними як у попередні роки. Відмінною є і виборча система, яка в Україні за останніми змінами 2006 р. стала пропорційною, а в Грузії є змішаною. Щодо прохідного бар’єру, то в Грузії він був піднятий з 4% до 5%, тоді як в Україні знижений з 4% до 3%. Підвищення загороджувального пункту сприяє подоланню мультипартійності політичного спектру, зменшення кількості політичних партій.
Регіональна неоднорідність України є гарантією того, що опозиція ніколи не буде маргіналізована, на відміну від ситуації в Грузії. В. Янукович і його партія набирали на виборах 44% (2004), 32% (2006) і 34% (2007) голосів. Цьому сприяв низький 3%-й виборчий поріг і повністю пропорційна виборча система. Високий поріг у Грузії (7%, так само, як і в авторитарній Росії) сприяє подальшій маргіналізації опозиційних партій, ускладнюючи їм шлях до парламенту[84].
Українські помаранчеві партії ніколи не монополізували влади, як це зробив Об’єднаний національний рух у Грузії. Десять партій із грузинської опозиційної Національної Ради не представлені в парламенті. Тоді як в Україні Партія регіонів мала понад третину місць у парламентах старого й нового скликань. Концентрацію влади в Грузії посилили конституційна реформа, спрямована на перетворення держави на президентську республіку.
Грузія, на відміну від України, обрала іншу, більш радикальну стратегію протидії корупції – перегляд в бік гранично можливого зменшення ролі держави в регулюванні суспільних процесів. У той час, коли рівень корупції в Україні погіршувався, Грузії вдалося досягнути того, що за останні чотири роки вона піднялася із 124 місця на 67[85]. Саме наявність політичної волі та внутрішня згуртованість керівництва у Грузії сприяли ефективно впроваджувати реформи, чого, на жаль, не можна було спостерігати в Україні. Постійні конфлікти і боротьба за владу в Україні були зумовлені реалізацією власних інтересів, а не загальнонаціональних. Доказом цього є також дослідження президентської влади у даних країнах методом індексного аналізу, результатами якого стало те, що влада Грузії більше сконцентрована в руках Президента, а сама Грузія – президенціоналізована напівпрезидентська республіка. Тоді як в Україні – влада більше розділена, а сама держава належить, за класифікацією даної методики А. Кроуевела, до збалансованих напівпрезидентських систем (див. Додатки 1, 2).
Крім того, існуюча близькість бізнесових груп до влади сприяла поглибленню розвитку клієнтелістських відносин. Базовою відмінністю між країнами після революцій стало те, що з приходом нової влади в Грузії не відбувся прихід бізнесу у велику політику, на відміну від України. Оскільки у 2004 році в уряді Грузії було лише дві людини із бізнес-досвідом, що не мало такого олігархічного впливу на державну політику. Однак слід враховувати і те, що без наявності політичної вимоги суспільства проведення тих чи інших реформ, а насамперед, протидії корупції, політична воля політиків буде неможлива.
Як свідчать дані неурядової громадської організації Freedom House, розвиток громадянського суспільства в Україні (2,75) є на порядок вищий, ніж в Грузії (3,75). Саме за напрямом «громадянське суспільство» Україна продемонструвала значний поступ та, відповідно, показала кращий рейтинг. У той час, як за іншими напрямами дослідження «Nations in Transit» її рейтинги виглядають не такими успішними. Хоча проходження революцій в країнах говорить про наявність рівня мобілізації людей, їх консолідації, здатності до об’єднання. В Україні, за даними репрезентативного соціологічного опитування, проведеного Центром ім. О. Разумкова 10 – 17 листопада 2003 року (за рік до початку «помаранчевої революції»), 4,8% громадян України погоджувалися взяти активну участь в акціях масової непокори на боці опозиції, якщо вона буде інспірувати силові дії проти влади; 6% – якщо влада розпочне репресії проти опозиції. Це становило, відповідно, 1,7 та 2,3 мільйона чоловік[86]. Після «помаранчевої революції» кількість громадян, здатних обстоювати свої права зросла, проте і сьогодні, як свідчать соціологічні дані Інституту соціології НАН України, понад половина опитаних українців майже незалежно від регіону опитування песимістично оцінюють свої можливості впливати на рішення центральної та місцевої влади. У 2004 р. тільки 6,2% громадян твердо відповіли, що вони можуть протистояти рішенням центральної влади, які утискають їхні законні права та інтереси, і 13,3% – рішенням місцевої влади. У 2005 році таких громадян було 9,5% та 17,2% відповідно[87]. Спостерігається також збільшення у середовищі громадянського суспільства питомої ваги організацій та зростання кількості їх членів. За даними Державного комітету статистики, станом на 1 липня 2009 р. в Україні зареєстровано: громадських організацій та їх осередків – 61610 (2008 р. – 59321); профспілок та їх місцевих об’єднань – 23564 (2008 р. – 22678); благодійних організацій – 11972 (у 2008 р. – 9590)[88]. Відсутність тісної співпраці влади із громадянським суспільством у Грузії, придушення демонстрантів у листопаді 2008 р. зумовило зниження показника громадянського суспільства до рівня 3,75 з 3,5. Профспілки діють без будь-яких юридичних обмежень і втручання зі сторони держави, проте їх здатність захищати інтереси працівників є обмежена трудовим кодексом, що вступив в дію в 2007 р.
