Главная | Обратная связь

Виникнення і розвиток криміналістики на кафедрах навчальних закладів

 

До 30-х XX ст. років криміналістика більш активно розвивала­ся як криміналістична техніка в науково-технічних відділах (НТВ) міліції і в інститутах судової експертизи системи Міністер­ства юстиції. В юридичних закладах країни криміналістичні дослідження гальмувалися.

Криміналістику, а також теорію експертизи, не визнавали са­мостійною юридичною наукою, в кращому випадку вважали її до­поміжною технічного дисципліною, що об'єднувала «криміналіс­тичну техніку» і «криміналістичну тактику».

30-ті роки були роками становлення науки криміналістики.

На початку 30-х років створюються криміналістичні лабора­торії в Московському, Ленінградському, Саратовському, а потім у Свердловському, Ташкентському та Алма-Атинському юридичних інститутах колишнього СРСР. Найбільш систематично курс криміналістики читався в ці роки в центральній школі Головного управління робітничо-селянської міліції, яка в 1932 р. випустила перших експертів-криміналістів для НТВ міліції. У 1935-1936 рр. було видано перший підручник з криміналістики для юридичних закладів (книга 1: «Техніка та тактика розслідування злочинів», книга 2: «Методика розслідування окремих видів злочинів»). У 1938-1939 рр. був написаний новий підручник з криміналісти­ки для юридичних закладів також у двох книгах (автори С.А.Голунський, С.М.Потапов, І.М.Якімов, М.В.Терзієв та Б.М.Шавер, за редакцією А.Я.Вишинського). У 1940 р. був виданий підручник з криміналістики для юридичних шкіл Б.М.Шавера та А.І.Вінберга [7, с. 232]. Цього року в Україні вийшла праця М.Є.Євгеньєва «Методика і тактика розслідування злочинів».

З'явилися праці, які мали теоретичне значення і завдяки яким криміналістику визнали самостійною юридичною наукою. Це праці Б.М.Шавера «Об основних принципах частной методики расследования преступлений», «Предмет й метод советской криминалистики» [8; 9], С.М. Потапова «Принципи криминалистической идентификации» [10].

Напередодні Другої світової війни в Московському і Харківсь­кому інститутах були створені самостійні кафедри криміналісти­ки, на яких почали здійснювати підготовку аспірантів.

Виникнення, розвиток і запровадження у слідчу практику кри­міналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані не тільки з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів системи юстиції, експертно-криміналістичних підрозділів системи внутрішніх справ, але й кафедр криміналістики Харківського юри­дичного інституту (сьогодні Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Київського та Одеського університетів. Вчені, які очолювали кафедри криміналістики (у Києві — С.І.Тихенко, В.К.Лисиченко, у Харкові - М.М.Гродзинський, В.П.Колмаков, О.Н.Колесниченко) [7, с. 201], підготували плея­ду молодих фахівців, які пізніше склали школу українських криміналістів. Це Л.Ю.Ароцкер, В.П.Бахін, В.Г.Гончаренко, В.А.Журавель, О.А.Кириченко, В.О.Коновалова, Н.І.Клименко, Н.С.Карпов, В.С.Кузмічов, В.В.Лисенко, В.Г.Лукашевич, Є.Д.Лук'янчиков, Г.А.Матусовський, М.В.Салтевський, М.Я.Сегай, Ю.П.Аленін, А.Ф.Волобуєв, В.І.Ґалаґан, В.В.Тіщенко, А.В.Іщенко, В.Ю.Шепітько та ін.

Було видано ряд монографій і посібників, в яких розглядалися питання судової експертизи: А.І.Вінберга «Криминалистическая зкспертиза гильз» (1940), Б.М.Комаринця і Б.І.Шевченка «Руководство по осмотру места происшествия» (1938), Н.Д.Вороновского «Судебная фотография» (1939), посібники для слідчих «Расследование убийства» (1938), П.І.Тарасова-Родіонова і Б.М.Шавера, «Руководство по расследованию преступлений» (1941).

У 1942 р. у Військово-юридичній академії відбулася дискусія з приводу доповіді М.С.Строговича «Предмет криминалистики й ее соотношение с уголовным процессом», яка мала велике значен­ня в розвитку криміналістики.

