 |
|
Галузі педагогічної науки
· Історія педагогіки - галузь педагогіки, що досліджує історичні етапи розвитку педагогічних ідей і поглядів.
· Народна педагогіка - галузь педагогіки, що займається вивченням традиційних народних методів і прийомів навчання і виховання людей.
· Педагогіка вищої школи - галузь педагогіки, що вивчає особливості навчання, виховання і розвитку людей у процесі одержання вищого освіти.
· Шкільна педагогіка - галузь педагогіки, що вивчає особливості навчання, виховання і розвитку людей у процесі одержання освіти в середній школі.
· Корекційна педагогіка - галузь педагогіки, що займається навчанням і вихованням людей в інтересах корекції їхньої особистості і діяльності.
· Професійна педагогіка - галузі педагогіки, орієнтовані на вивчення процесів навчання, виховання і підготовки представників різноманітних професій.
· Педагогіка освіти дорослих - галузь педагогіки, що спеціально досліджує форми і засоби освіти дорослих людей.
· Соціальна педагогіка – вивчає вплив різних соціальних закладів, установ, умов життя на розвиток особистості.
· Шкільна гігієна – вивчає санітарно-гігієнічний аспект педагогічного процесу, відповідність навантаження віковим можливостям дітей.
· Методики викладання окремих предметів – вивчає специфіку навчання конкретним предметам (історії, математики, мови та ін.).
· Порівняльна педагогіка – вивчає закономірності розвитку освіти,виховання, навчання в різних країнах, порівнює різні педагогічні системи.
Як бачимо, діапазон інтересів педагогіки дуже великий – він охоплює різні вікові періоди людьського життя, усі боки суспільного та особистого життя.
Педагогіка тісно пов’язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія, фізіологія людини та ін.
Особливо тісно педагогіка пов’язана із психологією. По-перше, предметом вивчення цих наук є різні сторони процесу розвитку психіки людини, але якщо психологія – це наука про закони розвитку психіки в її різних формах та проявах, то педагогіка вивчає та розробляє закони управління розвитком людини. По-друге, є схожість методів досліджень – тести, анкетування, експеримент, спостереження. На стику цих двох наук виникли педагогічна і вікова психологія, психологія професійної педагогічної діяльності та ін.
ЛЕКЦІЯ НА ТЕМУ № 10. Педагогіка як наука
ПИТАННЯ
1. Предмет педагогіки.
2. Завдання педагогіки.
3. Галузі педагогіки.
Рекомендована література
Основна
1. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. – № 26. – 2002. – С. 2–4.
2. Варій М. Й. Основи психології і педагогіки: навч. пос. / М. Й. Варій, В. Л. Ортинський –[2–ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – с. 256 – 275.
3. Пальчевський С. С. Педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський. – К.: Каравела, 2007. – с. 6 – 17.
4. Степанов О. М. Основи психології та педагогіки : навч. посіб. / О. М. Степанов, М. М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2007.– С. 231–303.
5. Лозниця В.С.Психологія і педагогіка: основні положення : Навч. посібник. -К: "ЕксОб". – 1999. – С.24 – 44. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://lib.uccu.org.ua.
Додаткова
1. Балл Г. Гуманiзацiя освiти в контекстi сучасностi: психолого-педагогiчнi орієнтири / Г. Балл // Освiта i управлiння. – 1999. – № 3. – С. 21–32.
2. Волкова Н. П. Педагогіка: навчальний посібник / Н. П. Волкова. – 3-тє вид., стер. – К.: Академвидав, 2009 – 616 с.
3. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: учебник для студ.пед. вузов: в 2 кн. / И.П. Підласій. – М.: ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1. – С. 9–71.
4. Психологія та педагогіка : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Л. В. Музичко та ін.; за ред. Л. В. Музичко. – К. : КНЕУ, 2008. – 304 с.
Предмет педагогіки
Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини. Назва науки походить від грецького “пайди” – діти і “аго” – веду, тобто дітоводіння. Спочатку “пайдагогос” називали рабів, які супроводжували дітей до школи.
Предметом педагогіки є – а) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і предметів; б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання; в) вивчення передового педагогічного досвіду; г) розробка педагогічної техніки. Педагогіка вивчає закономірності, принципи, зміст, методи, форми освіти, виховання і навчання.
Виховання в широкому соціальному розумінні – це процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин. Особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватись під впливом антисоціальних явищ, порушень у сімейних відносинах.
