 |
|
Психологічні аспекти молитви
Молитва - звернення віруючого до Бога, інших надприродних сил, святих із проханням про дарування благ, заступництво, відвернення зла із вдячністю та уславленням їх.
Постійна внутрішня потреба молитись є основним виявом і незаперечним свідченням правдивої, автентично-особистісної релігійності, потужним психологічним чинником її функціонування та зміцнення.
З огляду на зміст, молитви бувають:
Прохальними. – мотивом є переживання нестачі чогось , страх втрати, хвороби, смерті. Така молитва не завжди пов’язана з правдивою вірою. Вона може бути виявом останньої надії ( молишся – живиш надію). Звернення до Бога ослаблює напруження страху і тривоги.
Молитви заступництва – містять прохання, але за інших людей. Джерелом їх є любов, турбота, співчуття, які стосуються ближніх. Тут домінує морально-альтруїстична мотивація.
Молитви подяки – ядром змісту є висловлювання вдячності за радощі, втіху, духовні та матеріальні блага. Особливо великою є вдячність за радість, яка змінює інтенсивний і тривалий негативно забарвлений, мордуючий емоційний стан.
Молитви возлюблення – виявляють найвищу вдячність, оскільки їх основу становлять не індивідуальні потреби субєкта, а потреби всього світу як Божого творіння. Ці молитви є виявом духовно-моральної віри, якій притаманний психологічний вихід суб’єкта за свої егоїстичні межі, ототожнення себе на рівні інтимних емоційних переживань, диспозицій з тим що Боже – людьми, культурою, природою, світом.
Апелюючи в молитві до Бога, людина мусить зважувати аргументи за і проти. Проти неї буде все те, що в її поведінці, внутрішньому світі не відповідає Божим заповідям, релігійним моральним принципам. Тому у проміжках між молитвами і під час них людина коригує , виправляє свої вчинки, помисли, емоційні реакції, бажання, намагаючись наблизити їх до релігійного ідеалу.
Залежно від мети, з якою людина звертається до Бога, молитви поділяють на такі типи: Молитва- угода з Богом, випрошування у нього земних благ і обіцянка виконувати за ці блага Божі настанови, передані через церкву, священнослужителів. Така молитва реалізується на рівні поверхової, приземлено-утилітарної віри в Бога як у наймогутнішого розпорядника земних благ.Молитви з метою власного духовного піднесення і зближення, злиття з Богом, з надприродним світом. До них вдаються містики, релігійні екстатики. Така молитва є духовною вершиною віруючої особистості.
Молитву можна вважати спонтанним, органічним особистісним виявом релігійності, оскільки наявність здатності і потреби молитися є найістотнішою відмінністю віри від безвір’я. Молитва може бути вербальною і невербальною, бо на хвилі особливого піднесення набуває здатності говорити з Богом без слів.
Пізнанню психологічної природи молитви сприяє історико- культурна класифікація цього феномену:
Молитви примітивні, або племінні ( наївні і спонтанні, приземлено-утилітарні, до яких належать і анімістичні)
Молитви ритуальні або народні ( основну роль у яких відіграють стереотипні , шаблонні форми й формули, що психологічно наближає їх до магічно-анімістичних заклинань)
Молитва сучасна, або індивідуальна ( вона близька до медитації і є результатом переконань, духовно-ціннісних орієнтацій людини, що підводить її до духовного споглядання, яке наближує до Бога аж до містично-духовного єднання, піднесення, прилучення-злиття).
У всіх видах молитви виразно простежується катарсичний, психотерапевтичний ефект.