Для розвитку теорії криміналістики і судової експертизи важ­ливе значення мали праці професорів С.М.Потапова «Введение в криминалистику» (1946), Б.І.Шевченка «Научные основы современной трасологии» (1947), «Настольная книга следователя» (1949), праці відомих російських криміналістів-вчених і прак­тиків: А.І.Вінберга «Основние принципи советской криминалистической зкспертизыі» (1949), І.В.Терзієва та О.О.Ейсмана «Введение в криминалистическое исследование документов» (1949), перший післявоєнний підручник з криміналістики (ч. 1, 1950; ч. 2, 1953), в якому було узагальнено все краще в теорії криміналістики, її техніки, тактики слідства і методики розсліду­вання злочинів за 12 років після виходу останнього підручника з криміналістики (1938). Вперше до предмета криміналістики було включено методи попередження злочинності (А.І.Вінберг). У ці роки розгорнулася плідна робота з дослідження теорії криміналістики. С. П. Мітричев у серії своїх статей, а потім і в докторській дисертації «Основные теоретические вопросы советской кримина­листики» (1954) довів, що криміналістика — наука юридична, її предметом є методи, прийоми і засоби (технічні, тактичні), що за­стосовуються для виконання кримінально-процесуальних дій з метою знаходження, збирання, фіксації і дослідження доказів для розслідування і попередження злочинів.

А.І.Вінберг, крім участі у підготовці підручників, видає моно­графію «Криминалистическая зкспертиза в советском уголовном процессе» (1956), на якій вчилося ціле покоління криміналістів і експертів-криміналістів.

Українські НДІСЕ разом з органами прокуратури, внутрішніх справ і кафедрами криміналістики юридичних вузів видають міжвідомчий республіканський збірник «Криминалистика й судебная експертиза», в якому друкують статті, присвячені питан­ням вдосконалення існуючих і розроблення нових методик кримі­налістичних експертиз.

Значна робота проводилася кафедрами криміналістики юри­дичних інститутів (Харківського - завідувач кафедри професор О.Н.Колесниченко, Саратовського — завідувач кафедри професор Д.П.Расейкін, Свердловського — завідувач кафедри доцент І.Ф.Герасімов), юридичних факультетів університетів (Московського — завідувач кафедри професор О.М.Васильєв, Ленінградського — завідувач кафедри професор Н.С.Алексєєв, Київського -
завідувач кафедри професор В.К.Лисиченко, Одеського — завіду­вач кафедри професор В.П.Колмаков, Білоруського — завідувач кафедри професор А.В.Дулов тощо). Були видані підручники з криміналістики й окремі монографії з проблемних питань [2, с. 45].

Найбільш плідно розвивалася криміналістика на кафедрах криміналістики шкіл МВС колишнього СРСР, зокрема Вищої школи МВС СРСР (завідувач кафедри професор Р.С.Бєлкін). За своїм науковим обладнанням, рівнем навчальної і наукової роботи вона стояла на першому місці серед кафедр криміналістики інших юридичних вузів колишнього СРСР. Кафедрою було видано 10 випусків підручників і ряд значних монографій: Р.С.Бєлкін «Собирание, исследование й оценка доказательств» (1966), «Ленинская теория отражения й методологические проблеми советской криминалистики» (1970), Р.С.Бєлкін, А.І.Вінберг «Кри-миналистика й доказывание» (1969), І.М.Лузгін «Расследование как процесе познания» (1969), монографії Г.Г.Зуйкова, Г.А.Самойлова, М.С.Полєвого, А.І.Устінова та ін.

Роботи криміналістів повоєнних років були перекладені і видані в ряді колишніх соціалістичних країн і отримали позитивну оцінку. На кафедрі криміналістики Київської ВШ МВС України ім. Ф. Е. Дзержинського (пізніше Національна академія внут­рішніх справ України і Київський національний університет внут­рішніх справ) (завідувачі кафедрою — професори, відомі науковці: М.В.Салтевський, В.П.Бахін, Є.Д.Лук'янчиков, А.В Іщенко, П.Д.Біленчук, В.С.Кузьмічов, а нині В.К.Весельський) роз­робляли питання криміналістичної тактики і методики розсліду­вання окремих видів злочинів: розслідування вбивств на замов­лення (В.П.Бахін), розслідування підробки грошей (В. С. Мацишин), розслідування злочинів у сфері банківського кредитування (С.С.Чернявський), розслідування торгівлі людьми (В.В.Пясковський), теорія криміналістичної характеристики злочинів та розслідування сексуальних убивств (А.В.Старушкевич), інфор­маційне забезпечення розслідування злочинів (Є.Д.Лук'янчи­ков), тактика допиту (В.К.Весельський), вдосконалення криміна­льно-процесуальної діяльності органів МВС (В.І.Ґалаґан), організація і тактика перевірки алібі (В.В.Юсупов), удосконален­ня слідчої діяльності (В.С.Кузьмічов), подолання протидії розслідуванню злочинів (О.В.Александренко), тактичні операції при розслідуванні корисливих злочинів (В.І.Перкін) тощо.

