Главная | Обратная связь

Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії

ББК67.9УКР

Л72

 

 

Рецензенти: доктор юридичних наук, професор В.С.Зеленський, доктор філософських наук, професор В.В. Шкода

Лозовой В. О., Петришин О. В.

Л 72 Професійна етика юриста. X.: Право, 2004. 176 с.

І5ВК 966-8467-07-8.

У виданні визначаються основні проблеми професійної етики юри­ста в умовах підвищення ролі та авторитету юридичної професії на ни­нішньому етапі формування засад правової, демократичної державності , в Україні. Аналізуються питання єдності та відмінності моралі і права урегулюванні життєдіяльності суспільства і людини, соціальне призна­чення та моральний сенс юридичної професії, зміст моральної культури юриста, деформації моральної та професійної свідомості працівників правоохоронних органів. У роботі вміщено бібліографію та документи, в тому числі і міжнародні, з проблем професійної етики юриста.

Для студентів юридичних навчальних закладів та факультетів, практичних працівників, усіх, хто цікавиться моральними аспектами юридичної професії та діяльності.

ББК67.9

© Лозовой В. О., Петришин О. В., 2004
966-8467-07-8_г .©«Право», 2004

 

ПЕРЕДМОВА

 

 

Будь-яка професія базується на стереотипних діях, пев­них технологіях, наповнена типовим змістом, що й відрізняє її від інших. Саме тому належне виконання професійних обов'язків вимагає від її носія цілком певних здібностей, навичок та вмінь, завжди залишає відбиток на особистісних рисах, моральних якостях та світогляді людини.

Моральна значущість різних професій не може бути однаковою. Суспільна оцінка тієї чи іншої професії зу­мовлюється її значенням для належного функціонування суспільства, тим, наскільки вона задовольняє його жит­тєві інтереси, особистісні потреби людини, яка виконує професійні функції. Чим вищим є соціальний статус про­фесійної групи, тим більше вимог, особливо морального характеру, ставить суспільство до представників цієї про­фесії і тим складнішим буде процес входження молодих фахівців у професійну сферу діяльності.

Деякі професії, пов'язані з необхідністю постійного спілкування з людьми, потребують цілої низки деталізо­ваних норм, які могли б забезпечити моральні вимоги до професійної поведінки. Такі фахівці зобов'язані більше, ніж інші, спиратись на загальноприйняті норми моралі, мати не лише комплекс спеціальних навичок, вмінь, твор­чих здібностей щодо конкретного різновиду трудової Діяльності, але й особливі морально-вольові якості, що тільки й дає їм змогу стати повноцінними фахівцями.

Високі якості завжди, за будь-яких умов, були невід'ємною складовою юридичної професії, професійного працівника, необхідним елементом здійснення ним

своїх фахових функцій, і навпаки, низька моральна культура юриста — є одним з показників його професійної не­придатності. Особливої гостроти моральні вимоги до представників юридичного фаху набувають в часи звернення суспільства до правових гуманітарних цінностей, до про­блем розбудови суспільства та держави на правових засадах.

В умовах коли людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошені Конститу­цією України найвищою соціальною цінністю, на перший план висуваються проблеми забезпечення та захисту її прав і свобод. Тому вивчення моральних аспектів і проблем юри­дичної професії сьогодні стає не менш значущим, ніж знан­ня конкретних законів і механізмів їх застосування, необ­хідних кожному правнику, який прагне до глибокого опанування професійними навичками, усвідомлення гума­ністичного сенсу та покликання юридичної професії. Адек­ватне сприйняття етичних особливостей юридичної діяль­ності, засвоєння етичних знань молодими юристами допо­може їм у вирішенні завдань по забезпеченню суворого дотримання законності і правопорядку, розбудови основ правової, демократичної державності, і зрештою — у ро­зумінні меж бажаного, припустимого і неприпустимого у складній сфері життєдіяльності суспільства та людини.

Автори ставлять своєю метою допомогти студентам юристам в оволодінні знаннями про моральну сутність! юридичної професії, зрозуміти особливості моральних стосунків у сфері юридичної діяльності, моральні вимо­ги до особистості юриста як під час виконання службових обов'язків, так і в позаслужбових стосунках, а також при­вернути увагу юристів-практиків до морального змісту ї^ професійної діяльності.

Автори щиро вдячні шановним академікам АПрН Украї­ни В. В. Сташису та М. І. Панову за ініціативу створення даної роботи та стимулювання в її виданні й шановним ре­цензентам професорам В. С. Зеленецькому та В. В. Шкоді за критичну оцінку рукопису і слушні зауваження, які сприяли його поліпшенню.

 

Розділ 1

Єдність та відмінність моралі і права

у життєдіяльності суспільства, соціальних спільнот та особистості

Особливе місце у формуванні духовного світу людини, її свідомості, культури займають мораль і право, яким іма­нентно притаманні автономність і самоцінність, які ма­ють багато загальних рис і водночас відмінностей, що не дозволяє їх ототожнювати. Мораль і право це і форми ду­ховного життя суспільства, і види суспільної свідомості, і соціальні інститути, під впливом яких відбувається фор­мування особистісних якостей людини, її соціальне спілку­вання з іншими людьми, стійкий розвиток суспільства та держави, що характеризується як історичною наступністю основних моральних цінностей певної соціальної систе­ми, так і необхідними інноваціями.

Коли стоїть завдання показати відмінності моралі і права як суспільних явищ, то звичайно наголошують на такому:

1. Мораль насамперед розглядається як найбільш дав­ ній спосіб соціальної регуляції і саморегуляції поведінки людини, що виникає і розвивається ще у доцивілізаційний

період, а право, як і держава, — продукт цивілізації.

2. Право регулює тільки такі відносини між людьми та соціальними спільнотами, які виходять за межі міжособиісних і тому підлягають зовнішньому контролю; натомість мораль передусім є внутрішнім регулятором по­ведінки людини.

3. Мораль — універсальний регулятор поведінки людей регулює різноманітні її види, тобто сферу впливу

 

моральних норм на суспільні стосунки не завжди можна _а вкласти в певні береги; право ж регулює лише найбільщ важливі і актуальні з точки зору суспільства та держави відносини, які зрештою отримують загальнообов'язкове визнання.

4. Джерелом моралі є повсякденна практична діяль­ність людей, і тому вона відображає належне з точки зору окремих спільнот, соціальних груп та об'єднань, суспіль­
них інтересів, а право формулюється законодавцем і ви­ражає загальнодержавну волю.

