 |
|
Психологічні тенденції релігійності в сучасній Україні.
Згідно з даними соціологічних досліджень більшість громадян України очікують від релігії духовно-моральної активності, безкомпромісного утвердження в душах і взаєминах людей ідеалів, принципів, норм братньої любові, людяності, милосердя, терпимості, чесності, справедливості. Всі ці сподівання пов’язані з вірою, релігією, є конкретизованим виявом устремління української спільноти до гуманістичної релігії, що і є головною психологічною тенденцією релігійності в сучасній Україні.
Це устремління має глибинні національно-психологічні основи і потужне підґрунтя сьогодення. Економічні, соціальні деструкції, обмежена політична спроможність та ін. негаразди у посттоталітарній Україні відчутно послабили ейфорію, спричинену здобуттям незалежності, сподіваннями на зміни в позитивну сторону.
Ірраціональні сили людської природи не перебувають під належним цивілізованим і культурним контролем, що проявляється у цинізмі, аморалізмі, озлобленості, ворожнечі, агресивності, бездуховності, готовності йти на злочин. В цих умовах багато людей відчуло свою нездатність впливати на ситуацію в країні і на власне становище. Все це загострило екзистенційні переживання та духовно-моральні пошуки. Кожна людина з нормальною психікою хотіла б вибудувати свої стосунки у соціумі н засадах поміркованості, справедливості, приязні, людяності.
Релігія пропонує своє тлумачення екзистенцій них питань про сенс життєвих мук, страждань, виснажливої боротьби, смерті. Вона акцентує увагу людини на моральній вірі, яка відкриває надію, оптимізм, душевний спокій. Свідомий і неусвідомлюваний пошук у релігійній вірі засобу екзистенційної релаксуючої психорегуляції теж є психологічною тенденцією релігійності в сучасній Україні.
У багатьох недостатньо духовно-морально розвинених осіб релігійність функціонує як ананкастичнокультовий синдром, магічно-анімістичний засіб відвернення неприємностей. За несприятливих життєвих умов така релігійність посилюється. Така тенденція простежується і в сучасній Україні.
В Україні також утверджується психолого-педагогічна тенденція релігійності, суть якої полягає у свідомому прийнятті і дотриманні гуманістично-релігійних духовно-моральних цінностей, що виявляється потужним рушієм прогресу нації і людства. Засобом реалізації цієї тенденції є виховання і навчання. Власне релігійне навчання, прищеплення і розвиток віри в Бога у світських закладах освіти полягає у формуванні в людини віри, що вона не байдужа Богові, що Бог піклується про неї, а всі її проблеми – неминучість смерті, скінченність – будуть благополучно вирішені. Це найпотужніший фактор відбірності людської психіки невротизуючим впливам.
Оскільки гуманістична віра, мораль братньої любові взаємопереплетені, то досягаючи стану віри людина налаштовується на ідентифікацію з усім, що Боже. У структурі її психіки розвивається почування себе у тісних межах власного «Я», відкривається перспектива емоційного прилучення до Бога, його творіння, психологічного злиття з ними, тобто «космічної свідомості», в яку вписується любов-ідентифікація, яка знаходить свої об’єкти в рідному – в національному. Любов до етнонаціонального становить основу почуття етнічної ідентичності, яке формує глибинну емоційну основу національної самосвідомості, тому релігійна віра опосередковано розвиває національну самосвідомість.