Виховання в широкому педагогічному розумінні – це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти.
Виховання у вузькому розумінні – це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.
Справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером.
Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. На кожному етапі розвитку українське національне виховання вбирало в себе кращі здобутки світової культури, що стверджують добро, любов, красу, справедливість у всіх сферах життя.
Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
Освіта – це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей людини.
Педагогічний процес – це організована і цілеспрямована діяльність людей - вихователів і вихованців із метою формування необхідних знань, практичних навичок і умінь, морально-політичних, психологічних і фізичних якостей особистості і групи.
Як і будь-яка інша наука, педагогіка має свою методологію, теорію, методи і виробляє рекомендації для педагогічної практики. У її зміст входять: фактичний матеріал, отриманий у результаті спостережень, експериментів, досвіду; наукові узагальнення, виражені в законах, принципах, теоріях; гіпотези, що вимагають перевірки і підтвердження практикою.
У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.
Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що
виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.
Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї. У тогочасних філософських трактатах знаходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності.
Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі філософи. Так, Демокріт вважав, що людину формує передусім життєвий досвід. Сократ і Платон обстоювали думку, що для формування людини необхідно пробудити в її свідомості те, що в ній закладено природою. Учень Платона Аристотель обґрунтував залежність мети і засобів виховання від політичних завдань держави. Джерелом пізнання він визнавав матеріальний світ, не відкидаючи ідею першого поштовху, творця світу. Твір давньоримського філософа і педагога Марка Квінтіліана «Про виховання оратора» упродовж тривалого часу був основним посібником з педагогіки, за яким навчали в усіх риторичних школах.
Загалом давня педагогіка була нормативно-прикладною. Вона виробила низку правил, норм і приписів виховної та навчальної діяльності відповідно до вимог тогочасного суспільства.
Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. Їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги, зокрема Вітторіно да Фельтре (1378—1446) в Італії, Л. Вівес (1492—1540) в Іспанії, Ф. Рабле (1494—1553) і М. Монтень (1533—1592) у Франції, Еразм Роттердамський (1469—1536) в Голландії. Гуманісти проголосили людську особистість найвищою цінністю, стверджували, що її всебічного розвитку можна досягнути вихованням.
В основі педагогіки як самостійної науки — доробок видатного чеського педагога Я.-А. Коменського (1592— 1670), зокрема його головна праця «Велика дидактика». Коменський з позиції гуманізму трактує педагогічні категорії — виховання, навчання й освіту — як процеси, що відбуваються відповідно до законів природи й зумовлені природою дитини. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання стали підґрунтям педагогічних теорій, чимало його ідей актуальні й нині.
Англійський філософ і педагог Дж. Локк (1632—1704) у своїй праці «Думки про виховання» зосереджуєтьсянапроблемі виховання джентльмена — людини, в якій поєднуються високоосвіченість з діловими якостями, тверді моральні переконання з відповідними манерами поведінки.
Збагатили національну педагогіку ідеї великого українського філософа, письменника і педагога Г. Сковороди (1722—1790). Його педагогічні погляди ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до батьківщини й народу.
Особливу роль у розвитку педагогічної теорії відіграв видатний російський педагог К. Ушинський (1823—1871). У його педагогічній системі визначальним є вчення про мету виховання, що формулюється як підготовка людини до життя і праці, як формування в неї почуття обов'язку перед народом. Ушинський обстоював думку, що кожен народ має право навчатися рідною мовою. Він створив цілісну дидактичну систему, визначив шляхи і засоби розвиваючого навчання, збагатив принципи навчання.
Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й розв'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог А. Макаренко (1888—1939). Він розробив і втілив у практику принципи створення й педагогічного керівництва дитячим колективом, методику трудового виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни. Чимало зробив Макаренко і для розвитку теорії сімейного виховання.
Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918—1970) досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. Його перу належать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.
У творенні української національної педагогіки важливу роль відіграє педагогічна спадщина Г. Ващенка (1878— 1967). У відомій праці «Виховний ідеал» він всебічно аналізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі, що, безперечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української педагогіки і практичній діяльності школи з формування підростаючого покоління незалежної України. Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:
1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених видатних педагогів минулого і нині є злободенними.
2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями.
3. Передовий педагогічний досвід. Різнобічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози. Отже, здобуте в процесі вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічних наук.