5. Норми моралі створюються у стихійній творчості людей, містяться в їх свідомості і не мають писемного ви­раження; натомість правові норми формулюються і вста­новлюються, як правило, у писемній формі, яка надає їм певного змісту та вказує на їх загальнообов'язковість.

6. Правові норми вводяться у дію офіційно і набувають сили у точно встановлений термін, тоді як моральні нор­ми поширюються поступово, у міру їх сприйняття й зас­воєння громадською думкою окремих спільнот, соціаль­них груп та об'єднань, соціальних інститутів, суспіль­ством.

7. Правовим нормам властива детальна регламентація поведінки суб'єктів суспільного життя, моральні ж при­писи виступають найчастіше як загальні, абстрактні, а не конкретні правила (принципи, табу).

8. Норми права завжди складають єдину за своєю сут­ністю, змістом та соціальним призначенням систему. Щодо моралі, то у суспільстві може існувати декілька си­стем моральних норм (класова, верствова, професійна, мораль спільнот, минулих соціальних систем і тих, що народжуються, тощо).

9. Виконання приписів правових норм забезпечуєть­ся шляхом офіційного закріплення прав і обов'язків учас­ників соціальних відносин та підтримки спеціально ство­реними державною владою інститутами, які при необхі­дності можуть вдаватись до примусу; що стосується вимог
6

них норм, то їх виконання забезпечується впливом громадської думки, переконаннями людей. 10 Мораль є більш гнучкою та динамічною системою соціальних норм, а право внаслідок набуття формального визначення змісту виступає як більш стабільне явище, яке може за певних умов бути консервативним (правова норма хоч і віджила своє, застаріла, але поки законодавець касував її, вона повинна виконуватись). Отже, мораль і право відрізняються за багатьма пара­метрами, але у них багато спільного. І мораль, і право виконують загальну соціальну функцію — регулюють пове­дінку людей, виражають загальнолюдські уявлення про належне і справедливе. Починаючи з Давнього Риму й до XX ст. мислителі доводили, нерозривність моралі і права, їх непростий взаємозв'язок. Право — це мінімум моралі¹, сказав

один з дослідників права на початку XX ст.

Мораль і право виникли з потреби забезпечити функ­ціонування спільнот, суспільства шляхом погодження, гармонізації різних, іноді протилежних, інтересів, підпо­рядкування людей певним загальним правилам поведін­ки. У кожній суспільно-економічній формації, націо­нальній культурі мораль і право однотипні. Вони базують­ся на одній соціально-економічній системі, особливостях менталітету, відбивають потреби й інтереси людей, певних верств населення, соціальних груп та об'єднань, соціаль­них інститутів, а то й суспільства в цілому.

Джерела у моралі і права, як наголошує І. Н. Римська, однакові. Це міфи, релігія, звичаї, табу². Ці явища роз­глядаються водночас як передмораль та передправо, що поступово трансформуються у моральні норми і звичаєве право, а потім у природне право. Історично «дух законів, дійсно, коренився у звичаях та традиціях. Ще у

Див. Еллинек Г. Социально-зтическое значение права, неправ­ди наказаний. - М., 1910.-С. 48.

Див. Букреев В. И., Рпмская И. Н. Зтика права: от истоков зти-^{и и} права к мировоззрению. - М._} 1998. — С. 17.

 

сиву давнину римські юристи сформували тезу — постулат: «Право рекомендує те, що схвалено звичаєм», тобто моральністю. Законами, як правило, намагались їх поліпшити, пізніше звичаї у всіх народів співіснували з правом, і їх авторитет був достатньо високим.

Правова норма живе завдяки її моральному змісту, як тільки він зникає вона фактично перестає діяти, тому право за будь-яких умов і у будь-які часи зацікавлене у забез­печенні морального клімату у суспільстві, його основопо­ложних моральних цінностей, які його живлять¹. Багато правових норм безпосередньо закріплюють моральні вимоги. У свою чергу, право здійснює вплив на формуван­ня моральних уявлень і норм. Але законодавець не може декретувати моральність людей і суспільства, адже право є не лише соціоморальним явищем, а й покликане вико­нувати політико-юридичні функції.

Дійсно, право, що виникає на перших сходинках ци­вілізації разом з державою, є примусовим регулятором людської поведінки у соціально диференційованому сус­пільстві, але водночас базується і на звичаях, традиціях, усталених моральних нормах. На різних етапах свого роз­витку правові регулятори по-різному співвідносяться з моральними. Єдність за сутнісними ознаками моралі і права може розвиватись, поглиблюватись або руйнува­тись залежно від економічної та політичної стабільності суспільства. Слушною є думка, що мораль і право з тих пір, як вони почали розрізнятись, розвивались за таким принципом — чим вище моральна культура суспільства, тим меншою була потреба у законах і тим більш м'якими вони були.

У моралі і права спільні покликання і мета — забезпе­чення стійкого розвитку суспільства, впорядкування відносин між людьми на ґрунті загальнолюдських моральних

¹ Див. Букреев В. И., Римская И. Н. Зтика права: от истоков зтики и права к мировоззрению. - С. 17, 29-46.

цінностей: гуманізму, справедливості, рівності, свободи. Тому вони є взаємообумовленими та взаємопов'язаними системами регуляції суспільного життя, виконують спільну соціальну функцію регулювання людської поведінки життєдіяльності суспільства. Мораль і право є Одними системами, що включають моральну і право­свідомість, моральну і правову практику (моральні і зі відносини, моральні і правові аспекти діяльності).

Взаємопроникнення моралі і права базується на тому, і правове регулювання вбирає у себе відповідне коло моральних приписів, яким надається правова значущість. Законодавці часто прагнули шляхом створення правової норми стимулювати розвиток моральних якостей людей. Проте в історії є немало прикладів, коли правові норми випереджали моральні традиції, коли законодавець мав за мету затвердити прогресивні моральні погляди і вимоги. Це, зокрема, скасування за допомогою права принципу таліона, кровної помсти. Мораль, таким чином, наповню­валась загальносоціальними правами.

Моралі і праву властива нормативність, яка й дозво­ляє регулювати поведінку людей. Моральні і правові нор­ми мають загальний характер, загальнообов'язковість, формують стандарти, нормативи, що утверджують і захи­щають відповідну систему цінностей і регулюють поведін­ку людей. Об'єкти їх регулювання багато у чому можуть співпадати, але саме' воно здійснюється специфічними для кожного з способів регуляції засобами. Тому право виступає як жорстке інституціональне явище, що спи­рається на примус з боку державно-владних інститутів, а мораль, як правило, позаінституціональна.

