 |
|
Зарубіжний досвід управління якістю продукції.
Особливостями японського досвіду в галузі управління якістю є:
1) виховання в кожного працівника компанії винятково шанобливого ставлення до замовників і споживачів (практично культу споживача як у внутріфірмових, так і в міжфірмових відносинах);
2) систематичне навчання кадрів із питань забезпечення й управління якістю, що гарантує високий рівень підготовки в цій галузі всіх працівників компанії;
3) ефективне функціонування широкої мережі «гуртків якості» на всіх стадіях життєвого циклу продукції та сфери послуг;
4) широке застосування для забезпечення й управління якістю передових методів контролю якості, включаючи статистичні, під час пріоритетного контролю якості виробничих процесів;
5) зосередження максимальної уваги на процесах проектування продукції з метою запобігання виникненню дефектів на подальших етапах життєвого циклу продукту;
6) наявність у сфері виробництва високоякісних засобів праці;
7) збір і використання даних про якість продукції, що знаходиться в експлуатації у споживачів;
8) наявність розвинутої системи пропаганди значення високоякісної продукції та сумлінної праці;
9) сильний вплив із боку держави на формування принципів підвищення рівня якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції.
Досвід управління якістю в США дещо відрізняється від японського, хоча головна ідея — засвоєння принципів системного підходу — залишається головною. На початку 1980-х рр. американські компанії з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції та для досягнення рівня якості японських товарів застосовували з метою підвищення якості власної продукції значну кількість заходів, скопійованих з японського досвіду. Хоча в цілому на цьому шляху вони не змогли отримати відчутних результатів. Іншими словами, у багатьох американських компаніях був відсутній комплексний підхід до управління якістю, незважаючи на наявність зовнішніх атрибутів, запозичених у японців. Особливостями американського підходу до управління якістю є:
1. Більша частина впливів у сфері управління якістю має в основному технічну й організаційну спрямованість.
2. У процесі управління якістю відповідні служби американських фірм активно вивчають і аналізують витрати на забезпечення якості. При цьому особливу роль в американській промисловості відіграють керівники фірм, що приділяють питанням якості, як правило, значну частину свого робочого часу.
3. Одним із поширених методів забезпечення якості продукції в американських фірмах, як і в японських, є методи статистичного контролю якості. Причому для реалізації цих методів на багатьох фірмах використовуються такі технічні засоби, що автоматично здійснюють збір, нагромадження, оброблення даних і видачу результатів із застосуванням статистичних методів.
4. Велике значення в управлінні якістю мають питання вивчення та прогнозування споживчого попиту на продукцію, тому фірми прагнуть поліпшувати відповідно до вимог ринку не тільки технічні показники якості продукції, але й економічні.
5. Висока відповідальність виробників за якість приводить до значного скорочення випуску дефектної продукції та поліпшення діяльності в галузі гарантійного обслуговування й сервісу.
6. Наявність чітко оформлених систем управління якістю, у яких передбачено виконання структурованих і добре налагоджених програм із упровадження комплексу заходів, що забезпечують необхідну якість і зниження витрат.
Європейський підхід до управління якістю практично відповідає тим прийомам і методам роботи, що використовуються на американських підприємствах. Відмінності зумовлено загальними тенденціями розвитку Європи. Цілеспрямована діяльність країн Європи зі створення єдиного європейського ринку, вироблення єдиних правил і процедур, здатних сприяти ефективному обмінові товарами й робочою силою, знайшла своє відображення і в галузі управління якістю.
Таким чином, особливостями європейського підходу у вирішенні проблем якості є:
1. Створення єдиних європейських організацій, що займаються питаннями стандартизації, сертифікації продукції та систем якості, а також управління якістю (ЄФУЯ — Європейський фонд управління якістю) та інших.
2. Законодавча основа для проведення всіх робіт, пов’язаних з оцінкою та підтвердженням відповідності (розробка стандартів ISO 9000, EN 29000 та ін.).
3. Гармонізація вимог національних стандартів, правил і процедур сертифікації.
4. Створення регіональної інфраструктури та мережі національних організацій, уповноважених здійснювати роботи із сертифікації продукції, акредитації лабораторій, реєстрації фахівців із якості.
4. Управління витратами на якість.
Підґрунтя сучасної концепції управління витратами на якість склали розробки Е. Демінга та Г. Тагуті, де авторами за допомогою засобів математичної статистики доводилося, що продукцію можна виготовляти без дефектів, за 100 %-ої відповідності продукції технічним умовам, значно скоротивши при цьому витрати невідповідності. За допомогою функції втрат, розробленої Г. Тагуті, аргументувалась ідея підвищення якості із одночасним зменшенням витрат. Успішна практика японських компаній яскраво доводить її справедливість.
Сучасна концепція 100 %-ої якості, у першу чергу зосереджує увагу не на визначенні оптимального рівня якості, а на аналізі співвідношення витрат, пов’язаних із забезпеченням якості. При цьому акцент робиться саме на запобігання виникненню дефектів виходячи з того, що витрати зростають на порядок із кожним етапом життєвого циклу продукту. Тобто якщо попередження або усунення помилки на стадії проектування коштує 1000 грн, то на стадії виробництва продукту воно обійдеться в 100 000 грн, а на стадії експлуатації — у 1 000 000 грн Таким чином, у процесі управління витратами на якість, слід орієнтуватися на аналіз складу та структури витрат, докладаючи зусиль до зменшення тих груп витрат, які за принципом Парето (також відомий як правило Парето, правило 80—20 і принцип малої кількості причин) стверджує, що для багатьох явищ 80% наслідків спричинені 20% причин. Ця ідея знайшла застосування у багатьох галузях. Наприклад 20% злочинців скоюють 80% злочинів, 20% відсотків водіїв створюють 80% аварій, 20% покупців дають 80% прибутків. Принцип був відкритий Джозефом Мозесом Юраном, а названий ім'ям італійського економіста Вільфредо Парето який спостеріг, що 80% власності у Італії належить 20% населення Італії) можуть дати значну економію на сумарних витратах.
