Главная | Обратная связь

Управління людськими ресурсами в системі управління економікою держави

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ

КУРСУ "УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ

РЕСУРСАМИ"

 

1. Управління людськими ресурсами в системі управління економікою держави.

2. Предмет, завдання та методи курсу "Управління трудо­вими ресурсами".

3. Місце курсу "Управління трудовими ресурсами" в сис­темі наук.

Управління людськими ресурсами в системі управління економікою держави

Одним із головних напрямів організації суспільств різ­них типів є політика управління, що своєрідно реалізується на кожному конкретно-історичному етапі і є розрахованою на тривалий період його розвитку. Управління людськими ресурсами є складовою частиною управління розвитком суспільства , адже економіка держави - це цілісна система і єдиний організм, а не набір розрізнених ресурсів. Прак­тично розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх якісним складом, ві­ком, рівнем освіти, професіоналізмом та здатністю і готов­ністю до ефективної праці.

Механізм управління трудовими ресурсами в Україні сформувався в умовах екстенсивного розвитку суспільства, на основі незмінної технічної бази, високій частці ручної праці та низькому рівні її продуктивності. В умовах ринко­вої економіки, підвищення рівня індустріалізації й інтелек­туалізації праці виникла необхідність пошуку нових форм і методів управління людськими ресурсами, оскільки суб'єктом і об'єктом управління виступають люди.

За своїми характеристиками людські ресурси істотно відрізняються від усіх інших ресурсів, які використовують­ся в суспільстві, а тому вимагають специфічних підходів управління.

Специфіка людських ресурсів виражена в наступному:

по-перше, люди наділені інтелектом, їх реакція на зов­нішнє управління емоційно усвідомлена, а не механічна, а це значить, що процес взаємодії між суб'єктом та об'єктом є двостороннім;

по-друге, люди здатні до постійного удосконалення й розвитку;

по-третє, трудове життя людини продовжується протя­гом 35-50 років, тому відношення людей до системи управ­ління мають довготерміновий характер.

Як об'єкт управління, людські ресурси виступають од­ночасно як виробником, так і споживачем матеріальних та духовних цінностей. Тому особливістю управління людсь­кими ресурсами є необхідність всебічного врахування ін тересів особистості, суспільства, окремого регіону, забез­печення їх органічного поєднання.

Суб'єктом управління людськими ресурсами виступає держава, яка розробляє комплекс соціально-економічних, організаційно-правових заходів, спрямованих на раціо­нальне відтворення людських ресурсів, їх формування та використання.

Управління на державному рівні здійснюється на основі Законів України та Програм Уряду. Функцію управління людськими ресурсами здійснюють державні органи, проф­спілки, підприємницькі структури та трудові колективи.

Основним завданням управління людськими ресурсами на рівні держави є:

• формування якісного складу людських ресурсів, за­безпечення належного рівня життя людей;

• забезпечення народного господарства кваліфікова­ним персоналом, тобто цілеспрямована, збалансована під­готовка, перепідготовка працівників, безперервне підви­щення їх професійного рівня та освіченості;

• забезпечення ефективної зайнятості населення, його оптимальне розподілення між регіонами, галузями та раці­ональне його використання;

• створення рівних можливостей для одержання осві­ти, професії та працевлаштування для всіх соціальних груп населення;

• створення належних умов праці та її безпеки;

• забезпечення гарантованої оплати праці.

Отже, управління людськими ресурсами є одним із ос­новних напрямів діяльності держави і є складовою загаль­нодержавної соціально-економічної політики, оскільки без­посередньо спрямоване на відтворення й активізацію люд­ського фактора, реалізацію економічних та соціальних про­блем.

Управління людськими ресурсами включає комплекс за­ходів, спрямованих на відтворення, формування, розподіл й перерозподіл та використання людських ресурсів і здійс­нюється як:

• демографічна політика, яка спрямована на управ­ління процесами демографічного розвитку населення в державі та її регіонах;

• політика в галузі освіти, що має вплив на всесторонній розвиток людей, їх розумових та фізичних здібностей,
виховання високих моральних цінностей, формування громадян, які спроможні усвідомлено робити свій професій­ний вибір і на цій основі забезпечити народне господарство кваліфікованими, конкуренто- спроможними працівниками;

• політика зайнятості - зв'язана з забезпеченням пра­цездатного населення робочими місцями. Основна мета цієї політики - створення матеріально-технічних, соціально-економічних умов для праце- влаштування кожного члена суспільства при його бажанні;

• політика праці та заробітної плати - направлена на
здійснення контролю за мірою праці і мірою споживання
матеріальних та духовних цінностей, регулювання трудо­вих відносин і оплати праці, матеріального заохочення, покращення трудової та виробничої дисципліни;

• соціальна політика - направлена на створення спри­ятливих умов для розвитку особистості, її здібностей, знань та умінь, за рахунок всестороннього покращення умов пра­ці і побуту, організації охорони здоров'я, соціального забез­печення, розвитку культури та мистецтва.

Такі соціальні фактори, як характер, зміст і умови пра­ці, її організація, культура виробництва, соціально-побутове обслуговування, організація відпочинку - безпо­середньо впливають на формування, розвиток та якісний склад трудових ресурсів. Державне управління дає можли вість поєднати і узгодити управлінські дії всіх державних структур.

Управління людськими ресурсами - це система цілей, завдань і способів, спрямованих на якісне відтворення та використання людських ресурсів держави і є складовою управління економікою, оскільки всі реформи проводяться через людей і для людей.