Спільність моралі і права полягає у відносній стійкості моральних і правових принципів і норм, оскільки вони засновані на загальнолюдських вимогах гуманності, спра­ведливості, рівності та свободи. Вони виражають, як правило, інтереси, прагнення і волю усіх громадян, закріплю­ють оптимальне співвідношення інтересів особистості та

^В-О. Лозовой о

 

суспільства, ставлять рівні вимоги до людини незалежно від її національної приналежності, майнового стану чи віросповідання, висувають однакові критерії оцінки вчин-ків і поведінки людей.

Вплив моралі на вдосконалення правової системи відбувається в основному шляхом впливу моральної свідомості на правові погляди суспільства. Моральний вплив на право здійснюється через правотворчість народу, його громадську думку, особливо на референдумах. Воля народу за таких умов відбивається у правових нормах. Осно­воположні принципи і норми моралі, які потребують за­гальнодержавного визнання, закріплюються в Основному Законі. Так, наприклад, у Конституції України (статті 23, 24, 28, 29 та ін.) моральні принципи гуманізму, свободи, рівності, справедливості отримали офіційне закріплення Такі моральні вимоги, як особиста недоторканність, захист честі і гідності, природних прав людини та інші, визнають­ся Конституцією України нормами прямої дії.

Моральний вимір права є необхідною умовою його подальшого розвитку й вдосконалення, умовою його гу­маністичної, особистісної орієнтації. Моральне обґрунту­вання права та правове забезпечення моральних норм ве­дуть до їх гармонійності і дієвості. Зрозуміло, що проник­нення моральних принципів і норм у зміст права може мати залежно від галузі права різний характер. Так, яск­равим прикладом органічного поєднання вимог моралі та права є галузь сімейного права. Правові норми, коли вони відповідають моральним уявленням щодо справедливості, здебільшого реалізуються громадянами добровільно, Порушення таких норм розглядається не лише як юридич­ний конфлікт, але за умов поєднання моральних та пра­вових вимог воно спричиняє як правову відповідальність, так і моральний осуд.

Індустріальна цивілізація доводить, що мораль немож­лива без права, оскільки немає моралі без свободи, а сво­боди — без правового забезпечення її гарантій. Неможлива

І моральна особистість, яка позбавлена правосвідомості .Сучасна правова свідомість невід'ємна від рівня моральної культури особистості. Моральна свідомість формується
на основі розвинутої культури і основоположних моральних цінностей. Правова свідомість не може скластись поза культурою і її складовою частиною — мораллю, вона ними живиться. Правове життя суспільства розвивається у середовищі моральних відносин, оцінок, приписів. Основоположні поняття моральної свідомості –обов’язок і совість, честь і гідність, справедливість і відповідальність, моральні принципи гуманізму, свободи, рівності та ін. органічно пов'язані і втілюються у реальних правових нормах, зв'язках та відносинах.

Відомо, що права людини, які виражені у багатьох нор­мативних актах міжнародного і національного рівня, нале­жать до зовнішніх форм життєдіяльності суспільства. З точ­ки зору співвідношення моральних та правових засад сус­пільства вони є необхідними, тому що інтереси особистості і суспільства перебувають у складних, суперечливих, а іноді й конфліктних відносинах. Якщо б люди могли досягти моральної злагоди, то питання про права людини у фор­мально визначеному вигляді відпало б само по собі, але ж «царства Божого» на землі не досягти, тому правове регу­лювання є необхідним, має величезне значення і без нього не може існувати цивілізоване суспільство¹.

Мораль як відносно автономне соціальне явище не лише завжди впливала на соціальний інститут права, але й відчувала на собі зворотний вплив. Все правове має бути і моральним, право в кінцевому підсумку не може супе­речити пануючій моральній системі. Але між нормами моралі і права можуть виникати конфлікти і суперечності, вирішення яких є важливою стороною процесу вдоскона­лення законодавства.

Див.: Шердаков В. Я. Нравственноеть и права человека // Зтика _т^{ра] Іел}°века. Материальї международной конференции. - Москва -*Ула, 1994 — С 35

¹¹

 

Є певні причини виникнення суперечностей між нормами права і нормами моралі. Узагальнюючи їх, А.Є. Якубов, зокрема, зазначає, що це, по-перше, недосконалі окремих правових норм або їх відставання від потреб суспільного життя; по-друге, випереджаючий характер морального розвитку, висування моральністю більш високі вимог до людської поведінки порівняно з правом; п о-третє, різниця в об'єктивних властивостях правових приписів і моральністю та ін.¹

Процес приведення норм права у відповідність з вимо­гами моралі здійснюється роками, а то й протягом деся­тиріч. Прикладом впливу моральних поглядів на вдоскона­лення правової системи, зокрема кримінального законодав­ства, є розвиток інституту відповідальності за недонесення і покриття протягом майже 100 років². Таке взаємозбага­чення моралі і права є джерелом їх подальшого розвитку. Чинне законодавство і юридична практика відбивають моральний рівень суспільства і служать вдосконаленню моралі.

Отже, специфічні властивості моралі і права роблять неможливим їх повний збіг. Вони мають загальні і особ­ливі характеристики та риси, що відбивають специфіку їх змісту. У процесі історичного розвитку суспільства вони; розвиваються на єдиному фундаменті загальнолюдських цінностей, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одне одного, взаємодіють між собою в процесі застосування.; Мораль і право є важливими складниками духовної куль­тури суспільства, найважливішими засобами соціальної регуляції діяльності і поведінки людей у суспільстві.

¹ ЯкубовЛ. Е. Взаимодействие уголовного права и зтики // Вестник
Московского университета. Серия 11. Право. - 1992. - № 5. - С. 15.

² Там же.-С. 16-18.

Розділ 2

Визначення змісту і завдань професійної етики юриста

Професійна етика є одним з підрозділів науки про мораль її предметом є аналіз буття моралі, що регулює стосунки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкреслити два принципових положення. З одного боку, моральні засади професійної групи мають ґрунтува­тися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат істо­ричного розвитку суспільства. А з іншого — особливими завданнями професійної етики є обґрунтування мораль­ного значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регу­лювання професійних відносин.

