 |
|
Охарактеризувати основні негативні психічні стани та їх попередження ( психічне напруження, стрес, неспокій, тривога, фрустрація, персеверація, ригідність )
Психічне напруження
Поряд з позитивними (стенічними) станами у людини в процесі її
життя (діяльності, спілкування) можуть виникати і негативні
(астенічні) психічні стани. Наприклад, нерішучість як психічний стан
може виникнути не тільки за відсутності у людини самостійності,
упевненості в собі, але і у зв’язку з новизною, неясністю, заплутаністю
тієї або іншої життєвої ситуації в екстремальних (крайніх) умовах. Такі
умови призводять і до виникнення стану психічного напруження.
Можна і треба говорити про стан суто операційного
(операторного, “ділового”) напруження, тобто напруження, яке
виникає як результат складності діяльності (складність сенсорного
розрізнення, що виконується, стан пильності, складність зорово-
рухової координації, інтелектуальне навантаження тощо) і емоційного
напруження, викликаного емоційними екстремальними умовами
(роботою з людьми, в тому числі з хворими, правопорушниками
тощо).
Необхідно також зазначити, що рішення складних розумових
завдань взагалі неможливе без певного емоційного напруження.
Емоційне напруженняє необхідною умовою продуктивної
інтелектуальної діяльності, тому що свідомій оцінці завжди передує
емоційна, що виконує функцію попереднього відбору гіпотез.
“Емоційне рішення” значно випереджає інтелектуальне рішення, виступаючи як емоційне передбачення знаходження основного
принципу вирішення завдань. Виступаючи проти помилкових
вербальних (словесних) оцінок, емоції можуть виконувати позитивну
функцію “корекції” пошукової діяльності, що приводить до об’єктивно
вірних результатів.
Попереднє емоційне переживання ситуації дозволяє людині: а)
відчути, що діяльність, яку вона виконує є “її діяльністю”; б) ніби
дистанційно оцінювати умови протікання діяльності, що планується,
тобто здійснювати так зване попереднє “емоційне планування”. Тут
навіть негативні емоції можуть виконувати позитивну роль у зв’язку з
тим, що відбувається взаємодія “інтелектуальних” (емоційна
активізація, що є продуктом інтелектуального процесу) і
“ситуативних” (емоційна активація, що породжується загальною
ситуацією, в якій протікає інтелектуальний процес) емоцій.
Стрес
Але вплив екстремальних умов діяльності може привести до
виникнення у людини специфічного стану нервово-психологічного
напруження, який називається стресом(з англ. – напруження).
Поняття стресу в сучасній психології є багатозначним. Ним
називається як ситуація цього стану, так і він сам.
Цим терміном визначають як власне стресові явища, що
виражаються в дезорганізації погодження аж до появи нервово-
емоційного зриву, так деякі проміжні стани, які точніше було б
вважати виявом психічного напруження (а його крайньою формою –
стрес). Ось чому іноді описуються випадки, коли незначний стрес
викликав прилив сил, активізацію діяльності, мобілізацію всіх сил
людини. Родоначальник теорії стресу Г. Сельє у своїх останніх
роботах взагалі поділяв стреси на “хороші” (евстрес) і
“погані” (дистрес).
Не вдаючись у теоретичні і термінологічні питання, при
подальшому викладі під стресом буде розумітися тільки негативний
психологічний стан, який погіршує протікання діяльності, тобто те, що
в літературі означає дистрес або емоційний стрес. Таким чином, стресом треба вважати тільки таке емоційне напруження, яке в тій або
іншій мірі погіршує протікання життєдіяльності, знижує
працездатність людини і її надійність в роботі.
Відносно стресу у людини не виникає цілеспрямованих і
адекватних реакцій. У цьому полягає основна відмінність стресу від
напруженого і важкого завдання, на яке (незалежно від його тягаря)
людина, що виконує його, реагує адекватно.
У стані стресу виникають ускладнення у здійсненні функцій,
пов’язаних зі спрямованістю мислення на вирішення певних завдань.
Це відбувається у зв’язку з тим, що стрес виступає як чинник, що
руйнує попереднє “емоційне планування ”, а в кінцевому результаті і
всю схему майбутньої діяльності або спілкування. При сильному
стресі виникає загальна реакція збудження, і поведінка людини стає
(більшою або меншою мірою) дезорганізованою, рівень виконання
різко падає. Ще більше посилення стресу призводить до загального
гальмування, пасивності, бездіяльності.
Неможливо виділити групу емоціогенних, екстремальних
чинників, які завжди і для всіх людей виступали б як “стресори”, тобто
завжди б спричиняли стан стресу. Як правило, стресорами виступають
емоційно-негативні подразники (наприклад, невдачі в діяльності і
спілкуванні, страх критики або прийняття відповідального рішення,
“цейтнот”, перевантаження інформацією тощо). Але не виключені
випадки, наприклад, приїзд близької людини, що певною мірою
дозволяє говорити про емоційні стреси, адекватні і не адекватні
об’єктивній обстановці, що викликала їх.
Міра стресовості реакцій людини залежить не тільки від сили і
тривалості зовнішнього емоціогенного впливу (стресора), але і від
сили нервової системи, від багатьох якостей її особистості, від
минулого досвіду, тренованості тощо. Стрес – це передусім емоційний
стан. Але з тісним зв’язком емоцій з інтелектуальною діяльністю
можна говорити про “інтелектуальний стрес”, “інтелектуальну
фрустрацію” і навіть “інтелектуальну агресію”. Після стресу, як і після
інших сильних емоційних переживань, згідно з психоаналітичною
концепцією, у людини настає катарсис (очищення) як душевне
полегшення.