Вченими-криміналістами вузів України розроблялися пробле­ми криміналістичної тактики: планування розслідування і вчення про версії (О.Н.Колесниченко), слідчий експеримент (Л.Є.Ароцкер), допит свідків і потерпілих (В.О.Коновалова, О.О.Закатов), огляд місця події (С.І.Тихенко, Г.А.Матусовський, А.В.Князев, Н.І.Клименко), пред'явлення для впізнання (О.Н.Колесничен­ко), перевірка показань на місці (А.Б.Зазулінський, Я.Г.Ципарський), тактика призначення і проведення повторних експертиз (3.С.Міленєвська), тактика розшуку (П.О.Олійник, О.Г.Птіцин), роль спеціаліста в розслідуванні (І.К.Волкова, В.В.Циркаль, М.В.Салтевський, В.К.Лисиченко та ін.).

Проблемам криміналістичної тактики були присвячені дисер­таційні дослідження викладачів юридичних вузів: В. О. Коновалової «Теоретические проблеми следственной тактики» (1966), «Допрос: тактика й психология» (1999); О.О.Закатова «Криминалистическое учение о розыске» (1987); В.Г.Лукашевича «Основы теории профессионального общения следователя» (1993); В.Ю.Шепітька «Теоретические проблеми систематизации тактических приемов в криминалистике» (1996); В. С. Кузьмічова «Следственная деятельность: сущность, принципи, криминалистические приемы й средства осуществления» (1996); В.І.Ґа­лаґана «Правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності (на матеріалах органів внутрішніх справ України)» (2004).

Питання криміналістичної техніки, зокрема застосування науково-технічних засобів у слідчій і експертній практиці, висвітлені у працях О.Н.Колесниченка, Г.А.Матусовського (1960), В.Г.Гончаренка (1969, 1972, 1973, 2005), застосування зву­козапису, кінозйомки, лазерних променів (1998), фоноскопи (1998-2003) в працях Л.І.Громовенка, Ю.Ф.Жарикова, одоро-логії у працях М.В.Салтевського, О.А.Кириченка (1998), В.Д.Басая (2003), дослідження трасологічних і дактилоскопічних проблем у працях Г.Л.Грановського (1965, 1966), А.О.Фокіної (1970), М.В.Салтевського (1956-2003), Л.К.Литвиненко (1960), Є.М.Світлакова (1971), М.М.Шульги (1970-1972).

Питання методики розслідування окремих видів злочинів роз­роблялися багатьма українськими криміналістами, які зробили значний внесок у розвиток цього розділу криміналістики: методи­ка розслідування розкрадань державного і суспільного майна (С.І.Тихенко, Б.Г.Розовський, І.В.Попов, В.П.Суєтнов, Я.П.Нагнойний, С.Ф.Скопенко, В.Д.Позняк, Ф.К.Глух), розслідування втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (Н.В.Шость, Л.В.Левицька), розслідування злочинів проти жит­тя (Н.В.Шость, В.П.Колмаков, В.О.Коновалова), попередження злочинів криміналістичними засобами та методами (Ф.А.Ло-пушанський), розслідування автотранспортних злочинів М.Г.Богатирьов, В.К.Стринжа, М.С.Романов, С.І.Новіков), спекуляції (Н.В.Цвєтаєва, М.О.Сенчик, А.Є.Крикунов), підробки грошей (Є.І.Козаков, С.В.Мацишин), корисливих злочинів (А.Ф.Волобуєв, В.В.Тіщенко). Ці праці розглядали проблеми су­дової експертизи, її види і їх можливості.

Розроблені методики розслідування окремих видів злочинів були узагальнені криміналістами харківської та київської шкіл і викладені в підручнику «Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений», під редакцією В.К.Лисиченка(1988).