Оскільки правові суперечки обумовлені конфліктом інтересів людей, а юридична практика пов'язана з необ­хідністю розв'язання різноманітних конфліктних ситу­ацій, професійна діяльність юриста торкається найваж­ливіших інтересів людей, їх благ, а іноді й долі. Все це на­кладає особливий тягар моральної відповідальності за результати своєї діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших працівників юридичного фаху, вима­гає від цих осіб особливих морально-психологічних та вольових якостей. Слід враховувати й те, що до юристів,

які працюють у правоохоронних та інших державних органах і наділені владними повноваженнями, ставляться підвищені моральні вимоги ще й як до представників державних органів і держави, носіїв владних повноважень воронців закону.

 

Законність та правопорядок є надбаннями суч_а суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати та розвиватися, тому безперечно в існуванні належного режиму законності зацікавлені усі суб'єкти суспільних відносин. Проте конкретну відповідальність за підтримання рівня законності та правопорядку в країні несуть, перш за все, правоохоронці. Вимоги моралі, висока моральна культура для юриста мають особливе значення, оскільки з цією професією пов'язуються уявлення про такі високі морально-правові принципи, як гуманізм справедливість, законність, об'єктивність тощо, без яких неможливо вирішувати завдання побудови правової держави, демократичного, соціально орієнтованого, гуманного суспільства.

Натомість, історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислуговувалися силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. І Навіть справедливі закони не можуть застосовуватися автоматично. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяльності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохоронців, які повинні показувати приклад виконання і мо­ральних, і правових норм.

Фахівців-правознавців слід розрізняти за видами і характером діяльності. По-перше, це юристи, що забезпе­чують правосуддя, — судді, прокурори, слідчі й інші осо­би, що проводять дізнання. По-друге, це адвокати, основним покликанням яких є захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. По-третє, юристи, що пра­цюють у інших, крім правоохоронних, органах державної влади. По-четверте, юристи, які працюють юрисконсуль­тами та у кадрових службах на різноманітних підприєм­ствах, установах і в організаціях. По-п'яте, це науковців

 

 

 

Та викладачів правознавчих дисциплін у спеціалізованих і неспеціалізованих навчальних закладах різного рівня акредитації та підпорядкування. Залежно від поставленої мети обґрунтованим буде поділ професійної групи юристів і за іншими критеріями, наприклад, галузевим принципом(МВС, органи судової влади, прокуратура й ін.), сферами діяльності тощо.

Звичайно, діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену характером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально-психологічних якостях. Але підкреслимо ще раз, усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієнтованими на загальнолюдські моральні цінності, і тому до них як до представників правничої професії, ставляться єдині за своєю сутністю морально-психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності.

Отже, професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми зав­данням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрун­тувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дос­лідити причини і форми деформацій морально-професійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До н предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів Удосконалення їх моральної і професійної культури.

У правовій науці та етиці накопичено певний досвід дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв’язання на теоретичному рівні морально-юридичних. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етика.

 

Найбільш розробленими можна вважати проблеми судової етики. Свій внесок у дослідження питань юридичної і зокрема судової етики зробили праці А. Д. Бойкова Г. Ф. Горського, В. М. Горшеньова, Ю. М. Грошевого,Л. Д. Кокорєва, В. В. Комарова, Д. П. Котова, В. О. Коновалової, В. В. Леоненка, С. Г. Любічева, М. С. Строговича, В. Ю. Шепітька та ін. У цих роботах аналізуються моральні засади кримінального і цивільного судочинства ,сукупність норм поведінки і моральні вимоги до працівників органів юстиції (суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, судових експертів), розглядаються проблеми морально-професійного обов'язку учасників судочинства шкала моральних цінностей правосуддя, виявляються такі ситуації у судовій діяльності, які підвладні тільки мо­ральній регуляції і контролю, а також методи морально­го впливу в суді та ін. Питанням управлінської, адмініст­ративної етики та етики державної служби присвячені праці В. Б. Авер'янова, Ю. П. Битяка, В. Д. Полкова, Ф. Т. Селюкова і В. М. Шепеля.

Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адво­катську та слідчу етику. Так, В. В. Леоненко, С. Г. Любічевта інші вважають, що професійна етика юриста виступає як родове явище, що розв'язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принци­пи і норми щодо правоохоронної і право застосовної діяль­ності юриста. В її межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди — слідчу і адвокатську. Ю. М. Грошевой з цьо­го приводу зазначає, що професійна етика окремих юридичних спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що ставляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, оперативних працівників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час виконання ними функціональних обов'язків¹. У останній

¹ Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и соЦИ* альное правосудне. - X., 1986. - С. 52.

Час все більшої актуальності набувають питання, пов'язані з
професійною етикою працівників органів внутрішніх справ.
Відомий Український дослідник цих проблем С. С. Сливка звернув увагу на розробку змісту етичних проблем міліцейської служби,обґрунтував моральні вимоги до працівників,що покликані вплинути на процес правоохоронної діяльності виконання завдань, поставлених перед міліцією України. О. М. Бандурка обґрунтовує теоретичні етичні засади правоохоронної діяльності, основні вимоги до службовця ОВС.

V минулому, коли йшов процес становлення етичної та професійної етики, панував деонтологічний підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, о І Кант, один з родоначальників деонтологічного підходу, обґрунтував категоричний імператив, який пе­редбачав: автономію, суверенність людини як володаря волі і суб'єкта моралі, повагу до неї; рівність усіх у моралі; необхідність розглядати людину як мету, а не як засіб до­сягнення мети; слідування обов'язку і відмову від своєкорисного інтересу.

Радянською етичною та правовою наукою на озброєн­ня була взята передовсім остання теза. У межах професій­ної етики взагалі і професійної етики юриста зокрема аналіз проводився лише від належного, яке за своєю природою могло бути лише ідеальним. А те, що існує реально, роз­глядалося лише абстрактно, як похідне від належного, а тому й менш важливе, вторинне. Правова практика, її су­перечності, помилки, деформації морально-професійної свідомості аналізувались не як реальні явища, а лише як можливі, гіпотетичні, тому й складні моральні відносини у системах правоохоронної і правозастосовної діяльності так і не стали предметом окремого дослідження. Зокрема, згіно з такою методологічною установкою розкриття

1995 _р'^: пливка С.С. Професійна етика працівників міліції. —Львів,

 

проблем формування особистісних якостей юристів й від професіограм, нормативних актів, у яких вони були офіційно закріплені.

