Главная | Обратная связь

Військові перевороти 60-80-х років XX ст.

27 травня 1960 р. група офіцерів під керівництвом командувача сухопутними силами генерала Джемаля Гюрселя, спираючись на армію, здійснила державний переворот. А. Мендерес та інші керівники Демократичної партії були заарештовані, уряд і парламент розпущені, діяльність партій заборонена. За вирбком Верховного суду А. Мендерес і два його міністри були страчені, а президент республіки засуджений на довічне ув'язнення. Кілька сот діячів скйнуїоґо режиму теж засуджувались на різні строки позбавлення волі. Влада перейшла до рук Комітету національноїєдності на чолі з Д. Гюрселем. Комітет заявив, що у своїй діяльності він буде керуватися національними інтересами та ідеями М.К. Ататюрка. У 1961 р. були скликані Установчі збори, які прийняли нову конституцію. Туреччина проголошувалась національною правовою демократичйіоЮ світською державою. Розширялись рамки демократичний свобод, визнавалось право робітників на страйки. Відбулися вибори в парламент. Президентом став Д. Гюрсель. *

Після зняття заборони на діяльність політичних партій діячі Демократичної партії, які не зазнали репресій і залишились на свободі, створили Партію справедливості. У 1965-197Грр. при владі знаходився її уряд, прем'єр-міністром був лідер партії Сулейман Демірель.'Партія справедливості сприйняла економічні ідеї своєї попередниці, виступала за розширення ринкових

Ї86

відносин, надання пільг великому приватному капіталу в промисловості і сільському господарстві. Керівники Партії справедливості прагйули реабілітувати Демократичну партію та її політику» застудити тих, хто в 1960 р«-здійснив державний переворот. Ця пропаганда викликала негативну реакцію в армії та суспільстві;"Восйлювалось незадоволення нижчих верств населення екдй<йкічнйми труднощами,- безробіттям і обмеженням прав ісвоводУ -. '

12 б0ревйя)і971 р. в Туреччині відбувся другий державний переворот,- 8йаЕЄ військове командування пред'явило президенту мвмОріанДУмТїякому говорилось: «В результаті позицій, поглядів і діяльйойті парламенту й уряду країна виявилась втягнутою в анаїийюсбраі'овбивчу війну і соціально-економічні хвилювання». Меї<6рйіидум вказував на необхідність формування над-партійной® уреду» йкий «покінчив би а'анархією та'зайнявся б реформами'н^дусІзАтатюрка і передбаченими конституцією». В ньому зву*їааі^ її'їййїередження: «У випадку, коли це не буде швидко здійбвййЙВ, 'турецькі збройні сили сповнені рішучості виконати'поюлї^їйу иа них місію по захисту Турецької Республіки і взяти унїйайгівня країною безпосередньо у свої руки». Після оголдпЙїйййИНіьорО ультиматуму в парламенті С. Демірель і'його уряд підкурилися військовим і подали у відставку, пам'ятаючи іір& суїїЇЕГ Зїййлідки перевороту 1960 р. •

Керівники армії прямо не захопили владу, але жоретко диктували свою велю •в^і'гячййм партіям-і ІїаступнйМ урядам. Протягом 70-х "'реісіі^іі&іїьна разів формувались коаліційні і над-партійні урядій.рй'ЙїїЇе'їімбгли стабілізувати ситуацію.'

УскладнилОЙй'іійіЙнйвйще на Кіпрі. 15 липня 1974 р. тут відбувся заколот; і&рйсйййвгівйй грецькою військовою'хунтою, яка прагнула ліквідуВДй'їїЙвййдежну Республіку Кіпр і возз'єднати острів із Ррецівю.'^У^йЙ^Ї^йзидента Макаріосабуло скинуто. У відповідь на Кіпрі вІЙЙЗі^Ййсь турецькі військові частини, мотивуючи ией крок ^ебвЙЗ|і(Йй;*Аї-захистити інтереси -турецької общини. Почалися вбяЙЙіїдіУмі^ж'І^еціієюї Туреччиною; 20 липня 1974 р. Рада Везшй^ООЙ? вийняла резооіюцію з 'вимогою до воюючих сторін прйЙіЙнЙЙІЙІЙрерйенцію і вивести з Кіпру свої війська; Ця вимога'не'буїжівййеіі'ана повйістю. ВійЙа Припинилася. Кіпр поділен^^ва<<1^й^&ку'ітуреїїій1у;воййаокупації. Конфлікт набув затяййЙгіНаДрЮПЙру і покйащо- не .вирішений.

З другої половини 70-х років у Туреччині почався черговий період наростання еноїК^^М-уку№<їЯІХ&-•ії3^ і3асдій.і у промисловості і сільському господаіібістві, зростання безробіття, різке по-ґірїпеаня валютно-фіаанббйт^стЙОвийїа^'Пргівід^ в економіці залишався державний сект^^які^ ^.неефективним і лягав йа бюджет важким тягарем.'На^ЙоО р. Йбвнішня' заборгованість Туреччини досягла 20 млрД.'Дол. Різко загострились соїцальні

протиріччя. У країні налічувалось 2,7 млн. безробітних. актздій зувались екстремістські угруповання неофашистського і ліваздн кого напрямку. По країні прокотилась хвиля терору, пограбуваїді банків, захоплень заручників, політичних убивств. Уряд прийвцді| нову концепцію розвитку, але вже не зміг її здійснити. ,гй|

12 вересня 1980 р. вище військове керівництво здійснилі черговий державний переворот. Його організував начальника нерального штабу турецької армії Кенан Еврен. Була створе» Рада національної безпеки, яка взяла владу у свої руки. Військ адміністрація заборонила діяльність політичних партій і здійс ла перебудову політичної системи в напрямку централізації,! контролем військових була розроблена і прийнята 7 листоп 1982 р. нова конституція. Законодавча влада належить па;

менту - Великим Національним зборам Туреччини, що сюк ються з 400 депутатів. Виконавчу владу здійснюють презнде уряд. Повноваження президента значно розширені. Він мс розпустити парламент і призначити нові вибори, провестиререндум, накласти вето на прийнятий законопроект. Від особі тих якостей президента багато в чому залежить внутріши зовнішня політика держави. Важлива роль відводиться Р-« національної безпеки в складі президента, прем'єр-міністра, е чальника генерального штабу турецької армії, міністрів обор< і внутрішніх справ, командувачів видами збройних сил. Грома ка діяльність дозволяється на певних умовах. Ряд статей ! ституції передбачає державний контроль за фінансовими дж лами партій, забороняє їм діяти спільно з профспілками. У 1983 р. Рада національної безпеки затвердила закон ;

партії, який суворо регламентував їх діяльність. Були забої нені всі релігійні і буржуазні партії» що діяли до військове перевороту. У створенні нових партій не дозволялось брати у¹ великій групі (понад 700 чоловік) діячів розпущених парт деяким з них також заборонялось протягом 5-10 років за тися політичною; діяльністю. За всіх цих обмежень за коро час виникло .півтора десятки партій. До парламентських виї 1983 р. були допущені лише три: Партія вітчизни. Народна пі Партія національної демократії. Перемогла Партія вітчизна, завоювала більшість місць у парламенті - 211 із 400. Лідер паТургут Озал сформував уряд. Армія, добившись нормалі» обстановки, передала владу в руки цивільних.