Неспокій – тривога
Стан стресу у людини нерідко може супроводжуватися таким
складним психічним станом, як неспокій, тривога, тривожність.
Тривожність – це психологічний стан, який викликається можливими
або вірогідними прикрощами, несподіванкою, змінами в звичній
обстановці і діяльності, затримкою приємного, бажаного і виражається
у специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення
спокою та інші), реакціях. За переважаючим компонентом тривожність
може бути прирахована до емоційних станів. Але цей стан відіграє
велику роль і у процесі мотивації людської поведінки, в певних
випадках прямо виступаючи як мотив. Умовами, що викликають
неспокій – тривогу (“порушники спокою”) будуть, наприклад,
несподівані зміни в обстановці діяльності; невдачі і помилки;
можливість різних прикрощів, зумовлених специфікою діяльності або
спілкування; очікування (іноді тривале) певного результату тощо.
Як показують дані багатьох досліджень, “тривожні” випробувані
перевершують “нетривожних” в рішенні простих завдань, але
відстають у рішенні складних.
Чи виходить зі сказаного, що стан тривожності завжди
перешкоджає успішній діяльності? Такий висновок був би поспішним.
Все тут буде залежати, з одного боку, від конкретного змісту, глибини
і тривалості стану тривожності, а з іншого – від адекватності цього
стану подразникам, від наявності або відсутності самоконтролю, від
форм реакції і міри “в’язкості” даного стану. Так, тривожність буде
позитивним психічним станом, якщо вона викликається у людини
через те, що вона близько до серця сприймає долі інших людей, діло,
якому служить. Без подібного стану взагалі неможливе успішне
здійснення багатьох видів професійної діяльності і спілкування, і
вказана тривожність повинна бути не тільки тривалим психічним
станом людини, але і рисою її особистості, властивістю її характеру.
“М’які” форми тривожності служать людині сигналами до
усунення недоліків, що є в роботі, до виховання рішучості, сміливості,
упевненості _____у власних силах.
Якщо ж тривожність виникає з нікчемних причин, не адекватна
об’єктам і ситуації, що її викликали, приймає форми, що свідчать про
втрату самоконтролю, є тривалою, “в’язкою”, погано позбавлюється,
то такий стан, безумовно, негативно впливає на здійснення діяльності і
спілкування.
Фрустрація
Труднощі і можливі невдачі в життєдіяльності за певних умов
можуть призвести до виникнення у людини не тільки психічних станів
стресу і тривожності, але і стану фрустрації.Буквально цей термін
означає переживання розладу (планів), знищення (задумів), краху
(надій), марні очікування, переживання невдачі. Однак фрустрація
повинна розглядатися в контексті витривалості в життєвих труднощах
і реакціях на ці труднощі.
Стосовно людини фрустрацію в найзагальнішому вигляді можна
визначити як складний емоційно-мотиваційний стан, що виражається в
дезорганізації свідомості, діяльності і спілкування і виникає внаслідок
тривалого блокування цілеспрямованої поведінки об’єктивно
непереборними або суб’єктивно представленими труднощами.
Фрустрація виявляється тоді, коли особисто значимий мотив
залишається незадоволеним або його задоволення гальмується, а
почуття незадоволення, що виникло при цьому, досягає міри
вираженості, що перевищує “поріг терпимості” конкретної людини і
виявляє тенденцію до стабілізації.
Можна виділити стани, типові реакції, що з’являються у людей
при впливі фрустраторів, тобто перешкод, подразників, ситуацій, що
викликають фрустрацію. Типовими реакціями на вплив фрустраторів є
агресія, фіксація, відступ і заміщення, аутизм, регресія, депресія та
інші.
Агресіюпри фрустрації розуміють у широкому значенні,
відносячи сюди не тільки прямий напад, але і загрозу, ворожість,
задиркуватість, озлобленість тощо. Вона може бути спрямована не
тільки на осіб, винних у створенні “бар’єру”, але і на всіх навколишніх
або навіть на неживі предмети, на яких у даних випадках “зривається
зло”. Нарешті, можливе перенесення агресії на самого себе
(“автоагресія”), коли людина починає “батожити себе”, нерідко при
цьому приписуючи собі неіснуючі недоліки або сильно їх
перебільшуючи.
Необхідно зазначити, що, з одного боку, не кожна агресія як
психічний стан провокується фрустраторами, а з іншого – фрустрація
часто не супроводиться агресією, а виливається в інші стани і реакції.
Так, фрустрація виступає у формі депресії,коли людина, в зв’язку з
блокуванням її цілеспрямованої поведінки, ніби йде в “себе” і стає
байдужою до зовнішніх подразників. Фрустрація розуміється у двох
планах: як продовження колишньої діяльності через інерцію, коли
вона, будучи блокованою, стає некорисною або навіть небезпечною
(стереотипність діяльності і рухів); і як свого роду прикованість до
фрустратора, який поглинає всю увагу (стереотипність сприйняття і
мислення). Дія фрустраторів може приводити і до того, що людина
підмінює діяльність, що виявилася блокованою, іншою, яка для неї
більш доступна або представляється такою.
Якщо у людини часто повторюються фрустрації, то її особистість
може набути деформаційних рис, таких як: агресивність, заздрісність,
озлобленість (при фрустраціях у формі агресії) або втрата ділового
оптимізму і нерішучість (при “автоагресії”), млявість, байдужість,
безініціативність (при депресії); персеверативність, ригідність (при
фіксації) тощо. Частковий же вихід зі стану фрустрації шляхом зміни
діяльності приводить до втрати наполегливості, працьовитості,
посидючості, організованості, цілеспрямованості.