В умовах ринкових відносин, демократичного розвитку суспільства деонтологічний підхід з його методологією та теоретичними конструкціями не відповідають вимогам часу, практиці трансформування українського суспільства, реформування судової влади та інших правоохоронних органів. Як відомо, моральне обґрунтування ринко­вої системи здійснено з позицій утилітаристської етики з її телеологічним підходом, у якій моральна автономія осо­бистості не відкидається, а лише дещо обмежується, ви­ходячи з принципу доцільності, корисності. На такий підхід поступово орієнтується українська етична і право­знавча думка, що передбачає вивчення як етичної літера­турної спадщини, так і сучасної публіцистики і хроніки, конкретних юридичних справ, проведення соціологічних опитувань населення і працівників правоохоронних і правозастосовчих органів для аналізу реальної правової прак­тики, тенденцій можливих деформацій морально-про­фесійної свідомості працівників цих органів.

Розділ З

Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії

Об'єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтересами потребами, проблемами, правами і обов'язками. Нерідко така діяльність пов'язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини.

Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про праців­ників оперативно-розшукового апарату, слідчих, проку­рорів, суддів, адвокатів й ін. Саме їх суспільство уповно­важує відповідно до закону розв'язувати соціальні і міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.).

Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих — державну значущість. Вони є посадовими осо­бами, представниками влади, здійснюють владні повно­важення для захисту інтересів громадян, суспільства, дер­жави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними грома­дянами вони представляють та уособлюють державну владу. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповід­альності з охорони і захисту прав людини і громадянина з виростанням владних повноважень покладає високу відповідальність за суворе і точне дотримання

законності, меж припустимості дій, пов'язаних виконанням службових обов'язків. В обох випадках йдеться про моральні вимоги до поведінки таких працівників

Закон у цілій низці випадків прямо визначає державний характер рішень, що приймаються ними. Закони перш за все процесуальні, особливо кримінально-процесуальні, детально і послідовно регулюють службову діяльність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. їх дії, рішення і за суттю за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадових осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідо­мості, взірцем моральної і правової поведінки.

У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність пра­воохоронних і правозастосовчих органів. Розвиток про­цесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний ха­рактер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-праві документи, накази, інструкції, статути та ін.) можуть визначити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. їх інтерпретує нерідко керівник службового колективу, а то і сам виконавець. Документи службово-правового характеру не містять чітко визначених рішень для нестандартної ситуації, події, тим більше екстремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надтоширокими. Крім цього, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут відсутній традиційний моральний контроль з боку громадської думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причині працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами «корпоративної» моралі. Вибір оптимального

Рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця.

Працівники, які виконують державні обов’язки як представники влади вирішуючи долі інших людей, повинні мати підвищене почуття обов'язку, розвинуте почуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов'язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Моральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури.

Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких винятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякден­ному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекват­не його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізо­ваністю, відсутністю поваги до права, внутрішньою не­дисциплінованістю чи неохайністю.

Діяльність працівника юридичної професії, як зазна­чалось, базується на загальних моральних і морально-пра­вових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи мо­ралі це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають ії вимоги у найбільш загальному сталому вигляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяльності і моральних відносин і є стратегією моральної поведінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об’єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи Діяльності і є основою сталої поведінки людини. Вони є загальними для всього суспільства

 

і особливо важливими для працівників органів прокуратури, юстиції, МВС та ін.

Принцип гуманізму (людяності) — провідний засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найвищою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї , орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот , соціальних груп та інших соціальних суб'єктів на створення умов для повноцінного і розвитку людини.

 

Гуманізм є головною вимогою сучасної епохи ,українського суспільства на сучасному етапі його розвитку .Це лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службова обов'язок правоохоронця, який зобов'язує його своєчасно і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, правопорушення, антисуспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджуєте як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повноцінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жорсткими, твердими у боротьбі зі злом, при захисті інтерес людини і суспільства, але у цій жорсткості — виша доброта, оскільки таким чином забезпечуються умови для стабільності суспільства, гармонійного розвитку людині проголошеної у ст. З Конституції України найвищою соціальною цінністю.

Справедливість — це і соціальний, і політичний, і морально-правовий регулятивний принцип, що зобов'язує, враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб'єкт (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних парті; громадських об'єднань і т. ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обов'язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість.

Для утвердження справедливості у суспільстві, між людських стосунках і створюється право і правоохоронні органи.

стоїть

Правовій системі належить го-
ловна роль у дотриманні справедливості у суспільстві,
вона стоїть на перешкоді її порушень¹. Справедливість відбивається у законах,які ставлять рівні вимоги до соціальних суб’єктів запобігають порушенню інтересів, прав і свобод людини,забезпечують стабільний розвиток суспільства.

Принцип законності є конкретизацією принципу справедливості тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших принципів діяльності працівників юридичної професії. З принципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціалізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, прохан­ням, порадам і т. ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім'я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах сус­пільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення зако­ну його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкрес­лює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але за­лежність від закону.

Патріотизм як моральний принцип означає любов до своєї Батьківщини, свого народу, гордість за його культуру і досягнення, орієнтує на примноження досягнень, вимагає від правоохоронців ^в захищати інтереси народу, його громадян, служити закону, поважати закон. Це одна із складових патріотизму.

 

^В- Д. Ткачеи^{3аГаЛЬНа теорія} Д^еР^жави і права / За ред. М. В. Цвіка, ^ені<а, О. В. Петришина. - X,: Право, 2002. - С. І96,

 

Діяльність працівників юридичної професії як суспільно значуща, необхідна державі і її громадянам, має бути прозорою і у процесі, і за результатами на громадській думці. Дотримання ними (норм), правових норм чи відхід від них, несправедливість рішень, що приймаються обґрунтованість чи необґрунтованість дій і т. ін. у розвинутих суспільствах завжди контролюється і оцінюється кою думкою.

До юристів взагалі, а до вершителів правосуддя особливо суспільство, держава, громадяни ставлять моральні вимоги. Н. В. Радутна серед бажаних і важливих якостей судді, за результатами опитування суддів, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноваженість, дисциплінованість, ввічливість та ін. Серед небажаних - упередженість, підозрілість, владність, безтактовність В. В. Леоненко при аналізі морально-психологічноіі комплексу якостей слідчого основними вважає чесність принциповість, об'єктивність².

В. В. Романов у характеристиці юриста перераховує цілі низку ділових, професійних, моральних і психологічних яко­стей. Серед них — вірність громадянському, професій обов'язку, громадянська мужність, чесність, непідкупні принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до дорученої справи та ін.

