Главная | Обратная связь

Сукупність знаків утворює знакову систему.

Американський вчений Чарльз Пірс вважав, що знак або копіює об'єкт (іконічний знак), або на нього вказує (індексальний знак), або його символізує, перебуваючи з ним в умовному зв'язку (знак-символ). Відповідно до цього ним була створена класифікація знаків за трьома групами:

Іконічні знаки — дія яких заснована на фактичній подібності до означуваного об'єкта (план вираження схожий на план змісту), тобто знак копіює об'єкт (портрет, фотографія, географічна карта, зліпки, відбитки, сліди тощо).

Індексальні знаки (індекси, знаки-прикмети) — дія яких заснована на реальній суміжності знака та означуваного об'єкта (план змісту частково або побічно пов'язаний із планом вираження). Прикладами таких знаків є дорожні знаки (наприклад, зображення двох ліній, що звужуються, сигналізує про звуження дороги попереду), дим є прикметою вогню, тремтіння — прикмета страху або холоду тощо

Знаки-символи (умовні, конвенціональні знаки) — дія яких заснована на умовному, встановленому «за домовленістю» зв'язку між знаком та означуваним об'єктом (план вираження не має нічого спільного с планом змісту). Це більшість слів будь-якої мови (слово «стіл» не схоже на самий стіл, на відміну від зображення стола), жести тощо.

Основні властивості знаку:

властивість інформативності — знак повинен нести смислову інформацію про означуваний об'єкт;

властивість перцептивності — знак повинен бути доступним для сприйняття адресатом.

Сьогодні триває період біфуркації ІV, коли панування машинної поліграфії поступово змінюється мультимедійними телевізійно-комп’ютерними каналами. Однак, про становлення мультимедійної СКС говорити ще зарано. Використання електромеханічних (телеграф, телефон, кінематограф) або радіоелектронних (радіо, телебачення, відеозапис) пристроїв не означає виходу за межі книжної комунікаційної культури, так як основні культурні смисли фіксуються, передаються і зберігаються в документальній формі. Нові комунікаційні засоби доповнюють індустріальну книжність, але не замінюють її. Фахівці вважають, що для повного встановлення мультимедійної комунікаційної культури необхідні такі умови:

• Заміна лінійного тексту нелінійним гіпертекстом. Книжність з самого початку була пов’язана з лінійною послідовністю знаків, а тому писемні тексти одномірні. Мислення ж людини зовсім не лінійне і психічний простір багатовимірний, так як у ньому кожний смисл пов’язаний з іншими не тільки внаслідок просторово-часової суміжності, але й внаслідок формальних та змістовних асоціацій. Тому писемність лише частково висловлює думку, підмінюючи її гнучку багатомірність жорсткою одномірністю. Гіпертекст – це сукупність змістовно взаємопов’язаних знаків, де від кожного знаку в процесі читання можна перейти не до одного, що безпосередньо йде за ним, а до багатьох інших, так або інакше пов’язаних з попереднім. Таким чином, відтворюється багатовимірність людського мислення, а отже смислова комунікація виходить більш точною, ніж в процесі лінійного письма. Для моделювання багатовимірних звя’зків між знаками, необхідний віртуальний простір, що створюється сучасними комп’ютерними системами. Причому, до гіпертексту в якості смислових елементів можуть включатися не тільки окремі слова, фрази або документи, але й зображення, музика, тобто – всі засоби медіа. В підсумку людина із читача перетворюється у користувача мультимедійної СКС, який оперує писемністю, усним мовленням, зображеннями будь-яких видів, кіно- та відеороліками, таблицями і схемами, створеними комп’ютером за його вимогою;

Ведення смислового діалогу "людина – комп’ютер". Мається на увазі не підказки, що передбачені програмним забезпеченням, а саме смислова комунікація людини та комп’ютера. У зв’язку з цим виникає питання: чи може комп’ютер мислити? Адже інтелект комп’ютера залежить від того, якими знаннями його завантажать програмісти. Крім того, людина не може формалізувати всі свої знання, - люди знають більше, ніж можуть висловити, оскільки у людини є сфера підсвідомого, якої немає у комп’ютера. Машина не може оволодіти метафорами, іронією, вона не має емоцій та бажань. Люди можуть розуміти одне одного взагалі без слів. Отже вільний, а не адаптований діалог людини з комп’ютером неможливий. Проте, комп’ютер може мислити, але не по-людські, а по-машинному, в межах свого обмеженого інтелекту. І все ж, таке "машинне" мислення – важливий здобуток для суспільних комунікаційних систем, що може слугувати якісною відмінністю мультимедійних СКС від книжної культури.