2. Предмет, завдання та методи курсу "Управління трудовими ресурсами"

Управління трудовими ресурсами - це самостійна нау­ка, яка має свій специфічний предмет зміст і об'єкт вивчення. Вирішення економічних проблем значною мірою залежить від науково-обгрунтованих і раціонально реалізо­ваних рішень з питань управління людьми, оскільки в кін­цевому рахунку розвиток економіки залежить від якісного трудового потенціалу, його використання в конкретних умовах.

Предметом вивчення даного курсу є:

• теоретичні положення управління з проблем відтво­рення, формування, розподілу та використання трудових ресурсів;

• ефективні форми та засоби цілеспрямованого впли­ву на трудові ресурси для досягнення поставленої мети;

• прикладні аспекти управління та досвід зарубіжних країн.

Управління трудовими ресурсами- це більш високий рівень роботи з людьми, яка направлена на забезпечення ефективної зайнятості населення, раціональне його вико­ристання з орієнтацією на досягнення стратегічних цілей. Необхідно враховувати особисті якості працівників, їх ін­дивідуальні і групові цілі, потреби, манери поведінки, а та кож систему взаємовідносин. Це вимагає формування но­вих підходів в теорії управління трудовими ресурсами.

Основним завданням подальшого розвитку теорії є роз­робка принципів і методів мотивації трудового колективу, щоб створити умови, необхідні для його ефективного фун­кціонування.

Отже, суть сучасної науки управління трудовими ресурсами- це цілеспрямована зміна економічної пове­дінки працівників в їх суспільній діяльності. Тому підготов­ка кадрів для управління людськими ресурсами повинна відповідати міжнародним стандартам навчання.

Механізм управління людськими ресурсами - це сукуп­ність відносин, форм і заходів впливу на їх формування, розподіл й використання.

Для пізнання соціально-економічних процесів з питань управління трудовими ресурсами використовують загаль-нонаукові та спеціальні методи.

Метод - це спосіб, або сукупність прийомів цілеспрямо­ваного вивчення проблем. Одним із основних методів є діа­лектичний. Суть його полягає в тому, що явища розглядаю­ться як єдине ціле, де всі явища і процеси органічно поєд­нані один з одним і знаходяться в безперервному русі. Принцип розвитку вимагає, щоб економічне дослідження велося за такою схемою: минуле - сучасне - майбутнє. Щоб зрозуміти економічну дійсність, треба знати історію. Без знання економічної дійсності та історії економічного пи­тання не можна побудувати теорії.

В наукових дослідженнях з управління трудовими ре­сурсами користуються специфічними методами: аналізу й прогнозу, анкетування, опитування, нормативним, інтуїції, балансовим, програмно-цільовим, монографічним, структу­рно-функціональним.

Застосування математики в управлінні здійснюється через побудову економічних моделей та оптимізації.

3. Місце науки "Управління трудовими ресурсами" в системі наук

Управляти людьми можна тільки опираючись на теоре­тичні положення ряду наук економічного, правового, пси­хологічного та педагогічного напрямку. Наука "Управління трудовими ресурсами" опирається на соціологію, психоло­гію праці, економіку праці та планування. Співвідношення науки "Управління трудовими ресурсами" з іншими наука­ми показано на рисунку 2.

Теоретичним фундаментом курсу "Управління людськи­ми ресурсами" виступає економічна теорія (політекономія), яка вивчає різні системи виробничих відносин, систему категорій, понять, закономірностей розвитку суспільства. Наука управління людьми використовує теоретичні розроб­ки організації і психології праці, опирається на рекоменда­ції цих наук.

Серед комплексу наук, висновки і концептуальний апа­рат яких використовується в управлінні людьми, особливе місце займає соціологія праці.

Соціологія праці вивчає трудову діяльність як соціаль­ний процес, досліджує соціальні фактори, що сприяють ро­сту продуктивності праці. Соціологія праці, як і управління трудовими ресурсами, розглядає робочу силу не тільки як трудові ресурси певного складу, але і у взаємозв'язку з умо­вами, в яких вони можуть оптимально реалізуватися: виро­бничими, особистими, побутовими, культурними.

 

 

Рис. 2. Співвідношення науки управління трудовими ресурсами з іншими науками

Для забезпечення кожного працівника можливостями найбільш повного використання своїх здібностей, задово­лення потреб в самореалізації, самовираженні соціологи рекомендують:

• здійснювати таку організацію виробництва, щоб можна відмовитись від конвеєра з примусовим ритмом і надмірним виділенням операції;

• збагачувати зміст праці за рахунок суміщення від­носно простих і відносно складних видів праці;

• застосовувати вертикальне групування трудових функцій.

Використання рекомендацій соціології праці дає мож­ливість управлінцям досконаліше приймати рішення з пи­тань управління людьми. Важливу роль в ефективній дія­льності менеджера відіграє мистецтво управління, яке по єднує в собі об'єктивне й індивідуальне в його діяльності і підпорядковується законам творчості.

Мистецтво управління - це навики, уміння впроваджу­вати теоретичні знання в практику, сукупність параметрів, зразків, еталонів умілого вирішення управлінських проблем в різних ситуаціях. У зв'язку з цим актуальним є вивчення конкретних управлінських ситуацій, теоретичне узагаль­нення нагромадженого досвіду управлінців з питань люд­ських ресурсів.

ТЕМА 2.