О. С. Кобліков обґрунтував морально-психологічні якості судді, слідчого, прокурора. До них він відносить

¹ Див.: Радутная Н. В. Народньїй судья. Профессиональное мас*
терство и подготовка. — М., 1977. — С. 82—105.

² Див.: Леоненко В. В. Профессиональная зтика участников.уг
ловного процесса. - К., 1978. - С. 36-49. ^ _к

³ Див.: Романов В. В. Военно-юридическая психология: Учеон
Кн. первая. - М., 1991. - С. 162.

Здатність протистояти можливим впливам з боку різних сил., керуватись виключно законом,бути справедливим, неупередженим, компетентним, чесним, добросовісним, гуманним, мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття совісті.

Цікавими є роздуми російського судді Л. С. Халдєєва. У розділі «Суддя: професія, посада чи становище?» своєї книги він підкреслює, що у суспільствах, які трансформуються, судді перебувають у складному становищі. Сучасність ставить перед ними старі, як право, але нові для сьогоднішнього російського суспільства завдання і вимоги. Л. С. Халдєєв вважає, що судді необхідні високий професіоналізм ( під яким розуміють не лише хороші знання законів, але й їх суворе виконання), розвинуті політична, правова і моральна свідомість, громадянська професійна позиція, об'єктивність, неупередженість, високі моральні якості, в першу чергу, неза­лежність чесність, мужність, сміливість, вміння дотриму­ватися процедури, підготувати і виголосити публічний виступ, вміння слухати, виключна обачність, вихованість; розуміння необхідності постійного самовдосконалення². Г. Вєтрова їх сформулювала так: «Суддя повинен бути не просто хорошим юристом, але мужньою і незалежною, розумною і освіченою людиною з високою моральністю. Хороший суддя повинен розуміти, що морально припус­тима поведінка не завжди є морально схвальною»³.

Тобто суддя — це людина з сильним характером, ви­сокими принципами, сильною волею, розвинутими по-

Див.: Кобликов А. С. Юридическая зтика: Учебник для вузов. -М., 1989.-С. 148-150.

Халдеев Л. С. Судья в уголовном процессе: Практическое посо-^бие- ~ М., 2000. -С. 378 -394. стве ц^Єь^Р°^{ва Г}' ^{Закон и} нравственность в уголовном судопроизвод-

^{11 Вес}™ик МГУ. Серия 11. Право. - 1996. - № 1. - С. 54.

чуттями обов'язку, відповідальності і совісті. У висновках своєї книги Л. С. Халдєєв зазначає, що законне, обґрунтоване і справедливе рішення суду базується всього на двох факторах: а) високому особистому професіоналізмі; б) високій особистій порядності і відданості ідеї істинно­го правосуддя. Іншими словами, продовжує він, кожен суддя повинен: бути професійно компетентним; мати на­вички аналітичного мислення, високі моральні якості¹. Наприкінці висновків він дає 10 своїх власних заповідей: Моя перша Заповідь — пише автор, — совість і чесність; друга — чинні Закони, що витікають із Права, які відпо­відають Конституції Росії І міжнародним Актам; третя — презумпція невинуватості; четверта — принцип тлумачен­ня усіх сумнівів на користь підозрюваного, обвинувачено­го і підсудного; п'ята — знання. Я професіонал, але вчусь і вдосконалююсь усе життя; шоста — об'єктивність, неупе­редженість і справедливість; сьома — принцип рівності сторін у судово-слідчій процедурі; восьма — незалежність при прийнятті рішень; дев'ята — слухай усіх, але рішення вистраждай самостійно; моя десята заповідь — розуміння, що Суд — не на осуд, Суд — на розсуд².

Автори навчального посібника «Професійна етика працівників правоохоронних органів» обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уяв­лення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гу­манність, терпимість, справедливість, почуття обов'язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм³. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють авто­ри, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх си-

¹ Халдеев Л. С. Судья в уголовном процессе: Практическое посо-
бие.-С.4О9.

² Там же.-С. 411-412.

³ Див.: Профессиональная зтика сотрудников правоохранитель-
ньіх органові Учебное пособие / Под ред. Г. В. Дубова и А. В. Опале-
ва. 2-е изд. - М., 2000. - С. 16-17.

стемою норм. Деякі якості визначаються специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший _План такі, як мужність, вірність обов'язку, почуття справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й «свої» моральні норми: обов'язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби, й ін. Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятись від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «бра­ти на себе». Вони отримали статус найважливіших про­фесійних якостей юриста¹. Як уже зазначалося, саме зако­нодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік мо­ральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалі­зації, подається у морально-професійних кодексах відпо­відних об'єднань. (Див. додатки 1-4).

Таким чином, для професії юриста вимоги моралі ма­ють особливий сенс, оскільки істинні законність і право­порядок у суспільстві встановлюються там, де правоохо­ронці спираються на принципи гуманізму, справедли­вості, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обива­тельському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє «грамотно» обходити закон, а не той, хто допомагає правильно його дотримува­тись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і Для суспільства в цілому.

гано ^роФ^{ессиональная} зтика сотрудников правоохранительньїх ор-

 

Юридична спільнота України опрацювала і затвердила свій документ «Основні засади професійної етики юристів України», що й є узагальненням моральних стандартів поведінки юристів, в яких би ланках правової сис­теми України вони не працювали (додаток 1).

На вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді, спрямований і «Кодекс професійної етики судці» (додаток 2).

Міжнародна конференція нотаріусів доручила Раді Української нотаріальної палати затвердити «Правила : професійної етики нотаріуса», що покликані стати системою моральних орієнтирів для нотаріусів при виконанні І ними своїх професійних обов'язків та закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки нотаріуса (додаток 3).

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалила «Правила адвокатської етики», що вимагає від адвокатів слідування високим етич­ним стандартам поведінки (додаток 4).

Названі документи орієнтують на дотримання загаль­нолюдських і національних моральних цінностей, загальновизнаних принципів і норм професійної діяльності юристів взагалі та окремих професійних груп юристів зок­рема при виконанні ними професійних обов'язків і в осо­бистому житті.

Розділ 4

Культура особистості юриста

Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтегральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, Творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з нав­колишнім світом і самою собою. Тобто культура особис­тості — це ступінь духовно-практичної універсальності людини як суб'єкта соціокультурної творчості. Універ­сальність особистості розуміється як всебічність та гар­монійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутнісних (соціальних) людських сил.

