Главная | Обратная связь

Богосвітла діаспора

Не менш грандіозним про­­це­сом розгортання раси було роз­селення аріїв у південно-захід­ному напрямі. Племена, які в кінці III тис. до н. е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середземномор’я, називалися пелаз­га­ми. Відомо, що “пелазги” (з санскриту — лелеки) — це прийнята у згаданих краях назва племен лелегів[284]. Можливо, що тоді це була загальна назва переселенців з території Украї­ни. Ця тра­ди­ція збереглась до наших днів: символом всесвітньої україн­ської діаспори є лелеки-журавлі (“Чуєш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнуром журавлі у вирій...”). Лелеги-пелазги заснували Трою[285] і пішли далі на Захід, зо­крема в Італію і Гре­цію: “Першими індоєвропейцями в Греції були не греки, а пелазги, які прийшли з півночі у III тис. до н.е.”[286]; професор О. Чертков півтора століття тому навів назви етруських племен в Італії: трояни, орателі, дуліби, ірпіні, бреги, обричі, давні, поляни[287].

Геродотписав, що Еллада початково називалася Пелазгією, а ряд дослідників вважає, що ці назви є спорід­не­ними. Плутарх уважав, що пелазги були засновниками Риму і писав, що “пелазги, які обійшли більшу частину землі і підко­рили мало не всі народи, поселились там і дали місту своє ім’я в ознаменування сили своєї зброї”[288]. “Приблизно у 22 ст. до н. е. пелазги завоювали Кріт, де з їх появою виникає грандіозна Міной­­ська (точніше, Середньо­міной­ська) культура. В ідеальних умовах великого острова і відсутності серйозних суперників на морях вона протягом 700 років могла розвиватися безпере­шкод­но і стала явищем воістину унікаль­ним, за багатьма парамет­рами перевер­шивши всі сучасні їй цивілізації стародавнього світу”[289].

Тодішні вихідці з українського етнотворчого казана ще зберігали світлі зовнішні покрови, властиві європеоїдам-бореалам і раннім арійцям. Тобто в основному вони ще були русявими, тому Гомер називав їх “богосвітлими пелазгами” (Одіссея, XIX).

Пелазги були вправними воїнами і майстрами у виго­тов­ленні залізної зброї. Це й не дивно, адже згідно з найно­вішими даними “в V—IV тисячоліттях до н. е. рівень металур­гії в Прикарпатті суттєво випереджав Месопотамію”[290].

За розрахунками, Троябула зруйнована приблизно у 1250 році до н. е.[291], що збігається з часом прибуття пелазгів у Палестину в рамках т. зв. навали народів моря: “Це була масова міграція войовничих племен з Нижнього Подунав’я та Північного Причорномор’я в Грецію, Малу Азію, Палестину, на острови Середземного моря”[292].

Проте це була далеко не перша хвиля заселення Палестини арійськимиплеменами. Одна з попередніх хвиль датується 2200—2000 рр. до н.е. Як пише англійський історик Майкл Грант, “їхні колодязеподібні поховання з могильними горбами нагадують поширену в південноруських степах куль­туру курганів”[293]. Пізніше були гети[294] (хет­и) й етнічно близькі їм гіксоси (гікси) — також вихідці з Північного Надчорно­мор’я. Останні навіть завоювали Єгипетприблизно у 1720 році і панували в ньому до 1570 року до н. е.[295], запровадивши 15-ту і 16-ту династії фараонів. Один з цих фараонів мав ім’я Киян, в Єгипті збереглася його статуя. Відомо, що гіксосиі хетибули високі на зріст, русяві, синьоокі і білошкірі, вони привезли з собою металеву зброю, колісниці і вози, яких ніхто доти у тих краях не бачив. У кінці XIX ст. до н. е. вони здобули Ханаан, а згодом на місці стародавнього Ярусалима європеоїдів-бореалів побудували новий Ярусалим(Яр-салим — сонячне, арійське поселення)[296]. У Біблії про походження Яруса­лиму сказано: “Твій батько — амореєць, а мати твоя — хеттеянка” (Єзекіїль, 16.3).