В останні роки методика розслідування злочинів і питання су­дових експертиз розроблялася в докторських дисертаціях: І.В.Поетики «Основные проблеми криминалистической науки раскрытия й расследования преступлений в восточноевропейских странах» (1991), А.Ф.Волобуєва «Наукові основи комплексної методики розслідування корисливих злочинів у сфері підприєм­ництва» (2002), В.В.Тищенка «Концептуальні основи розсліду­вання корисливо-насильницьких злочинів» (2003), Ю.П.Аленіна «Теоретические й практические основи раскрытия й расследова­ния очагов преступлений» (1997), О.П.Снігірьова «Деятельность органов внутренних дел на железнодорожном транспорте по борьбе с организованными преступными группами» (1996), В.Д.Басая «Основи криміналістичної одорології» (2003), О.А.Кириченка «Основи криміналістичної мікрології» (1996), В.П.Корж «Теоретические основи методики расследования преступлений, совершенных организованными группами в сфере зкономической деятельности» (2002), Є.Д.Лук'янчикова «Інфор­маційне забезпечення розслідування злочинів» (2005).

З кінця 70-х років значно активізувалися зусилля криміна­лістів у галузі теоретичних і методологічних проблем методики розслідування, в тому числі її предмета, криміналістичної характе­ристики, типових ситуацій і тактичних операцій розслідування окремих видів злочинів (Г.А.Матусовський, М.В.Салтевський, Ю.П.Аленіна, В.П.Корж, В.В.Тіщенко), розслідування краді­жки транспорту, нерозкритих злочинів минулих років, вбивств на замовлення, кримінальних вибухів (В.П.Бахін) тощо.

Подальшого розвитку набули питання методології та теорії кри­міналістики і предмета, системи, методів у працях відомих україн­ських криміналістів: В.Г.Гончаренка «Методологические проблеми использования данных естественных наук в уголовном судо-производстве» (1980), М.Я.Сегая «Методология судебной идентификации» (1970), Г.А.Матусовського «Криминалистика в системе юридических наук й ее межнаучнне связи» (1980), Н.І.Клименко «Криминалистические знання: понятие, структура, оптимизация использования» (1993), «Криминалистика как наука й учебная дисциплина» (1994), В.Ю.Шепітька «Теоретические основи следственной тактики» (1996), В.О.Коновалової «Право­ва психологія» (1996), В.Ф.Зудіна «Криминалистическая профилактика преступлений: теория й практика» (1998), А.В.Іщенка «Методологические й организационные проблеми развития криминалистических научннх исследований» (1997), В.А.Журавля «Теорія і методологія криміналістичного прогнозування» (1996).

Пріоритетними напрямами дослідження криміналістичної ме­тодики на сьогодні мають стати питання використання криміналь­ної статистики з метою розроблення криміналістичних характери­стик різних видів злочинів, подальший розвиток вчення про кри­міналістичну класифікацію злочинів та відповідних їй методик розслідування, розроблення нових (нетрадиційних) криміна­лістичних методик, зокрема вбивств на замовлення, кримінальних вибухів, терористичних актів, багатоепізодних та складних зло­чинів, які вчиняються організованими групами, нерозкритих зло­чинів минулих років, розслідування злочинів в умовах неочевидності, створення комплексних методик розслідування.

В Україні були видані підручники «Криміналістика» під ре­дакцією П.Д.Біленчука (1997, 1998, 2001); В.М.Салтевського «Криміналістика» (1999-2001, 2005); М.І.Скригонюка «Кримі­налістика» (2004), «Криміналістика» під ред. В.Ю.Шепітька (1998,2001,2004). В.П.Бахін, І.В.Гора, П.В.Цимбал підготува­ли курс лекцій «Криміналістика» (ч. 1, 2002), І.В.Гора, А.В.Іщенко, В.А.Колесник — посібник для підготовки до іспитів «Криміналістика» (2005).

Якщо до Великої Вітчизняної війни в Україні був лише один кандидат юридичних наук з криміналістики — М.Є.Євгеньєв, у 1973 р. було 8 докторів і 42 кандидати юридичних наук, сьогодні в країні близько 280 кандидатів і більше 40 докторів наук за спеціальністю 12.00.09 — кримінальний процес та криміналістика; су­дова експертиза.

Наукові праці українських криміналістів, які працюють у вузах, широко відомі в країні і за її межами. Вони друкуються в різних журналах, збірниках вищих навчальних закладів і науково-дослід­них інститутів, у вигляді монографій, навчальних посібників і підручників.

В Україні відбулося багато наукових і науково-практичних кон­ференцій (місцевих і міжнародних) з криміналістики і судової експертизи, які сприяли обміну науковими концепціями, плідним дискусіям, подальшому розвитку науки і практики.