З позиції системного аналізу культуру особистості можна розглядати як складне поліструктурне явище, що виступає в єдності таких підсистем, як діяльнісно-психологічна, діяльнісно-видова та життєдіяльнісна.

У діяльнісно-психологічній підсистемі характеризу­ються загальні психологічні механізми і процеси станов­лення й функціонування культури особистості через виз­начення ієрархічно організованих психологічних явищ (елементів), що складають цілісну органічну єдність. На цьому рівні у структурі культури особистості важливе місце займають потреби людини (біологічні і соціальні; свою чергу, поділяються на матеріальні і духовні). Особливу роль у становленні й функціонуванні

 

особистісної культури відіграють духовні потреби. Усві­домлені потреби кристалізуються в інтереси, які стають базою індивідуальних, групових, колективних і суспільних цінностей, що проявляються у ціннісних орієнтаціях, мо­тивації особистості. На основі цінностей і ціннісних орієн­тацій формуються ідеали. Усі вони визначають спрямо­ваність і характер духовно-практичної діяльності людини. Одним із базових елементів структури культури особи­стості є рівень її знань, що виражає міру й обсяг засвоєн­ня емпіричних фактів, наукових понять, законів розвитку природи, суспільства і людини. У процесі індивідуального розвитку людина засвоює знання (розрізнені і безсистемні чи системні, емпіричні і теоретичні тощо), які згодом мо­жуть упорядкуватись, структуруватись у цілісну систему. Накопичення й застосування знань, інтелектуальна реф­лексія, збагачення понятійно-категоріальної структури інтелекту змінює і коректує соціально-психологічні на­станови, світогляд, мотивацію діяльності, поведінки осо­бистості, їх зміст і спрямованість. Але знання можуть бути істинними, вірогідними, і помилковими.

Найважливішим елементом структури культури особис­тості є переконання. Це певна якість свідомості особистості, стійкі утворення, що складають внутрішню позицію інди­віда і мають надзвичайну імперативну значущість для осо­бистості. Основою переконань є актуальне знання, що прой­шло через емоційно-почуттєву сферу людини. Емоційно-почуттєва сфера людини є безпосереднім підґрунтям її ціннісного ставлення до навколишнього світу і до самої себе.

Оптимальне співвідношення раціонального знання і емоційно-почуттєвого переживання (ціннісного ставлен­ня) у структурі переконань є однією з необхідних умов становлення культури особистості. Залежно від якості знань (системні, безсистемні; теоретичні, емпіричні; на­укові, побутові; істинні, помилкові тощо) у процесі соці­альної практики можуть формуватись відповідні типи й рівні переконань, зо

 

Знання й переконання складають базу світогляду осо­бистості як стійкого ядра її свідомості. Світогляд є цілісною системою поглядів, уявлень, переконань стосовно навколишнього світу, місця людини в ньому, ставлення людини до цього світу і до самої себе. Світогляд спрямо­вує діяльність людини, визначає оптимальні технології досягнення результатів діяльності.

Важливе місце в структурі культури особистості зай­мають навички і вміння, що складають у сукупності здіб­ності людини як біосоціальної істоти. Вони формуються у процесі матеріальної і духовної діяльності і свідчать про «озброєність» людини для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Навички, вміння, здібності розуміють­ся у соціології як технологічний потенціал людини, що дозволяє включатись і здійснювати творчу діяльність.

Для вироблення навичок, вмінь, формування здібно­стей, соціальної регуляції й саморегуляції необхідна участь волі, як «влади над собою», своїми бажаннями, інстинк­тами тощо. Психологічний механізм волі відіграє велику роль у процесах самовиховання, самовдосконалення, як усвідомленого саморозвитку. Становлення і розвиток культури особистості можливі за умов свідомого включен­ня внутрішніх механізмів і потенціалу людини. Це, перш за все, самовиховання, самовдосконалення особистості як специфічні універсальні типи (види) діяльності, за допо­могою яких забезпечується вироблення навичок, вмінь, здібностей здійснювати будь-які види, форми індивіду­альної практично-духовної діяльності для задоволення індивідуальних і суспільних потреб.

Таким чином, діяльнісно-психологічний зріз культури особистості включає такі основні елементи: потреби, інтереси,цінності і ціннісні орієнтації, знання, переконання, навички, вміння і здібності діяльності, волю і здатність до самовиховання, самовдосконалення. Це цілісність, що розглядається з боку розвитку людини як суб'єкта пізнання, спілкування, праці і взагалі творчості у будь-

 

яких сферах життєдіяльності. Відсутність, нерозвиненість
у наведеній системі (структурі) особистісної культури будь-якого із елементів веде до деформацій, однобічності світоглядних орієнтирів і відповідних проявів у спрямованості
характері і змісті соціальної активності. ^І

Діяльнісно-видовий зріз аналізу культури особистості передбачає виявлення різних її видів на основі відповів них, аналітично диференційованих форм діяльності Прийнято виділяти як головні характеристики соціального індивіда культуру професійну, політичну, правову! фізичну, інтелектуальну; моральну; естетичну, економічну! екологічну, культуру спілкування, почуттів та інші види! культури особистості. Вказані види перебувають у нерозривному взаємозв'язку, взаємозалежать, їх розчленування і диференціація має умовний, формально-теоретичний характер.

Крім названих, у філософсько-соціологічній літера­турі досліджуються й інші види культури особистості: світоглядна, філософська культура, які тісно пов'язані між собою, а також з політичною, моральною та іншими видами культури, художня культура особистості, культура використання часу, споживання, психологічна, мовні культура та ін. Кожний із умовно виділених видів (форм) діяльності містить у собі структуру діяльнісно-психологічного блоку (зрізу).

Структуруючи культуру особистості на основі ознак виду (ширше — типу) діяльності, доцільно визначити так звані базові й похідні величини. Домінантними характерними рисами будь-якого виду діяльності є моральна, інтелектуальна, естетична, екологічна, фізична культурі культура почуттів, спілкування, які розуміються як «горизонтальні» пласти культури особистості. Інші ж її пласти, варіативні і динамічні, залежні від конкретних видів діяльності особистості, складають «вертикальні» стрижневі характеристики. Йдеться, в першу чергу, про професійну культуру і її різновиди, політичну і правову культуру

Світоглядка культура є ядром, що пов'язує всі пласти культури особистості, тому світогляд має свої зрізи у всіх сферах духовного світу людини.