Проте, беручи до уваги кількісний показник, ми не можемо говорити про якість та ефективність їх діяльності. На думку експертів, більшість зареєстрованих в Україні організацій продовжують існувати лише формально, або функціонують епізодично. За різними оцінками активні і постійні діючі громадські організації становлять лише 8-9 % від їх загальної кількості в Україні, або біля п’яти тисяч організацій. Недосконалість розвитку громадянського суспільства підтверджує наявність рис дефектної демократії в Україні (існування різних каналів (як партійних, так і непартійних) вираження інтересів громадян, зменшення цензури зі сторони держави; однак переслідування журналістів на регіональному та місцевому рівнях) та фасадної демократії в Грузії.
Рівень урядування у Грузії також погіршився і на 2009 р. показник складав на рівні 6. Одними з причин цього являється небажання влади співпрацювати з опозицією, неодноразове перешкоджання її діяльності, а також значний вплив мала і неефективна політика під час російсько-грузинської війни у серпні 2008 року. Опозиція, в свою чергу, засвідчила про пасивність, оскільки не запропонувала жодної позитивної програми розвитку[89]. Щодо діяльності опозиції в Україні, то фактично ситуація подібна: відсутність Закону України «Про опозицію», їх опозиційної альтернативної програми розвитку країни, бюджетного кодексу. Недосконала зовнішня політика спричинила погіршення відносин з Російською Федерацією (газові, інформаційні війни, бензинові кризи); фактично програш в українсько-румунському конфлікті щодо поділу острова Зміїний, а також політична та економічна криза 2008-2009 рр. – усе це стало наслідками недосконалого урядування.
Конституції Грузії і України гарантують свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Однак досить часто на практиці ці положення порушуються. У порівнянні з попередніми роками, показники ЗМІ у Грузії залишилися незмінними на рівні 4,25 і надалі були контрольованими представниками органів влади. В країні фактично функціонує три найбільші канали, які управляються владою і відображають події з погляду влади. Це «Руставі-2», «Імеді», Перший Канал Громадського Телебачення[90]. Грузинське керівництво намагалося витіснити всі критики з ефіру і намагалося забезпечити безпечне володіння всіх національних каналів у руках союзників. Уряд Грузії успішно використовував податкові органи, суди і навіть міліцію у своїх атакаційних діях на «опозиційні» канали. Лише на одному з телеканалів американського типу C-Span радикальні опозиціонери можуть виступати без будь-яких утисків. Обмежень доступу до Інтернету нема (виняток лише період російсько-грузинської війни, коли був закритий доступ до російських сайтів), однак і частка людей, що мають вихід до Інтернету складає лише 8%. Незалежність ЗМІ в Україні поліпшилася до показника 3,5. Відсутність громадського мовлення та переважна більшість українських каналів є контрольована з боку влади, представниками олігархічних груп («Інтер», ТРК «Україна»).
Судочинство в Україні є об’єктом маніпулювання в країні. Тривалий час від початку незалежності країни, держава була джерелом порушень прав людини. Непрозорість діяльності органів влади, нерозуміння посадовими особами суті свого суспільного призначення та зверхнє ставлення до громадян, неефективність судочинства – усе це призвело до зневіри громадян у можливість захистити себе від незаконних дій з боку держави. Так, рівень довіри до суду як інституту, в якому можна захищати свої права, є надзвичайно низьким: за соціологічними даними 2005 року не довіряють судам 50,3% і лише 14,2% громадян довіряють. Близько 78% суддів визнають існування систематичного тиску на них[91]. Незалежність судової гілки влади в Грузії не зазнала кардинальних змін. Керівництво, а не судова влада приймає рішення по тих чи інших судових процесах. Міністерство внутрішніх справ залишається нікому не підзвітне і ставить себе понад законом. За свідченням експертів, умови утримання у в’язницях є жахливі[92].
