Главная | Обратная связь

Проблема смислу та проблема розуміння.

Проблема смислу (або сенсу) була й залишається одним з ключових філософських питань в дискусіях між ідеалістами та матеріалістами.

Для того, щоб об’єкт ком-ції (повідомлення) був зрозумілий реципієнту необхідно правильно (адекватно) розшифрувати ту інформацію, яка надходить від комуніканта.

В цілеспрямованій, а не хаотичній соціальній комунікації комуніканти й реципієнти свідомо переслідують три мети: 1). пізнавальну – поширення (комунікант) або набуття (реципієнт) нових знань і вмінь;

2). спонукаючу – стимулювання інших людей до будь-яких дій або отримання необхідних стимулів;

3). експресивну - відображення або набуття певних переживань і емоцій. Для досягнення цих цілей зміст комунікаційних повідомлень має включати: знання й вміння, стимули та емоції.

Саме ці продукти духовної діяльності людини ми й називаємо смислами. Коли йдеться про соціальну комунікацію, мається на увазі рух в соціальному просторі й часі знань, вмінь, стимулів і емоцій.

Для того, щоб почалась соціальна комунікація комунікант повинен упредметнити свої смисли, тобто втілити їх в зміст комунікаційного повідомлення. Комунікаційне повідомлення рухається в матеріальному просторі й часі, досягаючи свого реципієнта. Для того, щоб соціальна комунікація завершилася, реципієнту необхідно розпредметити смисловий зміст повідомлення, тобто зрозуміти його й включити зрозумілі смисли в свою психіку, а точніше – в індивідуальну пам’ять.

. Структура соціальної пам’яті.

Зміст пам’яті стабільних масових сукупностей, типу суспільства (соціуму), утворюють соціальні смисли – знання, вміння, стимули та емоції, корисні для життя даного суспільства. Соціальні смисли бувають природними (позакультурними, що передаються генетично) та штучними (тобто культурними), створеними колективним розумом суспільства. Відповідно до цього соціальна пом’ять складається із двох рівнів:

* соціальне несвідоме, що успадковується генетично, в тому числі етнічна психологія, архетипи та соціальні інстинкти; культурна спадщина, що складається: по-перше, з духовної (нематеріальної) частини (свідомість, мова, знання, вміння, етичні норми, естетичні цінності); по-друге, з матеріальної частини, що складається із пам’яток культури у вигляді артефактів (створених людиною виробів), документів (спеціальних комунікаційних повідомлень) та освоєною людиною природою (рілля, знаряддя праці, промислові вироби).

Таким чином, можна говорити про дві форми культури – духовну (ДК) та матеріальну(МК). Соціальне несвідоме служить психологічною основою для духовної форми культури та опосередковано відбивається в пам’ятках культури. Важливо підкреслити, що ніяка влада, ніякий авторитет не в змозі піднести будь-яку актуальну новацію на рівень традиції або відмінити який-небудь звичай. Традиції охороняються громадською думкою, а її сила значно більша ніж примусова сила юридичних законів, так як вона безпосередньо базується на несвідомих соціальних смислах. Механізм передачі традицій полягає не в управлінських впливах, а у добровільному наслідуванні. Традиції непомітно “вирощуються” в процесі практичної діяльності та перетворюються у звички, що спираються на соціальне несвідоме.

Основні види комунікацій Загальноприйнятою визнана класифікація видів комунікації на підставі рівня чи контексту, в якому вона здійснюється. Згідно з цим критерієм, найбільш часто виділяють наступні види комунікації: міжособистісну, групову і масову.
Міжособистісна комунікація є безпосередній, «обличчям до обличчя» контакт людей. Така комунікація передбачає певну психологічну близькість партнерів, наявність розуміння і співпереживання. У міжособистісної комунікації можна виділити три взаємопов'язаних сторони: комунікативну (у вузькому сенсі слова «комунікація»), перцептивну та інтерактивну. Комунікативна сторона (у вузькому сенсі слова) міжособистісної комунікації полягає в обміні інформацією між партнерами по спілкуванню, передачі і прийому думок і почуттів, передачу інформації, яка містить знання про предмети та об'єктах дійсності. Інтерактивна сторона міжособистісної комунікації (від слова «інтеракція» - взаємодія) полягає в обміні діями між взаємодіючими сторонами (наприклад, питання - відповідь, прохання - відмова або згода). Перцептивна сторона міжособистісної комунікації торкається процес сприйняття і розуміння людьми один одного (на основі особистісних установок, особливостей емоційної сфери та світогляду людини), формування певних міжособистісних відносин.
У тих ситуаціях, коли люди вступають у спілкування в малих групах (кількість їх членів може бути від 3 до 20-30 чоловік), прийнято говорити про групової комунікації. У груповій комунікації продовжують діяти всі закономірності, властиві міжособистісної комунікації, однак, з'являються і специфічні для даного типу комунікації феномени, до яких відносяться: лідерство і керівництво в групі, тобто процес міжособистісного впливу, стимулювання групи, націлювання її на виконання певних завдань; процес прийняття групового рішення, тобто обговорення значущих для групи проблем, у процесі якого відбувається з'ясування позиції її членів, оцінка проблеми, пошук і вироблення загального групового рішення; структура комунікації в групі, тобто сукупність позицій членів групи щодо отримання та зберігання значущої для групи інформації.
І, нарешті, масова комунікація - це процес поширення інформації та впливу в суспільстві за допомогою спеціальних засобів: преси, телебачення, радіо, кіно тощо, в результаті чого повідомлення надходить відразу до великих груп людей [4].

Таким чином, т е к с т - це, перш за все, складна комунікативна одиниця найбільш високого порядку, яка являє собою праобраз, продукт та предмет комунікативно-пізнавальної діяльності. Текст представляє собою систему смислових одиниць різної степені складності й значимості (з точки зору досягнення мети названої діяльності), функціонально (тобто для даної конкретної мети) об’єднанних в єдину семантико-смислову структуру загальною концепцією (задумом). Кожна з цих одиниць (елементів) сама по собі несла б інформацію, якісно відмінну від тієї, яку вона заключає в тексті, якби не була включена в деяку систему комбінаторних зв’язків, підвласну, з одного боку, названій концепції, а з іншої – логіці розвертання текста (повідомлення).