Структурування культури особистості за сферами її життєдіяльності пов’язане з тим, що в реальній повсякденній практиці індивід не залучається до тієї чи іншої форми діяльності в «чистому» вигляді, але діє універсально. Так у професійній діяльності поєднуються елементи інтелектуальної, політичної, моральної, естетичної, економічної, правової, екологічної, фізичної та інших видів культури. Це ж стосується і політичної, і правової культу­ри ін Основними сферами життєдіяльності людини, як відомо, є професійно-трудова (виробнича), науково-пізнавальна, суспільно-політична, сімейно-побутова тощо. Отже, культура особистості може диференціювати­ся на культуру виробничу, науково-пізнавальну, суспіль­но-політичну, сімейно-побутову та культуру дозвілля.

Культура особистості залежно від міри універсальності, рівня розвинутості, ціннісної спрямованості дає мож­ливість людині жити у соціокультурному середовищі все­бічно чи однобічно, активно чи пасивно, комфортно чи дискомфортно, реалізувати свободу чи тікати від неї тощо. % Культура особистості юриста пов'язується з орієнта­цією на загальнолюдські цінності, домінантні цінності українського суспільства і держави, базові цінності про­фесії. Вони записані у Конституції України, сформульо­вані у Законах «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про арбітражний ^СУД», «Про нотаріат», «Про статус суддів», «Про адвокатуру», «Про судоустрій» та ін.

Культура особистості юриста, її рівень може базува­всь на фундаментальних (чи поверхових, мозаїчних, фрагментарних) знаннях права як складної системи з її галузевою побудовою, на розумінні духу права (а не лише бу_Кви). Правознавці, як правило, спеціалізуються у конкретних видах (сферах) професійної діяльності за галузевим

^в-°- Лозовой

 

 

 

чи функціональним принципом розмежування про досконале володіння своєю фаховою спеціалізацією. До того ж це і активна участь у правовому просвітництві населення. Культура особистості юриста й засвоєння досвіду професійної діяльності попереду й вироблення навичок, вмінь, здібностей, що забезпечують ефективне виконання службових обов'язків. Йдеться про професійну компетентність спеціаліста і на теоретичному, і на практичному рівнях¹.

Культура особистості юриста проявляється у критичному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адекватної самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а щ цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розви­нений самоконтроль, володіння собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремаль­них, свідчить про присутність сили волі і культури волі.

Як свідчить досвід, у певної частини юристів нерідко особистісна культура відстає від вимог життя і служби. Це і орієнтація на егоїстичні чи вузькокорпоративні цінності, невміння й небажання поповнювати і поновлювати знан­ня, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етикету, відсутність потреби у самовихованні, самовдосконаленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи поєднується з нерозвиненою моральною й естетичною культурою.

Невід'ємними елементами культури особистості є професійна і моральна культура, які тісно пов'язані між собою у спеціаліста будь-якого профілю, а у юриста ц. взаємозалежність має особливо високу ціну.

¹ Див. докладно: ЗеленецкийВ. С. Компетентності* специалиста (І терретической компетентности практиков и практической компетен?* ности теоретиков) // Весьі Фемидьі. - 2000. - № 4 (16). - С. 48-57,

Розділ 5 Зміст моральної культури юриста

Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі мо­льний фактор мають велике значення у людській життєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів полі­тики, права та ін.

Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації їх у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнута особистістю міра морального роз­витку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють моральну вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, при­писів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках.

Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватися через систему функціонально пов'язаних покажчиків; знання основних моральних правил, вимог, приписів, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, таких, Що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості; втілення їх У повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні, соціально значуща мотивація поведінки і діяльності, дотримання вимог обов'язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; по-

 

треба і здатність (здібність) до постійного морального самовдосконалення. Ці змістовні покажчики мої культури особистості є невід'ємною складовою її до загальної культури. Головним критерієм оцінки рівня моральної культури є реальна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальні діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності. Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних стосунків людини з собі подібними.

В структурному плані моральна культура особистостей виступає як діалектична єдність культури моральної сві­домості і культури моральної поведінки, які, в свою чер­гу, є складними підсистемами.

Моральна свідомість уявляється як специфічний вид суспільної свідомості, спрямованої на освоєння ціннісні властивостей суспільних відносин і вчинків людей зору їх відповідності прийнятим у суспільстві моральні нормам та настановам. Одна з найсуттєвіших особливос­тей моральної свідомості полягає в тому, що соціально не­обхідне одержує у ній форму особистісного вираженні завдяки чому воно виступає в індивідуальному і суспільному житті як своєрідна програма дії, моральний імператив. Культура моральної свідомості включає культуру, етичного мислення і культуру моральних почуттів.

Культурний потенціал моральної свідомості реалізується, перш за все, в культурі етичного мислення. Критерієм культури етичного мислення є оптимальні прийняттю моральних рішень і розв'язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різноманітні. Це вміння користуватися набутим етичним знанням, що виражається у вмінні відрізняти добро від зла застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповідну моральну норму тощо.

Але моральна культура не зводиться лише до знання у сфері моралі. _{Моральна свідомість} має спиратися не тільки на аргументи розуму, а й на силу почуттів. Саме почуття людини , перетворені, відшліфовані моральністю, є могутнім фактором переведення етичних знань у моральні вчинки

Культура почуттів — одна з найважливіших характеристики моральної свідомості особистості. Ступінь моральної вихованості людини збігається з тим, наскільки розвинута в неї здатність до морального «резонансу», співпереживання, співчуття, милосердя, наскільки морально

чистими є почуття. Все це не менш важливо, ніж культура етичного мислення.

формування культури моральних почуттів — дуже важ­ливий резерв вдосконалення моральної культури особис­тості і міжособистісних стосунків. Такі морально-психо­логічні якості особистості, як здатність до взаєморозуміння, чуйність, відчуття співпричетності, солідарності забезпечу­ють здоровий морально-психологічний клімат у колективі, згуртованість його членів, нормальне міжособистісне спілкування. Емоційний бік діяльності, моральні почуття розкривають сутність суб'єктивної підготовленості особи­стості приймати і виконувати моральні вимоги. В цілому ж культура моральних почуттів є одним з основних покаж­чиків духовно-морального світу особистості.

Отже, у поведінці людини визначну роль відіграє куль­тура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, Що ґрунтується на світогляді і засвоєних моральних цін­ностях. У ній втілюються результати виховання.

Практично-духовна природа моралі означає, що її вимоги невід'ємні від суспільних завдань, наповнені конкретним практичним змістом. Тому поряд з культурою моральної свідомості у моральну культуру особистості входить і культура моральної пов