Цілком зрозуміло, що комунікаційна діяльність людини, яка постійно має справу з гіпертекстами та штучним інтелектом, буде іншою, ніж комунікаційна діяльність інтелігента-книжника. Звідси, можна зробити висновок, що панування мультимедійної комунікаційної культури настане тоді, коли з’явиться покоління людей, вихованих на цій культурі. Новому поколінню людей мультимедійної культури, на думку вчених, доведеться жити в постіндустріальному інформаційному суспільстві, що відповідає стадії постнеокультури, а Інтернет – це лише його "перша ластівка".Характерні ознаки, що відрізняють інформаційне суспільство від аграрного або індустріального:

а) Техніко-технологічні ознаки: загальна комп’ютерізація, розповсюдження й доступність персональних комп’ютерів і надпотужних ЕОМ п’ятого та наступних поколінь; зручний і простий людинно-машинний інтерфакс, що використовує декілька органів чуття людини; мобільні та персональні засоби зв’язку; глобальна комунікація з використанням супутників, лазерів, волоконно-оптичних кабелів. Отже, інформаційне суспільство повинно спиратися на потужню мультимедійну телевізійно-комп’ютерну комунікаційну систему;

б) соціально-економічні ознаки: перетворення соціальної інформації в основний економічний ресурс, вирішальний фактор інтенсифікації промислового та сільськогосподарського виробництва, прискорення науково-технічого прогресу; концентрація в інформаційному секторі економіки до 80% працездатного населення; практика виконання більшої частини трудових функцій в домашніх умовах завдяки телекомунікації; демасовізація народної освіти, дозвілля та побуту людей. Отже, суцільна інформатизація суспільного виробництва та повсякденного життя;

в) Політичні ознаки: демократизація соціальних комунікацій, гласність й відкритість суспільного життя, гарантована свобода слова, зборів. Отже, ліберально-демократичний політичний устрій;

г) Інтелектуальні показники: активне використання постійно зростаючої культурної спадщини, розквіт науки, освіти, мистецтва, релігійних конфесій та відповідних міді- і макрокомунікацій; розвиток національного інтелекту; прогресуючий духовний розвиток особистості, перехід від матеріально-споживацьких ціннісних орієнтацій до пізнавальних та етико-естетичних орієнтацій; розвиток мікрокомунікації та культуротворчих здібностей індивідів. Отже, всебічний розвиток соціального та особистого інтелекту.

Узагальнюючи перелічені ознаки, можна дати визначення терміну "інформаційне суспільство": Таким чином, інформаційне суспільство – інтелектуально розвинуте ліберально-демократичне суспільство, що досягло суцільної інформатизації суспільного виробництва та повсякденному життю людей завдяки потужній телевізійно-комп’ютерній базі. Необхідною передумовою становлення інформаційного суспільства є формування мультимедійної СКС.

Всяка теорія оперує своїм понятійним (категоріальним) апаратом. Теорія комунікації не виняток. У неї достатньо розроблений категоріальний апарат, який свідчить про високий ступінь розвиненості самої теорії. Система категорій, якими оперує теорія комунікації, включає поняття, що використовуються на різних рівнях комунікативного знання: чим вищий рівень теоретичного узагальнення, тим більше загальні поняття він включає. У перекладі з латині комунікація означає «робити загальним, зв'язувати, спілкуватися». При такому ототожненні комунікації та соціальної комунікації неминуче виникає проблема співвідношення понять «комунікація» і «спілкування». Природно, виникає проблема, не позначає чи термін «комунікація» той же коло явищ, що й поняття «спілкування». Підходи до рзрешенію цієї проблеми: Перший підхід полягає в ототожненні двох понять. Його дотримуються багато вітчизняних психологи та філософи - Л.С. Виготський, В.Н. Курбатов, А.А. Леонтьєв та ін Другий підхід пов'язаний з поділом понять «комунікація» і «спілкування». Таку точку зору висловлює вітчизняний філософ М.С. Каган. Він вважає, що комунікація і спілкування розрізняються по крайней мере в двох головних відносинах. По-перше, «спілкування має і практичний, матеріальний, і духовний, інформаційний, і практично-духовний характер, тоді як комунікація є суто інформаційним процесом». По-друге, вони розрізняються за характером самої зв'язку вступають у взаємодію систем. Третій підхід заснований на понятті інформаційного обміну. До нього схиляються ті, хто вважає, що спілкування не вичерпує всі інформаційні процеси в суспільстві.