Наративна роль автора в публіцистиці В. Медведя

Одіозність наративної ролі В. Медведя в публіцистиці пояснюється його чільним місцем в творенні художнього національно-романтичного міфу, його вірою в серйозність розпочатої гри. Власна самовпевненість і однозначність трактувань перспектив української літератури і нації часто викликає спротив, про який автор згадує в своїх есе. Крім того, С. Квіт публіцистику В. Медведя називає «есеїстичною “боротьбою”». Пригадуються і епатажні виступи письменника. Про один такий згадує Г. Штонь, дорікаючи в своїй статті сучасним авторам імітаторством, зокрема, це стосується прози В. Медведя, який на передачі радіо «Свобода» заявив: «Я своїми творами зробив для України більше, ніж Верховна Рада» [8, 34].

Автор в есеях постає як свідок, коментатор подій. Така риса як споглядальність характерна для есе «Яки обри. Доба приниження. Філософія страху, або Проклятий нарід». В цьому творі письменник вступає у діалог з читачам, утворюючи ситуацію фіктивної зустрічі, запрошуючи до діалогу: «Запитано хай буде, чому ж ця праця, темою якої є Українець, його, сказати б, мисленне буття, означена міфологемою «яки обри»…» [4, 25]. Його передмова-пояснення мають сприяти комунікативному порозумінню. Вибір цікавої форми, що тяжіє до афористичності також сприяє актуалізації образного контексту.

Есе «З іменням іншої самотності» містить також вступне слово автора, в якому позначено проблему появи тексту, його щирості, означено «чесну» гру, без претензій на однозначність, остаточність оцінки ролі митця в суспільстві й творенні національного варіанту буття.

Публіцистика В. Медведя спрямована на презентацію авторського мислення-відчуття. Тому манера «потоку свідомості» переноситься й у есеїстику («Із “Книги Мавра”», «З іменням іншої самотності»).

В інтерв’ю, яке письменник дав журналу «Книжковий клуб плюс» (2006), В. Медвідь пояснює активну громадянську позицію письменників дестабілізаційними процесами в українському суспільстві, це змушує авторів цікавитись суспільним і політичним життям і втручатись у нього. Цим, до речі, може бути пояснено і зацікавлення українськими письменниками публіцистикою.

На його думку, український письменник – досить герметичний у своїй творчості, зокрема, мало зрозумілий Європі, бо «досвід українського митця, як і українця взагалі – від початку трагічний» [5, 27]. Крім того, непорозуміння українського автора із власним читачем виникає через те, що сучасним письменникам не вдається написати твір цікавий для усіх: «Українська література могла б стати в один рівень з європейськими, але наші великі твори відійшли – відійшов Гончар, відійшов Загребельний, - вони вже в минулому, а чогось епохального, цікавого для всіх, без винятку, верств населення – не з’являється» [5, 27]. Комунікативна успішність спілкування автора з читачем можлива, на думку В. Медведя, за умови цікавої форми і змісту, що відповідав би духові української культури, бо, як вказує письменник, жанр «супергероя», що популярний у Росії, на українському ґрунті не приживеться, «а от демонологія, жахи – це суто українське, в це стовідсотково віритимуть» [5, 27].

Проблема міфологізації різноманітних станів людської свідомості постає в системі художнього твору органічною потребою, міфологізація ж української свідомості, спроба її позитивного налаштування – це завдання філософських есеїв В. Медведя. Публіцистика письменника поєднує екстремність викладу із чітким окресленням «ми»-групи, що склалася на суто мистецькому рівні («ґрунтовці» Є. Пашковський, С. Квіт та ін.), сповідальність, інтимність оповіді із архаїчними замовляннями (евфемізми в есе «Яки обри. Доба приниження. Філософія страху, або проклятий нарід»).

Публіцистична література є діалогічною, бо передбачає непряме або й пряме спілкування автора з читачем, тому відкритість автора, його постійна присутність у творі накладають на публіциста значну відповідальність. Особистість автора-митця визначається тяжінням до щирості й відкритості, вболівання за проблеми часу, а письменницький публіцистичний текст позначений соціальним, психологічним, науковим і, насамперед, художньо-мистецьким досвідом.

Висновки

Письменницька публіцистика характеризується високим ступенем інтенсифікації авторського «Я» та залученням художніх структур і стратегій, спрямованих на успішне здійснення комунікативного акту, порозуміння з читачем. Це і створення атмосфери сповідальності, і цікавий добір фактажу, художньо-поетичні елементи. Автор у публіцистиці О. Забужко має ряд ознак. Це філософічність, національна окресленість, інтелектуалізм, створення ситуації щирості, апелювання до власного письменницького досвіду, співавторство з читачем. Якщо в публіцистиці О. Забужко на перший план виступає все ж аналітика, інтелектуалізм, а літературний наратив виступає у ролі фактажу, то для Ю. Андруховича художня творчість, художність є визначальною. У Т. Прохаська на перший план виступають ліризм і самоіронія. Есеїстика В. Медведя презентує його стиль «потоку свідомості», а також філософічність оповіді.

Література

1. Андрухович Ю. Диявол ховається в сирі. – К.: Критика, 2006. – 318 с.

2. Энштейн М. На перекрестке образа и понятий: эссеизм в культуре Нового времени // Красная книга культуры. – 1994. – С. 131-147.

3. Квіт С. Основи герменевтики. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 192 с.

4. Медвідь В. Аки обри. Доба приниження. Філософія страху, або Проклятий нарід // Українські проблеми. – 1994. – № 3. – С.25-32; № 4-5. – С.97-110; 1995. – №1. – С.81-101.

5. Медвідь В. «Я спостерігаю небезпечну тенденцію уніфікації свідомості» // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №5. – С.26-28.

6. Прохасько Т. FМ «Галичина». – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – 52 с.

7. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 448 с.

8. Штонь Г. Література українська і література як покликання і фах // Слово і час. – 2001. – №8. – С.33-36.

Питання для самоконтролю:

1. В чому полягає стратегія само презентації?

2. Поясніть символіку назви збірки Ю. Андруховича «Диявол ховається в сирі».

3. Значення гри в творчості Ю. Андруховича.

4. Визначте особливості авторського «Я» в творах Т. Прохаська.

5. Поясніть символічне навантаження образів Галерника і Наглядача в есеїстиці В. Медведя.

6. Які твори включає в себе збірка Т.Прохаська «FM “Галичина”»?

7. Кому присвячене есе В. Медведя «З іменням іншої самотності»?

8. Які комунікативні риси притаманні есеям В. Медведя?

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 15 16 171819 20 Следующая ⇒