 |
|
Особливості характеру і релігійність. Взаємозвязок інтелекту та релігійності
Співставляючи темперамент і характер, а також враховуючи той факт, що якась із здібностей людини може певним чином домінувати в її поведінці, Пастушка виділив 4 основні типи релігійних осіб:
1.Інтелектуальний тип – релігію переживає як проблему істини, яку треба пізнати, щоб позбутися неспокою Релігійні справи для нього – це проблема до розв’язання й прийняття. У такої людини інтелект стоїть на початку кожного релігійного акту.
2.Вольовий тип – релігію розуміє як цінність, якій належить віддатися актом волі. Релігійність цього типу досить добре осмислена завдяки природному зв’язку актів вибору з процесами пізнання.
3.Афективний (емоційний) тип – релігію оцінює суб’єктивно, у зв’язку з почуттєвим багатством власної психіки, а правди віри для нього видаються абсолютно очевидними.
· Ейфорійний – ідеалізування світу, що ускладнює своєчасне виявлення реальних життєвих труднощів на шляху до мети
· Меланхолійний - тривалий настрой смутку, завдяки чому така людина схильна до посвяти
· Естетичний – Бога розуміє найперше як джерело або ж вияв гармонії й незнаного надземного переживання.
4.Гармонійний тип – рівномірне співвідношення усіх психічний сил людини в її релігійному акті. Це створює умови для однакової проникливості в зовнішні й внутрішні аспекти релігійного життя.
Зрозуміло, що релігійність не є привілеєм вибраних осіб з особливо високим рівнем інтелекту і функціонує також серед людей менш розвинутих розумово. Тим не менше інтелект має своє особливе значення в розумінні й розвитку релігійного акту. У дослідженнях релігійних та інтелектуальних позицій молоді виявлено, що чим вищий рівень інтелекту, тим кращі у молодих людей релігійні знання, частіше й інтенсивніше виконання релігійних обрядів і послідовніше застосування в житті моральних норм, пов’язаних з релігією. Однак не можна твердити про зворотну залежність, тобто, що релігійність принципово впливає на розвиток інтелекту й інтелігентності. Рівень і тип інтелекту визначає спосіб функціонування релігійності в людській особистості. Але також зовсім не обов’язково видатний інтелектуал буде розуміти релігію саме як систему істин; він може бачити в ній схильність до благородних переживань, відчуття близькості Бога. Тут проявляється принцип взаємного доповнення інтелекту й емоційної релігійності.
41. Раціональне пізнання в структурі релігійної віри.
Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів придбання знань про явища і закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання).Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення, і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях. Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки тощо.
Існує декілька типів пізнання: міфологічне - тип пізнання характерний для первісної культури (тип цілісного дотеоретичного пояснення дійсності за допомогою чуттєво — наочних образів надприродних істот, легендарних героїв, які для носія міфологічного пізнання предстають реальними учасниками його повсякденного життя). Міфологічне пізнання характеризується персонофікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом; релігійне-об'єктом релігійного пізнання в монотеїстських релігіях, тобто в іудаїзмі,християнстві і ісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персонально-діалогічний характер.Ціль релігійного пізнання в монотеїзмі — не створення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в його свідомості вимогу етичного оновлення.У Новому Заповіті метод релігійного пізнання сформульований самим Ісусом Христом в «заповідях блаженства»:«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать;філософське- філософське пізнання є особливий тип цілісного пізнання світу. Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в нім. Філософське пізнання засноване на певних світоглядних передумовах. У його склад входять: гносеологія, онтологія.В процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не тільки зрозуміти буття і місце людини в нім, але і показати, якими вони повинні бути, тобто прагне створити ідеал;чуттєве-для характеристики цього типу пізнання допустимо привести слова з книги Буття «Пізнав Адам Єву, і народила Єва сина».