За результатами дослідження 2008 р. аналітичної групи The Economist Intelligence Unit Грузія зайняла 104 місце у світі по рівню розвитку демократії. Автори документу вважають, що зміни в Конституції 2004 р. сконцентрували важелі впливу в руках президента М. Саакашвілі. У 2006 р. внаслідок маніпуляції проходженням місцевих виборів, перемогу отримала правляча партія. Придушення протестів населення та введення надзвичайного стану у 2007 р. продемонструвало відсутність прогресу. Спроба М. Саакашвілі силою повернути Абхазію і Південну Осетію в серпні 2008 р. призвела до конфлікту з Росією[93]. Тоді як Україна за даними досліджень цього ж видавництва зайняла 53 місце у рейтингу із 167 держав.
Значно протилежна ситуація за індексом економічної свободи, який враховує: свободу бізнесу, свободу торгівлі, податкову свободу, державні витрати, грошову свободу, свободу інвестицій, фінансову свободу, захист прав власності, свободу від корупції, свободу трудових стосунків. Україна за показником економічної свободи, який щорічно розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation по більшості країн світу, посіла 152 місце і належала за даним індексом до деспотичних країн. Тоді як Грузія зайняла 32 місце і відносилася до групи помірно вільних країн[94].
Подібні дослідження проводить німецький фонд Бертельсманн (Bertelsmann Stiftung), який визначає рейтинги за рівнем розвитку демократії в країнах з перехідною економікою. Це переважно країни Центрально-Східної і Південно-Східної Європи, Латинської Америки, країни Африканського континенту, Близького Сходу, держави СНД, Азії та Океанії. Критеріями аналізу політичних режимів виступають: державність, політична участь, дієвість закону, стабільність демократичних інститутів, політична та соціальна інтеграція, міжнародна співпраця. Кожен з них вивчається більш детально. Так, у 2006 році Грузія серед 126 держав вище згаданих регіонів посіла 60 місце із показником на рівні 6,1, а у 2008 році – уже 38 місце із загальним індексом 6,60. Україна за даними цієї ж організації у 2006 році посіла 37 місце із показником на рівні 7,1, а у 2008 році – 35 місце із загальним показником 6,93. Дані свідчать, що рівень демократії в Україні у період 2006-2008 років погіршився, а в Грузії – навпаки, хоча оцінюючи загалом досліджувані країни за шкалою демократії, то Україна випереджає Грузію[95]. Крім політичних показників, при вивченні політичних режимів та рівня їх демократизації, враховуються економічні дані та показники урядування. Використовуючи емпіричні дані фонду Bertelsmann Stiftung, порівняємо типи політичних режимів України та Грузії, зокрема рівень їх демократизації.
Порівнюючи наведені дані (див. Додаток 3), Україна демонструє незначний поступ зміни показників у бік демократії, що впливає і на відмінність типів політичних режимів, сформованих у постреволюційний період у країнах. Перевага Грузії щодо України лише за таким критерієм як політична участь 8,5 до 7,8 відповідно, зокрема поліпшення виборчого процесу та рівня дотримання демократичних правил. Проведення антикорупційних реформ у Грузії сприяло більшій стабілізації її політичних інститутів. За даними показниками Україну та Грузію в «Індексі трансформації» фонду Бертельсманн можна назвати «дефектними демократіями» із низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Основним «дефектом» української демократії є незбалансованість гілок влади, постійний конфлікт навколо конституційних повноважень та відсутність боротьби з корупцією. В таких системах держав, доступ до влади регулювався за допомогою дієвого універсального «виборчого режиму» (вільних, таємних, рівних і загальних виборів), але при цьому не досконало здійснювався захист базових політичних і цивільних прав і свобод, а горизонтальний владний контроль і ефективність демократично легітимній владі серйозно обмежені. Розвиток громадянського суспільства та соціальна організація у країнах є середніми, а тому населення не здатне до мобілізації власних сил і відстояння, захисту своїх інтересів. Якщо порівняти індекс демократії по країнах за 2006 рік, який становив в Україні 6, 96, а в Грузії – 5,73[96], то помітна позитивна тенденція і наближення в окремих сферах до демократичних стандартів.