5.Класифікація витрат на якість.
Можна виділити такі групи витрат: витрати відповідності та витрати невідповідності, класифікацію яких наведено на рис. 7.5.1.
Заслуговує на увагу підхід до класифікації витрат на забезпечення якості за факторною ознакою, який виходить із того, що якість виготовлення продукції визначається станом засобів праці, предметів праці та елементів їх організаційної взаємодії. Виходячи з цього, основними факторами, що впливають на якість називаємо такі: трудові, організаційні, матеріальні, технічні, технологічні
Рис. 7.5.1. Класифікація витрат на якість
Основні складові витрат на якість на рис. 7.5.1 відповідають за своєю структурою класифікації витрат, наведеній у стандарті ISO 9004-1. Згідно зі стандартом витрати на якість поділяються на 4 групи:
· Попереджувальні дії, до складу яких включають витрати, пов’язані з побудовою та функціонуванням системи менеджменту якості, її документуванням, навчанням та підготовкою персоналу; із правовим та інформаційним забезпеченням системи менеджменту якості, а також витрати на організацію обліку, оцінювання й аналіз витрат на забезпечення якості.
· Витрати на оцінювання якості, до складу яких належать витрати на функціонування підрозділів контролю, внутрішніх лабораторій та служб метрологічного забезпечення, тобто це група витрат, пов’язаних з установленням невідповідностей і дефектів, що виникають у процесі виробництва продукції.
· Витрати, пов’язані з усуненням дефектів, виявлених у процесі виробництва, тобто це всі види внутрішніх витрат підприємства, які пов’язано з ліквідацією невідповідностей процесів або продукції (витрати на перероблення браку товарних виробів, суцільний контроль усієї партії виробів у випадку незадовільних результатів вибіркового контролю тощо).
· Витрати на усунення дефектів, виявлених у споживача, — це додаткові витрати виробника на виправлення невідповідностей продукції, яку поставлено споживачеві (гарантійний ремонт, рекламації, втрата іміджу фірми).
У багатьох організаціях, незважаючи на розуміння керівництвом необхідності впровадження попереджувальних заходів, витрати на якість, пов’язані з дефектами, у декілька разів перевищують витрати на оцінку. Втрати від випуску дефектної продукції складають, за різними оцінками, від 25 до 40 % сумарних витрат, у той час, як на попереджувальні заходи витрачається від 0,5 до 5 % сумарних витрат.
6. Оцінка рівня якості продукції.
Зосередити увагу треба на трьох основних підходах до обліку й аналізу витрат на якість у межах організації, що рекомендуються до використання стандартом ISO 9004.
· Управління витратами на якість, коли калькуляція витрат здійснюється за трьома групами: запобігання виникненню дефектів (профілактика), оцінка якості продукції та контроль, усунення дефектів. Даний метод іноді називають методом ПОД (профілактика, оцінка, дефекти).
· Управління втратами якості, коли зусилля організації спрямовуються на встановлення розміру втрат від низької якості. Цикл управління будується за такою схемою: калькуляція вартості низької якості ® установлення причин виникнення невідповідностей ® класифікація причин невідповідностей за розміром заподіяного збитку ® установлення пріоритетів серед причин невідповідностей ® усунення причин невідповідностей відповідно до встановленої черговості ® наступна калькуляція вартості низької якості. Управління вартістю низької якості спрямовано на визначення необхідності додаткових витрат на якість і виявлення проблем хронічного характеру, не охоплених системою якості.
· Управління витратами на процеси, коли фінансова звітність включає витрати 2-х видів: 1) пов’язані із забезпеченням відповідності, тобто витрат на задоволення вимог споживача за умови відсутності дефектів процесів; 2) пов’язані з усуненням невідповідностей, тобто витрат, зумовлених дефектами процесу. Даний підхід є найбільш виправданим в умовах формування системи менеджменту якості за вимогами стандарту ISO 9000:2000
Порядок оцінювання рівня якості продукції, який складається з таких етапів:
1. Вибір номенклатури показників якості продукції, яка установлюється з урахуванням призначення та умов її застосування, вимог споживачів.
2.Установлення (вимірювання) значень обраних показників якості продукції за допомогою методів, що поділяються на дві групи:
- за способами отримання інформації: вимірювальний, реєстраційний, органолептичний і розрахунковий;
- за джерелами отримання інформації: традиційний, експертний, соціологічний.
3. Визначення рівня якості продукції з використанням диференційного, комплексного та змішаного методів, заснованих на порівнянні показників якості продукції, що оцінюється з базовими значеннями відповідних показників. Кожний із зазначених методів має свої особливості та певну сферу використання.
Питання для самоконтролю:
2. Розкрити суть поняття «якість»?
3. Що таке системний підхід до управління якістю продукції? Показати його аспекти.
4. Що таке стандартизація?
5. Які ви знаєте види стандартів?
6. До міжнародних стандартів належать такі ?
7. В чому суть поняття «сертифікації» .
8. Як поділяється сертифікація продукції в Україні?
9. Який порядок проведення сертифікації продукції?
10. Зарубіжний досвід управління якістю продукції.
11. В чому суть управління витратами на якість?
12. Навести класифікацію витрат на якість.
13. Як здійснюється оцінка рівня якості продукції?
Рекомендована література 2, 3, 4, 5, 6, 7, 12, 15, 16, 18