Пелазги-троянці, в тому числі вихідці з Крита, стали тими біблійними “филистимлянами”, які тривалий час були головними супротивниками євреїв. Від пелазгів (єврей­ською — “пелиштим”) також виводять назву “Палестина”, яку євреї ще називали “крітським півднем” (за іншою версією “Палестина” означає “військовий табір” від пал — “воїн”, стан — “табір”, “поселення”). Пелазги тут заснували п’ять сильних міст-держав, займались морською і кара­ванною торгівлею. У періоди воєн вони проводили спільні наради і мали єдине військове коман­дування (подібно як у Сумері, державі Антів і Київській Русі). Це об’єд­нане командування “керу­вало доб­ре озброєними і вишко­леними профе­сіоналами — вихідцями з вій­сь­ко­во-фео­даль­ного прошарку (варни воїнів. — І. К.), який панував над місцевим хана­ан­ським населенням. Опорою армії стало моно­по­льне володіння залізом. Монопо­лія поля­­га­ла в тому, що филистимляни відмов­лялись постачати ковалів, залізну зброю та інструменти своїм сусідам-ізраїльтянам”[297].

Арійські народи, які народжу­ва­лись і виходили у широкі світи з укра­їнського етнотворчого казана, ві­до­мі під багатьма іншими назвами, зокрема: Руси (світлі, русяві), Самари-сумери-кімери-кімерійці (“сонячні воїни”), Кельти-Гали-Галати-Галілеяни (тобто “голосисті” і “білі”[298], порів­няйте з грецьким “гала” — молоко і україн­ським “набіл” — моло­ко­продукти), Гелони-Будини(“пробуджені”), які мали сто­ли­цю Гелон (нині Більське городище, що над Ворсклою) і, за повідом­лен­нями Геродота, говорили еллін­ською (геллонською) мовою, Скіфи-Сколоти(“сонячні”),Таври (“тури”, “яр-тури” — носії сили турів, кентаври — “кінні таври”), Анти (богатирі, герої, звідси антична культура й античні, героїчні часи), а також Роксолани (від русколань — руська земля), Россомони (від русо-ман — русява людина), Черкаси(священні воїни), Козаки(воїни, мечоносці), Укри(мудреці, “учителі волхвів”).

Як пише американський дослідник Артур Кемпу своїй праці “Марш титанів: історія Білої раси”[299], “Покидаючи басейн Чор­ного моря, індоєвропейські народи завоювали Європу і Азію. Європа була заселена чотирма головними групами: кельтами, гер­ман­цями, балтами і слов’янами. На півдні вони оселилися в додина­с­тичному Єгипті і на Середньому Сході, проникаючи в Індію (Індо­арій­ці), Афганістан (Арійці), Китай (Тохари) і Японію (Айни[300]).

Хоча ці індоєвро­пей­ські племена використовували різні імена, всі вони належали до спільної породи. Їхні мови виникли з однієї протоіндо­єв­ро­пейської мови[301], яка сфор­­му­валася в той час, коли їхні предки жили разом на первіс­ній території всіх індо­євро­пейців, що нині є Украї­ною[302]. Серед усіх індоєвропейців, які населяли Європу близько 2000 р. до н. е., у великих заво­юваннях брала участь група, відома як слов’яни, що мешкали найближче до рідної землі предків[303]. Земля, яку вони заселяли – відома сьогодні як Україна — була ідеальним місцем для виро­щування зернових, що спону­кало поселенців займа­тися сільсь­ким господарством, а не війнами чи завоюваннями. Можливо, через близькість до давньої прабатьківщини в Південній Русі племена, що формували слов’ян, зберегли найдовше культурні риси своїх предків”.

Щоб не загубитися у морі фактів, спробуймо струк­турувати наші знання про аріїв за трьома основними сферами людської життєдіяльності: 1) духовно-світоглядна; 2) соціально-організаційна; 3) технологічна.

Світогляд свободи

В основу арійського світогляду покладена проста ідея: весь світ, видимий і невидимий, — це цілісний живий організм, що розвивається. Цим світом керує Бог-Творець, податель життя, справедливий і люблячий. Людина розвивається і вдоскона­люється разом зі всім світом, більше того — вдоско­налюючи себе, людина вдосконалює світ. Це вдосконалення відбувається лише тоді, коли людина діє свідомо і добровільно. Розвиваючи в свободі себе і навколишній світ, людина стає Божим співро­бітником-співтворцем і сама поступово набуває божественних ознак. Тому ключовими словами арійського світогляду є “свобода” і “творчість”. Усе, що робиться несвобідно, під примусом, — це зло. Ця теза пізніше була зафіксована в індо-арійському “Кодексі[304] Ману” (“Кодексі Боголюдини”) у вигляді такої екстреми:

Усе, що залежить від чужої волі, — зло;

Усе, що залежить від власної волі, — добро;