Подібні дослідження проводить Центр міжнародного розвитку та управління конфліктом Мерілендського університету в рамках проекту Polity IV, здійснюючи збір інформації про режими та характеристику влади у країнах світу та проводячи рейтинг демократичності політичних режимів у світі. Даний Центр визначає такі критерії оцінки рівня демократії як ступінь інституціалізованих процедур і регулювання відкритої та змагальної участі у політичній діяльності виборних посадовців і суттєвими противагами їхній владі. Загалом політичні режими країн класифікують на демократичні та авторитарні. Основою аналізу є наступні критерії: індекс слабкості (Fragility Index) в Україні є середнім і складає 6, тоді як Грузії досить низький – 9, що є доказом наявності високого рівня до нестабільності, індекс ефективності (Effectiveness Score)України був на рівні 4, тоді як Грузії – 6, індекс законності України (Legitimacy Score) – 2, Грузії – 3. Отже, оцінюючи ефективність безпеки (Security Effectiveness), Україну можна охарактеризувати як стабільну державу, а Грузію – країну, в якій наявна незначна небезпека до нестабільності; оцінюючи політичну ефективність (Political Effectiveness) та політичну законність (Political Legitimacy), Україна належить до держав з низьким рівнем нестабільності, тоді як Грузія з помірним рівнем нестабільності. За рівнем економічної ефективності (Economic Effectiveness) та економічної законності (Economic Legitimacy) Україна та Грузія мають однакові показники: згідно першого є державами з помірним рівнем нестабільності, а відповідно до другого – стабільними; за рівнем соціальної ефективності (Social Effectiveness) Україна та Грузія є країнами з низьким рівнем нестабільності, та за соціальною законністю (Social Legitimacy) – стабільними[97]. Відповідно до цього політичні режими України і Грузії у 2009 році були визначені як демократичні, однак за такими показниками як стабільність, ефективність, легальність, Україна знову випереджає Грузію.
Отже, трансформація владних структур у постреволюційний період в Україні і в Грузії відбувалася складно, суперечливо. Трансформаційний процес мав позасистемний характер. В Україні функціонував парламентсько-президентський, а в Грузії президентський політичний режим. Хоча кучмівський авторитаризм в Україні внаслідок конституційної реформи 8-го грудня 2004 року був модифікований. Однак ця реформа є наслідком конкурентної боротьби всередині групи олігархів і виявила кризу олігархічної системи. Вона не змінила суті суспільного ладу в Україні, оскільки у Верховній Раді, а відтак, і у сформованому нею уряді, немає іншого представництва, окрім представництва великого капіталу, незалежно від партійної приналежності депутатів. Значної трансформації еліт не відбулося, враховуючи лише те, що до влади прийшла опозиція. Шлях демократизації країн є досить подібний. Однак у кожній з них можна відзначити позитиви та негативи становлення, інституціалізації політичних інститутів. Загалом аналізуючи Україну і Грузію за такими показниками як свобода слова, незалежність ЗМІ, розвиток громадянського суспільства, виборчі процеси, судовий лад, наявність корупції, можна зробити висновок, що з врахуванням ряду історичних, політичних, культурних чинників та інших до сьогоднішнього часу процес трансформації політичного режиму України відбувався дещо швидше, ніж у Грузії. Позитивних змін зазнали такі інституції як вибори, ЗМІ, громадянське суспільство, тоді як в Грузії демократичні тенденції присутні на шляху розвитку громадянського суспільства. Отже, Україна і Грузія – це дві країни, які перебувають і досі на перехідному етапі демократизації, хоча політичний режим України, на відміну від Грузії, продемонстрував незначний поступ у розвитку. Визначальним чинником у цьому мала також існуюча форма правління у країнах. Концентрація повноти влади у руках грузинського президента дозволила стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію та провести ряд реформ, чого, на жаль, не можна було спостерігати в Україні. Висунуті гіпотези про те, що демократизація політичних режимів України та Грузії відбувається не за єдиним сценарієм та про те, що відмінність типів політичних режимів України та Грузії зумовлені характерними особливостями функціонування політичних систем даних країн були доведені.
ВИСНОВКИ
Суспільно-політичні перетворення, які тривають у країнах Східної Європи та колишнього СРСР протягом останніх 20 років, не втрачають актуальності вивчення і сьогодні та набувають нових вимірів у політичній науці. Демократичний вектор трансформаційних перетворень став чи не єдино можливим шляхом до становлення консолідованої демократії після «кольорових революцій». Однак соціально-економічні та політичні показники так званих молодих демократій після революційних змін засвідчують про відірваність України та Грузії від ліберально-демократичних стандартів, що ставить під сумнів «лінійність» переходу від авторитаризму до демократії.
Проблема типології політичних режимів перехідних країн зумовлює появу дискусійних обговорень. Саме тому метою даного дослідження постала необхідність визначити типи політичних режимів у двох пострадянських державах – Україні та Грузії та здійснення їх порівняння.
