 |
|
Та потенційні можливості
Спроба подолати зазначені недоліки спричинила появу методу розвину-того директ-костингу, який виник завдяки тому, що виявлено блок специфічних постійних витрат, які можуть бути віднесені прямо на певні вироби, їх групи, центри відповідальності без умовного розподілу. Так виникло поняття сегмент-ної маржі як різниці маржі та відповідної суми прямих постійних витрат, що відносяться до цього сегмента. Тому розвинутий директ-костинг, зберігаючи переваги простого директ-костингу, позбавився його основної вади завдяки врахуванню специфічних постійних витрат, пов'язаних з відповідними вироба-ми або сегментами діяльності.
Поняття «внесок продукту» (маржинальний дохід) набуло більшого по-ширення і дозволило визначити участь кожного виробу в покритті постійних витрат, які існують навіть при відмові від виробництва та реалізації даного ви-робу. Це дало в свою чергу можливість точніше визначити рентабельність ви-робу чи групи виробів, індивідуалізуючи витрати, які до нього відносяться. При цьому методі відхиляються від суворого дотримання змінної собівартості, ос-кільки собівартість у даному випадку включає не лише змінні витрати, але й частину прямих постійних витрат. Фінансово-аналітична сутність методу роз-винутого директ-костингу представлено в табл. 4.3.
Найбільш суттєвою відмінністю розвинутого директ-костингу від прос-того є те, що модель «витрати – випуск» стала діяти не лише у центрах від-повідальності на самому підприємстві, але й за його межами, що привело до не-обхідності визначення фінансових результатів (марж, напівмарж) за сегментами діяльності. Розвинутий директ-костинг дозволив посилити контроль у вироб-ництві, оскільки забезпечив одержання інформації про результати діяльності кожного підрозділу (сегменту), зумовивши при цьому чітку відповідальність керівників різних рівнів за показники своєї роботи.
Відмова від умовного розподілу загальних витрат приводить до виник-нення категорії «напівмарж за рівнями»: виробами, групами виробів, цехами, підприємством. У зв'язку з цим основою організації обліку за методом розвину-того директ-костингу стало виділення сегментів діяльності та визначення ре-зультатів за даіними сегментами.
Таблиця 4.3.
Методика визначення фінансового результату
за методом розвинутого директ-костингу
| Показник | Продукт 1 | Продукт 2 | Всього |
| 1. Обсяг реалізації (без ПДВ) | 9000,0 | 12500,0 | 21500,0 |
| 2. Різниця в запасах | + 600,0 | + 750,0 | + 1350,0 |
| 3. Прямі (змінні) витрати виробництва | 5620,0 | 6450,0 | 12070,0 |
| 4. Змінні витрати реалізації | 1345,0 | 2605,0 | 3950,0 |
| 5. Маржа (І) за змінної собівартості (п.1 – п.2 – п.3 – п.4) | 1435,0 | 2695,0 | 4130,0 |
| 6. Специфічні (прямі) постійні витрати цеху | 425,0 | 565,0 | 990,0 |
| 7. Маржа (ІІ) за місцем виникнення (п.5 – п.6) | 1010,0 | ||
8. Специфічні (прямі) постійні витрати
підприємства:
 виробничого характеру
збутового характеру
| 265,0 130,0 | 590,0 295,0 | 855,0 425,0 |
| 9. Маржа (ІІІ) за центром відповідальності (п.7 – п.8) | 615,0 | 1245,0 | 1860,0 |
| 10. Загальні постійні витрати:
адміністративні
загально виробничі
збутові
| 675,0 585,0 265,0 | ||
| 11. Прибуток-нетто (п.9 – п.10) | 335,0 |
Виділяють дві категорії сегментів діяльності: 1) внутрішні (вироби, гру-пи виробів, замовлення, центри відповідальності); 2) зовнішні (сектори покуп-ців, класи клієнтів, географічні зони реалізації). Саме виділення зовнішніх кате-горій сегментів і спричинило перехід управлінського обліку за рамки суто внут-рішнього виробничого обліку (виникає тенденція стратегічного обліку).