Спираючись на аналіз подій, фактів та емпіричних даних, отриманих в результаті опрацювання джерел та літератури, була вивчена суспільно-політична ситуація в Україні та Грузії та відповідно визначені типи політичних режимів даних країн. В основі дослідження виступали наступні критерії вивчення політичних режимів: рівень розвитку політичних інститутів; свобода функціонування ЗМІ; процедури і способи формування владних інститутів; стиль ухвалення політичних рішень; взаємозв’язок між владою і громадянами; розвиток громадянського суспільства; рівень демократичності виборчого процесу; стиль урядування.
В результаті аналізу даних критеріїв робимо висновок про те, що ситуація в Україні наближена до демократичної за такими показниками як ЗМІ, виборчий процес та громадянське суспільство. Тоді як у Грузії демократизація політичного режиму відбувається найбільше у напрямку розвиту громадянського суспільства та спостерігаються позитивні тенденції у проведенні антикорупційних реформ. Однак як в Україні, так і Грузії демократичні процедури та інститути перетворилися на інструмент, які правляча еліта використовує для утримання влади та реалізації власних інтересів. Це означає, що ці інститути не діють, а лише створюють демократичний фасад, який еліта використовує для власної легітимації як в середині країни, так і за її межами. Події, що склалися в постпомаранчевий період, зумовили формування гібридного політичного режиму, який визначаємо як режим демократичної ситуації або «дефектна демократія». Підтвердженням цього є те, що політичний процес України відповідає одному з основних критеріїв перехідного стану – так званій подвійній невизначеності – правил та процедур політичної гри, а також її результатів. Політичний режим Грузії протягом 2004-2009 рр. можна охарактеризувати як «фасадна демократія» або гібридний політичний режим напівавторитарної ситуації у Грузії. Оскільки багато з показників не відповідали демократичним стандартам: неформальні інститути зберігалися, розвиток громадянського суспільства характеризувався масовим порушенням конституційних прав, виборчий процес проходив із використанням маніпуляційних технологій та адмінресурсів, а ЗМІ були контрольовані представниками влади та зазнавали утисків і цензури.
Причиною відмінності політичних режимів України та Грузії після «кольорових революцій», зокрема досягнення у боротьбі з корупцією, можна назвати наявність політичної волі та внутрішня згуртованість керівництва у Грузії. Це сприяло ефективно впроваджувати реформи, чого, на жаль, не можна було спостерігати в Україні. Постійні конфлікти і боротьба за владу в Україні були зумовлені реалізацією власних інтересів, а не загальнонаціональних. Значну роль відіграла у Грузії і активізація мас. Проведення постійних демонстрацій стало безпосереднім залученням громадян до політичного процесу та здійсненням їх впливу на процес прийняття політичних рішень. Вагомим чинником відмінностей політичних режимів було й те, що в Україні не відбулося як такої ротації політичної еліти. До влади прийшли нові представники великого бізнесу, що зумовило продовження розвитку клієнтилістських відносин, тоді як у Грузії все-таки відбулося часткове розмежування бізнесу та влади. Також політична еліта в Україні була більш фрагментована, ніж у Грузії, а відтак, спроби проведення будь-яких реформ зазнали невдачі.
Для кінцевої реалізації поставленої мети визначені типи політичних режимів України та Грузії були зіставлені. В ході порівняння були використані емпіричні дані таких міжнародних організацій як Freedom House, фонд Bertelsmann Stiftung, «Репортери без кордонів», Transparency International, що дало змогу визначити рівень демократизації України та Грузії після «кольорових революцій».
Досягнення поставленої мети дало змогу оцінити досвід формування політичних режимів перехідних країн – України та Грузії. Відтак, позитивні досягнення Грузії у проведенні антикорупційних (реформування державного апарату), економічних (удосконалення податкової та інвестиційної політики), соціальних та політичних реформ могли б стати хорошим досвідом для України у майбутньому. Зокрема, корисним також для України було б підняти виборчий бар’єр до 5%, так як у Грузії, що сприяло централізації політичних партій та стабілізації політичної системи, а сама партійна система не виглядала такою різнорідною та розпорошеною. Перейняття українського досвіду для Грузії можливе у накопиченні досвіду проведенні виборчих кампаній; вивченні законодавчої бази як щодо організації та проведення виборчих процесів, так і щодо функціонування ЗМІ та поширення інформації. Також доцільно було б зменшити повноваження президента Грузії, натомість перейти до парламентсько-президентської форми правління.